Докази і доказування

влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підпри­ємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); 2) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матері­алами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 3) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; 4) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опи­тувати осіб за їх згодою; 5) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копі­ювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; 6) одер­жувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціаль­них знань.

Відповідно до ч. 4 ст. 93 КПК докази можуть бути одержані на території іно­земної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кри­мінального провадження. Міжнародно-правова допомога під час кримінального провадження надається відповідно до норм КПК, а також чинних міжнародних договорів на підставі запиту до іншої держави (ст. 543 КПК). Із запитом про між­народну правову допомогу під час досудового розслідування може звернутися Ге­неральна прокуратура України, а під час судового провадження - Міністерство юстиції України (ст. 545 КПК).

Щодо доказової сили офіційних документів, то документи, які направляються у зв’язку із запитом про міжнародне співробітництво, якщо їх складено, засвідче­но у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сто­рони або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного ор­гану, приймаються на території України без додаткового засвідчення (легалізації), у разі якщо це передбачено міжнародним договором України. Відомості, які міс­тяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи (час­тини 1, 2 ст. 550 КПК).

Речові докази і документи, передані запитуваною стороною на виконання запиту компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, зберігають­ся в порядку, встановленому КПК для зберігання речових доказів та документів (ч. 1 ст. 549 КПК).

Специфіка доказування в кримінальному провадженні полягає в тому, що здій­снювана в ході його пізнавальна діяльність повинна поєднуватися з діяльністю по-свідчувальною. Це означає, що фактичні дані, виявлені, витребуванні, отримані, здобуті уповноваженою на те особою під час досудового розслідування (або в судо-

Глава 7

вому розгляді), повинні бути зафіксовані в такій формі, яка гарантувала б їх належ ність (ст. 85 КПК) та допустимість (ст. 86 КПК), а також дозволяла як органам посадовим особам, що ведуть процес, так і учасникам кримінального провадженн користуватися ними, посилатися на них при обґрунтуванні своїх висновків. Отжі збирання доказів супроводжує їх закріплення, яке відбувається тільки такими спс собами і в таких формах, що встановлені КПК. Причому кримінальний процесуалі ний закон передбачає порядок фіксації фактичних даних з урахуванням специфік кожного виду доказів. Зокрема, формою фіксування показань свідка, потерпілої* підозрюваного є протокол, носії інформації, на яких за допомогою технічних засобі зафіксований хід допиту (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 103, частини 1-2 ст. 104 КПК); залученн експерта та проведення експертизи проводиться відповідно до постанови слідчог (прокурора) (ч. 1 ст. 243 КПК) або ухвали суду про доручення проведення експер тизи (ч. 1 ст. 332 КПК), а опис проведених експертом досліджень та зроблені виснс вки оформлюються висновком експерта (ч. 1 ст. 101 КПК). Фіксація ходу і резуль татів негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється у протоколі, до якого в ра: необхідності долучаються додатки, що можуть визнаватися доказами (ч. 2 ст. 84, с 252 КПК) та використовуватися в доказуванні на тих самих підставах, що і резуль тати проведення інших слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідуванн (ч.1ст. 256 КПК).

Правильне закріплення доказів і суворе виконання встановлених КПК з цією метоь вимог забезпечує як збереження доказів, так і можливість їх перевірки й відповідне оцінки, у тому числі під час судового розгляду

Способи збирання доказів, які містяться у ст. 93 КПК, є вичерпними та поширк вальному тлумаченню не підлягають. Це положення має важливе значення для недс пущення використання в доказуванні матеріалів так званих «нетрадиційних способів отримання доказів, до яких, зокрема, належать застосування поліграфа, допит пі гіпнозом, використання здібностей екстрасенсів тощо. Такі дії не відповідають кри теріям наукової достовірності та обґрунтованості, а тому отримані за їх допомого* відомості не можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні.

Розглядаючи питання щодо збирання доказів та його суб’єктів, особливо елі, звернути уваги на роль суду у процесі доказування. Закон закріплює імперативне по ложення, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадженн та потерпілим у порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 93 КПК). Отже, суд у судовом' розгляді, яке відбувається на основі змагальності, не є суб’єктом збирання докази інакше він буде усувати прогалини досудового розслідування та встановлювати ви нуватість обвинуваченого. Але це не означає, що суд є пасивним спостерігачем. Н нього покладається обов’язок, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створи ти необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконанн процесуальних обов’язків (ч. 6 ст. 22 КПК). Суд повинен безпосередньо дослідиті докази, які представлені сторонами. Відомості, що містяться в показаннях, речах і до кументах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду (крім випадків передбачених КПК), не можуть бути визнані доказами (статті 23, 349 КПК). Під ча судового розгляду суд визначає його межі (ст. 337 КПК), обсяг доказів, що підлягают

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 74; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!