Судові рішення

Судовірішення

2. Обґрунтованість ухвали або вироку означає відповідність висновків суду, слідчого
судді у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному
провадженні. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих
обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціне­
ними судом відповідно до ст. 94 КІЖ (ч. З ст. 370 КПК).Отже, винесення обґрунтованого
судового рішення є результатом пізнання судом обставин, які підлягають доказуванню
у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК). Зазначені обставини повинні бути підтвер­
джені показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.

Однак слід зауважити, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містять­ся в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослі­дження суду, крім випадків, передбачених КПК. Так, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового за­сідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Отже, суд не має права обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ст. 95 КПК).

Відповідно до ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, до­пустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому слід мати на увазі, що жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Прийняття судом або слідчим суддею необгрунтованого рішення може бути на­слідком істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що, у свою чергу, тягне за собою скасування такого судового рішення.

3. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та під­
стави його ухвалення (ч. 4 ст. 370 КПК). Право на отримання мотивованого судового
рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 КЗПЛ).

Суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, однак він зобов’язаний виправдати свої дії, навівши мотивування своїх рішень. Ще одне призначення мотивованого рішен­ня полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення мотивованого рішення може бути забез­печений публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Хурк проти Нідерландів», «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іс­панії», «Кузнецов та інші проти Росії», «Руїс Торіха проти Іспанії», «Серявін та інші проти України», «Суомінен проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії», «Хаджіанастасіу проти Греції», «Хіггінс та інші проти Франції», «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Що ж до рішень судів вищестоящих інстанцій, то з цього приводу у своїх рішеннях висловив низку міркувань ЄСПЛ. Так, стосовно вмотивованості ухвал судів апеляцій­ної або касаційної інстанцій він вказав, що, відхиляючи скаргу, суд у принципі може обмежитися прийняттям мотивів винесеного попереднього судового рішення. Однак порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 КЗПЛ буде мати місце у таких ви­падках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на КЗПЛ, які до

Глава 24

того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засно вані на Конституції; відмови суду касаційної інстанції в задоволенні скарги заявнииі без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення! в судовій ухвалі тексту рішення нижчестоящого суду (див. рішення ЄСПЛ у справ л «Гарсія Руїс проти Іспанії», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Проніна проти України! «Хелле проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії»),

Таким чином, можна зробити висновок про те, що невмотивованість судового рішення є підставою для його скасування у зв’язку з порушенням норм процесуаль­ного права незалежно від доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скарзі.

§ 2. Види судових рішень. їх структура та зміст

Кримінальний процесуальний закон передбачає два види судових рішень: 1) вирок (у якому суд вирішує обвинувачення по суті) (статті 373, 374 КПК) і 2) ухвалу (судо­ве рішення, у якому суд вирішує інші питання) (ст. 369 КПК).

Вирок - це рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в якому за результатами судового розгляду вирішується питання про винуватість або невинуватість обвинува] ченого у вчиненні кримінального правопорушення і про призначення йому покаранні або звільнення від покарання чи від його відбування.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним.

Обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового роз- 1 гляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. З ст. 373 КПК).

Різновидами обвинувальних вироків є вироки, які ухвалені судом присяжних та І якими затверджено угоду і призначено узгоджену сторонами міру покарання (ст. 475І КПК). Крім того, залежно від того, як вирішується питання про покарання винногої обвинувальний вирок має три різновиди: 1) вирок з призначанням покарання; 2) з ] звільненням від покарання; 3) зі звільненням від відбування покарання.

Суд ухвалює обвинувальний вирок з призначанням покарання за вчинений злочин, яке засуджений повинен відбувати, коли вважає, що особі, яка вчинила злочин, маі бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попереджені ня нових злочинів (ст. 65 КК) та немає перешкод для його призначення. Суд, призна-І чаючи покарання, повинен визначити вид, розмір та умови відбування покарання. '

Обвинувальний вирок із призначенням покарання та звільненням від його відбу­вання суд ухвалює: якщо законом про амністію особа звільняється від відбування! покарання, призначеного їй судом (ст. 86 КК та ЗУ «Про застосування амністії»); якщо! строк попереднього ув’язнення (строки тримання особи під вартою, застосування! тимчасового чи екстрадиційного арешту) у даному кримінальному провадженні з ура] хуванням правил, встановлених ст. 72 КК, повністю поглинає строк покарання, при-І значеного засудженому; у зв’язку із закінченням строків давності виконання обви­нувального вироку (ст. 80 КК); якщо неповнолітній звільняється від відбування по -1 карання з випробуванням (ст. 104 КК).

Суд ухвалює обвинувальний вирок зі звільненням від покарання за вчинений зло­чин, зокрема, коли дійде висновку про можливість виправлення засудженого без від-

бування покарання (ст. 75 КК) або коли неповнолітній звільняється від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).

Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне право­порушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінально­го правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пп. 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК (відсутність події кримінального правопорушення та відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Підстави виправдання обвинуваченого багато в чому визначають долю цивільного по­зову. Так, у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу криміналь­ного правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення суд залишає цивільний позов без розгляду; у разі ж виправдання обвинуваченого за відсут­ністю події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові (ст. 129 КПК).

Вимоги до структури та змісту вироку передбачені в ст. 374 КПК. Відповідно до цієї норми вирок суду складається із вступної, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині вироку зазначаються: 1) дата та місце його ухвалення; 2) назва та склад суду, секретар судового засідання; 3) найменування (номер) кримінального провадження; 4) прізвище, ім’я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для справи; 5) закон України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопору­шення, у вчиненні якого обвинувачується особа; 6) сторони кримінального прова­дження та інші учасники судового провадження.

У мотивувальній частині вироку зазначаються:

1) у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред’явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд;

2) у разі визнання особи винуватою: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (части­ни статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відпові­дальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обви­нувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання части­ни обвинувачення необгрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення; обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнен­ня від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусо­вого лікування відповідно до ст. 96 КК, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому; підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирі­шуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Глава 24

У резолютивній частині вироку зазначаються:

1) у разі визнання особи виправданою - прізвище, ім’я та по батькові обвинуваї ченого, рішення про визнання його невинуватим у пред’явленому обвинуваченні таї його виправдання; рішення про поновлення в правах, обмежених під час криміналі ного провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження! у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили; рі-1 шення щодо речових доказів і документів; рішення щодо процесуальних витрат; строк! і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання! копій вироку та інші відомості;

2) у разі визнання особи винуватою: прізвище, ім’я та по батькові обвинувачено-1 го, рішення про визнання його винуватим у пред’явленому обвинуваченні та відпо-1 відні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; по-1 карання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, таї остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбування покарання; рі- 1 шення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного 1 характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішенняІ про призначення неповнолітньому громадського вихователя; рішення про цивільний! позов; рішення про інші майнові стягнення і підстави цих рішень; рішення щодо ре­чових доказів і документів; рішення про відшкодування процесуальних витрат; рі­шення щодо заходів забезпечення кримінального провадження; рішення про залік досудового тримання під вартою; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості.

Якщо особі пред’явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у ре­золютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими-засуджений.

Якщо обвинувачений визнається винуватим, але звільняється від відбування по­карання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75 - 79, 104 КК у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов’язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов’язок щодо нагляду за засудже­ним і проведення з ним виховної роботи.

Коли призначається більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, при зазна­ченні обраної судом міри покарання робиться посилання на ст. 69 КК.

Ухвала - це рішення слідчого судді або суду будь-якої інстанції, в якому за резуль­татами судового розгляду вирішуються питання, що виникають під час кримінально­го провадження.

Ухвали суду поділяються на два види:

а) ухвали, які постановлені в нарадчій кімнаті та які викладаються окремим до­
кументом;

б) ухвали, які постановлені без виходу до нарадчої кімнати та які не викладають­
ся окремим процесуальним документом.

Згідно зі ст. 372 КПК ухвала, що викладається окремим документом, складається з: 1) вступної частинии н якій зазначається: датд а мііце її еїїтановленнян иазва та т склад суду, секретар судового засідання; найменування (номер) кримінального про-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 74; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!