Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

Цього можна було досягти за умови вироблення на основі головних галузей правознавства (теорії держави і права, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, адміністративного, міжнародного права, кримінології, криміналістики тощо), педагогіки, соціальної педагогіки, психології, юридичної психології та інших суміжних наук цілісної комплексної загальнодержавної концепції, ура­ховуючи причини злочинності та механізми і методи ефективної боротьби з нею, зокрема в умовах трансфор­мації України до ринкових відносин. У концепції плану сфокусовано також елементи економіки і соціальної пси­хології, наукової теорії і соціальної практики. Тобто, зага­льнодержавна концепція повинна була мати комплекс­ний характер. Зрозуміло, що за умови вмілої реалізації таких основних концептуальних положень, які склали б частину комплексної системи, можна було б ефективно вирішувати проблему правової освіти і виховання. А ни­ми мало бути:

> здійснення правової освіти та виховання з раннього дитинства (у сім'ї, родині, дошкільних закладах);

> чітко визначена цілеспрямованість і безперервність навчально-виховного процесу в межах школи, позакласної та позашкільної правової роботи з учнями;

> розширення і поглиблення правових знань, форму­вання у свідомості неповнолітніх переконань та вироб­лення практичних умінь і навичок їх застосування;

> формування усвідомлення наслідків будь-яких по­рушень правопорядку;

> уведення факультативів і спецкурсів;

> урахування особливостей умов конкретного регіону;

> використання принципів зв'язку із життям, компле­ксного підходу до виховання, забезпечення єдності сві­домості та поведінки;

> поєднання поваги до особистості з вимогливістю;

> опора на позитивне в особистості;

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

> урахування вікових й індивідуальних особливостей неповнолітніх, необхідності зміни форм контролю в пере­хідний період;

> уміле поєднання з принципами методів виховання -переконання, прикладу, привчання, створення спеціаль­них виховуючих ситуацій, а також, у разі крайньої необ­хідності, примусу та покарання;

> використання нагромадженого вітчизняного та за­рубіжного теоретико-методологічного надбання та прак­тичного досвіду (розробка спеціальних пам'яток, листі­вок, плакатів, буклетів й іншої наочної агітації);

> єдність зусиль державних і громадських інституцій тощо [362].

Крім того, правова освіта та виховання вимагали впливу на особистість через оптимальний вибір змісту, форм, методів, принципів і чіткої структури навчально-виховного процесу. Тільки комплексний підхід міг забез­печити успіх на цій ділянці роботи з участю висококва­ліфікованих педагогів, спеціалістів-практиків.

Правове навчання і виховання мають бути взаємопо­в'язаними. У підлітковому віці учні повинні усвідомити, що здійснення певних прав неможливе без певних обо­в'язків перед людьми, що їх оточують. Якщо в Росії у 1999 р. близько ЗО методичних центрів (державних і громадських) опікувалися проблемами освіти в галузі прав людини, у Польщі створені шкільні програми, а в Білорусії вивчення прав людини було обов'язковим у ко­жній школі, то в Україні масштабної програми на той час не існувало.

Саме тому від тогочасного рівня викладання основ правознавства в загальноосвітній школі не вигравали ні держава, ні суспільство, ні конкретна сім'я та її дитина. З огляду на це першочерговими завданнями були конце­птуальна розробка, здійснення експертизи, погодження, затвердження та адаптація програми викладання основ правознавства, а також підготовка відповідних фахівців. Адже на той час цю дисципліну у школах викладали пе-

Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

реважно особи, що не були фахівцями у даній галузі, або юристи-практики, які не мали достатнього педагогічного досвіду. Ураховуючи вищезазначене, надзвичайно важ­ливо було виробити єдину концепцію розвитку юридич­ної освіти [б, с 15].

Таким чином, очевидно, що проекти концепції правової освіти громадян України, які розроблялися у кінці XX ст., могли стати науково-практичним документом і бути ба­зою для розроблення державної та регіональних програм правової освіти громадян, нормативно-правових актів з питань забезпечення правової освіти громадян і створен­ня організаційних структур, покликаних сприяти розвит­ку освіти громадян. Однак на практиці вони не були реа­лізовані, а залишилися лише на паперах. На владному рі­вні ці документи не знайшли підтримки, бо не вписували­ся у політичну концепцію адміністрації Президента Л. Кучми та його оточення.

Натомість, з метою підвищення рівня правової освіти населення, створення належних умов для набуття гро­мадянами правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права й обов'язки, як уже зазначалося вище, Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. затверджено Національну програму правової освіти населення. У ній зауважувалося, що становлення України як демократичної правової держа­ви, формування засад громадянського суспільства зумо­вили необхідність підвищення рівня правової культури населення. Також пропонувалося концептуальне вирі­шення на державному рівні питання подальшого розви­тку правосвідомості населення, подолання правового нігілізму, задоволення потреб громадян в одержанні знань про право. Національною програмою передбаче­но, що правова освіта була складовою частиною систе­ми освіти і мала на меті формування високого рівня правової культури та правосвідомості особистості, її ціннісних орієнтирів й активної позиції як члена грома-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

донського суспільства. Цим документом також визначе­но, що надання правової освіти мало здійснюватися в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах. Обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства визначався для за­гальноосвітніх навчальних закладів потребою суспільст­ва у вихованні правосвідомого громадянина [362].

Відповідно до п. 4 розд. 2 та п. 2 розд. І Програми роз­витку юридичної освіти на період до 2005 р. було визна­чено розробку нових навчальних програм правової освіти для загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих на­вчальних закладів. З огляду на це виникла потреба у роз­робці нового змісту правових дисциплін, які викладалися у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навча­льних закладах, створенні оновлених підручників, навча­льно-методичних посібників й інформаційних засобів на­вчання, поширенні практики створення в школах-інтернатах класів з поглибленим вивченням правових дисциплін, особливо у сільській місцевості [268].

Реалізовуючи концептуальні засади ухвалених на дер­жавному рівні нормативно-правових актів, і спільними зусиллями з правоохоронними органами, служби у спра­вах неповнолітніх, сім'ї та молоді, відділи освіти, управ­ління юстиції на початку XXI ст. постійно вивчали стан правової освіти в навчальних закладах, беручи участь у методичному забезпеченні цієї освіти, здійснюючи захо­ди, спрямовані на профілактику дитячої злочинності. Ці установи висували й дотримувалися тези: якщо кожна людина змалечку засвоїть, що вона є людиною, особис­тістю, має людські права, честь і гідність, може вільно висловлювати свої думки, тільки тоді вона зможе впли­вати на перебіг подій у суспільстві і брати участь у по­будові дійсно незалежної демократичної правової дер­жави. У цьому контексті заслуговує на увагу діяльність Всеукраїнського фонду "Крок за кроком" щодо запобі­гання насильства над дітьми та поширення знань про їх права, закріплених Конвенцією ООН, яка сприяла знач-

Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

ному поліпшенню стану правового виховання дошкіль­нят і дітей молодшого шкільного віку. Управління юсти­ції поступово налагодило конструктивну співпрацю із Фондом з питань реалізації зазначених правоосвітніх і правовиховних проектів.

На 2004 р. в Україні функціонувало близько 14,5 тис. дошкільних освітніх закладів. Керуючись у своїй роботі Конституцією України, Законами України "Про освіту", "Про дошкільну освіту", Конвенцією про права дитини, Державними національними програмами "Освіта (Украї­на XXI століття)" та "Діти України" освітяни здійснювали заходи щодо засвоєння знань дошкільнятами про свої елементарні права (на відпочинок, на захист, на розу­міння дорослого, на підтримку, на повагу до себе), до­тримання основних обов'язків (самостійно виконувати те, що по силі, не робити шкоди іншому, дотримуватись режиму дня), розуміння значення та зв'язку слів право, правило, честь, знання етичних норм поведінки, керу­вання у своїй поведінці моральними нормами, відчуття меж припустимої поведінки. У правовиховному процесі цих закладів почали застосовуватися групові й індивіду­альні форми роботи з дітьми (бесіди, заняття, ігри-мандрівки, вікторини, свята, конкурси) та їх батьками (конференції, декади правових знань), використовували­ся наочні форми пропаганди правових знань (оформлен­ня стендів, куточків тощо).

Виховання дитини не можна відкласти на потім, її треба виховувати сьогодні, щоденно, творчо розвивати і давати правові знання, щоб вона була обізнана у своїх правах й обов'язках і знала, що чекає її у разі скоєння злочину, зокрема в такому важливому питанні, як пра­вовий захист.

З метою з'ясування різних підходів до теоретичних за­сад розвитку та моделей шкільної правової освіти у до­сліджуваний період спробуємо проаналізувати досвід їх розробки та запровадження педагогічними колективами

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

загальноосвітніх навчальних закладів на відміну від нау­кового визначення та нормативного закріплення держа­вою, про що зазначалося вище.

Реалізовуючи Національну програму правової освіти населення, у якій передбачена правова освіта та вихо­вання з дошкільного віку, загальноосвітні навчальні за­клади активно розпочали розробляти різні форми органі­зації навчального процесу з правознавства.

Так, вихователі дошкільних закладів освіти (ДЗО) в Київській обл. працювали на основі програми "Дитина", "Малятко" починаючи з другої молодшої групи. Під час навчання вони формували у дітей знання про населений пункт, де вони живуть, уявлення про дорожній рух. Під час проведення занять, екскурсій, режимних моментів, різних видів діяльності вихователі формували у дітей уміння культурно поводитися у громадських місцях. У молодшому дошкільному віці дітей ознайомлювали з по­няттям "Батьківщина" - місця, де вони народилися і жи­вуть. У старшому дошкільному віці діти отримували знання про державу Україна і її символіку.

Крім того, у Київській обл. у досліджуваний період іс­нувало декілька ДЗО, де організація та проведення пра­вового виховання дещо відрізнялося від інших закладів. У таких ДЗО правове виховання починалося у старшому дошкільному віці (5-6 років) у старшій групі. Вихователі таких ДЗО працювали на основі Конвенції про права ди­тини ООН, методичної літератури, а також методичного журналу "Дошкільне виховання".

Реалізовувався в Київській обл. проект Всеукраїнсько­го фонду "Крок за кроком" (Запобігання насильству над дітьми), основна мета якого - відпрацювання технології "Сильний, вільний, безпечний". За цим проектом в облас­ті працювали у 2003-2005 pp. два навчальні заклади: СШ № 15 (м. Біла Церква) та школа-садок "Берізка" (смт. Буча) [438, с 8].

На конкретному прикладі організації правовиховної роботи у школі-дитсадку І ступеня "Берізка" смт. Буча

Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

можна було пересвідчитися у цінності зазначеного до­свіду та необхідності його поширення на території України [29, с 35-36].

Так, у багатьох містах та районах Київської обл., на­приклад у дитячому садку № 8 м. Біла Церква, проводи­лися заняття на теми: "Як чинити з бійкою", "Коли дівчи­нка підростає", "Дитина заздрить... допоможіть їй", "Гра з вогнем", "Дитячі примхи", "Наодинці вдома", "Щоб не сталося лиха" [299, с 13-14]. Під час проведених вихов­них заходів, організованих Запорізьким обласним управ­лінням юстиції, приділялася увага елементам економічно-правового виховання дітей дошкільного віку, зокрема ор­ганізовані та проведені спільно із фахівцями податкової адміністрації заняття на тему "Казка про податки", "Сплата податку веде до порядку", "Що означає жити красиво". Також проведені заняття "Правила дорожнього руху" - за участі працівників ДАІ, "Правила пожежної безпеки" - працівників пожежної охорони. На базі до­шкільного навчального закладу № 165 м. Запоріжжя дія­ла програма "Один вдома" [29, с. 37].

Працівниками Донецького обласного управління юс­тиції для вихователів дошкільних освітніх закладів про­водилися семінари-практикуми з організації роботи з ді­тьми і виховання морально-етичних норм поведінки то­що. На високому рівні розроблялися методичні матеріали з питань правової освіти у дитячому середовищі Херсон­ським, Полтавським, Чернівецьким, Вінницьким, Доне­цьким, Луганським, Миколаївським, Кіровоградським, Київським обласними та Головним управлінням юстиції Автономної Республіки Крим [29, с 38].

Оскільки базовим етапом соціального становлення особистості є молодший шкільний вік, то завданням початкової ланки освіти було формування у дитини морально-правових норм, набуття нею соціального до­свіду, свідомого ставлення до себе, оточення та довкіл-

Становлення та розвиток шкільної правової осві ти (1991- 2007 роки)

ля, формування основ соціальної адаптації та життєвої компетентності.

Продовженням концептуального визначення шкільної правової освіти стала початкова школа, зберігаючи на­ступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечу­ючи подальше становлення особистості дитини, її інтеле­ктуальний, соціальний, фізичний розвиток [92].

Також програмою початкових класів було передбачено інтегрований навчальний курс "Я і Україна", у якому про­глядалися елементи громадянського виховання, вбачали­ся спроби здійснення систематизації знань про суспільс­тво, про цінність свого життя і здоров'я та суспільне до­вкілля. Ці поняття розкривалися під час формування уявлень про поведінку людини в сім'ї, колективі, у суспі­льстві; під час ознайомлення з правопорушеннями дітей, з відповідальністю за них.

Правова культура суспільства, як стабільна відповід­ність способу і результату поведінки всіх і кожного пра­вовим нормам, принципам, цінностям, відображає рі­вень розвитку правосвідомості кожної особистості і вмі­шує в собі не тільки знання про закон і правопорядок, але й безпосередні дії людини (прояв законослухняності, поваги до права, закону) у різних, навіть виняткових життєвих ситуаціях, передбачає уміння і готовність осо­бистості вирішувати свої життєві проблеми, жити з лю­дьми і серед людей, орієнтуючись на норми права і не виходячи за межі закону [153, с 81-83].

Зазначена характеристика правової культури, як кін­цевого результату правової освіти, відображає необхід­ність її системного здійснення у школі, починаючи з мо­лодших класів.

Правові норми дозволяють упорядкувати суспільні стосунки, поведінку людини. Вони визначають, що до­зволено, а що заборонено, як необхідно діяти в тій чи ін­шій життєвій ситуації. З огляду на це вивчення регуля­тивних правових норм має надзвичайно важливе зна­чення для інтеграції особистості в сучасне суспільство. У

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!