Структурний підрозділ Ланка управління 2 страница

10. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати всі або деякі види своєї діяльності з іншими підприємствами, організаціями, банками, закладами своєї та інших держав, утворюючи різні договірні об'єднання (виробничі, науково-виробничі, асоціації, корпорації, концерни, консорціуми, фінансово-промислові групи). Об'єднання реєструється в державних органах і набуває статусу юридичної особи, але підприємства зберігають права

юридичної особи.

11. Підприємства, організації та громадяни на добровільних засадах можуть об'єднувати своє майно для підприємницької діяльності і створювати господарські товариства: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, із додатковою відповідальністю, повні, командитні. Вони реєструються державними органами, набувають прав юридичної особи, мають договір та статут, хня діяльність регулюється у відповідності з законами.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ

1. Що таке підприємство та в чому його призначення?

2. Яке головне завдання та основна мета підприємства?

3. Згідно з якими документами та законами України здійснюють свою діяльність підприємства?

4. Навести класифікацію видів підприємств та охарактеризувати їх.

5. Що таке виробнича структура підприємства та які чинники її визначають?

6. Під впливом яких чинників змінюється виробнича структура?

7. Охарактеризувати основні напрямки удосконалення виробничої структури підприємства.

8. Яким вимогам має відповідати територіальне розміщення підрозділів підприємства?

9. Що таке генеральний план підприємства та які вимоги треба задовольняти при його розробці?

10. За яких умов створюються підприємства та в яких органах вони реєструються?

11. Що розуміють під майном підприємства та які джерела його поповнення?

12. Хто здійснює управління підприємством та на яких засадах?

13. Що являє собою трудовий колектив підприємства та які він має права?

14. Охарактеризувати види діяльності підприємства, принципи його організації та розвитку.

15. Який порядок формування виробничої програми випуску продукції та матеріально-технічного забезпечення?

16. Хто встановлює ціни на продукцію підприємства?

17. За рахунок яких джерел формуються фінансові ресурси підприємства?

18. Як регулюються взаємовідносини підприємства з державними та регіональними органами, іншими підприємствами, громадянами?

19. Яку відповідальність несуть підприємства за порушення договірних зобов'язань, податкової дисципліни, звітності, якості продукції та інших правил господарської діяльності?

20. Охарактеризувати види об'єднань, порядок їх створення та переваги.

21. Що таке господарські товариства, порядок їх створення?

22. Перелічити види господарських товариств та охарактеризувати їх.

Розділ 3.

ІНФОРМАЦІЯ І КОМУНІКАЦІЇ В МЕНЕДЖМЕНТІ

3.1. ІНФОРМАЦІЯ, ЇЇ ВЛАСТИВОСТІ ТА РОЛЬ У МЕНЕДЖМЕНТІ

Більшість процесів менеджменту має інформаційний характер або щільно пов'язана з підготовкою, передачею та обробкою виробничо-технічної інформації. Управління підприємством — складний інформаційний процес, що потребує необхідної кількості інформації певного змісту, якості та спрямованості. Управлінська інформація завжди буває цільового призначення і містить у собі управлінські команди або відомості про стан управлінської системи та навколишнього середовища.

Для здійснення всіх стадій і етапів процесу управління необхідна переробка інформації. Без'цього неможливо визначити цілі підприємства, оцінити конкретну ситуацію, сформулювати проблему, прийняти управлінське рішення і проконтролювати його виконання. Організаційно-практична діяльність менеджера та апарату управління значною мірою має інформаційний характер, оскільки включає отримання інформації, необхідної для прийняття рішень, і передачу інформації про прийняті

рішення.

Однак процес управління не обмежується тільки перетворенням інформації — його зміст набагато складніший. Вплив на людину не вичерпується актом передачі їй інформації. Це багатоплановий соці-

ально-психологічний процес взаємодії людей, котрий включає чинники, що виходять за межі поняття «інформація»: інтереси, обов'язок, дисципліна, воля, авторитет, мораль ющо.

Роль інформації на різних етапах процесу управління неоднакова. На дея-ких з них найбільш значущими є її обсяг та види, можливосіі отримання нової або додаткової інформації, на інших — її рух, на третіх — зручність обробки. Наприклад, при визначенні мети управління необхідно перш за все мати відомості про обсяг інформації, її новизну, цінність, повноту. Чим більше буде використано даних про сучасні наукові досягнення, тим об'єктивніше можна сформулювати ціль управління.

При оцінці виробничої ситуації найбільшої ваги набувають уже види інформації, котрі визначають можливості комплексного і системного підходу до такої оцінки, а згодом і до розробки управлінського рішення.

На етапі аналізу діяльності підприємства істотну роль відіграє можливість обробки зворотної інформації, отриманої після реалізації рішення.

У організаційно-практичній діяльності по реалізації рішення найбільш значущими стають швидкість передачі інформації, своєчасність і повнота її надходження тощо.

Проте одержану інформацію треба ще раціоналізувати, аби зменшити її обсяг і в такий спосіб забезпечити можливість користуватися нею без збільшення управлінського апарату.

3.2. ЗМІСТ І КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФОРМАЦІЇ

Інформація необхідна для:

— комплексного і системного підходу до управління;

— формування й удосконалення інформаційної системи;

— аналізу інформаційного забезпечення процесу управління. Інформація класифікується таким чином:

1) за підсистемами керованої системи (економічна, організаційна, технічна, соціальна);

2) за формою відображення і передачі (візуальна, аудіоінформаційна, аудіовізуальна);

3) за формою подання (числова, літерна, кодована);

4) за джерелами (внутрішня, зовнішня);

5) за видами переробки (первинна, створена);

6) за роллю в процесі управління (звітна, планова, статистична,

контрольна),

7) за часом використання (постійна, змінна, оперативна, прогнозна, нормативна, регламентуюча);

8) за характером роботи з нею (статистична, бухгалтерська);

9) за можливостями використання (корисна, надмірна, хибна).

В інформаційному забезпеченні процесу управління присутні всі перелічені види інформації. Втім її треба ще раціоналізувати і відібрати необхідну для успішної організаційно-практичної діяльності менеджерів. При цьому бажано якомога ширше застосовувати персональні комп гетери та інші технічні засоби відбору, опрацювання, передачі і використання інформації.

3.3. ІНФОРМАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА

Інформаційні характеристики процесу управління відображають роль інформації на різних його стадіях і етапах, форми і характер її використання, вплив на параметри процесу. До таких характеристик належать: кількість та якість інформації; термін її застосування; точність і правдивість; компактність; частість використання тих чи інших її видів.

Забезпечення інформацією процесів управління здійснюється через інформаційну систему. Система складається з таких елементів: а) ланки накопичення інформації; б) канали циркуляції і шляхи руху потоків інформації; в) носії інформації; г) технічні засоби фіксації, передачі, пошуку, обробки інформації.

Отже, інформаційна система — це сукупність ланок накопичення, носіїв, технічних засобів обробки та каналів циркулювання інформації, необхідної для здійснення процесу управління. Вона є складовою частиною системи управління і визначається такими параметрами: обсягами інформації в ланці її накопичення або в інформаційних масивах; обсягом інформації, що передається, і величиною її потоків; пропускною здатністю каналів циркулювання; ступенем чіткості і безвідказності в роботі.

Інформаційні системи бувають різних варіантів: централізовані і децентралізовані; комплексні і локальні; виробничої і науково-технічної інформації; прості й складні; ручної обробки інформації, механізовані і автоматизовані.

Удосконалення інформаційних систем є важливим напрямком підвищення ефективності процесів управління.

3.4. КОМУНІКАЦІЇ, ЇХ ВИДИ

Процес управління значною мірою складається з переробки інформації і вироблення команд управління. Зростання обсягів виробництва, розгалуження виробничих і господарських зв'язків на підприємстві та за його межами надзвичайно збільшують обсяг і види інформації, яку має опрацювати менеджер, перш ніж прийняти управлінське рішення і видати команду щодо його реалізації. Гому управління вимагає ефективного обміну інформацією між працівниками і менеджерами для досягнення мети підприємства. Такий обмін інформацією між людьми здобув назву комунікації. Якісний обмін інформацією — невід'ємна частина всіх основних видів управлінської діяльності. Зважаючи на це, здійснення комунікації називають зв'язуючим процесом. У ході обміну сторони відіграють активну роль: одна — пропонує інформацію, інша — її сприймає. Комунікації мають велике значення для забезпечення успіху підприємства. Ефективно працюючі менеджери — це ті, що раціонально використовують комунікацію, тобто обмінюються інформацією і враховують її, перш ніж прийняти управлінське рішення. До ефективних видів комунікації слід віднести такі:

1) комунікація між підприємством і навколишнім середовищем. Здійснюється у різний спосіб. Наприклад, зв'язок підприємства зі споживачами та потенціальними клієнтами реалізується через рекламу та інші засоби просування продукції на ринок. У сфері відносин між підприємством і суспільством неабияке значення має створення певного іміджу підприємства на місцевому, національному та міжнародному рівнях;

2) міжрівнева комунікація на підприємстві — це комунікація між різними рівнями управління і підрозділами підприємства. При цьому інформація переміщається з одного рівня на інший в межах вертикальних комунікацій, тобто передається з вищих рівнів на нижчі чи навпаки — з нижчих на вищі. Такі комунікації справляють помітний вплив на підвищення продуктивності праці та конкурент оспроможності продукції. До цього виду комунікацій належить:

— комунікація по висхідній — передача інформації про стан справ знизу вверх. Завдяки цьому менеджер дізнається про поточні або виникаючі проблеми і пропонує можливі варіанти виправлення становища;

— горизонтальна комунікація між різними підрозділами (відділами) підприємства — передбачає обмін інформацією між ними, потрібний для розв'язання загальних завдань і координації дій;

3) комунікація менеджер — підлеглий належні о д«г,„_л-реніших на підприємстві і переважаючих у комунікаційній діяльності менеджера-керівника. Вона охоплює різні види обміну інформацією між керівником та підлеглими. Наприклад, з'ясування завдань, визначення пріоритетів і очікуваних результатів; обговорення проблем підвищення ефективності праці; використання різних форм заохочування працівників; підвищення кваліфікації і розвиток здібностей; повідомлення про ті чи інші зміни на підприємстві;

4) комунікація між керівником-менеджером та його робочою групою дас керівникові змогу підвищувати ефективність дій групи, спрямованих на досягнення головної мети і розв'язання основних завдань підприємства (його підрозділів);

5) неформальні комунікації — це обмін інформацією між менеджером і неформальними організаціями та групами підприємства, метою якого є запобігання небажаним чуткам про зміни в структурі підприємства, скорочення штатів тощо.

3.5. КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

Комунікаційний процес — це ефективний обмін інформацією між працівниками, який має забезпечити її повне усвідомлення. У комунікаційному процесі можна виділити такі основні елементи: ^

а) відправник — особа, що генерує ідеї або збирає та передає інформацію;

б) повідомлення — закодована інформація;

в) канал — засіб передачі інформації;

г) одержувач — особа, якій призначена інформація, котру вона згодом використовуватиме у своїй діяльності.

Основними етапами комунікаційного процесу є такі:

— розробка ідеї;

— кодування і вибір каналу;

— передача інформації та її розшифрування.

;' Перший етап обміну інформацією починається з формулювання ідеї або відбору інформації з урахуванням конкретної ситуації і мети. Потім ідея трансформується в слова або в іншу форму, придатну для обміну інформацією. Ефективний обмін інформацією передбачає врахування низки чинників, які мають до неї безпосереднє відношення. Наприклад, керівник цеху отримав завдання збільшити обсяг продукції на 10 /о, не змінюючи чисельності працюючих.

Перш ніж довести цю інформацію до майстрів, бригадирів і робітників,

менеджер повинен проаналізувати виробничий процес та детально обміркувати організаційію-технічні заходи, спрямовані на:

1) раціональне використання робочого часу;

2) удосконалення технологи з метою зниження трудомісткості виробів,

3) оптимальну організацію робочих місць і обслуговування працівники) матеріалами, інструментом, документацією тощо;

4) розробку і доведення до ві.іх підрозділів і кожного робітника конкретних завдань;

5) забезпечення точного обліку виготовленої продукції;

6) стимулювання працівників.

Тільки після накреслення цих заходів менеджер може довести інформацію до своїх підлеглих і пояснити їм:

а) які і чому саме будуть потрібні зміни (підготовча робота);

б) у який спосіб забезпечити незмінну якість продукції при збільшенні її випуску.

Лише такий зважений підхід здатний створити умови для підвищення ефективності виробництва і управління.

Другим етапом комунікаційного процесу є кодування і вибір каналу для передачі інформації. Вибір засобів повідомлення не обов'язково обмежувати одним каналом, часто є сенс поєднувати застосування двох чи більше засобів комунікації. Наприклад, одночасне використання засобів обміну усною та письмовою інформацією ефективніше, ніж самий тільки письмовий обмін.

,;'> Третій етап передачі інформації передбачає доведення ідеї у вигляді необхідної інформації і за певним каналом до її споживача. •-/ Кінцевим етапом комунікаційного процесу є розшифруванпя інформації (розкодування). Воно полягає у трансформації вольового рішення на повідомлення, яке має отримати одержувач. Необхідною умовою ефективного обміну інформацією є його двобічний характер (зворотний зв'язок).

Зворотний зв'язок — це реакція одержувача, яка показує, чи зрозумів він отриману інформацію. Така реакція допомагає запобігти мо?кливим перекрученням змісту інформації. Незадовільний зворотний зв'язок перешкоджає ефективному інформаційному обміну.

До найпоширеніших перешкод в обміні інформацією па підприємстві належать такі: недостатня фільтрація керівником інформації, що надходить від підлеглих; перевантаження інформаційної мережі; нераціональна структура підприємства.

Для підвищення якості управління необхідно постійно удосконалювати міжособистісш комунікації, підвищувати рівень спілкування та управління підприємством.

3.6. СУЧАСНА ІНФОРМАЦІЙНА ТЕХНІКА

Обмін інформацією можна удосконалювати за допомогою системи зворотного зв'язку, регулювання інформаційних потоків, використання управлінських дій, публікації інформаційних матеріалів, призначених для розповсюдження на підприємстві, впровадження сучасної інформаційної технології.

Істотно змінюються комунікації та інформаційна технологія па підприємстві внаслідок застосування персональних комп'ютерів. їх використання справляє значний вплив па обмін інформацією. Дедалі більшу роль у спілкуванні в умовах підприємства відіграє електронна пошта, котра дозволяє направляти письмові повідомлення працівникам підприємства, клієнтам, постачальникам, споживачам та ш.

Сучасні можливості зв'язку дають змогу менеджеру направляти водночас кілька повідомлень різним виконавцям і одержувати від них відповіді. Завдяки відеотелефону менеджер може обговорюпати різні питання з працівниками, бачачи своїх співрозмовників, що значно поліпшує умови спілкування.

ВИСНОВКИ

1. Більшість процесів менеджменті; має інформаційний хараіапер і пов язана з підготовкою, передачею та обробкою різної за характером інформації з метою вироблення та реалізації управлінських рішень.

2. Управлінська інформація різноманітна і. класифікується за рядом критеріїв.

і. Інформаційний процес характеризується кількістю і якістю, точністю і правдивістю, компактністю і частістю інформації.

4. Інформаційний процес здійснюється через інформаційні) системі), яка містить у собі такі елементи: ланки накопичення, канали циркуляції і руху потоків, носії та технічні засоби фіксації, передачі, пошуку і обробки інформації.

5. Інформаційна система є складовою частиною процесу управління підприємством. Тому її удосконалення — важливий напрямок підвищення ефективності управління.

6. Управління потребує ефективного обміні) інформацією між менеджером та його підлеглими. Такий обмін, або комунікація, являє юбою процес, котрий об'єднує працівників підприємства за спільністю мети.

2 ^|8

¹ 33

7. Використовуються різні види комунікації (між підприємствами, між керівниками, по вихідній, вертикальна, горизонтальна, менеджера з підлеглими, неформальна),

8. Важливе місце в менеджменті посідає комунікаційний процес. Основними його етапами є такі: розробка ідеї, кодування інформації і вибір каналу: ії передача і розшифрування: використання інформації в процесі управління: зворотний зв'язок.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ

1 Визначити поняття інформації.

2. Що розуміє і ься під управлінською інформацією?

3. Які роль та значення інформації в менеджменті?

4. Як класифікується інформація?

5 Охарактеризувати різні види інформації та їх значення для управління

6. Що таке інформаційний процес?

7. Навести інформаційні характеристики.

8. Сформулювати поняття інформаційної системи підприємства, розкрити її роль в управлінні.

9. Що таке комунікація і яку нона відіграє роль у менеджменті■*

10. Охарактеризувати види комунікації:

між підприємствами та регіональними органами, міжрівневу, по висхідній; вертикальну; горизонтальну.

11. Розробити схему комунікації між менеджером підприємства га його підлеглими.

12. Що таке неформальна комунікація і як вона впливає на результати роботи підприємства?

13. Розкрити поняття комунікаційного процесу та охарактеризувати його етапи.

14. Що таке зворотний зв'язок і як він позначається па реалізації управлінських рішень?

15. Що таке інформаційні технологія та техніка і яке вони мають значення для менеджменту?

Розділ 4.

ПРИНЦИПИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Принцип

Принципи менеджменту:

об'єктивність і науковість рішень

ефективність та оіггимальність

системність і наслідування рішень

гнучкість і широта маневру

єдиноначальність

колегіальність

відповідальність

матеріальне і моральне стимулювання праці

контроль і перевірка виконання доручень

правильний підбір та раціональне розставлення кадрів

обрв'язковість зворотного зв язку

У методології менеджменту вирішального значення набуває важлива категорія науки управління — принципи.

Під принципами менеджменту розуміють об'єктивно обгрунтовані правила, основні положення і форми, якими слід керуватися для досягнення максимальної ефективності діяльності підприємства. Принципи менеджменту виражають і відтворюють об'єктивність економічних законів, характерні риси передової практики управління виробництвом.

Принципи менеджменту визначають вимоги до системи, структури, організації і процесу управління.

Принципи дозволяють вибрати для досягнення головної мети найефективніші методи управління для певних умов діяльності підприємства. Суттєва різниця між принципами і методами менеджменту полягає в тому, що принципи управління постійні і мають обов'язковий характер, в той час як методи можуть змінюватися за певних умов.

До основних принципів менеджменту належать: об'єктивність і науковість рішень, які приймаються; ефективність і оптимальність; системність і наслідування господарських рішень; гнучкість і широта господарського маневру; єдиноначальність і колегіальність; відповідальність; матеріальне і моральне стимулювання праці; контроль і

перевірка виконання доручень: правильний підбір і раціональне розставлення кадрів; обов'язковість зворотного зв'язку.

На сучасному етапі принципи менеджменту в Україні мають відповідати таким вимогам:

по-перше, зважати на цілі управління виробництвом в умовах переходу до ринкової економіки,

по-друге, відображати основні властивості, зв'язки і ставлення до управління;

по-третє, мати правове оформлення і бути закріпленими Конституцією України в законах — про підприємство, підприємництво, господарські товариства, оренду, працю тощо.

Принцип об'єктивності і науковості рішень, які приймаються, полягає в тому, що управління має базуватися на вимогах об'єктивних законів розвитку суспільства, найповнішого використання досягнень науки, а також певної сукупності виробничих умов на кожному конкретному підприємстві. Недооцінка об'єктивних закономірностей в управлінні спричиняє волюнтаризм та суб'єктивізм.

Науковий підхід до проблем управління означає всебічний аналіз конкретних умов і врахування основних тенденцій економічного та соціально-політичного розвитку, перспектив на майбутнє. Управління мусить бути цілеспрямованим і перспективним.

Принцип ефективності і оптимальності передбачає найефективніше розв'язання виробничих завдань, які б забезпечували економне використання всіх видів ресурсів (сировини, матеріальних, паливно-енергетичних, трудових коштів), оскільки суспільство зацікавлено у скороченні витрат виробництва та у збільшенні накопичення і національного доходу. Цей принцип здійснюється на основі технічно обгрунтованого нормування всіх виробничих ресурсів, їх обліку і стимулювання їх економії.

Принцип системності і наслідування господарських рішень означає розгляд кожного явища в розвитку виробництва, пов'язаного з іншими явищами, як послідовність кількісних і якісних змін, що здійснюються в часі і просторі. Наслідування господарських рішень необхідне при розробці і реалізації заходів щодо удосконалення управління і організації виробництва з метою забезпечення ефективності. Тому управління треба розглядати як систему, і всі його проблеми розв'язувати за допомогою системного підходу.

Принцип гнучкості і широти господарського маневру розглядає управління як метод, що забезпечує гнучкість системи і раціональне поєднання інтересів кожного підприємства з його зацікавленістю у розвитку держави і регіону.

Принцип єдиноначальності і колегіальності базується на поєднанні персональної відповідальності керівника (менеджера) за роботу з врахуванням інтересів колективу. Він дає можливість, приймаючи рішення, зважати на думку широкого кола заінтересованих працівників.

Принцип відповідальності означає, що кожен працівник мусить знати свої обов'язки і права, а також ту ділянку, за яку він особисто несе відповідальність. Для здійснення цього принципу необхідна чітка організаційна структура, положення про підрозділи, посадові інструкції, положення про стимулювання працівників щодо сумлінного виконання обов'язків.

Принцип матеріального і морального стимулювання праці полягає в організації ефективних систем оплати на основі конкретних результатів і якості праці. Такі системи мають передбачати преміювання за підвищення ефективності і бездоганну роботу.

Принцип контролю і перевірки виконання забезпечує у процесі управління діловитість, оперативність, дисциплінованість та відповідальність працівників усіх рівнів.

Принцип правильного підбору і раціонального розставлення кадрів означає найефективнішу роботу кожного працівника на своїй ділянці. Від ділових якостей, знань і здібностей працівників залежить успіх управління підприємством.

Принцип обов'язкового зворотного зв'язку означає одержання повної інформації про результати впливу керуючої системи на керовану. *

Використання усіх вище згаданих принципів дозволяє створювати раціональну систему менеджменту, яка забезпечує ефективну діяльність підприємства.

висновки

1. Важливе місце в менеджменті посідає така категорія як принципи, що відображають об'єктивність економічних законів і закономірностей управління, а також характерні риси практики виробництва.

2. Принципи менеджменту визначають вимоги до системи управління і дозволяють використовувати ефективні методи.

3. До основних принципів належать: об'єктивність та науковість, ефективність та оптимальність, системність,

гнучкість, єдиноначальність, колегіальність, стиму гювання, контроль підбір і розставлення кадрів, обоє'язковкть зворотного зв'язку

4 Реа нзація принципів менеджменту у практиці підприємств дає змогу впроваджувати раціональну систечу управління та досягати високої результативності

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ

1 Сформулюйте поняття принципів менеджменту

2 У чому полягає різниця між принципами та методами менеджменту-¹

3 Що таке принцип об'єктивності та науковості управлінських рішень ■>

4 Що передбачає принцип ефективності та оптимальностР

5 Що означає принцип системності та наслідування господарських рішень ■*

6 У чому суть принципу гнучкості і широти господарського маневруй

7 Охарактеризуйте принцип єдиноначальності та колепальності

8 Розкрийте суть принципу відповідальності

9 Як діє принцип матеріального і морального стимулювання працр

10 Що забезпечує принцип контролю і перевірки виконання доручень'¹

11 Як здійснюється принцип правильного підбору і раціонального розставлення кадрів ■>

12 Для чого потрібен зворотний зв'язок-*

Розділ 5.

ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

■ам*

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 77; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!