Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

⇐ Предыдущая 112 113 114 115116117 118 119 120 Следующая ⇒

Закон передбачає правові наслідки невиконання слідчим, прокурором, цивільним позивачем встановлених до змісту клопотання вимог, а саме - слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вищезазначених вимог КПК, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу (ч. З ст. 172 КПК).

Порядок судового розгляду клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна містить гарантії судового захисту прав і законних інтересів як цивільного позивача, так і особи, щодо якої розглядається питання про арешт майна. До таких гарантій слід віднести: а) встановлення строку розгляду клопотання - не пізніше двох днів з дня його надходження до суду (ч. 1 ст. 172 КПК); б) участь у судовому засіданні слідчого та (або) прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна (наприклад, коли існує обґрунтована підозра, що підозрюваний, обвинувачений, інший власник майна можуть його сховати, знищити, пошкодити тощо) (частини 1, 2 ст. 172 КПК); в) право слідчого судді під час судового засідання за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (ч. 4 ст. 172 КПК). Останнє положення має особливе значення в аспекті забезпечення прийняття законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, а тому й забезпечення судовим захистом прав та законних інтересів цивільного позивача та особи, стосовно якої розглядається клопотання. Активність суду в даному випадку є цілком виправданою, адже створює необхідні умови для забезпечення законності обмеження прав людини, яка залучена до кримінального провадження.

Під час розгляду клопотання про арешт майна сторони повинні надати слідчому судді, суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК). Якщо клопотання подає цивільний позивач, то він має вказати докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (ч. З ст. 171 КПК).

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Визначення обсягу майна, яке підлягає арешту, здійснюється з урахуванням фактичних підстав застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження. Так, якщо такою підставою є завдання кримінальним правопорушенням шкоди, то обсяг майна визначається з урахуванням її розміру у грошовому еквіваленті; якщо вчинено злочин, за який можливе призначення покарання у виді конфіскації майна, арешт накладається на все наявне у підозрюваного, обвинуваченого або особи, яка

Глава 12

в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану його діяннями, абі неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, майно. При цьому необі хідно враховувати перелік майна, яке не підлягає конфіскації, що передбачено Д <1 датком до КК. При пред’явленні цивільного позову вартість майна, яке належні арештувати, повинна бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальні правопорушенням (ч. 4 ст. 171 КПК). Останнє положення має важливе значення дл| забезпечення майнових прав особи, на майно якої накладається арешт. Воно обумої лено принципом пропорційності втручання у права людини у зв’язку зі здійснення! кримінального провадження, зміст якого розкрито у прецедентній практиці ЄСПЛІ У цьому випадку його сутність проявляється у тому, що законодавець орієнтує правої застосовника на дотримання співмірності вартості майна, яке належить арештувати! розміру завданої шкоди. Термін «співмірність» слід розуміти не як тотожність, а як однопорядковість розміру шкоди і вартості майна, їх відповідність. Згідно з практикокі ЄСПЛ, для того щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повні нно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути розумна спів] мірність між використовуваними інструментами і тією метою, на яку спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності або обмежує її право. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотриманні основних прав людини (рішення ЄСПЛ у справі «АГОСІ проти Об’єднаного Королів] ства»), Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності, у тому числі арешЛ майна при здійсненні кримінального провадження (тобто його конкретний спосіб)] мають бути адекватними меті їх застосування. При цьому слід звернути увагу на те] що вимога співмірності вартості арештованого майна і розміру шкоди розрахована^ лише на випадки накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного по-| зову. При арешті майна з метою забезпечення можливої конфіскації чи майна, щоі відповідає критеріям, передбаченим ст. 167 КПК, така вимога не діє.

За результатами розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про: 1) задоволення клопотання про арешт майна чи 2) відмову у задоволенні клопотання про арешт майна. Остання постановляється у випадку, якщо, особа, що подала клопотання, не довела необхідність арешту майна (ч. 1 ст. 173 КПК).

Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна (ч. З ст. 173 КПК).

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд має застосувати найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Крім того, він зобов’язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 4 ст. 173 КПК).

Ухвала про арешт майна має відповідати загальним вимогам до судових рішень, що передбачено статтями 369-372 КПК. Спеціальні ж вимоги до змісту цієї ухвали, що у сукупності забезпечують її законність, обгрунтованість та вмотивованість, зазначені у ч. 5 ст. 173 КПК. У ній має бути вказано: 1) перелік майна, яке підлягає арешту; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 4) заборону розпоряджатися або користувати-

⇐ Предыдущая 112 113 114 115116117 118 119 120 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.009 сек.