Засади кримінального провадження

мовчазної згоди. У цей термін не включаються біль або страждання, які виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково.

Термін «жорстокі, нелюдські чи такі, що принижують гідність, види поводження або покарання» повинен тлумачитися таким чином, щоб забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув’язненої особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого з її природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний чи моральний опір (Примітка до принципу 6 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, затвердженого резолюцією 43/173 Генеральної асамблеї ООН від 09.12.1988).

Жорстокими й такими, що ображають особисту гідність, необхідно вважати дії, які завдають особі особливого фізичного болю чи моральних страждань. Як зазначив ПВСУ у Постанові від 26.12.2003 № 15 «Про судову практику у справах про переви­щення влади або службових повноважень», такі дії можуть полягати у протиправному застосуванні спеціальних засобів (наручники, гумові кийки, отруйні гази, водомети тощо), тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров’я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності, заподіянні душевних пережи­вань, глумлінні тощо.

Повага до людської гідності є однією із загальних засад кримінального судочин­ства, яка має втілення у положеннях, що стосуються окремих процедур. Зокрема, слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального проваджен­ня у закритому судовому засіданні у випадку необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи (п. З ч. 2 ст. 27 КПК); отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, не­людського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосу­вання такого поводження тягне за собою визнання їх недопустимими (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК); проведення слідчого експерименту допускається за умови, що при цьому не створюється небезпека для життя і здоров’я осіб, які беруть у ньому участь, чи оточуючих, не принижуються їхні честь і гідність, не завдається шкода (ч. 4 ст. 240 КПК); при освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або небезпечні для її здоров’я (ч. 4 ст. 241 КПК); перед вирішенням питання про пе­редачу засудженої особи для відбування покарання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що засуджений не буде підданий катуванню або іншому жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ч. 2 ст. 606 КПК) тощо.

Невід’ємною складовою цієї засади є право кожного захищати всіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження. Це правило цілком кореспондує га­рантіям, які містяться у ч. 5 ст. 55 Конституції України.

Глава 4

Під засобами захисту у цьому контексті слід розуміти право особи на всі форми оскарження рішень, дій та бездіяльності посадових осіб, які здійснюють проваджен­ня, право звернення до суду, органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій. Зокрема, рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді під час досудового розслідування можуть бути оскаржені особою відповідно до вимог гл. 26 КПК; судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (гл. 31 КПК); вироки та інші рішення після їх перегляду в апеляційному порядку, а також визначені в законі рішення суду апеляційної інстан­ції також можуть бути оскаржені в касаційному порядку (гл. 32 КПК). Відповідно до Конституції України кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповно­важеного ВР України з прав людини, а після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжна­родних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (частини 3, 4 ст. 55).

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність (ст. 12 КПК). Право на свободу та особисту недоторканність є одним з основоположних прав лю­дини, яке гарантується Конституцією України (ст. 29) та такими міжнародними акта­ми, як ЗДПЛ (1948 p.); КЗПЛ (1950 p.); Мінімальні стандартні правила ООН пово­дження з в’язнями (1955 р.); МПГПП (1966 p.); Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку (1979 p.); Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 p.); Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином (1988 p.); Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних із тюремним ув’язненням («Токійські правила», 1990 p.); Основ­ні принципи поводження з в’язнями (1990 р.) та ін.

Положення ст. 29 Конституції України та ст. 12 КПК втілюють перш за все між­народно-правовий стандарт, що міститься у ст. 5 КЗПЛ, відповідно до якого кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено сво­боди, крім випадків, які встановлені законом. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього. Кожен, кого заарештовано або затри­мано з метою допровадження до компетентного судового органу за наявності обгрун­тованої підозри у вчиненні правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необ­хідним запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження.

Розглядувана засада передбачає, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кри­мінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК (ч. 1ст. 12 КПК).

Основними кримінальними процесуальними формами обмеження права на сво­боду є тримання особи під вартою та затримання.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 76; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!