Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

⇐ Предыдущая 111 112 113 114115116 117 118 119 Следующая ⇒

надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом із обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК). Відповідно до ч. 7 ст. 237 КПК вилучені при огляді речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом із обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому КМУ.

Тимчасове вилучення майна є, як зазначалося, короткотривалим заходом забезпечення кримінального провадження, адже відповідно до ч. 5 ст. 171 КПК клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано до суду не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше воно має бути негайно повернуто особі, у якої воно було вилучено. Стислість строку, протягом якого вилучене майно може зберігатися в режимі тимчасово вилученого, його нормативна визначеність є гарантією забезпечення прав і законних інтересів особи, у якої воно вилучено, адже обмеження конституційного права людини при застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження здійснюється без судового рішення (ухвали). Нормативний характер цього строку забезпечує також правову визначеність у цьому питанні, прогнозованість подальшої «долі» вилученого майна, передбачуваність процедури, що є однією зі складових верховенства права як засади кримінального провадження.

Протягом цього строку прокурор при здійсненні функції нагляду має перевірити наявність підстав для тимчасового вилучення майна, а також для його подальшого арешту. При встановленні їх відсутності тимчасове вилучення майна має бути припинено, а майно повернуто підозрюваному. У такому разі прокурор складає постанову про припинення тимчасового вилучення майна. Підставою винесення цієї постанови прокурора є встановлення ним факту відсутності підстав для тимчасового вилучення (п. 1 ст. 169 КПК).

Крім того, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно вилучено, за ухвалою слідчого судді чи суду в разі відмови у задоволенні клопотання слідчого, прокурора про арешт цього майна (п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК).

Пункт 3 ч. 1 ст. 169 КПК передбачає ще дві підстави повернення тимчасово вилученого майна: 1) якщо протягом робочого дня, наступного після дня вилучення у підозрюваного майна, слідчий, прокурор не звернулися до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, воно має бути негайно повернуто особі, у якої воно вилучено; 2) якщо протягом сімдесяти двох годин із дня надходження до суду клопотання слідчого, прокурора про арешт майна не постановлено ухвали про це слідчого судді, суду, тимчасово вилучене майно має бути повернуто особі, у якої його було вилучено.

Про можливість отримання тимчасово вилученого майна його володілець має бути повідомлений у порядку, передбаченому главами 6 та 11 КПК.

При поверненні особі тимчасово вилученого майна доцільно складати протокол, зміст якого має бути аналогічним змісту протоколу передання тимчасово вилученого

Глава 12

майна. Крім загальних відомостей щодо осіб, які беруть участь у поверненні тимча-1 сово вилученого майна, місця та часу повернення, в ньому має бути конкретно зазна-І чено майно, яке повертається підозрюваному, його стан на момент повернення, кшь-кість тощо.

Невиконання уповноваженими особами обов’язку щодо повернення тимчасово І вилученого майна є проявом бездіяльності, яка відповідно до п. 1 ч.І ст. 303 КПК може бути оскаржена під час досудового розслідування слідчому судді. З такою скаргою має право звернутися підозрюваний, його захисник, законний представник, володілець тимчасово вилученого майна.

8. Арешт майна (статті 170-175 КПК) - захід забезпечення кримінального про- І вадження, суть якого полягає у тимчасовому позбавленні підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати1 певне його майно, а також розпоряджатися2 будь-яким чином таким майном та використовувати3 його у випадку, коли неза- І стосування таких заборон може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або до настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Арешт майна завжди пов’язаний із обмеженням можливості особи відчужувати І майно (заборона відчуження). В окремих випадках він також може передбачати і обмеження можливості розпорядження будь-яким чином таким майном та користування ним (коли, зокрема, в результаті його використання втрачаються корисні властивості речі, наприклад, якщо річ споживча або користування майном може викликати істотне зниження його вартості, продовження протиправної діяльності підозрюваного, обвинуваченого, інше порушення прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, інших осіб).

Мета арешту майна обумовлена функціональним призначенням цього заходу в системі кримінальної процесуальної діяльності і полягає у забезпеченні кримінального провадження шляхом: 1) збереження доказів і створення належних умов для можливості здійснення правосуддя; 2) забезпечення цивільного позову; 3) забезпечення можливої конфіскації майна.

Предметом арешту майна може бути нерухоме і рухоме майно, майнові права ш- І телектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права (ч. З ст. 170 КПК). Відповідно до цивільного законодавства України нерухоме майно - це земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 ЦК). Рухомим майном є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 1 ст. 181 ЦК). Майновими правами інтелектуальної власнос-

1Відчуження майна - це один із способів здійснення власником правомочності розпоряджатися належним йому майном шляхом передачі цього майна у власність іншій особі.

2Розпорядження майном - це право власника визначити юридичну долю майна - встановити різні конкретні правовідносини з третіми особами з приводу майна, що йому належить, припинити або обмежити своє право власності.

3Використання майна - право власника вилучати корисні властивості речі для задоволення власних потреб чи потреб інших осіб.

Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

ті є: 1) право на використання об’єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ч. 1 ст. 424 ЦК). До розрахункових документів, за допомогою яких можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, належать: акредитиви, розрахункові чеки (чеки), банківські платіжні картки, векселі, інкасові доручення (розпорядження), платіжне доручення, платіжна вимога, платіжна вимога-доручення (ч. 1 ст. 1088 ЦК). Цінний папір - це документ встановленої форми з реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК). Корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1 ст. 167 ГК).

При арешті майна не може бути заборонено використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи. Таке положення передбачено ч. 5 ст. 170 КПК і є гарантією захисту прав і законних інтересів цих осіб.

Суб’єктами, на майно яких може бути накладено арешт, є підозрюваний, обвинувачений або особи, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебуває у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб (ч. З ст. 170 КПК). Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ч. 1 ст. 1178 ЦК); батьки (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітньої особи (ч. 2 ст. 1179 ЦК); опікуни або заклади, які зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ч. 1 ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК). При цьому важливо підкреслити, що арешт накладається лише на майно, яке належить вищевказаним особам на праві власності.

Залежно від мети арешту майна в конкретному кримінальному провадженні його фактичними підставами можуть бути: 1) достатні дані про те, що кримінальним правопорушенням заподіяна матеріальна та (або) моральна шкода; 2) кваліфікація діяння за статтею Кримінального кодексу, що передбачає покарання у виді конфіскації майна; 3) подача цивільного позову у зв’язку із завданням матеріальної та (або) моральної шкоди кримінальним правопорушенням; 4) достатні підстави вважати, що речі, до-

Глава 12

кументи, гроші: а) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі й сліди; б) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопоруш ня, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопоруш ня чи як винагорода за його вчинення; в) є предметом кримінального правопоруш ня, пов’язаного з їх незаконним обігом; г) набуті в результаті вчинення кримінальї го правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване криміналі правопорушення.

Правовою підставою арешту майна є ухвала слідчого судді (під час досудовс розслідування) або суду (у судовому провадженні), постановлена за клопотанн прокурора, слідчого за погодженням із прокурором, цивільного позивача.

У кримінальній процесуальній науці, крім підстав застосування заходів проце< ального примусу, виділяють також умови, дотримання яких забезпечує законніс обмеження прав особи та попередження їх надмірного обмеження. При цьому основ відмінність підстав від умов полягає в тому, що підстави спонукають правозастосс ника до дії та свідчать про її необхідність, умови ж забезпечують врахування ні найбільш істотних, визначених у законі факторів, які свідчать про доцільність зді снення процесуальної дії.

Виходячи із сказаного, умовами арешту майна є: 1) внесення до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення; 2) обґрунтована підозра або обвин вачення особи у вчиненні кримінального правопорушення; 3) докази перебувай, у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивіл ну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого ас неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, нерухомого, рухомої майна, майнових прав інтелектуальної власності, грошей у будь-якій валюті готівко] або у безготівковому вигляді, цінних паперів, корпоративних прав.

КПК передбачає порядок ініціювання перед слідчим суддею, судом розгляду га тання про арешт майна. Суб’єктами ініціювання можуть бути прокурор, слідчий з погодженням із прокурором та цивільний позивач. У зв’язку із цим КПК диференцію вимоги до клопотання слідчого, прокурора та цивільного позивача, адже, будучи не професійним учасником кримінального провадження, цивільний позивач, на відмін від слідчого, прокурора, має лише зазначити у своєму клопотанні розмір шкоди, за вданої кримінальним правопорушенням, та підтвердити її наявними в нього доказам] (ч. З ст. 171 КПК). Слідчий же, прокурор повинні зазначити в клопотанні: підстави у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належиті арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належиті арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документ» та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (ч. 2 ст. 171 КПК).

Якщо майно було тимчасово вилучено, клопотання слідчого, прокурора повинно бути подано до суду не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено (ч. 5 ст. 171 КПК).

⇐ Предыдущая 111 112 113 114115116 117 118 119 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 76; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.013 сек.