Засади кримінального провадження

ності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загаль­ними принципами міжнародного права. Право власності є непорушним. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Недоторканність права власності гарантується у всіх сферах суспільного життя. Разом з тим у публічних інтересах і на умовах, передбачених законом, діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або власника може бути зобов’язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Виключно для реалізації завдань кримінального провадження у разі виникнення конкуренції між приватними і суспільними інтересами КПК передбачає можливість позбавлення або обмеження права власності особи. «Позбавлення права власності» передбачає таке правове положення, коли власника примусово позбавляють у сукупності всіх право-мочностей по володінню, користуванню та розпорядженню майном. Прикладом може бути конфіскація як вид покарання, що полягає в примусовому безоплатному вилу­ченні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. «Обмеження права власності» являє собою становище, коли внаслідок зовнішнього впливу власник позбавлений права реалізувати одну або декілька з правомочностей, що є складовою права власності, тобто не може діяти на власний розсуд з майном, що йому належить. Наприклад, відповідно до ст. 100 КПК володіти, користуватися та розпоряджатися річчю, що є речовим доказом у кримінальному провадженні на певний час або до моменту винесення остаточного рішення в кримінальному провадженні (вирок, закриття кримінального провадження); тільки розпоряджатися або розпоря­джатися та користуватися майном у разі його арешту в порядку і на підставах, визна­чених гл. 17 КПК.

Передбачаючи можливість позбавлення чи обмеження права власності в рамках кримінального провадження, законодавець встановлює певні процесуальні умови прийняття такого рішення. Ними є: а) прийняття такого рішення тільки судом; б) умотивованість рішення; в) рішення повинно бути ухвалене в порядку, передбаче­ному КПК.

Вимога прийняття рішення тільки судом свідчить про те, що вирішити питання про обмеження або позбавлення права власності на етапі досудового розслідування може тільки слідчий суддя або суддя, визначений в порядку ст. 247 КПК. У стадії судового провадження - суд, який буде здійснювати судовий розгляд. Виняток станов­лять невідкладні випадки, такі як вилучення майна під час затримання (ч. З ст. 208 КПК), огляду (ст. 237 КПК), обшуку (ст 234 КПК). Проте і в цих випадках слідчий, прокурор не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна повинні звер­нутися до слідчого судді із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна (ч.5ст. 171 КПК).

Правило про мотивування процесуального акта зобов’язує суд, обґрунтовуючи судове рішення, вказати аргументи, якими він користувався (які взяв до уваги) для формування остаточного висновку. Передбачений законом обов’язок дотримання по­рядку прийняття рішення вимагає від суду в кожному конкретному випадку постанов­ляти рішення у чіткій відповідності з нормами КПК, які регламентують той чи інший випадок обмеження або позбавлення права власності. Наприклад, якщо ставиться

Глава 4

питання про арешт майна, то підстави для застосування цього заходу забезпечені кримінального провадження визначені в ст. 170 КПК, а процедура прийняття відп відного рішення - у статтях 171-173 КПК.

Доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень (ст. 21 КПК). Конст туція України передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищають! судом (ст. 55). ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» прямо вказує, що судова систе.* забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Кої ституцією та законами України (ч. З ст. 3). Крім того, ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і стат) суддів» гарантує кожному захист його прав, свобод та законних інтересів незалежни і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедш вого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Укр; їні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і ВСУ (частини 1, 2 ст. 7).

Засада доступу до правосуддя передбачена у ч. 1 ст. 21 КПК і пов’язується із п рантуванням права кожному на справедливий розгляд та вирішення справи в розумї строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Це поле ження впроваджує у вітчизняне кримінальне процесуальне законодавство міжнарод но-правовий стандарт, який міститься у ч. 1 ст. 6 КЗПЛ, згідно з яким кожен ма право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строю незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодІ його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Під справедливим розглядом та вирішенням справи слід розуміти процесуальну (процедурну) справедливість, яка передбачає розгляд обвинувачення відповідно де встановлених законом судових процесуальних процедур.

Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для виконання про­цесуальних дій та прийняття процесуальних рішень (ст. 28 КПК). Вимога про дотри­мання розумності строків стосується як усього кримінального провадження в цілому, так і окремих його стадій та процесуальних дій: розумними мають бути в тому числі і строки на досудовому розслідуванні, і строки судового провадження у першій 1 станції та строки судового провадження з перегляду судових рішень тощо.

Згідно з вимогами КЗПЛ, Конституції України, ст. 21 КПК розгляд справи має здійснюватися незалежним та неупередженим судом. Забезпечення незалежності суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом органі­зації і функціонування судів та професійної діяльності суддів. Він закріплений у стат-. тях 126, 129 Конституції України, ст. 6 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Під неза­лежністю слід розуміти виключення будь-якого впливу на суддів інших осіб і органі-¹ зацій при розгляді судом конкретних справ. Незалежність суддів забезпечується] насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення! з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення судців до дисциплінарної відповідальності; забез-І печенням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансу­вання та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспі­лок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат,

Засади кримінального провадження

займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуван­ням (Рішення КСУ у справі за конституційним поданням ВСУ про офіційне тлума­чення положень частин 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про судо­устрій і статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 01.12.2004).

Важливим елементом незалежності суду є його неупередженість (безсторонність) та широкі дискреційні повноваження. У практиці ЄСПЛ сформовано гарантії неза­лежного і неупередженого суду, створеного на підставі закону. Зокрема, як упере­дженого можна розглядати суд або суддю, якщо він або присяжний брав участь на попередніх стадіях кримінального провадження («Пероте Пелон проти Іспанії» від 25.07.2002); суддя припускав заяви щодо винуватості особи поза судовим розглядом («Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002); на суддю здійснювали тиск ЗМІ чи інші осо­би («Папон проти Франції» від 11.10.2005); безпідставно змінювався склад суду («Моїсеєв проти Росії» від 09.12.2004).

За змістом ч. 1 ст. 21 КПК кожному гарантується право на справедливий розгляд судом, створеним на підставі закону, що означає: законодавче визначення системи судів, яка передбачена Конституцією України, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», КПК, та законність складу суду, який відповідно до ст. 31 КПК повинен здійснювати кримінальне провадження. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо таке рішення ухвалено незаконним складом суду (п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК).

Вимога обов’язковості судових рішень закріплена у ч. 2 ст. 21 КПК, яка передбачає, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному КПК, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Цій нормі кореспондує положення ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачає обов’язковість до виконання судових рішень, що набрали законної сили, всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території Укра­їни. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів ви­значається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнарод­них договорів, згода на обов’язковість яких надана ВР України. За умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджан­ня їх виконанню передбачена кримінальна відповідальність (ст. 382 КК).

Необхідним елементом права на доступ до правосуддя є право кожного на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов’язків, у порядку, передбаченому КПК (ч. З ст. 21 КПК). Це положення закону спрямоване насамперед на забезпечення участі сторін у судовому провадженні і деталізується у нормах КПК, зокрема, щодо участі осіб у підготовчому судовому провадженні (ч. 2 ст. 314 КПК), судовому розгляді (статті 323-326 КПК), апеляційному (ч. 4 ст. 405 КПК) та касаційному провадженні (ч. 4 ст. 434 КПК) тощо. Тому КПК визнає істотним по­рушенням вимог кримінального процесуального закону здійснення судового прова­дження за відсутності: обвинуваченого (крім випадків, передбачених КПК) або про­курора (крім випадків, коли його участь не є обов’язковою); захисника, якщо його

Глава 4

участь є обов’язковою; потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, ч и 1 місце судового засідання (ч. 2 ст. 412 КПК).

Згідно з ч. 4 ст. 21 КПК здійснення кримінального провадження не може буті перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під ча кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією Укра-їни та міжнародними договорами України, якщо інше не передбачено КПК. Ця нормі деталізує положення ст. 13 КЗПЛ, яка визначає, що кожен, чиї права та свободи, ви, знані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захи] ту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 73; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!