Проблем становлення та розвитку

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ШКІЛЬНОЇ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

2.1. Основні тенденції розвитку

сучасної системи

вітчизняної середньої освіти

За 16 років незалежності вітчизняна система серед­ньої освіти багатр разів змінювала свої пріоритети.

Про необхідність реформування системи середньої освіти почали говорити відразу ж після того, як Україна здобула незалежність. "Новому часу - нові учні", - зазначав Прези­дент України Леонід Кравчук. З ним погоджувався і насту­пний Президент Леонід Кучма, але єдина концепція нової школи з'явилася лише у 2002 р. Вона мала назву "Націона­льна доктрина розвитку освіти" і була констатацією проце­сів, що відбувалися у школі в останні десять років [361].

Згідно із цим документом пріоритетом шкільної осві­ти в Україні було проголошено особистісний розвиток учня. На практиці це означало відхід від уніфікованої системи навчання, яка злагоджено працювала в усіх союзних республіках.

Перші реформації зачепили зміну предметів, що вивча­лися. Міністерством освіти України було вирішено ліквідо­вувати перегин у бік фізико-математичного циклу, який існував за Радянського Союзу. У 70-80-х pp. XX ст. найпре-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

стижнішими вважалися політехнічні інститути, школа працювала на підготовку учнів до вступу саме туди. Ра­дянські навчальні заклади цього напряму випускали більше студентів, ніж в усій Європі. Тодішні школярі постійно були переможцями всесвітніх олімпіад з математики і фізики.

У 90-ті pp. XX ст. стали спішно запроваджувати додат­кові години для іноземних мов, літератури, історії. Основою у шкільній освіті цього часу вважалися гуманітарні й суспі­льні науки. Існувала думка, що вони швидше підготують школярів нового зразка. Українські учні стали посилено вивчати гуманітарні дисципліни. Звичайно, це принесло низку позитивних змін - гуманітарні предмети формують відкритіше бачення світу, забезпечують загальну ерудицію [18, с 15-19]. З 1995 по 2005 pp. вдалося ліквідовувати зневажливе ставлення до гуманітарних наук, що існувало в СРСР. З 2005 р. для багатьох шкіл обов'язковим стало ви­вчення не однієї, а двох мов; стабільно збільшується кіль­кість студентів у гуманітарних ВНЗ. Проте у 2006 р. мі­ністр освіти С. М. Ніколаєнко зауважив, що в середній освіті знов позначився перегин - вже у зворотний бік. Як наслідок, у країні відчувається гострий брак висококвалі­фікованих технічних фахівців. У звіті міністра освіти і нау­ки України С. М. Ніколаєнко наголосив, що завданням школи на найближчі кілька років є формування цілісної концепції середньої освіти, яка не допускає нехтування якимось циклом наук [228, с 6-7].

Ще одним напрямом розвитку середньої освіти наприкі­нці 90-х pp. XX ст. мала стати профілізація навчального процесу і диференціація навчальних програм - яскраві зміни в середній освіті [384]. За СРСР програма була одна для всіх союзних республік. У цьому була перевага - пере­їхавши з однієї республіки до іншої, дитина могла без зай­вих хвилювань почати вчитися на новому місці. До того ж, програму ретельно вивіряли, легко було контролювати її виконання. Проте вона не враховувала індивідуальних ба­жань і здібностей учня. Аби усунути цю хибу Міністерство

Загальна характеристика проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні

освіти України запровадило таку диференційовану схему: навчальний план мав складатися із загального (обов'язко­вого) циклу дисциплін, профільних предметів і шкільних компонентів. Такі зміни були першим кроком до повсюд­ного створення профільних класів. Гуманітарні та фізико-математичні класи з'явилися майже в кожній школі до 1998 р. Пізніше до них приєдналися класи з поглибленим вивченням природничих наук, фізкультурні і туристичні класи. Проте така можливість широкого вибору призвела до того, що в Україні Міністерством освіти було схвалено 23 навчальні програми. Такий плюралізм призвів до появи ще однієї прикмети нової шкільної освіти - розриву між серед­ньою і вищою школою. Можливість обирати, що вивчати, від чого відмовитися, робило рівень шкіл, особливо міських і районних, до сумного різними. Раніше будь-яка школа, нехай навіть у невеликому селі, мала надавати школярам можливість вивчати фіксований набір предметів. Нині ко­ло обов'язкових дисциплін звужується, що дозволяє відмо­вити сільським дітям у повноцінній освіті.

Розрив між школою і ВНЗ має й інше коріння. За новою концепцією громадянської освіти школа має відходити від надмірного перевантаження дитини фактами. Останнім часом методисти говорять про необхідність "формувати компетентність" учня. Це означає відмову від "вивчення" окремих фактів і правил на користь роботи над умінням розуміти загальні закономірності. Отже, дитину хочуть на­вчити самостійно отримувати необхідні їй знання, а не ко­ристуватися стандартним набором формул. Це означає збі­льшення ролі самоосвіти учня. На практиці ж цей час мо­жна вважати втраченим. Самоосвіта більше підходить для свідоміших студентів ВНЗ, ніж для школярів. Українських учнів займатися самостійно варто ще навчити. Надання їм свободи обернулося ситуацією, коли учень може вступити до університету, лише пройшовши шокову репетиторську терапію. Утім, останні не заперечували - на адресу методи­стів вищої школи дедалі частіше звучали звинувачення, що

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

вступні іспити до ВНЗ України на початку XXI ст. навмис­но ускладнювалися.

Подолати цю тенденцію мала нова концепція безперерв­ної освіти, запропонована МОН України у 2006 р. [228]. Передумовами для виконання цього задуму стало запрова­дження в 2000 р. 12-річного навчання в середній школі і проведення в 2004-2006 pp. перших зовнішніх випускних тестів. Передбачалося, що 12 років у школі допоможуть уникнути зайвого навантаження для учня і підвищити якість освіти. Так, у 1999 р. учні старших класів мали про­водити на заняттях по 40 год на тиждень - повноцінне ро­боче навантаження дорослої людини. І це не рахуючи фа­культативних занять. Плавний перехід дитини зі старшої групи дитячого садка до рук вузівського викладача має за­безпечити 12-річна освіта. Така практика цілком вписуєть­ся в європейські тенденції - там уже давно вчаться у школі по 12 років, у Голландії ж - узагалі всі 14.

Проведення ж у 2004 р. першого зовнішнього випускно­го тестування виявилося в певному значенні спробою пе­рескочити через прірву у два прийоми. Більшість фахівців оцінили і першу, і кілька наступних спроб як напівзахід. В Україні, на відміну від країн, де тестування проводиться вже багато років, на 2007 р. ще не було створено умов для тестування всіх випускників школи [239, с. 13-33].

Аналізуючи сучасний стан шкільної освіти, варто зазна­чити, що зміни суті середньої освіти в Україні не встигають за змінами форми. Так, у 2004 р. 57 % українців вважали, що шкільна освіта в Україні стала гіршою порівняно із СРСР. З оптимізмом оцінювали якість державного диплома про середню освіту лише 13 % опитаних (дані УЦЕПІ ім. А. Разумкова). Велика частина респондентів назвала реформи Міністерства освіти і науки України косметични­ми. А серед головних проблем середньої освіти українці вказали не брак методологічної основи, а погане матеріаль­не забезпечення і відсутність інтересу учнів до знань [343].

Таким чином, у сучасній середній освіті формальні зміни покликані були забезпечити виконання принци-

Загальна характеристика проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні

пів нової шкільної освіти. Школа мала стати демокра­тичною, відкритою, учити громадянськості і гуманнос­ті. Для кращої імплементації цих принципів у життя з початку 90-х pp. XX ст. до 2007 p. була написана низка науково-методичних праць.

Крім того, вирішено було докорінно поміняти форму взаємодії учня й учителя. За часів СРСР учитель був суб'єк­том, а учень - об'єктом, у який вкладаються знання. Су­часна шкільна освіта вимагає інтерактивності, залучення учнів до активного навчального процесу. Як наслідок, з'яв­илися нові форми проведення уроку - семінари, диспути, тренінги з критичного мислення, експериментальні за­вдання тощо. Глибину застосування методик оцінити скла­дно. Велика частина науково-методичної літератури про­ходить повз учителів. Що й не дивно - третина вчителів, що працюють у школах, пенсіонери. У них великий стаж ви­кладання і мало бажання, що-небудь змінювати. Це зовсім чітко продемонстрував перехід школи на 12-бальну або, інакше кажучи, позитивну систему оцінювання [302, с 2-4]. Проведений через рік моніторинг успішності нововве­дення засвідчив, що більшість учителів так і не прийняли нову систему і продовжують виставляти своїм учням "не­задовільний рівень з мінусом". Хоча у 2005-2007 pp. можна констатувати значні зміни у цьому напрямі.

Такими були основні тенденції розвитку системи вітчиз­няної середньої освіти в кінці XX - на початку XXI ст.

2.2. Стан шкільної правової освіти України

до проголошення незалежності

та її становлення в 90-х роках XX століття

Без знання основних законів і принципів розвитку природи та суспільства розвиток людства неможливий. Жодна людина, жодне суспільство, жодна держава не

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки)

досягне гарних результатів без усвідомлення сутності процесів, що відбуваються навколо.

Сучасна українська шкільна правова освіта є продук­том тривалого і неоднозначного процесу їх розвитку. Це зумовлено складним характером державно-правового бу­дівництва на Україні й особливостями її суспільно-політичного устрою на тому чи іншому етапі.

На першому етапі головними осередками правової осві­ти в Україні були юридичні факультети університетів [99, с. 94-99]. Одні із цих університетів виникли і діяли трива­лий час на землях України, які входили до складу Російсь­кої імперії (Харківський - 1805 p., Київський - 1834 р. і Новоросійський (Одеський) - 1865 p.), а інші (Львівський -1661 р. і Чернівецький - 1875 р.) - на українських терито­ріях, якими володіли Польща, Австро-Угорщина чи Румунія [82, с 92-105]. За відсутності суверенної державності на Україні правова освіта в університетах розвивалася зага­лом у тих же організаційних формах і на тих же правових засадах, що й в університетах Росії та інших країн.

Патріархом українських університетів був і залишаєть­ся Львівський університет. Це один з найстаріших універ­ситетів у всій Східній Європі. У складі цього університету із самого початку його утворення був і юридичний факу­льтет. Отже, можна вважати, що саме із заснування Львівського університету веде свій початок українська правова освіта. Юридичні факультети мали також Хар­ківський, Київський і Новоросійський університети.

У часи Української національно-демократичної револю­ції 1917-1920 pp. уряди Центральної ради, Української держави П. Скоропадського та Директорії також приділяли увагу будівництву нової української загальноосвітньої шко­ли [107, с 10-17]. На початку квітня 1917 р. у м. Києві від­бувся 1-й Всеукраїнській учительській з'їзд, який запропо­нував Центральній Раді створити Головну українську шкі­льну раду [340, с 468]. Центральна Рада відреагувала на ці пропозиції та створила шкільну комісію, до складу якої

Загальна характеристика проблем становлення та розвитку шкільної правової освіти в Україні

увійшла вся рада Всеукраїнського товариства шкільної освіти. У червні 1917 р. на базі цієї комісії було створено Генеральну шкільну раду при Генеральному секретаріаті освіти. Ця комісія і працювала над розробкою плану єдиної школи в Україні, проект якої був схвалений П-м Всеукраїн­ським учительським з'їздом [340, с 469-^70]. Крім того, ще 15-20 грудня 1917 р. в м. Києві відбулася нарада земських і міських діячів у справі організації народної освіти в Укра­їні. Вона проходила під керівництвом Генсекретарства освіти і мистецтва УНР. На цій нараді було схвалено план реорганізації управління освітньою сферою, обговорювали­ся питання формування демократичних засад в управлінні шкільними закладами, ролі у цій справі народних учителів.

У період діяльності Міністерства освіти й мистецтв Укра­їнської держави питання загальноосвітньої школи також були дуже актуальними, адже реформування стосувалися і цієї галузі. У травні 1918 р. відбулася нарада представни­ків земств, міст і Міністерства народної освіти. Ця нарада обговорила питання запровадження в Україні єдиної шко­ли. Також Міністерством освіти й мистецтв на чолі з М. П. Василенком робилася спроба вироблення нового пла­ну шкільного управління [106, с 351-352]. Варто зазначи­ти, що важливу роль в освітньому житті цього періоду віді­гравали відомі українські педагоги: А. І. Лещенко, О. Ф. Музиченко, С Ф. Русова, П. І. Холодний. Особливо плідною була освітня діяльність С. О. Сірополка [340].

З приходом до влади Директорії і відновленням Украї­нської Народної Республіки Міністерство народної освіти, очолюване А. В. Крушельницьким, продовжило роботу у напрямі національного шкільного будівництва [342, с 145-146; 155, с. 61].

У цей самий період уряди чимало уваги приділяли й українізації загальноосвітніх шкіл [35, с 25-30].

Отже, реформа середньої освіти в УНР проводилася з урахуванням досягнень прогресивної тогочасної вітчизня-

Становлення та розвиток шкільної правової освіти (1991-2007 роки) ___

ної та зарубіжної педагогічної думки і базувалася на підва­линах будівництва незалежної Української держави.

Після невдалої боротьби за національну державу в 1917-1920 pp. і встановлення більшовицької диктатури розпочався новий етап українського радянського держа­вотворення. Зміни проводилися і в освітній галузі. У груд­ні 1917р.ум. Харкові було проголошено радянську владу. Радянський уряд доручив займатися освітою Секретаріату народної освіти, який у січні 1918 р. був реорганізований у Народний комісаріат освіти [158, с 49-50]. На місцях діяли волосні, повітові та губернські відділи народної осві­ти. Секретаріат запровадив в усіх школах виборність ке­рівних посад. Шляхи перебудови народної освіти висвіт­лювалися у "Віснику Української Народної Республіки" [321, с 2-4]. 25 січня 1919 р. Робітничо-селянський уряд України задекларував державну політику у галузі народної освіти. Зокрема, створення єдиної трудової школи, від­криття доступу робітникам і селянам до вищої та спеціа­льної освіти, організація народних університетів, запро­вадження навчання у школах рідною мовою і знищення будь-якого національного гніту [33, с 3-7]. 22 січня 1919 р. урядовим декретом церква була відокремлена від держави і школи. 25 січня 1919 р. уряд видав Декрет "Про передачу всіх навчальних закладів у відання відділу освіти". У 1919-1920 pp. було ухвалено ще низку важли­вих нормативних актів держави, направлених на шкільне будівництво в радянській Україні [158, с 49-50].

У 1922 р. відносини в галузі організації і розвитку осві­ти на Україні одержали нормативне закріплення у формі Кодексу законів про народну освіту УРСР [156, с 25-70]. Відповідно до нього головним завданням професійної освіти була визначена підготовка всіх видів кваліфікова­ної робочої сили, необхідної для відновлення народного господарства і державного будівництва. Кодексом визна­чалося три типи професійної освіти: професійна школа, технікум, інститут. Управління розвитком освіти у респуб-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!