Запобіжні заходи

яка позбавлена свободи, є обов’язок слідчого судді відкласти будь-який розгляі у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисникої час, якщо вона бажає його залучити, або за власною ініціативою слідчого судді (п. 1 СТ.206КПК).

Участь підозрюваного, обвинуваченого є обов’язковою при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу. Вимога особистої присутності підозрювано^ обвинуваченого при вирішенні слідчим суддею, судом цього питання має на меті за-безпечення йому можливості постати перед судом і надати особисті пояснення щод.] предмета судового розгляду та у такий спосіб здійснити захист своїх прав і законних інтересів. Із правила про обов’язкову участь підозрюваного, обвинуваченого в судо- І вому розгляді клопотання законом передбачено єдиний виняток - відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжно­го заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності особи лише у разі оголошення її в міжнародний розшук. Обов’язок доведення факту перебування підозрюваного, і обвинуваченого у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про застосування запобіжного заходу, та підтверджується відповід- І ними відомостями (довідка, витяг із бази даних Інтерполу тощо). При цьому після І затримання особи, яка перебувала у міжнародному розшуку, слідчий суддя, суд не пізніш як через сорок вісім годин з часу доставки такої особи до органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на місце вчинення кримінального І правопорушення, зобов’язаний розглянути питання про застосування обраного запо- ' біжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м’який запо- і біжний захід за обов’язкової присутності такого підозрюваного, обвинуваченого.

Під час розгляду клопотання слідчий суддя, суд за клопотанням сторін або за власною ініціативою має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу

Позиція законодавця щодо можливості участі свідків у даному судовому засідан­ні узгоджується з практикою ЄСПЛ, який у рішенні «Хусейн проти Сполученого Королівства» від 21.02.1996 зазначив, що у випадку, коли може бути призначений тривалий період ув’язнення або коли обставини, що стосуються особистості або сту­пеня зрілості взятої під варту особи, важливі для вирішення питання про її небезпеку, п. 4 ст. 5 КЗПЛ вимагає змагального судового процесу, який забезпечує присутність захисника і можливість викликати до суду і допитати свідків. Участь свідків у даному судовому розгляді є доцільною, якщо їх показання можуть мати значення для при­йняття обґрунтованого рішення про застосування запобіжного заходу. Тому залежно від обставин кримінального провадження може бути необхідним допитати як свідків особу, яка провадила затримання, батьків або інших законних представників неповно­літнього, поручителя, заставодавця та інших осіб.

Участь потерпілого при розгляді цього клопотання не передбачена КПК. На нашу думку, питання щодо його участі може вирішувати слідчий суддя, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін у кожному конкретному випадку залежно від обставин кримінального провадження.

Запобіжні заходи

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального прова­дження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчи­ненні кримінального правопорушення; 2) існування хоча б одного із ризиків, перед­бачених ст. 177 КПК; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слід звернути увагу на те, що предметом судового розгляду клопотання є виключ­но обставини, які стосуються вирішення питання про застосування запобіжного за­ходу Під час цього судового засідання слідчий суддя не вправі розглядати ті питання, які він повинен вирішувати у майбутньому судовому розгляді кримінального прова­дження (кримінальної справи). Тому обговорення ним питання про винуватість особи, щодо якої надійшло клопотання, є неприпустимим. Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, або у будь-якому іншому право­порушенні (ч. 5 ст. 193 КПК). При цьому слідчий суддя керується презумпцією неви­нуватості, яка у правовій державі є не лише найважливішою гарантією забезпечення захисту особи від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, а й визначає характер діяльності органів та посадових осіб, які здійснюють досудове провадження, відіграє особливу роль у формуванні нової соціальної та правової сві­домості, а також є однією із невід’ємних складових справедливої судової процедури. При вирішенні питання щодо застосування до підозрюваного, обвинуваченого запо­біжного заходу презумпція невинуватості одержує свій прояв як у визначенні право­вого статусу цієї особи, так і у розподілі тягаря доказування необхідності обмеження права особи застосуванням запобіжного заходу, який покладається на прокурора, що бере участь у судовому засіданні. Виходячи з того, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України), у судовому засіданні, так само як і в рішенні суду за результатами розгляду клопотання, не може йтися про доведення її вини у вчиненні кримінального правопорушення;

7) постановлена ухвалиа за:езультатами розгляду клопотання слідчий суддя по­становляє ухвалу щодо застосування запобіжного заходу залежно від обставин, які під час розгляду довів прокурор:

а) якщо прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194
КПК, слідчий суддя зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні за­
побіжного заходу;

б) якщо прокурор доведе лише наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою
кримінального правопорушення, слідчий суддя приймає рішення про відмову в за­
стосуванні запобіжного заходу і має право зобов’язати особу прибувати за кожною
вимогою до суду або іншого органу державної влади. Зауважимо, що відповідно до
ч. 7 ст. 42 КПК, яка має значення загальної норми, одним із обов’язків, що поклада­
ються на підозрюваного, обвинуваченого, є зобов’язання прибувати за викликом до
слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. При цьому йому вручається пам’ятка про
процесуальні права та обов’язки;

Глава 13

в) якщо прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри у вчиненні криміналь­
ного правопорушення та існування хоча б одного із ризиків, передбачених ст 177 КПК,
слідчий суддя має право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який|
зазначений у клопотанні. При цьому слідчий суддя вправі покласти на підозрюваного,
обвинуваченого обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК (якщо прокурор обґрунтує;
таку необхідність);

г) якщо прокурор під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу,
не пов’язаного з триманням під вартою, доведе наявність всіх обставин, передбачених
ч. 1 ст. 194 КПК, слідчий суддя застосовує запобіжний захід, вказаний у клопотанні,
та зобов’язує підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого
визначеного органу державної влади. При цьому слідчий суддя вправі зобов’язати,
підозрюваного виконувати додаткові обов’язки (якщо прокурор обґрунтує таку необ­
хідність).

Необхідно мати на увазі, що до підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні зло­чину, за який передбачено основне покарання у виді штрафу понад 3 тис. неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано запобіжний захід лише у вигляді застави або тримання під вартою (ч. 7 ст. 194 КПК).

Слідчий суддя приймає рішення у формі ухвали, ґрунтуючись на поданих йому фактичних даних, що підтверджують обґрунтованість підозри, наявність ризиків не­гативної поведінки особи, а також наявність підстав для обрання саме цього запо­біжного заходу. Ухвала слідчого судді має бути законною, обґрунтованою і вмотиво­ваною.

Законною є ухвала, постановлена компетентним судом згідно з нормами матері­ального права з дотриманням вимог КПК щодо порядку здійснення кримінального провадження. Обґрунтованою є ухвала, яка постановлена судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового роз­гляду та оціненими судом. Ухвала про застосування запобіжного заходу повинна спиратися на систему фактичних даних, які підтверджують ризик настання обставин, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК, а тому і свідчать про необхідність його застосування. Обґрунтування ухвали про застосування запобіжного заходу є обов’язковою умовою забезпечення законності обмеження прав людини, індивідуалізації вимог закону з ура­хуванням специфіки конкретного кримінального провадження і особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Вмотивованою є ухвала, в якій наведені належні і до­статні мотиви та підстави її постановления. По суті, ухвала про застосування запо­біжного заходу має містити аргументовану відповідь на питання причин застосуван­ня до підозрюваного конкретного запобіжного заходу. У тих випадках, коли рішення викладається на типовому бланку із типовою мотивувальною частиною, вимога вмотивованості не забезпечується, а тому й незаконним є саме процесуальне рішення. У справі «Бєлєвіцький проти Росії» від 01.03.2007 ЄСПЛ зауважив, що районний суд не мотивував свого рішення про тримання заявника під вартою, яке було викладене на заздалегідь підготовленому бланку, що включав мотивувальну частину. У зв’язку із цим ЄСПЛ визнав, що судовий орган, не мотивуючи свого рішення щодо тримання особи під вартою, не дотримався принципу захисту від свавілля, що є важливим еле­ментом «законності» тримання під вартою у розумінні п. 1 ст. 5 КЗПЛ.

Запобіжні заходи

Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному негайно після її оголошення, що забезпечує йому можливість ознайомитися із судовим рішенням та його обгрунтуванням, за необхідності належним чином аргументувати апеляційну скаргу на нього. Під час досудового розслідування можуть бути оскарже­ні в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: 1) відмову у наданні дозволу на затримання; 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмо­ву в його продовженні; 4) застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або відмову в його застосуванні; 5) продовження строку домашнього арешту або відмову в його продовженні (ч. 1 ст. 309 КПК). Апеляційна скарга на ухвалу слід­чого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’яти днів з дня її оголошення.

Під час судового провадження можливість оскарження ухвали суду щодо зміни, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого КПК не передбачає.

У ході кримінального провадження підстави застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховувалися при його обранні, можуть змінитися. У цих ви­падках він може бути скасований або змінений на інший запобіжний захід (більш або менш суворий). Зміна запобіжного заходу здійснюється ухвалою слідчого судді, суду за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора про зміну запо­біжного заходу (ст. 200 КПК). Законодавець передбачає особливості його обгрунту­вання, а саме обов’язковість посилання в ньому на обставини, які: 1) виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; 2) існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати. Копія клопотання та ма­теріалів, якими обґрунтовується необхідність зміни запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Клопотання про зміну запобіжного заходу має право подати й підозрюваний, його захисник до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування (ст. 201 КПК). Важливим є дотримання строків його подан­ня - не раніше 30 днів після постановления попередньої ухвали про застосування, зміну або відмову у зміні запобіжного заходу, якщо у ньому не зазначені нові обста­вини, які не розглядалися слідчим суддею. В іншому випадку слідчий суддя має пра­во залишити таке клопотання без розгляду.

Застосування запобіжних заходів має певні особливості в окремих видах прова­джень. Так, під час досудового розслідування кримінальних проступків не допуска­ється застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою (ст. 299 КПК).

До неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіж­них заходів, передбачених КПК. Певні особливості має застосування до неповноліт­нього затримання та запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідно до Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») від 29.11.1985 тримання під вартою до суду

Глава 13

застосовується лише як крайній захід і протягом найкоротшого періоду часу. ВиходЛ чи з положень ч. 2 ст. 492 КПК, затримання та тримання під вартою можуть застосої вуватися до неповнолітнього лише в разі, якщо він підозрюється або обвинувачуєтьі ся у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умови, що застосування іншої го запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам можливої йог! неправомірної поведінки.

До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медич­ного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосої вані судом запобіжні заходи лише у вигляді передання на піклування опікунам, близь! ким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом або поміщення А психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 50І КПК). Такі види запобіжних заходів застосовуються у порядку, передбаченому главою] 18 КПК, тільки за наявності належним чином встановленого факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби особи.