Види запобіжних заходів 1 страница

підозрюваний, обвинувачений зазнає вимушеного втручання поручителів у його при­ватне життя.

Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід Наявність одного поручителя може бути визнана достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру, тобто має, наприклад, високий авто-! ритет у суспільстві (народний депутат України, депутат місцевої ради, особа, яка відзначена державними нагородами, тощо).

Умова обрання такого запобіжного заходу є складною за змістом і включає в себе декілька таких факторів. По-перше, поручителі повинні заслуговувати на довіру (або особливу довіру) слідчого судді, суду, тобто позитивно характеризуватися, бути соці-ально адаптованими, користуватися авторитетом тощо. По-друге, слідчий суддя, суд має впевнитися в тому, що поручителі дійсно можуть позитивно впливати на поведінку підозрюваного, обвинуваченого та забезпечити його доставления до органу досудовош розслідування чи в суд на першу про те вимогу. При цьому важливою передумовою ефективної дії запобіжного заходу у вигляді особистої поруки є почуття довіриі поваги підозрюваного, обвинуваченого до поручителя. Такого роду взаємовідносини гаранту-ють, з одного боку, прагнення самої особи до дотримання цього запобіжного заходу, а з другого - забезпечують можливість реального впливу поручителів на її поведінку По-третє, поручителі повинні погодитися брати участь у кримінальному проваджен­ні в такий спосіб.

У такому разі поручителі мають надати письмове зобов’язання про те, що вони поручаються за належну поведінку особи. Вони повідомляються про суть криміналь­ного провадження, в якому обирається запобіжний захід, обов’язки поручителя та наслідки їх невиконання у вигляді грошового стягнення у розмірі, який залежить від! виду кримінального правопорушення (ч. 5 ст. 180 КПК).

Добровільність прийняття на себе обов’язків поручителя обумовлює право від­мови від поручительства до виникнення підстав, які тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. У такому разі поручитель забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питан­ня про зміну йому запобіжного заходу на інший. Відмова від поручительства має¹ бути оформлена у письмовій формі та приєднана до матеріалів кримінального про­вадження.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї може бути подане під час підготовчого провадження в суді.

3. ЗасЗава - запобіжний захід, що полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконан-1 ня цих обов’язків (ч. 1ст. 182 КПК).

Застава є одним із ефективних засобів, що спирається на економічну заінтересо­ваність у збереженні грошової суми і на моральні зобов’язання підозрюваного, обви­нуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, якщо вони виступи­ли заставодавцями.

Запобіжні заходи

Як і інші запобіжні заходи, застава спрямована на досягнення конкретної мети -забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, а через це - забезпечення кримінального провадження. Але в окремих випадках із суми застави можливе й відшкодування завданої кримінальним право­порушенням шкоди (ч. 11 ст. 182 КПК).

Реальна загроза майнових втрат у разі недотримання вимог цього запобіжного заходу спонукає особу до виконання процесуальних обов’язків, які покладені на неї у зв’язку із застосуванням застави, оскільки внесені на спеціальний рахунок гроші можуть бути звернені на користь держави. При застосуванні запобіжного заходу у ви­гляді застави саме економічні мотиви примушують особу виконувати покладені на неї обов’язки.

Застава може бути внесена як підозрюваним, обвинуваченим або іншою особою, яка діє від його імені, так і заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені. Таке правило забезпечує можливість застосування застави як запобіжного заходу й при відсутності у підозрюваного, обвинуваченого матеріальних коштів, які можуть бути надані гарантії його належної поведінки. Разом з тим КПК передбачає обмеження щодо кола суб’єктів, які можуть бути заставодав­цями. Так, слідчий суддя, суд не може приймати заставу від юридичної особи держав­ної або комунальної власності або такої, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарюван­ня, що є у державній або комунальній власності.

В ухвалі слідчого судді, суду мають чітко фіксуватися дані про особу, яка вносить заставу, прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце проживання та пере­бування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа, - її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані про особу її представ­ника і документ, яким підтверджуються його повноваження. В останньому випадку повинні долучатися документи про правомірність виділення підприємством, устано­вою чи організацією відповідної суми для використання як застави.

Розмір застави визначається в ухвалі слідчого судді, суду з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обви­нуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинува­ченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Водночас її сума має бути такою, що дійсно забезпечує стримуючий ефект цього запобіжного заходу. У цьому контексті показовою є позиція ЄСПЛ у рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» від 08.01.2009. Мангурас, капітан судна, що спри­чинило забруднення морського середовища, був звільнений іспанським судом під заставу в розмірі 3 млн євро. Звертаючись до ЄСПЛ, заявник зазначив, що розмір застави не був пропорційним його можливостям і не враховував його соціальне ста­новище. ЄСПЛ визнав, що розмір застави був великим, проте з урахуванням захище­ного законного інтересу, тяжкості злочину і катастрофічних наслідків, які відбулися внаслідок забруднення морського середовища, а також професійного оточення заяв­ника, яке мало можливість внести таку суму застави, її розмір не був непомірним.

Глава 13

Серйозність ситуації виправдовувала прагнення іспанських судів встановити винних у вчиненні цього злочину. З метою забезпечення присутності заявника на суді вони] діяли розумно, встановивши великий розмір застави, який, з урахуванням всіх об -І ставин справи, є пропорційним.

Розмір застави залежить від виду кримінального правопорушення, в якому підо-¹ зрюється, обвинувачується особа, і визначається законом у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до ' вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати (ч. 5 ст. 182 КПК). При цьому слід враховувати, що слідчий суддя, суд має право вийти за межі передбаченого законом розміру заста­ви у виняткових випадках, коли особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину і буде встановлено, що застава у зазначених межах не забезпечить виконання особою покладених на неї обов’язків.

Застава застосовується у кримінальному провадженні як самостійний запобіжний захід і як альтернатива триманню під вартою. Залежно від цього різним є порядок його застосування. До підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину, за який перед­бачено покарання у вигляді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою.

Як самостійний запобіжний захід застава застосовується у такому порядку: 1) слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді застави; 2) підозрюваний, обвинувачений не пізніше п’яти днів з дня обрання запо­біжного заходу у вигляді застави зобов’язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем. Згідно з постановою КМУ «Про затвер­дження порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу» від 11.01.2012 № 15 застава вноситься у національній грошо­вій одиниці на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, відкри­тий в органах Казначейства в установленому законодавством порядку (депозитний рахунок суду). Внесення коштів на цей рахунок здійснюється на підставі платіжного доручення особи чи заставодавця не пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, підтвердженням чого є платіжний документ з відміткою банку про виконання, який надається слідчому, прокурору або суду, що здійснює кримінальне провадження. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п’яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу; 3) з моменту обрання цього запобіжного заходу щодо особи, яка не тримається під вартою, у тому числі до фак­тичного внесення коштів на відповідний рахунок, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки, пов’язані із засто­суванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Відповідно до ч. З ст. 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визна-

Запобіжні заходи

чити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвину­ваченим обов’язків, передбачених КПК (крім випадків, указаних у ч. 4 ст. 183 КПК). Застосування застави як альтернативи триманню під вартою відбувається у такому порядку: 1) підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому факт внесення застави є підставою для звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти. З цього моменту підозрю­ваний, обвинувачений, заставодавець зобов’язані виконувати покладені на них обов’язки, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави; 2) роз’яснення обов’язків та наслідків їх невиконання здійснюється уповноваженою службовою особою місця ув’язнення.

Питання про долю застави вирішується залежно від дотримання підозрюваним, обвинуваченим, заставодавцем покладених на них обов’язків. У разі їх невиконання питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду з одночасним застосуван­ням до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у біль­шому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обви­нуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу Проте коли заставу було внесено самим підозрюваним, обвинуваченим, вона може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, зокрема, на відшкодування шкоди, завданої злочином потерпілому. Якщо ж заставодавцем є інша особа, то таке судове рішення можливе лише за згодою на це самого заставодавця, оскільки в іншо­му випадку буде порушено його право власності, що є неприпустимим.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу у вигляді застави оскарженню не підлягає (лише у випадку відмови в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і застосування застави ухвала слідчого судді може бути оскаржена (ст. 309 КПК)). Клопотання про зміну цього запобіжного заходу може бути подане під час підготовчого провадження в суді першої інстанції.

4. Домашній нрешт - за-обіжний захід, сутністн якого полягає у забороні підозрю­ваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби (ч.І ст. 181 КПК). Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і пра­вового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом примі­щення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом (ч. 2 ст. 233 КПК). Слідчому судді, суду при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту слід звертати увагу, що вжите законодавцем у ч. 5 ст. 181 КПК словосполучення «житло цієї особи» охоплює випадки, коли підозрюваний, обвину­вачений: 1) є власником (співвласником) такого житла; 2) зареєстрований у такому житлі; 3) постійно або тимчасово проживає у такому житлі без реєстрації тощо. При цьому слід з’ясовувати думку власника житла (якщо він відомий) та оцінити всі об­ставини в сукупності, у тому числі: міцність соціальних зв’язків підозрюваного, об­винуваченого в місці його постійного проживання; наявність у нього родини й утри-

Глава 13

манців (місце їх фактичного проживання); достатність застосування такого запобіж-' ного заходу для запобігання ризикам, визначеним у ст. 177 КПК, зокрема, спробам підозрюваного, обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду тощо.

Як випливає із легальної дефініції цього запобіжного заходу, що міститься у ч. 1 ст. 181 КПК, режим ізоляції у межах житла може бути різним за ступенем суворості і полягати у забороні залишати житло цілодобово або у певний період доби (напри клад, тільки у нічний час), що в останньому випадку надає підозрюваному, обвинува] ченому можливість продовжувати працювати, навчатися тощо.

Домашній арешт є фізично-примусовим, альтернативним триманню під вартою запобіжним заходом, пов’язаним із обмеженням свободи пересування особи, що гаї рантується ст. 33 Конституції України. Його може бути застосовано виключно де] особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законокі передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Таке обмеження сфери застосуй вання цього запобіжного заходу пояснюється його досить суворим характером, а тому! й втручання у такий спосіб до конституційної свободи людини має бути пропорційним тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

На відміну від інших запобіжних заходів, строк застосування домашнього арешту законом обмежено, що є гарантією забезпечення прав і законних інтересів підозрю-І ваного. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом! не може перевищувати двох місяців, проте у разі необхідності він може бути продо} вжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в по! рядку, передбаченому ст. 199 КПК. Сукупний строк тримання особи під домашній арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченні цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді до­машнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні під час досудового розслідування може бути! оскаржена в апеляційному порядку.

Контроль за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під до­машнім арештом, здійснюється працівниками органу внутрішніх справ, які зобов’язані негайно поставити його на облік і повідомити про це слідчому або суду. При здійснен-І ні контролю працівники органу внутрішніх справ мають право, по-перше, з’являтися 1 в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань; по-друге, використовувати електронні засоби контролю (далі - ЕЗК), що полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обви- ] нуваченого електронного пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження^. 195 КПК).

Метою застосування ЕЗК є здійснення ефективного контролю за поведінкою під- І озрюваного, обвинуваченого, виконанням ним обов’язків, покладених відповідно до ухвали слідчого судді, суду у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу. Згідно з наказом МВС «Про затвердження положення про порядок застосування електронних засобів контролю» від 09.08.2012 № 696 електронний браслет закріплюється на тілі підозрюваного або обвинуваченого з метою його дистанційної ідентифікації та від- '

Запобіжні заходи

стеження місцезнаходження, він призначений для носіння на тілі і захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи здійснити такі дії. Персональний трекер виконаний у формі браслета та призначений для носіння на тілі підозрюваного або обвинуваченого, щодо якого обраний запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з метою його дистанційної ідентифікації і відстеження його міс­цезнаходження за сигналами глобальної навігаційної супутникової системи GPS/ ГЛОНАСС і захищений від самостійного знімання, пошкодження або іншого втру­чання в його роботу з метою ухилення від контролю та має сигналізувати про спробу особи здійснити такі дії (п. 1.6 Положення).

Не допускається застосування ЕЗК, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють значні незручності в їх носінні або можуть становити не­безпеку для життя та здоров’я особи, яка їх використовує.

Електронні засоби контролю можуть застосовуватися слідчим (співробітником оперативного підрозділу за його дорученням) або працівником органу внутрішніх справ. Слідчий діє на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно під­озрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі, якою на підозрюваного, обвинуваченого покладено зобов’язання носити ЕЗК. Засто­сування ЕЗК слідчим можливе не лише за умови обрання домашнього арешту, а й будь-якого запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, якщо в ухва­лі слідчого судді покладено зобов’язання носити ЕЗК (наприклад, із обранням запо­біжного заходу у вигляді особистої поруки, застави). Працівник органу внутрішніх справ при застосуванні ЕЗК діє на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Слідчий або працівник органу внутрішніх справ зобов’язані:

- ознайомити підозрюваного, обвинуваченого з відповідною ухвалою слідчого судді, суду та вручити йому копію цієї ухвали;

- роз’яснити підозрюваному, обвинуваченому сутність запобіжного заходу, об­меження, які визначені в ухвалі слідчого судді, суду, вимоги, які пов’язані із застосу­ванням ЕЗК, а також правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю;

- скласти протокол оголошення підозрюваному, обвинуваченому ухвали слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу та вручення її копії.

Цілодобовий контроль за використанням особою ЕЗК, яка зобов’язана його носи­ти, здійснює територіальний підрозділ уповноваженого підрозділу, черговий пульта моніторингу якого: щодоби спілкується з підозрюваним, обвинуваченим та з’ясовує обставини, пов’язані із застосуванням ЕЗК; у разі отримання сигналу тривоги негай­но зв’язується за допомогою телефону або іншого технічного пристрою з підозрюва­ним, обвинуваченим, який зобов’язаний носити електронний браслет або персональ­ний трекер, з’ясовує його місцезнаходження та причини отриманого сигналу тривоги; фіксує в журналі обліку порушень, виявлених за допомогою ЕЗК, усі факти надхо­дження сигналів про неправильне використання ЕЗК, їх причини, ужиті заходи реа-

Глава 13