Висновок експерта 2 страница

1) повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псу­ванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слід­чого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або до­вкілля.

У вказаних випадках речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зра­зок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

Речові докази, які були надані суду, за загальним правилом, повинні зберігатися до набрання судовим рішенням законної сили. Питання про їх долю вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому:

Глава 8

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукай виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення криміналь ного правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинен ня кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечен ня кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а і разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ аб» заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об’єктом кримінального правопорушен ня або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому КМУ по рядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінальноп правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінальноп провадження протягом усього часу їх зберігання.

Під документом як одним із процесуальних джерел доказів розуміють спеціальне створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафік­совані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення і можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які підлягають доказуванню під час кримі­нального провадження (ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 99 КПК).

Згідно з ч. 2 ст. 99 КПК до даного виду доказів, за умови наявності в них вище зазначених відомостей, можуть належати такі групи документів:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відевзапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). При вирішенні питання про залучення їх до кримінального про! вадження як доказів необхідно керуватися Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 62 Конституції Укр4 їни від 20.10.2011 № 12-рп/2011, згідно з яким одержання фактичних даних будь-якими фізичними або юридичними особами внаслідок вчинення ними ініціативних, ціле­спрямованих, а не ситуативних (випадкових) дій із застосуванням власних (приватних) технічних засобів фіксації злочинного діяння (фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, відео^ камери спостереження, розташовані як у приміщеннях, так і ззовні) розцінюється А незаконне обмеження або порушення основоположних прав і свобод людини і грома дянина, гарантованих Конституцією України, і є підставою для визнання поданий доказів недопустимими. Виходячи з вищевикладеної позиції КСУ, такий вид докумен­тів має виходити від державних органів та їх посадових осіб, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Процесуальні джерела доказів

Письмові документи можуть виходити від органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, посадових і службових осіб, підприємств, установ, організа­цій і мати офіційний характер (наприклад, довідки, характеристики, пояснення, роз­писки тощо). До офіційних документів ставляться особливі вимоги, а саме: а) їх зміст визначається компетенцією посадової чи службової особи відповідного органу, яка діє в межах наданих їй повноважень; б) форма документа має містити необхідні обов’язкові реквізити (прізвище, ім’я та по-батькові посадової чи службової особи, яка його склала, дату та місце складання, встановлений для даного документа перелік відомостей, спеціальні бланки, номер реєстрації, підписи, печатки, штампи, супрово­джувальні листи тощо). Відповідно до ч. 11 ст. 232 КПК до даного виду документів слід віднести рапорт слідчого, прокурора, складений за результатами опитування.

Письмові акти можуть мати й особистий (приватний) характер (листи, записки, рукописи та ін.). Тобто авторами відомостей, які в ньому містяться, є фізичні особи (такі документи можуть містити вказівку на автора, його анкетні дані чи бути анонім­ними тощо). При цьому документ набуває доказового значення в тому випадку, якщо він одержаний з дотриманням встановленої законом процесуальної форми, - у мате­ріалах кримінального провадження обов’язково повинні міститися дані про те, яким чином інформація потрапила до сфери кримінального судочинства, має бути відомо джерело її походження з метою забезпечення можливості його перевірки (критерій допустимості). До того ж, якщо долучений до матеріалів провадження або наданий суду особою, яка бере участь у кримінальному провадженні, для ознайомлення до­кумент викликає сумнів у його достовірності, учасники судового провадження мають право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або призначити відповідну експертизу цього документа (ч. З ст. 358 КПК).

Залучення документів як доказів до кримінального провадження можливе різними способами в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, а саме: 1) подання за власною ініціативою учасниками провадження, а також будь-якими іншими фізичними та юридичними особами; 2) витребування та отримання від орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб документів, їх копій, висновків ревізій, актів перевірок на вимогу сторони кримінального провадження та потерпілого (ст. 93 КПК). Документи складаються як у зв’язку з кримінальним провадженням, так і поза його межами, незалежно від нього (свідоцтво про народження, лікарняний лист тощо). Документи приєднуються до матеріалів кримінального провадження, факт їх отри­мання оформлюється протоколом відповідної процесуальної дії;

2) матеріали, отримані аніслідок здійснення під пас кримінальнлго провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. Зокрема, ч. 5 ст. 548, ч. 1 ст. 555, части­нами 4-6 ст. 558, ч. З ст. 560, ст. 564 КПК визначена процедура направлення органом, уповноваженим здійснювати зносини з компетентними органами іноземної держави, або передання центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги компетентному органу іноземної держави матеріалів, одержаних у результаті вико­нання запиту (доручення, клопотання) про міжнародну правову допомогу. При цьому

Глава 8

документи, які направляються у зв’язку із запитом про міжнародне співробітництві якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офіційною особою компетентної органу запитуючої або запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компеї тентного органу, який проводив процесуальні дії, приймаються на території Україні без додаткового засвідчення (легалізації) у разі, якщо це передбачено міжнароднії договором України (ч. 1 ст. 550, ч. 2 ст. 560 КПК). Відомості, які містяться в матерії лах, отриманих у результаті виконання визначених у запиті дій органами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими доказами, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливого судочинства, права людини і осн 1 воположні свободи (ч. 2 ст. 550 КПК). Складені органом досудового розслідуванні слідчим, прокурором або суддею документи для забезпечення виконання запиту прі міжнародну правову допомогу підписуються зазначеними посадовими особами т і скріплюються печаткою відповідного органу. Отримані за результатами виконанні запиту від інших відомств, установ чи підприємств (незалежно від форми власності документи повинні бути підписані їхніми керівниками та засвідчені печаткою відпоі відного відомства, установи чи підприємства (ч. З ст. 558 КПК);

3) складені в порядку та випадках, передбачених КПК, протоколи про хід і резуль­
тати проведення процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на
яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Загальні вимопі
щодо змісту та форми цих процесуальних документів установлені у статтях 104-10І
КПК. Зокрема, протоколи щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій]
аудіо- або відеозаписи, фотознімки, інші результати, здобуті за допомогою застосуй
вання технічних засобів, вилучені під час їх проведення речі і документи або їх копії
можуть використовуватися в процесі доказування в кримінальному провадженні на
тих самих підставах, що і результати проведення інших слідчих (розшукових) дій під]
час досудового розслідування (ч. 1 ст. 256 КПК). При цьому додатки до протоколів
процесуальних дій: а) є складовою та невід’ємною частиною таких протоколів;

б) пояснюють і конкретизують фактичні дані, що викладені та засвідчені в протоколах;

в) можуть бути засобом фіксації додаткової доказової інформації, що не відображена^
в змісті протоколу; г) в окремих випадках можуть мати самостійне доказове значення]

До даного виду доказів слід віднести і журнал судового засідання. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК одним із істотних порушень вимог кримінального процесуаль­ного закону є відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції;

4) висновки ревізій та акти перевірок;

5) матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність».

Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов’язані надати суду оригінал документа, а не його копію (ч. З ст. 99 КПК). Зазначені учасники мають право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати в суді, а на вимогу суду - зобов’язані надати документи у повному обсязі (ч. 6 ст. 99

Процесуальні джерела доказів

КПК). Водночас дублікат документа може бути визнаний судом як оригінал докумен­та (ч. 4 ст. 99 КПК). Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані до­пустимими й інші відомості, якщо оригінал документа: 1) втрачений або знищений, крім випадків, якщо це відбулося з вини потерпілого або сторони, яка його надає; 2) не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур; 3) знахо­диться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони (ч. 5 ст. 99 КПК). Окрім цього сторона провадження зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або з використанням копіювальної техніки, електронних засобів скопіювати оригінали необхідних документів, зміст яких дово­дився у передбаченому даною статтею порядку (ч. 7 ст. 99 КПК).

Документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій наданий цей документ. Остання зобов’язана зберігати його у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Зберігання доказів, які отримані або вилучені стороною обвинувачення, здійснюється в порядку, визначеному КМУ (ч. 2 ст. 100 КПК). При цьому документи, отримані в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повин­ні бути невідкладно знищені на підставі його рішення, крім випадків, передбачених ч. З ст. 255 та ст. 256 КПК (ч. 1 ст. 255 КПК). Документи, надані суду, зберігаються в суді (ч.5ст. 100 КПК).

Документ повинен зберігатися разом із матеріалами кримінального провадження протягом усього часу його здійснення. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість нього до матеріалів кримінального провадження належним чином завірені копії (ч. З ст. 100 КПК). У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов’язана відшкодувати володільцю ви­трати, пов’язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката (ч. 4 ст. 100 КПК). Питання про долю документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, зокрема, у резолютивній частині вироку зазначається в тому числі рішення щодо до­кументів (пп. 1, 2 ч. 4 ст. 374 КПК). При цьому документи повинні зберігатися до набрання рішенням суду законної сили (п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК).

Окрім цього, якщо власник документів, отриманих у результаті проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій, може бути зацікавлений у їх поверненні, прокурор зобов’язаний повідомити його про наявність таких документів у розпорядженні про­курора та з’ясувати, чи бажає він їх повернути. Допустимість зазначених дій та час їх вчинення визначаються прокурором з урахуванням необхідності забезпечення прав та законних інтересів осіб, а також запобігання завданню шкоди для кримінального провадження (ч. З ст. 255 КПК). Згідно з частинами 1, 2 ст. 549 КПК документи, пе­редані запитуваною стороною на виконання запиту компетентного органу України за процедурою міжнародного співробітництва, зберігаються в порядку, встановленому КПК для зберігання речових доказів та документів, і після закінчення кримінального провадження повертаються запитуваній стороні, якщо не було досягнуто домовленос­ті про інше. Під час передання компетентному органу запитуючої сторони документів

Глава 8

на виконання запиту компетентний орган України може відмовитися від вимоги їх! повернення після закінчення кримінального провадження у запитуючій стороні у разі! якщо на території України відсутня потреба їх використання для досудового роз ет] дування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні.

Під час здійснення кримінального провадження вживаються необхідні заході для забезпечення належного зберігання документів і документів, які є речовими! доказами, а процедура їх зберігання та повернення особі, в якої вони були вилученії конкретизується у відомчих нормативних актах, зокрема в Інструкції про порядок! вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка за-тверджена наказом Генеральної прокуратури України, МВС, Державної податкової адміністрації України, СБУ, ВСУ, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (пп. 24, 27, 31, 32, 64 тощо); у Порядку зберігай-ня речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схороннос ті тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженому постановоюКМУвід19.11.2012№1104(п.7таін.).

Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК (ч. 2 ст. 98 КПК). Критерієм розмежування документів і документів - речових] доказів є спосіб збереження та передачі відомостей про факти й обставини кримінали ного правопорушення. Так, у документах відомості про обставини і факти викладені у вигляді описування цих обставин і фактів відповідними особами за допомогою! різних способів фіксації доказової інформації, а в документах - речових доказах на] явне безпосереднє відображення на документі як предметі матеріального світу певних| об’єктів, явищ і процесів, їх ознак. Таким чином, доказове значення звичайного до] кумента має його зміст, а не форма, і тому його можна замінити іншим аналогічни і документом або дублікатом. Завдяки таким властивостям речового доказу, як індиві] дуальна визначеність і незамінність, він набуває доказового значення: а) особливос] тями своїх зовнішніх ознак, формою (наприклад, матеріал, з якого він виготовлений! папір, тканина, фотоплівка, кінострічка; виготовлення за допомогою телеграфни] і друкарських знаків, креслень, цифр, малюнків, зображень, а також друкарські, фоно] графічні документи, диски тощо); б) місцем знаходження; в) обставинами його ви] явлення та вилучення під час проведення слідчих (розшукових), негласних слідчи] (розшукових) та інших процесуальних дій.

Одним із видів процесуальних джерел доказів є висновок експерта, під яким слід розуміти докладний опис проведених експертом досліджень і зроблені за їх результаї тами висновки, а також обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка' залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи! під час кримінального провадження (ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 101 КПК). При цьому акти чи| інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із за-1

Процесуальні джерела доказів

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 112; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!