Засади кримінального провадження

виконувати визначену статеву роль), транссексуальність, сексуальна орієнтація, сек­суальне життя; е) право на особистий розвиток (процес формування особистості у напрямах адаптації, індивідуалізації та інтеграції в суспільстві) та створення і роз­виток відносин з іншими людьми та зовнішнім миром; є) право на самовизначення (гарантована можливість саморозвитку та самореалізації людини) та особиста авто­номія; ж) діяльність професійного та ділового характеру, а також обмеження на зай­няття професійною діяльністю чи заробітку на життя; з) досьє чи дані, що складають­ся службами безпеки чи іншими державними органами; і) інформація про ризики для здоров’я людини; к) обшуки та конфіскації; л) стеження за комунікаціями та теле­фонними розмовами тощо. Приватне життя може включати не лише засоби його охорони у житлі чи інших приватних приміщеннях, а й торкатися середовища взаємо­дії людини з іншими особами, навіть у публічному контексті.

Що стосується поняття «сімейне життя», то ЄСПЛ виходить з того, що питання наявності чи відсутності «сімейного життя» є здебільшого питанням факту, що за­лежить від реальності існування на практиці близьких особистих зв’язків. До сфери «сімейного життя» суд відносить: природний зв’язок між матір’ю та дитиною; дити­ною та близькими родичами; питання опіки; усиновлення, імміграції дитини; спіль­ного проживання без оформлення шлюбу; відносини у шлюбі, що укладений не від­повідно до національного законодавства, тощо.

Невтручання в приватне (особисте і сімейне) життя гарантується у всіх сферах суспільного життя, зокрема під час кримінального судочинства (ч. 1 ст. 15 КПК). Складовою зазначеної засади є загальне правило про заборону в рамках криміналь­ного провадження без згоди особи: а) збирати (здійснення комплексу заходів по ви­явленню, вилученню та фіксації (закріпленню) відомостей про особу в матеріалах кримінального провадження, зокрема за допомогою засобів, встановлених у ст. 93 КПК); б) зберігати (діяльність, спрямована на забезпечення збереження повноти і ці­лісності сформованого масиву даних про приватне життя особи, створення і підтри­мання належних умов для їх використання, а також запобігання несанкціонованому доступу, поширенню і використанню інформації); в) використовувати (процес повно­го чи часткового застосування отриманих відомостей для виконання завдань кримі­нального провадження); г) поширювати (процес розповсюдження даних про приватне життя особи серед значного кола осіб та на значній території) інформацію про її при­ватне життя. Інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка іденти­фікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті май­нові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовій, інтимній, товариській, професійній, діловій та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здій­сненням функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Натомість абсолютний імунітет від втручання в приватне життя особи став би перешкодою досягненню завдань кримінального провадження, зазначених у ст. 2 КПК.

Глава 4

А тому кримінальне процесуальне законодавство містить певні правила, при дотри! манні яких вторгнення держави в приватне життя особи є правомірним. Системний! аналіз положень Конституції, міжнародно-правових актів, КПК та інших законів Украї їни дає змогу зробити висновок, що це може відбуватися при наявності сукупності двоЛ умов: а) має застосовуватися лише в інтересах національної безпеки, економічноп] добробуту, прав людини, а також для запобігання заворушенням чи злочинам; б) відпої відні випадки повинні бути передбачені в КПК, тобто визначені підстави та встановле] ний порядок обмеження права на недоторканність приватного життя.

Регламентація підстав та процедури застосування заходів забезпечення криміналь­ного провадження (гл. 10 КПК), проведення слідчих (розшукових) та негласних слід­чих (розшукових) дій (глави 20, 21) та інших процесуальних дій дає змогу зробити висновок, що законодавцю вдалося досягти балансу між суспільними та особистими^ інтересами особи, яка зазнає обмежень у рамках кримінального провадження.

Передбачивши випадки обмеження права на втручання в приватне життя, законе- \ давець встановив певні гарантії захисту отриманої інформації від її несанкціоновано­го розповсюдження. По-перше, навіть коли відомості про приватне життя особи отримані на законних підставах і в порядку, передбаченому КПК, вони можуть бути використані лише за умови, що спрямовані на забезпечення виконання завдань кон-1 кретного кримінального провадження і не можуть бути використані в інших сферах, суспільного життя (ч. З ст. 15 КПК). По-друге, кожен, кому наданий доступ до інфор-¹ мації про приватне життя особи в рамках кримінального провадження, зобов’язаний запобігати її розголошенню (ч. 4 ст. 15 КПК). Зазначене положення конкретизується в ст. 222 КПК, де йдеться про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, зокрема й тих, в яких є дані про приватне життя особи, у ст. 254 КПК, де визначені заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення не­гласних слідчих (розшукових) дій, та в інших нормах КПК. Порушення зазначених правил передбачає застосування санкцій, передбачених законом, зокрема: криміналь­но-правових (ст. 182 КК); цивільно-правових (можливість подання позову про від­шкодування шкоди внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування або позову про відшкодування моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інфор­мації або інформації, що порочить честь, гідність, ділову репутацію) та ін.

Недоторканність права власності (ст. 16 КПК). Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК). Право власності, змістом якого є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, являє собою фунда­мент майнової самостійності фізичної та юридичної особи, є запорукою гармонійної реалізації прав і свобод людини, передбачених Конституцією. Гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення власником своїх повноважень, перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна, недо­пустимість дій, які суперечать інтересам власника, можливість захисту зазначеного права становить зміст засади недоторканності (непорушності) права власності. Стат­тею 1 Протоколу 1 КЗПЛ, якій кореспондують статті 13, 41 Конституції, закріплено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти, користуватися та розпо­ряджатися своїм майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї влас-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 78; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!