Засади кримінального провадження

Найбільш повній реалізації засади безпосередності дослідження доказів сприяє усність при проведенні процесуальних дій (ч. 1 ст. 23 КПК). Усність є такою формою подання доказів і обговорення питань при провадженні процесуальних дій, яка най­кращим чином впливає на правильність сприйняття доказів та встановлення безпо­середнього контакту між судом і учасниками судового провадження. Не суперечить усності судового розгляду можливість його учасників користуватися нотатками, коли показання стосуються розрахунків чи інших даних, які важко зберегти в пам’яті (ч. 12 ст. 352 КПК), бо й у цьому разі показання даються усно.

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяль­ності (ст. 24 КПК). Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльнос­ті суду, слідчого судді, прокурора, слідчого є однією з найважливіших гарантій за­хисту особою своїх прав і свобод від їх порушення як з боку органів, що здійснюють кримінальне провадження, так і з боку інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Свобода оскарження будь-яких рішень, дій та бездіяльності зазначених органів і посадових осіб, з одного боку, дозволяє учасникам кримінального прова­дження повною мірою реалізувати свої процесуальні права й забезпечити захист власних інтересів, а з другого - сприяє виявленню й усуненню порушень і помилок, допущених при здійсненні кримінального провадження.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскар­ження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх по­садових і службових осіб.

Водночас специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження рішень, дій та бездіяльності осіб, які її здійснюють (гл. 26 КПК). Закон передбачає два основних способи оскарження - до прокурора або до слідчого судді. Право вибору способу оскарження належить особі, права якої пору­шені.

Скарга - це звернення суб’єкта кримінального провадження до уповноваженої особи з приводу порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з проханням про їх поновлення. Вона є правовим засобом захисту їх прав та інтересів, а якщо вони порушені, то й засобом їх відновлення. Предметом скарги можуть бути процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.

Під рішенням у кримінальному процесі розуміється процесуальний документ владно-розпорядчого характеру, прийнятий слідчим, прокурором, слідчим суддею або судом у межах своєї компетенції у конкретному кримінальному провадженні. Це мо­жуть бути рішення, що визначають рух кримінального провадження; про визнання правового статусу того чи іншого суб’єкта кримінального провадження; про прове­дення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій тощо.

Під діями слід розуміти будь-які процесуальні дії, здійснювані слідчим, прокуро­ром, слідчим суддею і судом під час досудового й судового провадження. Наприклад, це можуть бути незаконні дії, пов’язані з проведенням слідчих (розшукових) дій, із застосуванням заходів забезпечення кримінального провадження, із забезпеченням прав суб’єктів кримінального провадження тощо.

Бездіяльність має місце у ситуації, коли дотримання прав та інтересів суб’єктів кримінального провадження передбачає необхідність вчинення посадовою особою

Глава 4

певної дії або прийняття конкретного рішення, однак ця особа не діє, а в результаті! рішення, яке повинно прийматися, не приймається, процесуальна дія не вчиняється! Така бездіяльність істотно зачіпає права та інтереси особи у кримінальному прова-І дженні, а тому може бути предметом скарги.

Право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням! у нормах КПК порядку і строків принесення (у деяких випадках і розгляду) скарг на І дії, бездіяльність і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого. Гарантією здій! снення права на оскарження дій, бездіяльності та рішень у кримінальному проваджені ні є обов’язок посадових осіб роз’яснювати порядок оскарження при проведенні! процесуальних дій і прийнятті процесуальних рішень, а також забезпечувати можли- 1 вість реалізації цих прав.

Конституційні гарантії права на судовий захист і на перегляд вироку передбачають забезпечення кожному розгляду його справи в судах першої, апеляційної й касаційної інстанцій. Право особи на перегляд вироку вищим судом передбачено п. 5 ст. 14 Mi 11 1111 та іншими міжнародно-правовими документами. Відтворюючи цей міжнародно-право- 1 вий стандарт, ч. 2 ст. 24 КПК відсилає до статей КПК, в яких вона реалізується (глави І 31-32 КПК). Забезпечення апеляційного й касаційного оскарження грунтується на ін- 1 станційній побудові судової системи, розмежуванні функцій судів різних інстанцій, І можливості розглядати те або інше кримінальне провадження декількома судами.

Право на перегляд судових рішень судом вищого рівня мають учасники судового І провадження (оскільки саме їхніх прав, свобод чи інтересів стосується судове рішен- 1 ня), а також інші особи (незалежно від того, чи брала дана особа участь у судовому І розгляді), якщо ухвалюване рішення прямо зачіпає їх права, свободи чи інтереси. І Надання заінтересованим особам права на оскарження - одна з важливих гарантій І ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Диспозитивність (ст. 26 КПК). Під диспозитивністю слід розуміти міру процесу- І альної свободи, правове положення, згідно з яким сторонам кримінального прова- І дження надається і забезпечується можливість вільно, в межах, встановлених кримі- І нальним процесуальним законом, обирати способи здійснення своїх матеріальних І і процесуальних прав та використовувати на власний розсуд передбачені законом публічні засоби їхнього захисту, а також активно впливати на хід і результати кримі­нального провадження. Конкретизація приписів засади диспозитивності міститься в нормах кримінального процесуального закону, в яких ідеться про реалізацію сторо­нами своїх прав (зокрема, давати пояснення, показання; заявляти відводи, клопотання; подавати докази; оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК; знайомитися з матеріалами кри­мінального провадження, журналом судового засідання і технічним записом судового процесу та ін.).

Згідно з ч. 2 ст. 26 КПК відмова прокурора від підтримання державного обвину­вачення під час судового розгляду тягне за собою закриття кримінального проваджен­ня, за винятком випадків, передбачених КПК, а саме, коли потерпілий погоджується підтримувати обвинувачення в суді. Якщо потерпілий висловив на це згоду, він ко­ристується всіма правами сторони обвинувачення під час судового розгляду, а кримі­нальне провадження за відповідним обвинуваченням в цьому разі набуває статусу

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 56; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!