Докази і доказування

гарантувати дотримання прав і свобод учасників кримінального провадження. По­єднання зазначених цілей забезпечується за рахунок здійснення доказування відпо­відно до кримінальної процесуальної форми (встановленого законом порядку здій­снення кримінального провадження в цілому та проведення окремих процесуальних дій). Будучи наскрізною категорією для кримінальної процесуальної діяльності, кримінальна процесуальна форма безумовно знаходить втілення і в доказовому праві, виконуючи при цьому дві рівноважливі функції:

1) функція забезпечення достовірності результатів доказування здійснюється за
рахунок того, що кримінальна процесуальна форма надає цілісний алгоритм, вико­
ристання якого певною мірою убезпечує пізнання в кримінальному процесі від недо­
стовірних висновків. Елементами кримінальної процесуальної форми, покликаними
забезпечити виконання цієї функції, є, наприклад:

- заборона заінтересованим особам здійснювати провадження (§ 6 КПК);

- забезпечення змагальної процедури доказування (ч. 2 ст. 22 КПК);

- недопустимість отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдсько­го або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження (п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК);

- неможливість надання жодному доказу наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 94 КПК);

- вимога обґрунтування судових рішень лише доказами, які суд дослідив безпо­середньо (ст. 23, ч. З ст. 370 КПК);

2) функція забезпечення консенсусу між завданням отримання інформації і метою
дотримання прав людини виконується завдяки поєднанню нормативного встановлен­
ня дозволів на обмеження прав та свобод людини в ході здійснення кримінального
провадження з механізмами мінімізації подібних правообмежень та контролю за їх
законністю, наприклад:

- у ряді випадків процедура доказування допускає обмеження конституційних прав людини (права на недоторканність житла, права на таємницю листування, теле­фонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо), проте процесуальні дії, що обмежують вказані права, проводяться виключно на підставі судового рішення (ч. 1ст. 233, ч.1ст. 258 КПК);

- закон надає право застосовувати примус у процесі доказування (наприклад, при­мусово відібрати біологічні зразки для експертизи), проте ступінь такого примусу обмежена дією принципу пропорційності втручання у права людини (наприклад, за­тримання уповноваженою особою може бути здійснено, лише якщо санкція перед­бачає покарання у виді позбавлення волі (ст. 208 КПК), а також прямою забороною вчинення дій, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я (ч. Зст. 245, ч.4ст. 241 КПК);

- інколи метою доказування зумовлена необхідність використовувати процедури, що можуть за певних умов викликати в учасників негативні емоційні стани (відчуття сорому, приниження тощо). Тож закон містить гарантії, спрямовані на мінімізацію подібних наслідків (наприклад, освідування, яке супроводжується оголенням освіду-ваної особи, не може проводитися особою протилежної статі (ч. 2 ст. 241 КПК)).

Глава 7

Мета доказування. Основною кінцевою метою будь-якого процесу пізнання (у тому числі й процесу доказування) є отримання знань, максимально наближених щ об’єктивної реальності, іншими словами - доказування у кримінальному проваджені ні спрямовано на отримання достовірних знань, перш за все щодо події кримінально­го правопорушення та винуватості обвинуваченого.

Разом з тим у результаті доказування висновок суду про наявність чи відсутність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, може бути аб імовірним або достовірним.

Достовірний висновок означає, по-перше, що він є однозначним, по-друге - об-ґрунтованим, тобто вичерпно доведеним під час доказування встановленими в закони процесуальними джерелами, по-третє, таким, що відповідає встановленій та переві реній судом сукупності доказів. Інакше кажучи, до підґрунтя обвинувального вирок ] суду може бути покладений лише достовірний висновок про наявність події кримі нального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні та криміналі но-правової кваліфікації його діяння, оскільки саме достовірний висновок виключаї будь-які розумні сумніви щодо події кримінального правопорушення та винуватосі обвинуваченого.

Імовірний висновок означає відсутність однозначності отриманого судом знання, яке в силу своєї невизначеності не може бути покладено судом у підґрунтя обвиі нувального вироку, що викликає необхідність ухвалення виправдувального вирок! з однієї із наступних підстав: якщо не доведено, що вчинено кримінальне правої порушення, в якому обвинувачується особа; якщо не доведено, що кримінальні правопорушення вчинене обвинуваченим або в діянні обвинуваченого є склад криї мінального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК), а також з підстав, передбачених пп. і] 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Вказані процесуальні рішення ухвалюються судом відповідно А вимог презумпції невинуватості (ст. 17 КПК), оскільки достовірно недоведена ви] нуватість обвинуваченого рівнозначна доведеній невинуватості.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 63; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!