Порівняльна характеристика американської та японської моделей менеджменту

Американська модель

Японська модель

Індивідуальне прийняття управлінських рішень Особиста відповідальність Чітко формалізована структура управління Поопераційний контроль

Індивідуальний контроль роботи менеджера з боку керівництва Швидка оцінка діяльності менеджерів і просування їх на вищі посади за індивідуальними результатами роботи Відбір менеджерів за професійними навиками та ініціативністю Стиль керівництва — орієнтація на окремого працівника Орієнтування менеджерів на досягнення індивідуальних результатів

Цільові формальні стосунки менеджера з підлеглими Спеціалізована підготовка вузьких спеціалістів — менеджерів Оплата праці менеджера за її продуктивністю

Короткотермінова зайнятість робітників та менеджерів у фірмі ________

Прийняття управлінських рішень на зас дах їх колективного обговорювання Колективна відповідальність Гнучка структура управління Загальний контроль

Групові форми контролю

роботи менеджера

Поступове просування менеджерів на

вищі посади, за старшинством та стажем

роботи

Відбір менеджерів за їх здатністю

здійснювати координацію та контроль

Стиль керівництва — орієнтація

на групу працівників

Орієнтування менеджерів на досягнення

гармонійних стосунків у групі та на групові

результати роботи

Особисті неформальні стосунки

менеджера з підлеглими

Професійна підготовка менеджерів

універсального типу

Оплата праці залежно від результатів

стажу, показників роботи групи

Постійна зайнятість у фірм

Вивчення досвіду згаданих шкіл сприяло розробці концепції системного підходу до управління. Його стали розглядати як процес безперервних взаємопов'язаних дій, що забезпечують виконання вс.х функцій менеджменту: планування, організації, мотивації, контролю.

Застосування системного підходу до управління дає керівникам змогу вбачати у підприємстві та його підрозділах складну систему, котра нерозривно пов'язана і взаємодіє із зовнішнім середовищем. Це призвело до інтеграції здобутків усіх шкіл управління і використання їх в умовах виробництва.

Заслуговує на увагу також ситуаційний підхід до управління. Центральним його моментом є конкретна ситуація, яка впливає на діяльність підприємства у той чи інший період. Ситуаційний підхід розширив можливості практичного використання теорії систем, виявив внутрішні і зовнішні чинники, котрі визначають діяльність підприємства. 90-ті роки нашого сторіччя характеризуються удосконаленням управління на основі розвитку матеріально-технічної бази сучасного виробництва і внаслідок цього — підвищенням продуктивності праці та якості продукції, забезпеченням її конкурентоспроможності.

Досвід усіх відомих наукових шкіл управління поєднує сучасна школа управління — менеджмент.

У США менеджмент пройшов ряд етапів розвитку і дістав найбільшого поширення. Сучасний американський менеджмент істотно впливає на розвиток теорії і практики управління. Існує багато різних шкіл американського менеджменту, в університетах і коледжах здійснюється підготовка менеджерів. Останні роки менеджмент став всесвітньою галуззю знання, хоча має свої особливості в кожній країні (табл. 1). У зв'язку з цим практично важливим і корисним є цілеспрямоване вивчення досвіду використання менеджменту та різноманітних чинників економічного розвитку в Америці, Японії та Західній Європі, де вони спричинилися до подолання кризисів і відсталості, а також до швидкого економічного піднесення.

Використання такого досвіду дозволить подолати кризові явища в Україні і перейти до ринкової економіки та до виходу на світовий ринок.

1.3. ЕФЕКТИВНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ І ДІЯЛЬНОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ

Оскільки менеджмент — це система управління підприємством (організацією, закладом), то процес управління є невід'ємною частиною виробничо-господарської чи іншої діяльності і кінцеві його результати оцінюються за інтегральними показниками роботи (продуктивністю, собівартістю, рентабельністю, прибутком та ін.).

Праця менеджерів, як і всіх, хто зайнятий на підприємстві (у закладі, організації), сприяє створенню готової продукції (послуг). Втім специфічна особливість управлінської праці полягає в тому, що вона втілюється у продукцію (товари, послуги) не безпосередньо, а через управлінські функції (планування, організацію, мотивацію, контроль). Тому управлінська праця реалізується у сукупному продукті всіх працюючих на підприємстві (в організації, закладі) і у загальних кінцевих

результатах їх діяльності. Чим вища кваліфікація менеджерів та інших працівників підприємства (закладу, організації), чим раціональніше організована їх праця, тим більше випускається продукції, тим вища її сукупна вартість, порівняно менші витрати і більший прибуток. Отже, витрати праці в управлінні — це елементи вартості продукції, що випускається, а праця управлінського персоналу оплачується із загальної вартості, у створенні якої він також бере участь. Витрати на управління мають співвідноситися із обсягом виробництва і забезпечувати скорочення сукупних видатків останнього при одночасному підвищенні продуктивності управлінської праці.

Ефективність управління може визначатися різними способами. Наприклад, спочатку визначають ефективність управління щодо кожної ланки виробництва, а згодом — підприємства в цілому. У другому варіанті визначення ефективності управління зводиться до розрахунку співвідношення між витратами на управління та кінцевим результатом, досягнутим підприємством.

У першому випадку користуються формулою

£ =^Р«

де Е₉ — ефективність управління; Р„ — кінцевий результат (ефект) діяльності підприємства; В_д — витрати на управління. У другому — формулою

Е =^Р"

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 75; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!