Концептуальні засади розвитку та моделі шкільної правової освіти в Україні

печенні і здійсненні правової просвіти громадян мали брати участь державні, громадські, релігійні, муніципа­льні й інші організації та інститути. Звідси необхідною була організація і координація правової просвіти грома­дян відповідно до ухваленого законодавства. Такі функ­ції на себе повинен узяти орган управління, який мав би державно-громадську природу і міжвідомчі функції. Пропонувалося, щоб цією установою був відповідний всеукраїнський Фонд із розгалуженою системою регіона­льних організацій, що підняло б рівень і політичну вагу керівництва правовою просвітою громадян порівняно з існуючою Всеукраїнською координаційно-методичною радою з питань правової освіти як дорадчим органом при Міністерстві юстиції України. Основними функціями такого Фонду мали бути: освітня, законопроектна, інфо­рмаційна, профілактична, контрольна, координаційна, прогностична тощо.

У Концепції обґрунтовувалася й актуальність відповід­ного кадрового, наукового, методичного забезпечення співпраці з іноземними державами у галузі правової про­світи тощо.

У проекті Національної програми правової освіти і пра­вової інформатизації населення, розробленому Міністерст­вом юстиції України у 2000 p., значну увагу приділено пи­танням концептуального визначення правової освіти і правового виховання молоді [315]. У ній зазначалося, що правова освіта у науково обґрунтованому обсязі мала бути обов'язковою в усіх дошкільних, середніх загальноосвітніх, професійно-технічних, ВНЗ, незалежно від форм власнос­ті. Обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства має визначатися для середньої загальноосвітньої Школи потре­бою суспільства в підготовці правосвідомого громадянина, а для професійно-технічних, вищих закладів, крім того, і високими вимогами до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників [204, с. 674].

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

Учені робили спробу концептуального визначення без­перервної правової освіти. У середніх загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах мала здійснюватися широка позакласна і позааудиторна пра­вова навчальна і виховна робота, до якої залучалися б учені-юристи, працівники правоохоронних органів і пра-возахисних організацій, інші фахівці [204, с 675].

Для кваліфікованої правової освіти молоді в держав­них засобах масової інформації фахівцями пропонувало­ся створити спеціальні навчальні телевізійні і радіомовні канали, програми, випуски, журнали із правових питань, а також запроваджувати сторінки, рубрики й інші попу­лярні форми у масових виданнях, пропонувалося ширше використовувати для цього дитячу і молодіжну пресу. Матеріали, розраховані на дитячу і юнацьку аудиторію, мали проходити юридичну і психологічну експертизу, спрямовуватися на боротьбу із правопорушеннями непо­внолітніх, їх профілактику тощо. Також аргументувалася необхідність створення молодіжних правових клубів, проведення занять з молоддю у правових кінолекторіях, організація олімпіад, конкурсів, вікторин й інші змаган­ня молодих людей із правових знань. У своїх теоретичних розробках учені не оминули специфіку організації право­вої освіти і правового виховання у місцях позбавлення волі неповнолітніх, у спецшколах, інтернатах тощо.

З огляду на вищевикладене пропонувалося концептуа­льно закріпити правову освіту та виховання одним із ма­гістральних напрямів у роботі вчителів, вихователів, правників, представників силових структур і правоохо­ронних органів у боротьбі зі злочинністю. При цьому (щодо профілактики протиправної та кримінальної пове­дінки неповнолітніх) пропонувалося будувати роботу на основі правових норм, принципів гуманізму та демокра­тизму. З метою ефективного розв'язання даної проблеми пропонувалося застосовувати комплексну систему, що поєднувала в собі оптимальний вибір змісту, форм, мето­дів, принципів, шляхів і засобів її реалізації [204, с 686].

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 63; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!