Засади кримінального провадження

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти негативній поведінці особи.

Затримання є запобіжним заходом, який передбачає короткочасне (не більше 72 годин) позбавлення особи свободи. Відповідно до ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

КПК передбачено певні особливості щодо обмеження свободи окремих категорій осіб. Так, затримання судді до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди ВР України (ч. 1 ст. 482 КПК). Затримання народного депутата України або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вар­тою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди ВР України (ч. 2 ст. 482 КПК). Затримання та тримання під вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особ­ливо тяжкого злочину (ч. 2 ст. 492 КПК).

Зауважимо, що відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК складовою зазначеної засади є за­борона довільного обмеження у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб.

У кримінальному провадженні обмеження у здійсненні права на вільне пересу­вання в інший спосіб може відбуватися під час проведення слідчих (розшукових) дій (наприклад, за ч. 2 ст. 236 та ч. 6 ст. 237 КПК слідчий, прокурор має право заборони­ти будь-якій особі залишити місця обшуку або огляду до їх закінчення); при застосу­ванні окремих заходів забезпечення кримінального провадження (наприклад, домаш­ній арешт (ст. 181 КПК)) або якщо слідчим суддею, судом на підозрюваного або об­винуваченого покладено виконувати такі обов’язки: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом (пп. 2, 5 ч. 5 ст. 194 КПК)) та у ході міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (тимчасовий арешт (ст. 583 КПК)).

Важливим для з’ясування правового змісту цієї засади є питання щодо неможли­вості обмеження права на свободу та особисту недоторканність у кримінальному провадженні інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК. Так, у справі «Корнейкова проти України» від 18.05.2012 констатовано порушення підп. «с» п. 1 ст. 5 КЗПЛ з огляду на те, що у протоколі затримання заявниці не було наведено чітких підстав для такого затримання, а зазначені у ньому посилання були стандартними та не були проаналізовані у світлі обставин конкретної справи заявниці. Цим рішенням було встановлено і порушення підп. «с» п. 1 та п. З ст. 5 КЗПЛ з огляду на необґрун­тованість постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 21.04.2012 про обрання заявниці запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки при її по­становлена не було належним чином враховано стан здоров’я заявниці та те, що вона була неповнолітньою, а відповідно до чинного законодавства до неповнолітніх такий запобіжний захід міг бути застосований лише у виняткових випадках.

Глава 4

Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінально­го правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший^ строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та об-] ґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання.

Така передбачена національним законодавцем процедура служить вихідною га-і рантією забезпечення права особи на свободу та особисту недоторканність та відпо­відає п. З ст. 5 КЗПЛ. З цього приводу ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти! України» від 21.07.2011 зазначав, що негайний судовий контроль є вагомим аспектом' гарантії, закріпленої в п. З ст. 5 КЗПЛ, яка покликана зводити до мінімуму ризик сва­вілля і забезпечувати верховенство права - один з основоположних принципів демо­кратичного суспільства. Хоча негайність має оцінюватися в кожній справі залежно від її особливостей, вимогу про суворі часові рамки, закріплену п. З ст. 5 КЗПЛ, не мож­на тлумачити надто гнучко, оскільки таке тлумачення серйозно послабило б процесу­альну гарантію на шкоду особі і загрожувало б підірвати саму суть права, передбаче­ного цим положенням.

Якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання особі не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою, вона повинна бути не­гайно звільнена. З метою запобігання незаконним затриманням КПК передбачає, що у підрозділі органу досудового розслідування мають бути призначені одна або декіль­ка службових осіб, відповідальних за перебування затриманих (ними можуть бути також слідчі), до компетенції яких у тому числі належить обов’язок звільнити затри­маного негайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для за­тримання (ст. 212 КПК). Щодо негайності звільнення особи у справі «Мокаллал проти України» від 11.11.2011 ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 5 КЗПЛ у зв’язку з тим, що дводенна затримка у звільненні заявника не відповідала вимогам практики ЄСПЛ, відповідно до яких лише декілька годин такої затримки можуть бути, на дум­ку ЄСПЛ, виправдані адміністративними формальностями.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження у праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно по­відомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в по­рядку, передбаченому КПК. Слідчий, прокурор зобов’язані серед інших прав роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому їх право негайно повідомити членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про своє затримання і місце перебування згідно з положеннями ст. 213 КПК.

Виходячи з вимоги, викладеної у ч. З ст. 12 КПК, слід зробити висновок, що за­значені особи повинні бути повідомлені не лише про факт затримання, але й про місце перебування затриманого. За статтею 210 КПК уповноважена службова особа зобов’язана доставити затриману особу до найближчого підрозділу органу досудово­го розслідування, в якому негайно реєструються дата, точний час (година і хвилини) доставления затриманого та інші відомості, передбачені законодавством. При цьому про кожне затримання уповноважена службова особа одразу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідальних осіб у підрозділі органу досудового розслідування. Слід звернути увагу й на те, що у разі наявності підстав для обґрунтованої підозри, що доставления затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно, слідчий

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 80; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!