Формування системи

шкільної правової освіти

в кінці XX - на початку XXI століття

Формування системи шкільної правової освіти у за­значений період відбувалося у контексті загальноістори-чних і культурних процесів на теренах Україні і було на­правлено на задоволення потреб будівництва нової неза­лежної української держави.

У кінці XX - на початку XXI ст. проблема удосконален­ня національної шкільної правової системи освіти та приведення її у відповідність до визнаних у світі норма­тивів стала дійсно нагальною, і її розв'язання справляло і справляє безпосередній вплив на формування світогляду нової генерації українського суспільства.

Зазначимо, що після розпаду СРСР утворилася велика кількість незалежних держав. Перед цими державами, і перед Україною зокрема, постали складні завдання рефор­мування шкільної правової освітньої системи, що проходи­ло на тлі складних процесів трансформації суспільних від­носин, загальної модернізації на шляху до демократизації суспільства. Закономірно, що на межі нового тисячоліття становлення України як демократичної правової держави потребувало суттєвого підвищення правової культури всіх верств населення, а особливо представників органів влади всіх рівнів, неухильного дотримання всіма суб'єктами пра­ва вимог законодавства, кваліфікованого його застосуван­ня. Особливої значущості набуло питання формування правосвідомості громадянина нової незалежної держави.

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки) ____

Правове невігластво, як і правовий нігілізм, було харак­терним для значної частини населення пострадянських країн, що надавало проблемі правової освіти особливого значення. Складні соціально-політичні й економічні зміни, що відбулися та відбуваються в усьому світі, особливо в но-востворених країнах, змусили замислитися над реаліями, які нас оточують, переоцінити усталені погляди та стерео­типи поведінки, реформувати правову систему. Фактично, відбувся демонтаж тоталітарної ідеології, під впливом якої раніше формувалася правосвідомість більшості населення.

У ході цих процесів змінилися і правові орієнтири. Роз­галуженість національного законодавства характеризу­валася рівнем запровадження загальнолюдських прин­ципів і норм, що напрацьовані демократичними країна­ми і закріплені у відповідних деклараціях та інших пра­вових документах міжнародного рівня. Досконалість правових норм, у свою чергу, стала основою гармонізації суспільних відносин та перманентного їх розвитку, що вважається необхідною умовою існування і стабільного розвитку країн у сучасному світі.

У кінці XX ст. особливого поширення набув погляд, який полягав у тому, що основи правових знань не пови­нні бути прерогативою лише вузького кола фахівців. Усі громадяни України отримали право на набуття необхід­ного їм мінімуму правових знань. Звичайно, це право розпочало забезпечуватися, насамперед, розгалуженою мережею загальних і спеціалізованих навчально-виховних закладів різних форм власності, широким пра­вовим інформуванням населення через засоби масової інформації та культурно-освітні установи. Більше того, механізми створення правового громадянського суспіль­ства передбачали, зокрема, надання правових знань усім громадянам у межах програм середньої освіти.

Проблеми необхідності реформування шкільної право­вої освіти були викликані і багатьма іншими чинниками. Зокрема, слабкі знання учнів і мала кількість годин, від-

Загальна характеристика проблем становлення та розвитку

шкільної правової освіти в Україні __________________________________

ведена на викладання правознавства, породжували про­блеми дитячої злочинності та бездоглядності.

Таким чином, загальнокризова ситуація, яка складаєть­ся в Україні у кінці XX - на початку XXI ст., особливо щодо правопорушень серед дітей і молоді, вимагала вдоскона­лення та реформування системи шкільної правової освіти, особливо у частині викладання "Основ правознавства". Це було досить серйозним і важливим питанням того часу і зрозуміло, що його розв'язання потребувало багато зусиль.

Насамперед, необхідна була перебудова всієї системи вивчення правових дисциплін у загальноосвітніх навчаль­них закладах, цілеспрямована систематична правовиховна робота у дитячому середовищі. Адже діти - індикатор здо­ров'я суспільства, його соціальної зрілості та рівня моралі.

На початку XX ст. у навчальному процесі загальноос­вітніх закладів викладався курс "Права дитини". Голо­вне завдання курсу "Права дитини" - виховання дітей з молодшого віку в дусі поваги до прав дитини і прав лю­дини й основних свобод, піднесення культури прав ди­тини і прав людини, ствердження людської гідності та вартості особистості.

У викладанні прав дитини відслідковувалася та ж по­слідовність, що характерна для засвоєння будь-яких по­нять [277, с 39-41]. У цій послідовності виділялися три етапи: І - знання про існування прав; II - розуміння їх суті та змісту; III - прагнення втілювати ці права в дійсність.

Ідея прав людини хвилювала все прогресивне людство упродовж багатьох століть. У 1948 р. ООН ухвалила та про­голосила Загальну декларацію прав людини. Там наведені основні права, "виконання яких мають прагнути" всі у сві­ті, незалежно від раси, кольору шкіри, статі» мови, релігії, політичних й інших переконань, національного або соціа­льного походження, майнового або іншого становища.

Особливе місце у питанні про права людини посідає проблема прав дітей, починаючи з 1924 p., коли була про-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки) ___

голошена Женевська конвенція про права дітей, а також ухвалена у 1959 р. Декларація прав дітей. Проте ці доку­менти були неповними, нечітко сформульованими, а сама тема маловідомою. Ситуація суттєво змінилась у 1989 р. з ухваленням ООН Конвенції про права дитини, яка містить повний перелік чітко визначених прав. Упродовж кількох років вона стала, без сумніву, найвідомішим документом із прав дитини, який ратифікувала більшість країн світу.

Особливістю нашого суспільства є те, що не лише діти, а й багато дорослих мало знають про існування Конвенції ООН про права дитини [162]. В Україні Конвенція ООН про права дитини набула чинності з 27 вересня 1991 р. [133, с 1-4]. У законотворчій діяльності щодо захисту, підтримки і допомоги дітям Україна намагалася виходити з гуманіс­тичних принципів і вимог Конвенції ООН про права дити­ни й інших міжнародних договорів та угод, спрямованих на захист і гарантування прав та інтересів дитини.

Ці документи взято за відправні точки в законодавстві про права дітей. Після ознайомлення з ними можна вва­жати перший етап у викладанні прав дитини заверше­ним [87, с 28-33]. Усе ж це лише початок у дуже непрос­тому процесі засвоєння нових для дітей понять.

Чи не найскладнішим був другий етап, на якому діти мали досягти розуміння значення і глибинної суті цих прав. Головна складність полягала в тому, що наявність прав у дитини, причому не декларативних, а реальних, суперечить авторитарним підвалинам нашого ладу, які складалися впродовж десятиліть, спираючись на особли­вості менталітету нашого народу [157, с 4-6].

Основний юридичний постулат правової демократичної держави, яку ми прагнемо побудувати в Україні, такий: інтереси особистості абсолютні, інтереси держави відносні.

Нас, наших батьків і дідів упродовж десятиліть при­вчали до думки, що державні інтереси треба ставити вище власних, що заради великої ідеї можна пожертву­вати невинними людьми, що одна людина - ніщо порів-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!