Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

ностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, да­вало змогу вчителю стати справжнім лідером шкільного колективу. Інтерактивна взаємодія виключала як доміну­вання одного учасника навчального процесу над іншими, так й однієї думки над іншою. Інтерактивне навчання й інтерактивний урок, як якісно новий тип уроку, обумов­лені процесами інформатизації суспільних відносин та впровадженням новітніх педагогічних технологій навчан­ня у процесі вивчення правознавства в сучасній школі.

У кінці XX - на початку XXI ст. спостерігалося зрос­тання практично орієнтованих форм роботи на уроках правознавства з учнями у вигляді різноманітних форм активної групової підготовки у професійному і комуніка­тивному аспекті [187, с 1-10].

Разом із цим відбувалася інтенсифікація традиційних форм й упровадження нових форм навчання, перехід від методики догматичного до методики активного навчан­ня, тобто науки про закономірності, функції, методи, за­соби і форми передачі й ефективного засвоєння навча­льного матеріалу на основі активного управління пізна­вальною діяльністю учнів, розвитку в них пізнавального інтересу до предмета [58, с 12].

Зазначимо, що у процесі викладання шкільного курсу правознавства у 1991-2000 pp. учителі спиралися на п'ять загально дидактичних методів викладання, це зок­рема: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, дослідницький, частково-пошуковий або евристичний.

У 2001-2007 pp. відбувається перехід від пояснюваль­но-ілюстративних до активних методів навчання, які пробуджували інтерес до знань, до навчання, підвищува­ли ефективність навчання не за рахунок збільшення об­сягу інформації, а шляхом її поглиблення та швидкості засвоєння. З огляду на це у досліджуваний період учителі починають застосовувати при викладанні правознавства саме ці методи [57, с 183-184].

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

Використання на початку XXI ст. можливостей Інтерне-ту, робота з електронними законодавчими базами, засто­сування теле-, відео-, фото-, аудіо- й інших матеріалів при вивченні правознавства у школі значно підсилювало пі­знавальну активність учнів, дозволяло досягти максима­льної економії часу для засвоєння навчального матеріалу в значних обсягах [60, с 124-126].

Окрім зазначених нами методів, прийомів і форм ро­боти з правознавства, у навчальному процесі загальноос­вітніх навчальних закладів у досліджуваний період та­кож застосовувалися:

>публічні виступи на задану тему (імпровізація); ^тренування вміння реконструювати перебіг подій шляхом допиту очевидця (реконструкція);

> цільове спостереження за якимось процесом з метою
виявлення його відповідності бажаному результату або
заданим параметрам (моніторинг);

> аналіз і діагностика ситуації;
>на їхній основі - прогнозування;

>тлумачення (в усіх його різновидах) і коментування (правових норм, подій тощо);

>оцінка та самооцінка дій учасників;

>аналіз помилок, колізій, казусів тощо. Отже, підвищенню якості й інтенсивності освітнього процесу з правознавства у загальноосвітніх закладах сприятиме, на нашу думку, органічне поєднання інно­ваційних методик із класичними, традиційними, про­думане і гармонійне комбінування різних методів щодо кожного заняття залежно від їхньої мети, призначення, специфіки.

Серед заходів, що сприяли підвищенню рівня знань й умінь із предмета, чільне місце посідали учнівські олімпі­ади з базових дисциплін і конкурси-захисти учнівських робіт з основ правознавства. Вони давали можливість учням використовувати свої знання й розуміння право­вої системи в практичних ситуаціях, розв'язання юриди­чних завдань сприяло розвитку навичок критичного ми-

Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

слення, давало можливість аналізувати життєві ситуації з різних поглядів. Однак у світлі концепції рівного доступу до якісної освіти не можна не звернути увагу на той факт, що рівень знань учнів з основ правознавства, осо­бливо у сільських школах, не був високим, оскільки предмет викладали у крайньому випадку вчителі історії, які також не були фахівцями у даній галузі, мала кіль­кість годин цьому теж не сприяла.

Правова освіта й виховання не обмежувалися лише часом уроків, а отримували логічне продовження у по-заурочній та позашкільній роботі. Значного поширен­ня набули в досліджуваний період конкурси, віктори­ни, брейн-ринги на правознавчу тему, зустрічі з пра­цівниками правоохоронних органів, викладачами та студентами юридичних факультетів, тижні правових знань тощо [193, с 4].

Головною метою правової освіти та правового вихо­вання учнівської молоді стало створення умов для фор­мування особистості, майбутнього громадянина України, усвідомлення ним як своїх прав, так й обов'язків.

У цьому контексті значно зросла роль правознавства як шкільного предмета. Введення "Основ правознавст­ва" у 9 класі свого часу аргументувалося тим, що саме у 14 років настає кримінальна відповідальність за деякі види злочинів. Дослідження показує, що по суті, - це єдиний предмет інваріантної частини навчального плану, під час вивчення якого проводилася цілісна ро­бота з вивчення й систематизації правових знань, а також набуття вмінь аналізувати конкретні життєві си­туації. Саме шкільний курс "Основи правознавства" допомагав учням зрозуміти самих себе і суспільство, у якому вони живуть.

Разом із цим, дослідження показало, що вивчення правознавства на сьогодні є недостатньо ефективним, оскільки найвразливішими до соціальних негараздів і схильними до скоєння злочинів є діти віком з 11 до 14

ЩІІ

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

років, тоді як вивчення правознавства починалося у сво­їй переважній більшості по усій Україні лише у 9 класі. Решта правових курсів "Практичне право", "Права люди­ни", "Права дитини" тощо були не обов'язковими, а тому викладалися лише в окремих профільних загальноосвіт­ніх навчальних закладах.

Саме тому ідея безперервної правової освіти школя­рів у досліджуваний нами період, починаючи з перших класів, підтримувалася усіма - від учителів правознав­ства до урядовців, однак у повному обсязі не була реа­лізована [301, с 4].

Для належного розв'язання цих важливих питань, на нашу думку, слід збільшити кількість годин у загальноос­вітніх школах на вивчення предмета - "Основи право­знавства" учнями з 8 по 11 клас із розрахунку 68 год на рік у кожному класі, або ж обов'язкового введення у на­вчальні плани школи інших правових курсів, про які йшлося вище [197].

Значно сприятиме викладанню правознавства у школі визначення потреби та забезпечення за державним замо­вленням підготовки необхідної кількості викладачів пра­вознавства в усіх педагогічних ВНЗ III—IV рівнів акреди­тації. Не слід допускати викладання правових курсів у школі особами, які не мають необхідної юридичної освіти.

Сприятиме організації навчально-виховного процесу з правознавства у загальноосвітніх закладах України й розробка національного стандарту з правознавства, у якому необхідно визначити рівень знань й умінь, які по­винні отримати учні а також вимоги до викладачів, що забезпечують викладання цього предмета у школі.

Значно збагатила б навчально-виховний процес школи розробка програми залучення до викладання правознав­ства в загальноосвітніх навчальних закладах юристів-практиків, працівників органів юстиції, суду, прокурату­ри, учених-юристів [331, с 662-663].

Правова освіта - один з головних шляхів формування правової культури молоді. Вона має бути спрямована на

Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

одержання кожною людиною знань про основи держави і права, виховання у неї поваги до закону, до прав грома­дян, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку, підвищення її соціально-правової активнос­ті з адаптацією до сучасних умов політичної, економічної і соціальної багатоманітності суспільства, подолання явищ і наслідків правового нігілізму та невігластва.

Для цього необхідно забезпечити, насамперед, систе­матичність і безперервність правової освіти. Вона має починатися ще у дошкільних виховних закладах. Тут дітям слід подавати початкові знання про правові нор­ми поведінки, виховувати почуття обов'язку щодо їх виконання, а також повагу до батьків, вихователів, ро­весників, людей похилого віку тощо. При цьому важли­вим є застосування особливої методики виховання, яка повинна мати зазвичай характер гри. У дошкільних за­кладах правове навчання і виховання має здійснюва­тися на основі програм, рекомендацій і методичних вказівок, які затверджуються МОН України за пого­дженням з Мін'юстом. Правознавство слід зарахувати до обов'язкових дисциплін у всіх навчальних закладах, забезпечувати належний фаховий рівень його викла­дання з виділенням для цього оптимальної кількості на­вчального часу.

Серед чинників, які сьогодні негативно впливають на стан навчального процесу із загальноправових дисцип­лін, формування правосвідомості учнівської Молоді, ви­ховання в неї поваги до закону, до прав людини, поглиб­лення ознайомлення із цими правами є, насамперед, об­межена кількість навчального часу на обов'язкове ви­вчення правознавства: у загальноосвітній школі - 51 год на рік (лише у 9 класі), у ПТУ - 25 год.

До того ж, викладання права часто-густо здійснюєть­ся педагогами, які не мають належної юридичної осві­ти. Навчальні заклади та бібліотеки ще недостатньо за­безпечуються підручниками, посібниками, науковою та

Станоапеннятарозвит^

популярною юридичною літературою. У навчанні учнів і студентів ще мало застосовуються сучасні інформацій­но-правові технології з використанням комп'ютерної, теле- і відеотехніки, інформаційних мереж, зокрема Ін-тернету, інших засобів інформації, хоча в деяких освіт­ніх закладах, як показало наше дослідження, уже є пе­вні позитивні напрацювання в цьому напрямі.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 63; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!