Види запобіжних заходів 2 страница

⇐ Предыдущая 120 121 122 123124125 126 127 128 Следующая ⇒

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути також застосований і до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію). При цьому питання про тримання під вартою вирішується під час кримінального провадження у формі міжнародної допомоги. КПК передбачає можливість застосування до таких осіб тримання під вартою у формі тимчасового арешту (ст. 583 КПК) та екстрадиційного арешту (ст. 584 КПК). За своєю правовою природою ці запобіжні заходи є різновидом тримання під вартою, які з урахуванням специфіки провадження, відрізняються особливими підставами, строками та порядком застосування, що дозволяє розглядати їх як окремі запобіжні заходи.

Виходячи із фундаментального характеру права на свободу і особисту недоторканність, Конституція України передбачає можливість його обмеження виключно на підставі вмотивованого рішення суду і тільки у встановленому законом порядку (ст. 29). Тому при його обмеженні особливого значення набувають гарантії судового захисту, що закріплюються багатьма міжнародними документами у сфері прав людини загального та регіонального характеру, зокрема, ЗДПЛ (ст. 9), МПГПП (ст. 9), КЗПЛ (ст. 5), Резолюціями та Рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи тощо.

Використання при обмеженні права на свободу та особисту недоторканність судової процедури, яка відповідає вимогам справедливості і заснована на конституційних засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободі надання ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх пере-конливості, презумпції невинуватості, забезпечує дію принципу правової визначеності і виключає можливість прийняття непередбачуваних для суб’єкта права на судовий захист рішень та свавільного обмеження його прав і свобод. Багатовікова юридична практика підтверджує, що саме за допомогою судової процедури можливо найбільш справедливо визначити міру свободи та міру відповідальності суб’єктів правовідносин.

У практиці ЄСПЛ неодноразово наголошувалося на тому, що провадження щодо тримання особи під вартою повинно бути змагальним і завжди забезпечувати рівність сторін. При цьому КПК пов’язує можливість обрання будь-якого запобіжного заходу, зокрема тримання під вартою, з наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення. У рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. Роз-

Глава 13

глядаючи скаргу у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994І ЄСПЛ підкреслив також, що при визначенні «ступеня підозри» підставою для обрані ня запобіжного заходу у вигляді взяття під варту може бути «більш низький порігі обгрунтованості підозри» при вчиненні особливої категорії злочинів». Виходячи ізі порівняльного аналізу зазначених правових позицій ЄСПЛ, при розгляді клопотання? про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя,} суд у кожному випадку повинен принципово і критично ставитися до доводів прокурора, якими він обґрунтовує необхідність застосування саме цього запобіжного! заходу, об’єктивно оцінюючи їх переконливість. При цьому для застосування триман- 1 ня під вартою як запобіжного заходу прокурор повинен довести, що жоден із більші м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

При постановлена ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді три-І мання під вартою слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої! для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених] КПК. В ухвалі зазначаються обов’язки, які будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання та обґрунтування визна-ченого розміру застави. При цьому застава може бути внесена в будь-який момент, після чого підозрюваний, обвинувачений підлягає звільненню. У таких випадках застава є реальною альтернативою триманню під вартою, що дає можливість особі перебувати на свободі, виконуючи при цьому належним чином покладені на неї процесуальні обов’язки.

Разом з тим законом передбачено певні випадки, коли слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право взагалі не визначати розмір застави. Такі випадки стосуються: 1) злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) злочину, який спричинив загибель людини; 3) особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Вирішення питання щодо можливості визначення застави у вказаних випадках лежить у площині дискреційних повноважень слідчого судді або суду, тому якщо він все ж таки визнає доцільним застосування застави, в ухвалі має бути обґрунтована така можливість.

Згідно з ч. 4 ст. 202 КПК підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, вказана уповноважена службова особа місця ув’язнення негайно здійснює розпорядження про звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти та повідомляє про це усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю, а якщо застава внесена під час судового провадження, - прокурора та суд. Перевірка документа, І що підтверджує внесення застави, не може тривати більше одного робочого дня.

З моменту звільнення з-під варти у зв’язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді ' застави.

Запобіжні заходи

V™,™ слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання і артою або відмову^ його застосуванні під час досудового розслідування може

ПГГХ^Г в ^ГГи^^ні гар.™ права особи на своЄ„_ДУ

• йТХяеїтооканність та ефективність кримінального судочинства вимагають

¹ пппгп^отГимання встановлених законом строків тримання під вартою та порядку

° пппЗТня Дана процедура мас збалансовано забезпечувати як інтереси органів

'^Х™п«огпРозслідування гак і права та свободи особи, яка тримається під вартою

«Гппіно до ст 197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання п.д

пГ«е може пеоевищувати 60 днів. Цей строк обчислюється з моменту взяття п.д

^ВТя^,по йому передувало затримання підозрюваного, - з моменту затримання.

V ^пі хиріння під вартою включається час перебування особи в медичному за-

^чягпроведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного

^™ під варту особи в тому самому кримінальному провадженні строк тримання

під вантою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою Раніше’

ТГГі_НТЄпесів підозрюваного взятого під варту, оскільки відповідно до правил Численні строк го дня строку, а нрн обчисленні строків місяцями,

11 «5 КПК при обчисле^Гнні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій ^Сод_ИНІ_______ ~™ ™. ™^ я ппи обчисленні строків місяцями строк- «ік.нчу. гься

иповідне число останнього місяця (що в деяких випадках, зрозуміло, може пере-^У Звати 60 днів) Тому в ухвал, слідчого судді має бути зазначено строк трнмання під вартою виключно у днях. г?ппТтпимання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах ГГппгілового оозслідування в порядку, передбаченому КПК. Сукупнии строк строку досудовор підозрюваного під час досудового розслідування не повинен ^ТПГГГ_Вяти: П шести місяців - у кримінальному провадженні щодо злочинів не-великоїТбо середньої тяжкості; 2) дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні шоло тяжких або особливо тяжких злочинів.

Н пі^лнопідкреслити що законодавець визначає строк тримання під вартою не в місяцях а у днях - 60 днів. Особливе значення це положення набуває длязмвгу

Гтшенні у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 ЄСПЛ И МИЮ, ЩО «розумнТсть строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вонамас

ГГтися в кожному окремому випадку задежно від оеобднвостен конкретно,

°ппГи ппичин поо які йдеться у рішеннях натональних судів, переконливості ар-

Гхі» ТГика внкдадених у ного кдопотаині про звільнення. Продовжения три-

^„я пі л ваптою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільною

Гн те Ге^ я киТнезважаючи „а презумпцію невинуватості, превалюс над принципом

І™!с 199 КПК клопотання про продовження строку тримання під вартою

ппя«п подати прокурор слідчий за погодженням із прокурором не шзншіе п,ж за

п’ять лнів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Якщо ж ІМ

стппк,в.Слідчий суддя суд у такому випадку, приймаючи клопотання Ж розгляду, зобов'язанийпоруцГти питання про дисциплінарну відповідальність слідчого, про-

с-т-ппігіпСТТідчий СУд б ’язанийпоруші курора, який порушив процесуальний строк (п. 18 Листа).

ання подане пізніше воно вважається поданим із порушенням процесуальних

Глава 13

Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, за-значених у ст. 184 КПК, повинно містити виклад обставин, які: 1) свідчать про те, що І заявлений ризик не зменшився або виникли нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Таким чином, з точки зору конкретизації підстав для прийняття рішення про продовження строку тримання під вартою це клопотання має інший рівень, ніж клопотання слідчого, прокурора про застосування цього запобіжного заходу.

В ухвалі слідчого судді, суду про продовження строку тримання під вартою мас бути обґрунтовано, яким чином обставини, що свідчать про наявність вказаних ризиків, виправдовують тримання особи під вартою. Виходячи з правових позицій ЄСПЛ, неналежне мотивування рішень про продовження строків тримання під вартою є системною проблемою, яка призводить до порушення п. З ст. 5 КЗПЛ. Судді вказують у своїх рішеннях однакові підстави протягом усього періоду тримання особи під вартою, у той час коли судді повинні наводити додаткові мотиви для обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу. На ці обставини особливу увагу звернув ЄСПЛ у рішенні у справі «Ткачов проти України» від 13.12.2007, в якому констатував, що судове рішення про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не містило жодної підстави продовження цього строку, у зв’язку з чим ЄСПЛ не зміг оцінити, чи продовжували діяти ризики втечі заявника, які існували на момент обрання даного запобіжного заходу і чи продовжували вони виправдовувати позбавлення заявника свободи протягом усього періоду тримання його під вартою. Виходячи з цього, ЄСПЛ дійшов висновку, що підстави продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не були «відповідними та достатніми», а тому й констатував порушення п. З ст. 5 КЗПЛ. У рішенні у справі «Пічугін проти Росії» від 23.10.2012 ЄСПЛ визнав, що підставою для продовження строку тримання під вартою була та обставина, що заявник раніше працював у службах безпеки і володів технічними навичками, які могли дозволити йому перешкоджати розслідуванню шляхом знищення доказів або здійснення впливу на свідків. При цьому, як зазначив ЄСПЛ, національні суди не продемонстрували існування зазначених ризиків шляхом надання відповідних фактів і не пояснили, яким чином ці технічні навички, якими міг володі- ' ти заявник, могли допомогти йому знищити докази. Національні суди не відреагували також на доводи заявника з приводу неможливості впливу на свідків, оскільки останні перебували під вартою. У рішенні у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 було констатовано порушення вимог п. З ст. 5 КЗПЛ, оскільки національні суди продовжували тримання під вартою, посилаючись в основному на тяжкість вчиненого злочину, та використовували стереотипні формулювання без розгляду конкретних обставин справи.

Слід мати на увазі, що при направленні обвинувального акта до суду запобіжний захід щодо обвинуваченого є незмінним у межах строку, визначеного ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування. Запобіжний захід, обраний або продовжений слідчим суддею на стадії досудового розслідування, може бути змінений лише у підготовчому судовому засіданні. У випадку, коли після направлення обвинувального акта до суду першої інстанції та до проведення підготовчого судового засідання

Запобіжні заходи

строк застосування запобіжного заходу закінчився, запобіжний захід вважається таким, що припинив свою дію у зв’язку із закінченням строку, на який такий запобіжний захід був обраний (п. 18 Листа).

На відміну від досудового розслідування, у судовому провадженні строки тримання обвинуваченого під вартою КПК не визначає. У підготовчому провадженні відповідно до ч. З ст. 315 КПК сторони можуть заявити клопотання про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу. За відсутності таких клопотань застосування заходів забезпечення кримінального провадження (різновидом яких є запобіжні заходи), обраних під час досудового розслідування, вважається продовженим. У судовому розгляді законодавець запровадив періодичний судовий контроль за доцільністю продовження тримання обвинуваченого під вартою, що відповідає практиці ЄСПЛ (див., зокрема, рішення у справі «Молочко проти України» від 23.08.2012). Так, відповідно до ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За наслідками розгляду питання доцільності продовження тримання під вартою суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. При цьому, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 196 КПК, суд зобов’язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження його строку дату закінчення її дії. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До закінчення строку дії попередньої ухвали суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено до його спливу. Слід зауважити, що ЄСПЛ орієнтує національні суди при прийнятті рішення про продовження тримання під вартою розглянути альтернативні засоби забезпечення явки особи до суду. У рішенні у справі «Цигоній проти України» від 24.11.2011 ЄСПЛ встановив порушення п. З ст. 5 КЗПЛ у зв’язку з тим, що рішення судів про продовження строку тримання під вартою не містили належних і достатніх підстав для такого тримання та національні суди не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

6. Передання непов по літнього підозрюваного чи обвинуваченого під п агляд запобіжний захід, сутність якого полягає у переданні неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників або адміністрації дитячої установи (якщо неповнолітній виховується в дитячій установі), яке полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов’язання забезпечити прибуття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку (ч. 2 ст. 493 КПК). Цей запобіжний захід є спеціальним заходом для неповнолітніх і може застосовуватися, крім інших запобіжних заходів, тільки до осіб, які не досягли 18-річного віку.

Глава ІЗ

Передання під нагляд батьків чи інших осіб можливе лише за їхньої на це згод та згоди неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого. При цьому особа, яка ви ла на себе зобов’язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого його ви конання, заздалегідь про це повідомивши.

Батькам, опікунам, піклувальникам, адміністрації дитячої установи роз’яснює^ характер підозри чи обвинувачення неповнолітнього, а також відповідальність за не] виконання взятого зобов’язання, яка полягає у можливості накладення грошової! стягнення від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати. Накладення гро шового стягнення на адміністрацію дитячої установи закон не передбачає.

7. Затримання особи як тимчасовий запобіж б ий захід. Конституція Україні у ст. 29 гарантує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність і пе-редбачає, що затримана особа негайно звільняється, якщо протягом 72 годин з момен-ту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Незважаючи на короткочасність затримання, за характером правообмежень воно є одним із найбільш суворих запобіжних заходів. Тому затримання в кожному випадку має бути законним і обґрунтованим, а також необхідним з урахуванням конкретних обставин, які стали підставою його застосування.

Визначення на конституційному рівні строку затримання в годинах свідчить про особливе значення цієї гарантії для забезпечення права на свободу та особисту недоторканність і передбачає необхідність встановлення в галузевому законодавстві початкового моменту, з якого повинні відраховуватися 72 години затримання. Таким відповідно до ст. 209 КПК є момент, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні визначеному уповноваженою службовою особою. Саме цей момент має бути чіткі зафіксовано в протоколі затримання і з нього, з урахуванням правил ст. 115 КПК, слії відраховувати 72-годинний строк затримання.

КПК передбачає такі види затримання: 1) затримання на підставі ухвали слідчої судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (у порядку статей 190-191 КПКІ 2) законне затримання (у порядку ст. 207 КПК); 3) затримання уповноваженою служ] бовою особою (у порядку ст. 208 КПК); 4) затримання з метою екстрадиції (у поряд! ку ст. 582 КПК). Ці види затримання відрізняються за цільовим призначенням, підставами та порядком застосування, а також суб’єктами, які уповноважені приймати таке рішення.

Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу (у порядку статей 190-191 КПК). Метою такого затримання є забез-1 печення прибуття особи для розгляду клопотання про застосування запобіжного заН ходу, оскільки для забезпечення об’єктивності такого розгляду необхідною умовою є особиста присутність на судовому засіданні підозрюваного, обвинуваченого. Слід! зауважити, що слідчий суддя, суд має право постановити ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу виключно, у разі якщо: 1) ухвала про привід підозрюваного, обвинуваченого (для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту, тримання під вартою) не була виконана або і 2) прокурор, слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосу-

Запобіжні заходи

вання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Це клопотання може бути подане: 1) одночасно з поданням клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміни іншого запобіжного заходу на тримання під вартою; 2) після подання клопотання про застосування запобіжного заходу і до прибуття підозрюваного, обвинуваченого до суду на підставі судового виклику; 3) після неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за судовим викликом для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і за відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що перешкоджають його своєчасному прибуттю.

Порядок судового розгляду клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, на відміну від розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, має певні особливості. По-перше, такий розгляд відбувається у закритому судовому засіданні за участю прокурора. По-друге, мета цього виду затримання обумовлює обов’язок прокурора довести наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також достатні підстави вважати, що особа переховується від органів досудового розслідування або може вчинити неправомірні дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. За результатами судового розгляду слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу або відмову в цьому.

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановления ухвали, у якій не зазначено строку її дії (ч. З ст. 190 КПК). У зв’язку з цим клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або зміну іншого запобіжного заходу на тримання під вартою слідчий суддя залишає без розгляду.

При затриманні особи копія ухвали про надання дозволу на затримання з метою приводу вручається затриманому. Закон не передбачає складання протоколу в цьому разі, проте, на нашу думку, він має складатися, оскільки пріоритетного значення набуває фіксування часу затримання, що пов’язано з імперативною вимогою закону доставити в такому разі затриману особу до слідчого судді, суду не пізніше 36 годин з моменту затримання. Визначений законодавцем строк у 36 годин обумовлюється необхідністю доставления до слідчого судді, суду в найкоротший строк для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу В іншому випадку затримана особа повинна бути звільнена. Слід звернути увагу на відмінність строків доставления до слідчого судді, суду при затриманні на підставі ухвали слідчого судді (36 годин з моменту затримання) і без такої ухвали (60 годин з моменту затримання). Це пояснюється об’єктивними причинами, а саме необхідністю мати достатньо часу у другому випадку для перевірки даних про особу та складання обґрунтованого клопотання про застосування запобіжного заходу, на відміну від затримання на підставі дозволу слідчого судді, суду, коли особа вже встановлена та наявні підстави для застосування до неї запобіжного заходу, клопотання про який вже подане до суду.

Ухвала про відмову в наданні дозволу на затримання може бути оскаржена в апеляційному порядку (ч. 1 ст. 309 КПК). Ухвала про дозвіл на затримання оскарженню не підлягає, що, на наш погляд, пояснюється специфікою правової природи цього виду

Глава 13

затримання як примусового заходу, спрямованого на забезпечення можливості судового розгляду клопотання про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу

Законне затримання (у порядку ст. 207 КПК). Метою такого затримання є попередження та припинення протиправної діяльності особи, яка затримується, запобігання ухиленню її від слідства та суду. Така мета досягається шляхом фізичного захоплення кожним (тобто будь-якою особою) правопорушника та доставления його відповідним органам влади або їх повідомлення про вчинене затримання.

Згідно зі ст. 207 КПК кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України, для яких законом передбачено додаткові гарантії), за наявності підстав, коли особу застали: 1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення; 2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні. Правомірність такого затримання обумовлюється своєчасністю його застосування - при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після нього. Цим пояснюється прагнення законодавця зменшити ймовірність помилки відносно особи, яка підлягає затриманню. Разом з тим вчинення навіть очевидного злочинного посягання не завжди свідчить про необхідність затримання особи та доставления її до відповідних органів влади (наприклад, не має такої необхідності, коли водій збив людину та надає їй допомогу, не намагаючись втекти з місця події). І навпаки, якщо особа вчинила злочин і намагається втекти, існує необхідність у її затриманні та доставленні до уповноваженої службової особи.

Цей вид затримання може здійснюватися як за вчинення кримінального проступку, так і злочину При цьому особа, яка здійснила затримання у порядку ст. 207 КПК, зобов’язана негайно доставити затриманого до уповноваженої службової особи або негайно її повідомити про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Слід звернути увагу на необхідність дотримання вимоги негайного доставления до уповноваженої службової особи (або негайного її повідомлення), що свідчить про недопустимість незаконного обмеження свободи іншої людини. Затримання особи на тривалий строк при відсутності необхідності виключає його правомірність і може бути підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності за незаконне позбавлення волі.

Після доставления затриманого до уповноваженої службової особи за наявності підстав до початку досудового розслідування слідчий, прокурор зобов’язаний внести відповідні відомості до ЄРДР і перевірити наявність у діях особи складу злочину, за який може бути передбачено покарання у виді позбавлення волі. Якщо ці обставини будуть встановлені, з дотриманням вимог ч. 5 ст. 208 КПК складається протокол за- І тримання особи за підозрою у вчиненні злочину. За відсутності таких обставин затримана особа має бути звільнена. У разі встановлення у діях особи підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності, застосовується порядок, передбачений КУпАП.

Затримання уповноваженою службовою особою (у порядку ст. 208 КПК). Мета затримання на підставі ч. 1 ст. 208 КПК полягає у попередженні та припиненні проти-

Запобіжні заходи

правної діяльності особи, запобіганні її ухиленню від досудового розслідування та суду.

За загальним правилом цей запобіжний захід застосовується до особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який може бути призначене покарання у виді позбавлення волі (ч. 1 ст. 208 КПК). Нормативний характер цієї умови забезпечує дію принципу пропорційності втручання у права людини, що означає адекватність останнього суспільній небезпечності вчиненого кримінального правопорушення.

Підставами затримання відповідно до ч. 1 ст. 208 КПК є такі обставини: 1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Наявність цих підстав дає затриманню невідкладного ситуативного характеру і підвищує обґрунтованість припущення щодо причетності особи до вчинення злочину.

За змістом закону цей вид затримання без ухвали слідчого судді може бути здійснено уповноваженою службовою особою, під якою слід розуміти працівника органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів державної прикордонної служби України та інших правоохоронних органів, до компетенції яких відповідним законом віднесено затримання.

Частина 2 ст. 208 КПК передбачає можливість затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте в цьому випадку затримання можливе виключно у разі невиконання підозрюваним: 1) обов’язків, покладених при обранні запобіжного заходу; 2) вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує. Системне тлумачення ч. 2 ст. 208 КПК та ч. 7 ст. 194 КПК дозволяє дійти висновку про те, що метою затримання в цьому випадку є забезпечення можливості вирішення питання про зміну запобіжного заходу.

⇐ Предыдущая 120 121 122 123124125 126 127 128 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 165; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.011 сек.