Структурний підрозділ Ланка управління 1 страница

Альтернативи

Шічне

ЗО

Іриства

ВУ

де Р_д — безпосередні результати діяльності апарату управління.

Кожний спосіб має свої переваги і недоліки, свою сферу використання. В цілому ж вони не виключають, а доповнюють один одне.

Щоб знизити витрати на управління, необхідно його постійно удосконалювати. До найважливіших напрямків підвищення ефективності системи і процесів управління належать такі:

1) удосконалення організаційної структури апарату управління;

2) раціоналізація інформаційної системи і документообігу;

3) розробка оптимального механізму і наукових методів управління;

4) удосконалення планування і організації процесу вироблення і реалізації управлінських рішень;

5) механізація та автоматизація процесів управління;

6) раціоналізація управлінської праці;

7) підбір, підготовка, розстановка та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

За кожним з цих напрямків розробляють конкретні заходи щодо їх реалізації, які після економічної оцінки впроваджуються у виробництво.

Крім оперативної діяльності, менеджери мусять постійно піклуватися про удосконалення управління на підприємстві (в організації, закладі) відповідно до вказаних напрямків, аби забезпечити дальше підвищення ефективності виробництва. Тільки за такого підходу менеджмент може задовольняти сучасні вимоги.

ВИСНОВКИ

1. Менеджмент — наукова система управління, яка забезпечує умови для ефективної та прибуткової діяльності підприємства.

2. Менеджер — ква^гіфікований фахівець, котрий здобув спеціальну підготовку і займає постійну керівну посаду (президент, директор, начальник цеху, завідуючий відділом). Менеджери здійснюють свої функції, використовуючи сучасні методи управління, х некомпетентність, помилки чи несумлінна праця можуть негативно вплинути на результати роботи підприємства, а інколи навіть призвести до банкрутства.

3. Школа наукового управління започаткувала теорію управління і сприяла її послідовному розвитку, а також широкому використанню загальних принципів цієї теорії.

4. Школа адміністративного управління вперше визначила комплекс управлінських дій щодо гьіанування, організації, координації та контролю діяльності підприємства.

5. Школа психології та людських стосунків стала враховувати психологічні особливості працівників і вплив соціально-психологічних стосунків у виробничому колективі на продуктивність праці.

6. Школа кількісних оцінок обгрунтувала застосування економіко-математичних моделей для організації та оцінки управлінського процесу на підприємстві. Це дало змогу враховувати при розробці та прийнятті управлінських рішень конкретні умови виробництва.

7. Системний підхід до управління допомагає менеджерам усвідомити взаємозв язок між окремими підрозділами підприємства та між підприємством і навколишнім середовищем.

8. Ситуаційний підхід до управління передбачає аналіз конкретних ситуацій, які виникають на підприємстві, і застосування теорії систем, а також управлінських прийомів та дій, спрямованих на досягнення ефективних результатів.

9. Управління слід розглядати як процес безперервних взаємопов'язаних дій щодо організації, планування, мотивації та контролю управління. Він є невід'ємною частиною виробничо-господарського процесу підприємства.

10. Ефективність менеджменту відображає результативність діяльності підприємства і оцінюється системою основних техніко-економічних показників (обсяг продукції, продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, прибуток).

11. Ефективність діяльності менеджерів залежить від їх кваліфікації, досвіду, навиків та уміння використовувати методи управління для досягнення максимальних результатів. Отже, вона також оцінюється за кінцевими техніко-економічними показниками підприємства.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ

1. Визначити поняття менеджменту.

2. Що є метою і завданням менеджменту?

3. Хто такий менеджер?

4. Охарактеризувати провідні наукові школи управління.

5. Розкрити процес управління за його функціями.

6. Які якості та здібності потрібні менеджеру?

7. Як розраховується ефективність менеджменту?

8. За якими показниками визначається ефективність діяльності менеджерів на підприємстві?

9. У чому полягає різниця між менеджером у США та в Японії?

Розділ 2.

ПІДПРИЄМСТВО — ОБ'ЄКТ МЕНЕДЖМЕНТУ

Створення і реєстрація }Ш& "

ванян

2.1. ПОНЯТТЯ, ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ І ГОЛОВНА МЕТА ПІДПРИЄМСТВА

Об'єктом менеджменту у виробничій та невиробничій сферах є підприємство.

Підприємство — складна та динамічна виробничо-соціально-економічна система, що включає сукупність елементів і зв'язків між ними. Воно являє собою самостійний господарський статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, спрямовану на одержання відповідного прибутку (доходу) від реалізації виготовленої продукції

Підприємство є основною організаційною ланкою господарства України і відіграє головну роль у розвитку економічного потенціалу держави.

Головна мета підприємства — виготовлення і реалізація продукції для одержання прибутку (доходу). Для здійснення цієї мети підприємство мусить:

1) розвивати основне виробництво і підвищувати його ефективність;

2) забезпечувати зростання продуктивності праці та ресурсозбереження;

3) створювати умови високопродуктивної праці, соціального розвитку трудового колективу;

4) забезпечувати самоврядування трудового колективу,

5) створювати умови для зацікавленості кожного працюючого в забезпеченні ефективної діяльності.

Кожне підприємство має статут, самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням, товарний знак. Підприємству на основі статуту дозволяються будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством

України.

Свою діяльність підприємство і трудовий колектив здійснюють відповідно до статуту та законів України «Про підприємство», «Про підприємництво», «Про оренду», «Про господарські товариства», а також інших законодавчих актів і постанов уряду.

Статут підприємства затверджується власником майна, а для державних підприємств — власником майна за участю трудового колективу. У статуті вказуються: власник та найменування і вид підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція і повноваження трудового колективу та його виборних органів, порядок створення майна, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства, орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада підприємства, профспілковий комітет та ін.).

Кожне підприємство оформляє також паспорт, в якому перелічено всі об'єктивні дані та щороку — інформація про основні результати діяльності, а також важливі техніко-економічні показники.

2.2. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Всі підприємства розподіляються 1) за формами власності на:

— індивідуальне, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

— сімейне, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, які мешкають разом;

— приватне, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили;

— колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;

— державне комунальне, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

— державне підприємство, засноване на загальнодержавній власності;

— спільне, засноване шляхом об'єднання майна різних власників, громадян України та інших держав;

— орендне, взяте трудовим колективом в оренду.

2) відповідно до обсягу господарського обороту підприємства і чисельності його працівників вони підрозділяються на великі, середні і малі.

До малих підприємств промисловості належать як новостворювані, так і діючі підприємства з кількістю близько 200 працюючих.

2.3. ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВА

Під виробничою структурою промислового підприємства розуміється склад підрозділів підприємства, а також порядок і форми їх взаємозв'язку. Наприклад, машинобудівне підприємство характеризується дуже розвинутою структурою, яка обіймає велику кількість спеціалізованих цехів, служб, господарств. Виробнича структура наводиться у паспорті підприємства і відображається на генеральному плані.

Основним підрозділом підприємства є цех. Цехом називають організаційно і технологічно відокремлену ланку підприємства, яка виконує певну частину виробничого процесу або виготовляє будь-який вид продукції. Виробнича структура цеху являє собою сукупність дільниць. Цехи є самостійними підрозділами і здійснюють свою діяльність в умовах госпрозрахунку. За призначенням виробничих процесів, які виконуються цехом, розрізняють основні та допоміжні цехи. Основні цехи виконують виробничі процеси для машинобудування (ливарні, ковальські, штампувальні, механообробні, складальні). До допоміжних належать інструментальні, ремонтні, модельні та інші цехи. До обслуговуючих господарств — складське, транспортне, енергетичне тощо.

Виробнича структура підприємства залежить від таких чинників: характеру продукції та методів її виготовлення, обсягу випуску продукції, рівня і форм спеціалізації та кооперування підприємства. Склад і характер виробничих процесів, склад цехів та інших підрозділів визначається особливостями конструкції виробу та методами їх виготовлення.

Обсяг випуску продукції впливає на диференціацію виробничої структури, внутрішні виробничі зв'язки між цехами. За великих обсягів

виробництва продукції створюються великі спеціалізовані цехи. Наприклад, на великих машинобудівних підприємствах на кожній стадії виробництва є кілька цехів: ливарних (чавунного, стального, кольорового, точного литва); механообробних, спеціалізованих за технологічною однорідністю деталей (валів, шестерен, двигунів, шасі та щ.); складальних, спеціалізованих на складанні вузлів, механізмів і кінцевого складання виробів. Чим вищий рівень спеціалізації підприємства, тим менше розвинута виробнича структура.

При значній кооперації підприємство може не мати тих чи інших цехів і служб (ливарних, ковальсько-штампувальних та ін.).

Виробнича структура підприємства та його підрозділів динамічна. її зміна визначається прискоренням науково-технічного прогресу, розвитком спеціалізації і кооперування виробництва, технічним рівнем устаткування, оновленням продукції тощо. Основні напрямки розвитку виробничої структури такі:

— зосередження виробництва однорідної продукції в єдиних виробничих підрозділах;

— поглиблення спеціалізації підрозділів на основі використання прогресивних організаційних форм виробництва, які найбільш відповідають конкретним виробничо-технічним умовам;

— ліквідація дублювання виробництва однорідної продукції в різних підрозділах об'єднання;

— кооперування суміжних підприємств за рахунок ліквідації замкнутого та багатономенклатурного виробництва;

— створення вузькоспеціалізованих малих підприємств у невеликих населених пунктах;

— створення асоціацій, концернів, консорціумів та інших об'єднань. Завдяки реалізації цих напрямків забезпечується: спрощення

виробничої структури; підвищення рівня спеціалізації і повніше використання виробничої потужності; скорочення транспортних шляхів; підвищення якості продукції; поліпшення всіх техніко-економічних показників підприємства.

2.4. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ РОЗМІЩЕННЯ ПІДРОЗДІЛІВ І ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПЛАН ПІДПРИЄМСТВА

Територіальне розміщення підрозділів підприємства має повною мірою задовольняти такі вимоги, як-от: 1) прямоточність виробництва; 2) найкоротші відстані між взаємозв'язаними цехами; 3) зручність транспортування вантажів; 4) можливість розширення виробництва; 5) санітарно-гігієнічні та екологічні норми і правила.

Розміщення цехів, господарств, служб та інших підрозділів у просторі називають генеральним планом. Виробниче розміщення підрозділів підприємства впливає на економіку і організацію виробництва. За критерій оптимальності розміщення береться максимум ефективності виробництва, найповніше завантаження устаткування і використання площі, мінімальна собівартість продукції, якомога менший вантажообіг.

У процесі проектування генеральних планів підприємства його територія поділяється на такі зони: сортувальна залізнична станція; основні склади; заготівельні цехи; обробні та складальні цехи; допоміжні цехи, господарства і служби; із зовнішнього периметра — управління і невиробничі служби.

Розробляючи генеральний план, слід брати до уваги розу вітрів, наскрізний кільцевий рух вагонів, можливості поздовжнього та поперечного розширення виробництва.

2.5. СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА І ПОРЯДОК ЙОГО РЕЄСТРАЦІЇ

Підприємство може створюватись у такий спосіб:

1) за рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу;

2) за рішенням трудового колективу;

3) за рішенням підприємства-засновника;

4) внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з антимонопольним законодавством України;

5) в результаті виділення із складу діючих підприємств, організації одного або кількох структурних підрозділів;

6) на базі структурної одиниці діючих об'єднань, згідно з рішенням їх трудових колективів за згодою власника чи уповноваженого ним органу.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації, яка здійснюється у виконавчому комітеті районної або міської Ради народних депутатів за його місцезнаходженням на основі заяви і рішення засновника та інших документів. Після реєстрації виконком у десятиденний термін повідомляє Міністерство фінансів України для включення підприємства до Державного реєстру.

За державну реєстрацію підприємства з нього збирається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому законом України «Про підприємництво». Вона зараховується до місцевого бюджету.

Підприємство має право створювати філіали, представництва та інші відокремлені підрозділи з правами відкриття поточних та розрахункових рахунків і затверджує положення про них.

2.6. МАЙНО ПІДПРИЄМСТВА

Манно підприємства складається з основних та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відтворена в його самостійному балансі. Майно підприємства згідно із законами, статутом та угодами може належати йому на правах власності.

Державне майно, закріплене за підприємством, належить йому на

правах повного господарського використання. В таких випадках воно

володіє, користується та розпоряджається цим майном на свій розсуд,

вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать статуту підприємства.

Джерелами формування майна підприємства можуть бути:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від роздержавлення та приватизації власності;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

Підприємство має право:

продавати і передавати майно, обмінювати його;

здавати в оренду або в позику, а також списувати його з балансу;

випускати власні цінні папери та реалізувати їх юридичним особам і громадянам України та інших держав;

придбати цінні папери юридичних осіб України та інших держав.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

2.7. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ І САМОВРЯДУВАННЯ ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ

Управління підприємством ведеться згідно із статутом на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і самоврядування трудового колективу.

Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи, може делегувати ці права раді або правлінню підприємства, якщо це передбачено статутом підприємства.

Керівник підприємства наймається і призначається за контрактом або обирається за конкурсом. Рішення з соціально-економічних питань на підприємстві виробляються і приймаються його органами управління з участю трудового колективу та уповноважених органів.

Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори (конференція) власників майна, а відповідні виконавчі функції здійснюються правлінням.

Правління підприємства обирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі. Його повноваження визначаються у статуті. Із складу правління обирається голова та його заступники. Іноді їхні ролі виконують по черзі всі члени правління.

До трудового колективу підприємства входять усі громадяни, які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудового договору, контракту, угоди та інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Трудовий колектив підприємства має право:

— розглядати і затверджувати колективний договір;

— розглядати і вирішувати питання самоврядування;

— визначати і затверджувати перелік та порядок надання працівникам підприємства соціальних пільг;

— брати участь у матеріальному і моральному стимулюванні продуктивної праці, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, а також клопотати про представлення працівників до державних нагород;

— приймати рішення про оренду підприємства або оренду з його викупом. Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де

використовується наймана праця, реалізуються загальними зборами або конференцією та їх виборним органом.

2.8. ГОСПОДАРСЬКА, ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства є прибуток або доход.

Порядок використання прибутку (доходу) встановлюється власником або уповноваженим органом згідно із статутом підприємства. Вплив

держави на вибір напрямків та обсягів використання прибутку (доходу) здійснюється через податки, податкові пільги, економічні санкції у відповідності із законодавством України.

Трудові доходи працівників підприємства визначаються трудовим договором, угодою, контрактом.

Мінімальний розмір оплати праці найманих працівників підприємства не може бути менше встановленого законодавчими актами України.

Підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці, а також індивідуальних доходів працівників.

Всі підприємства самостійно планують свою діяльність і перспективи розвитку, виходячи з попиту на продукцію, яка виробляється, роботи, послуг та з необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємств, підвищення доходів.

Розробляючи плани, слід обов'язково враховувати державні контракти і замовлення, договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції. Державний контракт є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок державного бюджету, та поповнення державного резерву. При цьому держава гарантує оплату поставок продукції. Замовниками державних контрактів є уповноважені на це Кабінетом Міністрів України органи державної виконавчої влади (міністерства, комітети).

Державне замовлення є засобом стимулювання нарощування виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних галузей, впровадження нових технологій, розв'язання соціальних проблем, державної підтримки наукових досліджень. Перелік продукції, що включається до державного замовлення, а також конкретні пільги, які надаються його виконавцям, визначаються Кабінетом Міністрів України. Державні контракти і замовлення після аналізу за участю Держ-комресурсів доводяться галузевими міністерствами і відомствами до конкретних підприємств.

Всі відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в будь-яких сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємство має право реалізувати самостійно всю продукцію, що увійшла в державне замовлення, як на території України, так і за її межами.

Підприємства самостійно здійснюють матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод або через товарні біржі і посередницькі організації України та інших держав.

Продукція підприємства реалізується за цінами, що встановлюються самостійно або на договірній основі.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є прибуток (доход), амортизаційні відрахування, кошти від продажу цінних паперів, пайових внесків членів трудового колективу, інших підприємств, організацій, громадян. Кожне підприємство може користуватися банківським кредитом.

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Питання соціального розвитку вирішуються трудовими колективами з участю власників.

Держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. Вона забезпечує всім підприємствам (незалежно від форм власності) рівні правові та економічні умови господарювання. Кожне підприємство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичну звітність. Відповідні посадові особи підприємства за перекручення державної звітності несуть установлену законодавством дисциплінарну, матеріальну або кримінальну відповідальність.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здшснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством України. Контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція, державні органи, що наглядають за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою. Взаємовідношення підприємства з органами державного управління та місцевого самоврядування встановлюються згідно із законами України.

2.9. ВИДИ ОБ'ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть об'єднуватися у такий спосіб: виробничі об'єднання утворюються за договорами кількох підприємств для випуску певних видів продукції на основі використання їх науково-технічного потенціалу, розвинутої предметної спеціалізації та кооперування;

науково-виробничі об єднання утворюються на основі договору підприємств, науково-дослідних та конструкторсько-технологічних організацій для розробки і виробництва нових прогресивних складних виробів, технологій;

асоціації — договірні об'єднання, мета яких — постійна координація господарської діяльності, без права втручання у виробничу і комерційну діяльність її учасників;

корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень, що стосуються централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового та банківського капіталу;

концерни — статутні об'єднання підприємств, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі та інших учасників, в основі яких лежить повна фінансова залежність від одного або групи підприємств.

Всі такі об'єднання мусять бути зареєстровані і діяти за договором або статутом, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, що входять до складу перелічених об'єднань, зберігають права юридичної особи і на них поширюється Закон про підприємства України. В об'єднання, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав. Об'єднання є юридичною особою з самостійним і зведеним балансами, розрахунковим та іншими рахунками в установах банків, печаткою із своїм найменуванням, товарним знаком. Об'єднання не відповідає за зобов'язання підприємств, що входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язання об'єднань, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Підприємства можуть виходити з об'єднання із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватися за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та за участю трудового колективу. При цьому таким підрозділам надаються права підприємства.

Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять до нього. Майно, що залишається після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно із статутом об'єднання.

В умовах переходу до ринкової економіки створюються господарські товариства.

Під господарськими товариствами розуміються підприємства, організації, установи, створені з метою одержання прибутку, за угодою між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності.

До них належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю; товариства із додатковою відповідальністю; повні товариства; командний товариства.

Товариства є юридичними особами і займаються будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Підприємства, учасники товарисгеа, залишаються юридичними особами.

Товариства створюються на підставі статутного договору і статуту, зареєстрованих державою. Керує товариством виборний орган (голова, члени органу). Контроль за їх діяльністю здійснює ревізійна комісія або наглядова рада.

ВИСНОВКИ

1. Підприємство — це об'єкт менеджменту і головна організаційна ланка господарства України. Основне завдання підприємства — випуск продукції з метою її реалізації та одержання прибутку. Кожне підприємство створюється згідно із статутом і паспортом. Статут дозволяє здійснювати будь-які види дія,гьності, якщо вони не заборонені законами. В паспорті вказуються всі об'єктивні дані підприємства та щорічна інформація про основні результати діяльності.

2. Всі види підприємств підрозділяються за формами власності (індивідуальні, сімейні, колективні, державні комун&іьні, державні, спільні, орендні), а також за обсягом господарського обороту та чисельністю працюючих (великі, середні, малі).

3. Підприємство характеризується виробничою структурою, яка залежить від характеру продукції, методів її виготовлення, обсягу випуску, рівня і форм спеціалізації та кооперування. Основними підрозділами підприємства є цехи (основні, допоміжні, обслуговуючі). Виробнича структура підприємства та його підрозділів має удосконалюватися з прискоренням науково-технічного прогресу, оновленням продукції та підвищенням рівня спеціалізації.

4. Територіальне розміщення підрозділів підприємства у просторі називають генеральним планом, який забезпечує прямоточність виробництва, компактне розташування цехів, зручність транспортування вантажів, додержання екологічних та санітарно-гігієнічних норм,

5. Підприємство створюється власниками майна, трудовим колективом, засновниками внаслідок розподілу, на базі структурного підрозділу. Воно набуває прав юридичної особи після реєстрації в регіональному відділенні майна та районній Раді народних депутатів.

6. Майно підприємства складається з основних фондів та обігових коштів, а також інших цінностей та цінних паперів.

Джерела формування майна підприємства різноманітні (внески засновників, доходи, кредити, капітальні вкладення, благодійні внески спонсорів та громадян).

7. Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту власником або уповноваженим ним органом (дирекцією, правлінням). Керівник наймається за контрактом або обирається на загальних зборах (конференції) власниками майна. Відносини з органами державного управління і місцевої адміністрації установлюються згідно із законами України.

8. Трудовий колектив — це всі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності підприємства. Він має певні права вибору форм господарювання, самоврядування, затвердження колективного договору, соціального захисту працюючих тощо.

9. Підприємство самостійно здійснює господарську, економічну, комерційну та зовнішню діяльність згідно із діючими законами України (про підприємство, підприємництво, оренду та ін.). Всі відносини підприємства з іншими юридичними та фізичними особами регулюються на основі договорів, контрактів та угод.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 58; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!