Стратегічні альтернативи

де 0_рп, 0_р6 — обсяг реалізованої продукції до здійснення відповідних заходів і в базовому періоді грн;

П$ — прибуток, одержаний в базовому періоді, грн.

Ріст прибутку через зниження собівартості продукції АП_С визначається за формулою

де С^,, С_п,— собівартість г-го виробу в базовому і плановому періодах, грн;

ІУ_; — обсяг випуску і-го виробу в плановому періоді, шт.; т — число виробів, що випускаються.

Слід пам'ятати, що абсолютна величина прибутку ще не дає повної якісної характеристики діяльності підприємства. Тому додатково використовується показник рентабельності. Рівень останньої характеризує питому частку прибутку, доходи, порівняно з ресурсами. Розрізняють рентабельність продукції (виробу) і виробництва. Рентабельність виробів визначається у відсотках як відношення суми прибутку, отриманої від реалізації продукції, до її собівартості. Рентабельність виробництва Р_в є об'єктивним критерієм, що характеризує відносну величину прибутку на одиницю використання ресурсів. Розраховується за формулою

(

\

100

де Ф

$ф — фактична сума балансового прибутку, гр.,

ос'¹ Ф об — відповідно середньорічна вартість основних виробничих фондів і обігових коштів, грн.

Показник рентабельності виробництва дає змогу стимулювати ефективніше використання підприємством виробничих фондів і обігових коштів, сприяє підвищенню фондовіддачі, прискоренню обіговості нормованих обігових коштів, випереджаючому зростанню прибутку, порівняно із зростанням фондів,

Розширення ринку реалізації продукції як стратегічну ціль пілпоиємстка можна визначати по-оізному: як збільшення частки оинку. обсягу реалізації (продажу) у натуральному чи грошовому виразі, утворення ринкової ніші. Підприємствам необхідно постійно вишукувати нові ринки і виявляти можливості розширення існуючих. Це вимагає від них глибшого проникнення до ринків.

Зростання обсягів виробництва забезпечує інтенсифікація виробництва внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу. На цій основі підвищується продуктивність праці, поліпшується використання основних фондів та матеріальних ресурсів, удосконалюється структура виробництва,

Оновлення видів продукції в умовах переходу України до ринкової економіки є важливим напрямком підвищення ефективності виробництва і прибутковості підприємств. Тому керівникам треба постійно піклуватися про удосконалення виробів, що випускаються, і розробку нових, котрі відповідали б світовим стандартам. Лише за таких умов підприємство зможе зайняти тверді позиції на ринку країни та за її межами.

Оптимізація фінансових ресурсів — важлива стратегічна ціль. В результаті реалізації виготовленої продукції підприємство отримує

грошові кошти, за рахунок яких мусить не тільки відшкодувати витрати на її виробництво, але й забезпечити певний прибуток. Із частки прибутку сплачуються податки державі, а решта іде на капітальні вкладення у розвиток підприємства, збільшення власних обігових коштів, відрахування у різні фонди та виплату дивідендів. Для ефективного і економічного використання фінансових ресурсів потрібна їх оптимізація. Результати фінансової діяльності підприємства залежать передусім від рівня продукції, що випускається, розширення ринків збуту, випуску нових виробів та їх реалізації на нових ринках. При цьому неабияке значення має розробка та застосування маркетингових програм.

Підвищення ефективності виробництва передбачає найраціо-нальніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів для випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції. Для цього потрібно, щоб кожна вкладена у виробництво гривня давала максимальну віддачу. Кількісний рівень ефективності виробництва можна оцінювати за допомогою системи узагальнених та часткових показників.

Для характеристики кінцевих результатів діяльності підприємства застосовують узагальнені показники. До них належать: зростання обсягу товарної продукції, вироблення продукції на І гр. витрат; річний ефект; відносна економія основних виробничих фондів, обігових коштів, що нормуються, та матеріальних витрат; рентабельність; витрати на 1 грн товарної продукції: прибуток

Часткові показники віддзеркалюють підвищення ефективності використання:

а) темпів росту продуктивності праці та приросту продукції, економії живої праці;

б) основних фондів, обігових коштів та капітальних вкладень — фондовіддачі, виробництва продукції на 1 грн середньорічної вартості тощо:

в) матеріальних ресурсів — матеріальних витрат на і грн товарної продукції, зниження собівартості реалізованої продукції та ін.

Конкурентоспроможність — це здатність підприємства забезпечити виробництво продукції, кращої від тої, яку випускають конкуренти. Конкурентні переваги підприємства зумовлені різними чинниками: ефективністю виробництва, наявністю патентів, вдалою рекламою, менеджментом, добре налагодженими діловими стосунками із споживачами. З метою забезпечення конкурентоспроможності вдаються до різних способів зниження витрат на виробництво: лідерство щодо мінімуму витрат; кращі техніко-економічні показники продукції; надійність та тривкість виробів; швидкість доставки продукції; гарантований термін виготовлення і поставки виробів; індивідуалізація виробів на вимогу

замовника; гнучке регулювання обсягів випуску продукції; освоєння нових ринків.

Конкурентоспроможність підприємства має стати одним із провідних напрямків розвитку економіки України.

Поняття конкурентоспроможності визначається двома аспектами:

1) підтримка високих життєвих стандартів;

2) збереження завойованих позицій у вітчизняній та світовій економіці.

Рівень конкурентоспроможності в найкращий спосіб характеризується за продуктивністю праці та якістю продукції. Тому єдиним напрямком розвитку підприємства, здатним забезпечити конкурентоспроможність виробів та їх реалізацію на міжнародних ринках, є орієнтація на підвищення продуктивності праці і досягнення вищого її рівня, порівняно з конкурентами.

Розвиток і збалансованість виробничих потужностей підприємства у ряді випадків також можуть правити за стратегічну ціль. Виробнича потужність — категорія, котра характеризує економічний потенціал основних виробничих фондів підприємства. Під виробничою потужністю підприємства (цеха, дільниці) розуміється максимально можливий річний випуск продукції за встановленого режиму роботи при повному використанні виробничого устаткування та площ. Виробнича потужність — динамічна величина, яка постійно змінюється внаслідок впроваджування прогресивних технологій, техніки, організації виробництва та праці. Вимірюється вона натуральними і вартісними показниками.

Ефективність використання виробничої потужності підприємства та його підрозділів характеризується системою узагальнюючих і часткових показників. До них належать: фондовіддача, фондомісткість, випуск продукції на одиницю устаткування, фондоозброєність, коефіцієнти екстенсивного та інтенсивного використання устаткування, коефіцієнт оновлення основних фондів.

Підвищення рівня використання виробничої потужності позитивно впливає на такі економічні показники роботи підприємства:

1) збільшення обсягу випуску продукції;

2) зниження собівартості продукції;

3) скорочення капітальних вкладень, потрібних для збільшення випуску продукції;

4) економія праці за рахунок інтенсивнішого використання устаткування;

5) рентабельність.

При розрахунках виробничої потужності підприємства необхідно

забезпечувати її збалансованість щодо всіх ланок виробництва (цехів, дільниць, груп устаткування). Найважливішими напрямками використання виробничої потужності на підприємстві є такі:

1) додержання принципу спеціалізації підприємства і включення до виробничої програми виробів, структура трудомісткості яких відповідає структурі виробничих потужностей;

2) удосконалення організації виробництва і праці з метою скорочення простоїв устаткування;

3) розробка організаційно-технічних заходів щодо ліквідації «вузьких місць» та диспропорцій у виробництві;

4) підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування;

5) перерозподіл потужностей між підрозділами підприємства. Основне економічне значення повного використання виробничих

потужностей полягає у збільшенні обсягів виробництва без додаткових капітальних вкладень, що зумовлює, в свою чергу, не тільки їх економію, але й підвищення ефективності, рентабельності і прибутковості виробництва. Отже, розробляючи стратегію і тактику діяльності підприємства, слід обирати ті чи інші стратегічні цілі з числа розглянутих, виходячи з конкретних зовнішніх та внутрішніх умов роботи. Саме на них треба зважати при виборі стратегічної альтернативи.

Після детального вивчення та аналізу діяльності підприємства, виявлення його внутрішніх резервів, сильних і слабких сторін, а також оцінки чинників впливу навколишнього середовища (економічних, політичних, ринкових, конкурентних, соціальних, міжнародних), обирається відповідна стратегічна альтернатива.

Стратегічна альтернатива — це один із багатьох можливих найвигідніших варіантів виробничо-комерційної діяльності підприємства, на основі якого розробляється загальна стратегія.

Основними є такі стратегічні альтернативи:

— обмеженого зростання;

— зростання;

— скорочення;

— сукупність трьох попередніх.

Найчастіше підприємства обирають стратегічну альтернативу обмеженого зростання (від досягнутих результатів). Звичайно таку стратегію обирають підприємства, задоволені своїм становищем. Це один із найлегших, найзручніших, хоча й ризиковий спосіб дій (ризик полягає у тому, що стратегія обмеженого зростання, котра забезпечувала

прибутковість підприємства в минулому, може не виправдати себе на новому етапі).

Стратегічна альтернатива зростання здійснюється шляхом щорічного підвищення рівня коротко- та довгострокових цілей відносно рівня показників діяльності підприємства в минулому. Стратегія зростання також є найбільш поширеною. її використовують підприємства, які через неможливість збуту своєї продукції змушені швидко змінювати технологію виробництва та номенклатуру виробів. Зростання може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнє зростання відбувається шляхом розширення асортименту товарів, зовнішнє — внаслідок об'єднання підприємства з іншими або утворення кооперації з постачальниками та споживачами.

Стратегічну альтернативу скорочення обирають за умов погіршення показників роботи, економічного спаду, а також коли треба запобігти банкрутству підприємства.

Стратегічна змішана альтернатива являє собою поєднання у різних комбінаціях будь-яких із трьох раніше розглянутих альтернатив. її застосовують великі підприємства, які активно діють водночас у кількох галузях.

Після ретельного розгляду варіантів альтернатив керівництво підприємства обирає конкретну стратегію, метою якої є вибір стратегічної альтернативи, здатної забезпечити максимальне, досить тривале підвищення ефективності виробництва.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!