Провадження, підстави та порядок їх застосування 1 страница

Види заходів забезпечення кримінального

1. Викл ик слідчим, прокуро ро м; судовий виклик (статті т33-139 КПК) є за­ходом забезпечення кримінального провадження, сутність якого полягає у виклику підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого або іншого учасника криміналь­ного провадження для участі у процесуальній дії, що здійснюється під час досудово-го розслідування чи в судовому провадженні у встановленому законом порядку слід­чим, прокурором, слідчим суддею, судом у випадках, коли за законом участь учасни­ка кримінального провадження при проведенні певної процесуальної дії є обов’язковою чи її визнали такою слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд. Порядок здійснення виклику регулюється статтями 135-137 КПК.

Незважаючи на незначне обмеження прав особи при її виклику слідчим, прокуро­ром, слідчим суддею чи судом, цей захід забезпечення кримінального провадження все ж таки пов’язаний із застосуванням примусу, оскільки, по-перше, примушує осо­бу підкоритися вимозі слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду про явку, а по-друге, неприбуття учасника кримінального провадження за викликом без поважних причин тягне за собою негативні для неї правові наслідки, що полягають у можливості за­стосування грошового стягнення або приводу. Тому з метою попередження необгрун­тованого виклику в статтях 133 та 134 КПК передбачено дві групи обставин, які можуть бути підставами для нього. До першої групи належать достатні підстави вважати, що особа може дати показання, які мають значення для кримінального провадження. Такі дані мають імовірний, прогностичний характер, який набуває якості достовірного при проведенні допиту. До другої групи обставин, які є підставою для виклику, належить пряма вказівка закону про обов’язкову участь особи при проведенні процесуальної дії або визнання її участі обов’язковою слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом.

Наявність однієї із зазначених обставин є підставою для виклику особи слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом, рішення про який формалізується у повістці про виклик, здійсненні його по телефону або телеграмою. Судовий виклик може бути здійснено як за власною ініціативою слідчого судді або суду, так і за клопотанням сторони кримінального провадження - слідчого, прокурора, підозрюваного, обвину­ваченого, його захисника, потерпілого, його представника.

Виклик слід відрізняти від повідомлення у кримінальному провадженні. Уперше на законодавчому рівні законодавець вказав на таку відмінність. Відповідно до ст. 111 КПК повідомленням є процесуальна дія, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне

1 Режим доступу: Ь«р:/Л™^АИКІЕУ.иа

Глава 12

рішення чи здійснену процесуальну дію. На відміну від виклику, повідомлення учас­ників кримінального провадження має інформативне та правозабезпечувальне зна­чення, оскільки у такий спосіб до відома учасника кримінального провадження до­водиться інформація, що стосується руху кримінального провадження та можливості реалізації цією особою її процесуальних прав при проведенні тієї чи іншої процесу- І альної дії. Повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не І є обов’язковою, про що, крім іншого, зазначається в повідомленні.

Для досягнення мети виклику слідчим, прокурором або судового виклику, яка по -| лягає у забезпеченні можливості проведення окремих процесуальних дій і криміналь­ного провадження в цілому, важливе значення має дотримання передбаченого законом порядку його здійснення, який має бути достатньо оперативним і водночас містити гарантії дотримання прав учасників кримінального провадження.

Стаття 135 КПК встановлює порядок здійснення виклику в кримінальному про- 1 вадженні. Способами виклику є:

1) вручення повістки про виклик, яке може бути здійснено безпосередньо, або вона І може бути надіслана поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком;

2) виклик по телефону;

3) виклик телеграмою.
Оптимальним способом здійснення виклику є вручення повістки безпосередньо І

особі, яка викликається. У разі відсутності такої можливості повістка про виклик з метою її наступної передачі особі, яка викликається, може бути вручена під розпис­ку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлу­атаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її ро­боти. Важливо, щоб ці особи, яким вручається повістка, мали реальну можливість передати її адресату. При цьому їм має бути роз’яснено обов’язок вручити повістку адресату без зволікання.

Достатньо розповсюдженим способом здійснення виклику є надіслання повістки поштою. Використання електронної пошти або факсимільного зв’язку для передачі повістки про виклик як сучасних засобів комунікації дозволяє суттєво прискорити цей процес, а тому є достатньо зручними способами виклику. Повістка про виклик у та­кому випадку направляється особі у формі електронного документа.

Складовою частиною передбаченого законом порядку виклику особи для участі в кримінальному провадженні є підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Адже подальше накладення грошового стягнення або привід підозрюваного, обвинуваченого або свідка, який не з’явився за викликом, можливі виключно за умови, що особа була належним чином повідомлена про виклик і не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття (ст. 139 КПК).

Стаття 136 КПК передбачає такі способи належного підтвердження отримання повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом: 1) розпис особи про отримання повістки; 2) відеозапис вручення особі повістки; 3) будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

При безпосередньому врученні повістки особі, яка викликається (або іншій особі, яка може передати повістку адресату), вона має розписатися про вручення повістки. При відмові особи поставити свій підпис особа, яка вручила повістку, має зробити відповідну відмітку.

Відеозапис вручення особі повістки про виклик набуває особливого значення у тих випадках, коли особа відмовляється поставити підпис, що підтверджує факт отриман­ня повістки та ознайомлення з її змістом. Він може бути корисним при обґрунтуванні в подальшому клопотання про застосування щодо цієї особи приводу.

Під іншими даними, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом, слід розуміти показання осіб, які були присутні при врученні, або осіб, яким стало відомо від особи, якій було вручено повістку, про отри­мання нею повістки.

При надісланні повістки про виклик електронною поштою особа, яка отримала повістку, має надіслати відповідне підтвердження, за наявності якого можна вести мову про застосування належного (законного) способу здійснення виклику. Таке по­ложення обумовлене дією ЗУ «Про електронні документи та електронний докумен­тообіг» від 22 травня 2003 p., відповідно до якого електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній фор­мі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб’єктами електро­нного документообігу.

При виклику по телефону зміст повістки має бути роз’яснено особі, яка виклика­ється, з дотриманням вимог ст. 137 КПК.

Виклик неповнолітньої особи за загальним правилом має здійснюватися через її батьків або усиновлювача або законного представника. Повістка про виклик обмеже­но дієздатної особи вручається її піклувальнику. Таке правило спрямовано, по-перше, на те, щоб довести до відома відповідальних за поведінку цих осіб про виклик, а по-друге, використати їх вплив на цих осіб для забезпечення явки неповнолітнього чи обмежено дієздатного до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

Виняток із загального порядку виклику неповнолітніх становлять лише ті випад­ки, коли це обумовлюється обставинами кримінального провадження, зокрема, так­тикою здійснення досудового розслідування, можливим негативним впливом закон­ного представника на неповнолітнього, можливим сприянням законного представни­ка ухиленню неповнолітнього з метою перешкоджання здійсненню досудового розслідування, здійсненням кримінального правопорушення дорослим членом сім’ї у співучасті з неповнолітнім тощо. У таких випадках повістка про виклик може бути вручена безпосередньо неповнолітньому.

Виклик особи, яка проживає за кордоном, здійснюється у порядку, передбаченому міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв’язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідан­ня, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду (ч. 6 ст. 135 КПК).

Глава 12

КПК передбачено строк, коли особа має бути повідомлена про виклик, - не пізні­ше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом. Це законодавчі положення має значення гарантії забезпечення прав особи, перш за все права на захисЛ яке є загальносуб’єктним і тому має гарантуватися будь-якій особі, права та закони інтереси якої можуть бути обмежено у зв’язку із здійсненням кримінального проваї дження. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК свідок має право користуватисі під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правової! допомогою адвоката. Реалізації цього права сприяє передбачена законом норма щоді повідомлення свідка про виклик не пізніше трьох днів до явки, що надає йому реальї ну можливість залучити адвоката для надання правової допомоги.

Винятки із правила стосовно дотримання строку повідомлення про виклик ста] новлять випадки, коли КПК встановлено такі строки здійснення процесуальних дійі які не дозволяють викликати особу не пізніше ніж за три дні. Проте і в цих випадкаД законодавець вимагає, щоб особі було надано необхідний час для підготовки до учасі ті у процесуальній дії та прибуття за викликом.

Зміст повістки про виклик регулюється ст. 137 КПК. Надання зазначеним у ю й | положенням нормативного характеру передбачає необхідність їх дотримання при за | стосуванні будь-якого способу здійснення виклику.

Повістка про виклик є важливим процесуальним документом, а тому й закон ука­зує на її обов’язкові реквізити. У повістці про виклик має бути зазначено: 1) відомос-І ті, що стосуються кримінального провадження та особи, яка викликає (прізвище таї посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик; найменуван-| ня та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону! чи інших засобів зв’язку; найменування (номер) кримінального провадження, у рам-1 ках якого здійснюється виклик; підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який! здійснив виклик); 2) відомості, що стосуються особи, яку викликають (ім’я (найме-1 нування) особи, яка викликається, та її адреса; процесуальний статус, в якому пере-І буває викликана особа); 3) відомості, що стосуються дії, для участі у провадженні якоїі викликається особа (час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи; про­цесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа); 4) відомості, що стосують­ся відповідальності особи, яка викликається (наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, у тому числі можливість засто­сування приводу; передбачені ст. 138 КПК поважні причини, через які особа може неї з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про не­можливість з’явлення).

Виходячи із імперативного характеру закріплених у ст. 137 КПК положень щодо змісту повістки про виклик, їх недотримання слідчим, прокурором, слідчим суддею або суддею має розцінюватися як порушення законного порядку виклику, а тому й може мати наслідком відмову особи, яка викликається, виконати свій обов’язок щодо явки | за викликом.

КПК визначає зміст повістки про виклик, а її відповідну форму передбачають під-законні нормативні акти. Зокрема, згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006, виготовлення й надіслання повісток забезпечує секретар судового засідан-

Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

ня. Повістки про виклик учасників судового процесу по всіх справах складаються за відповідною формою, яка встановлена додатком 36 до п. 6.5.1 Інструкції. В органах прокуратури України порядок надіслання вихідної кореспонденції регулюється Інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженою наказом в. о. Генерального прокурора України від 01.04.2010 № 18.

Відповідно до ст. 138 КПК поважними причинами неприбуття особи на виклик є:

1) затримання, тримання під вартою або відбування покарання;

2) обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення;

3) обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини);

4) відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок від­рядження, подорожі тощо;

5) тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров’я у зв’язку з лікуван­ням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад;

6) смерть близьких родичів, членів сім’ї чи інших близьких осіб або серйозна за­гроза їхньому життю;

7) несвоєчасне одержання повістки про виклик;

8) інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик.
Цей перелік не є вичерпним, адже такими, що мають значення поважної причини

неявки, можуть бути визнані й інші обставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи (наявність малолітніх дітей при неможливості доручити їх догляд будь-кому, бездоріжжя, тривала перерва у русі транспорту, катастрофа тощо).

Вказані у ст. 138 КПК обставини найчастіше зустрічаються на практиці, а тому й їх правове регулювання спрямоване на формування єдності правозастосовної практики, дисциплінування учасників кримінальних процесуальних відносин. Ці обставини апрі­орі визнаються законодавцем поважними причинами нез’явлення за викликом, що звужує дискрецію слідчого, прокурора, слідчого судді та суду при їх оцінці та вимагає визнати їх такими за умови доведеності їх наявності у кожному конкретному випадку. За наявності цих обставин, а також інших обставин, які можуть бути розцінені як по­важні, до особи, яка через них не з’явилася за викликом, не можуть бути застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, що передбачені ст. 139 КПК.

Про існування обставини, яка є поважною причиною неприбуття за викликом, особа має заздалегідь повідомити слідчого, прокурора, слідчого суддю, суддю (зви­чайно, за умови, що характер цієї обставини є таким, що дозволяє виконати цей обов’язок).

Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, який був у встановленому КПК порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, до нього відповідно до ст. 139 КПК можуть бути застосовані такі заходи:

1) накладено грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної за­робітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду;

2) застосовано привід - до підозрюваного, обвинуваченого, свідка;

Глава 12

3) притягнуто до адміністративної відподідальності - свідка або потерпілого за злісне ухилення від явки. Останнє становить склад адміністративного правопорушен} ня, передбаченого ст. 1854 КУпАП. Злісність в ухиленні від явки, яка є обов'язкової ознакою складу цього правопорушення, проявляється у навмисному усуненні, нІ одноразовій відмові від явки за викликом для участі у процесуальних діях. Факі злісного ухилення повинен підтверджуватися документами, що свідчать про здійсне? ні офіційні виклики особи. Як докази відсутності злісності ухилення від явки за ви­кликом можуть бути надані документи, які підтверджують наявність хвороби у особи', перебування її у відрядженні, відпустці тощо.

2. Привід (статті 140-143 КПК) полягає у примусовому супроводженні нідозрю­ваного, обвинуваченого, свідка, який раніше був викликаний у встановленому законо^ порядку і не з’явився за викликом без поважної причини або не повідомив причині свого неприбуття, що здійснюється особою, яка виконує ухвалу слідчого судді, суді про привід, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Привід пов’язаний із обмеженням невід’ємного права кожного на свободу та осо­бисту недоторканність, передбаченого ст. 29 Конституції України, тому рішення прЛ його застосування належить до виключної компетенції суду - під час досудового розі слідування його постановляє слідчий суддя, а в судовому провадженні - суд. Рішенні про здійснення приводу постановляється у формі ухвали, яка є правовою підставок! його застосування.

Фактичною підставою застосування приводу є наявність достатніх даних про те, що підозрюваний, обвинувачений, свідок, який раніше був викликаний у встановле} ному законом порядку, не з’явився без поважної причини або не повідомив причину^ свого неприбуття.

На досудовому розслідуванні ініціатива щодо застосування приводу може вихо­дити як від слідчого та прокурора, що формалізується у відповідному клопотанні, зміст якого регулюється ст. 141 КПК, так і самого слідчого судді. У судовому прова дженні ініціювати розгляд питання про застосування приводу можуть сторони, по^ терпілий, а також сам суддя (суд) за наявності до того відповідних фактичних підстав

Привід застосовується виключно до підозрюваного, обвинуваченого, свідка. Тому особи, які беруть участь у кримінальному провадженні в іншому процесуальному статусі, не можуть бути доставлені приводом.

Закон забороняє застосовувати привід свідка, який є неповнолітнім, вагітною жінкою, інвалідом першої або другої групи, особою, яка одноосібно виховує дітей! віком до шести років або дітей-інвалідів, а також особою, яка згідно з КПК не може] бути допитана як свідок (коло цих осіб передбачено ч. 2 ст. 65 КПК).

Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під часі виконання ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки у присутності офіцій-1 них представників цього органу. Правовий статус цих осіб встановлено ЗУ «Про роз­відувальні органи України» від 22.03.2001.

Передбачений КПК порядок застосування приводу під час досудового розсліду­вання включає такі етапи:

1) складання слідчим, прокурором клопотання про здійсненне приводу свідка, -підозрюваного: клопотання - це обґрунтоване прохання учасника процесу, яке пода­ється до уповноваженої посадової особи або органу, про проведення певної процесу-1

Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

альної дії або утримання від її проведення чи прийняття певного процесуального рі­шення, у встановленому законом порядку в письмовій або усній формі. Подача кло­потання слідчим, прокурором слідчому судді є правовим способом отримати через судовий контроль дозвіл на проведення відповідної процесуальної дії, яка, як правило, поєднана із обмеженням конституційних прав і свобод людини. Право на клопотання є елементом процесуального статусу учасника кримінального провадження, що до­зволяє йому здійснювати свою функцію.

Клопотання про здійснення приводу складається із вступної, мотивувальної та заключної частин. Клопотання має бути обґрунтованим та вмотивованим, адже від­повідно до ст. 141 КПК крім даних, які стосуються особи, що підлягає приводу, та процесуальної дії, у якій потрібна її участь, закон вимагає наведення в клопотанні відомостей, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому КПК порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом, тобто наведення фактичних підстав застосування приводу. У клопо­танні має бути вказано найменування кримінального провадження та його реєстра­ційний номер, оскільки це є правовою умовою здійснення будь-яких процесуальних дій, у тому числі й застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Необхідність зазначення в клопотанні процесуального статусу особи, про здійснення приводу якої воно заявлено, обумовлена тим, що привід допускається виключно до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Вказівка у клопотанні процесуальної дії, учасником якої повинна бути особа, про здійснення приводу якої заявлено клопотан­ня, дозволяє довести слідчому судді обґрунтованість виклику, потребу досудового розслідування в її особистій участі при проведенні процесуальної дії, що виправдовує ступінь втручання в її права і свободи.

Обґрунтування клопотання слідчого або прокурора про здійснення приводу по­лягає також у наведенні в ньому відомостей, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому КПК порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Крім того, у клопотанні має бути також зазначено, що особа не з’явилася за викликом без поважної причини або вза­галі не повідомила причину неприбуття.

До клопотання про здійснення приводу додаються копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи. їх безпосереднє дослідження слідчим суддею створює необхідні умови для постановления ним законної та обґрунтованої ухвали, попередження безпідставного обмеження прав людини при здійсненні кримінального провадження. Згідно із ч. 6 ст. 132 КПК до клопотання слідчого, прокурора про здій­снення приводу додається також витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання;

2) погодження клопотання слідчого із прокурором: виходячи із п. 5 ч. 2 ст. 40 КПК, слідчий звертається до слідчого судді з клопотанням про застосування заходів забез­печення кримінального провадження, погодженим із прокурором. Тому і клопотання про застосування приводу слідчий має погодити з прокурором;

3) ініціювання розгляду слідчим суддею питання про привід підозрюваного, свід­ка: клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслі­дування;

Глава 12

4) розгляд слідчим суддею клопотання про здійснення приводу: клопотання роз­глядається у день його надходження до суду. У разі необхідності слідчий суддя може заслухати доводи особи, яка подала клопотання;

5) постановлена слідчим суддею, судом ухвали: за результатами розгляду клопо­тання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про здійснення приводу особи, якщі встановлено, що особа, яка зобов’язана з’явитися на виклик слідчого, прокурорі слідчого судді, суду, була викликана у встановленому КПК порядку (зокрема, наявні підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістої іншим шляхом) та не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причині свого неприбуття. Якщо вказаних обставин не встановлено, слідчий суддя, суд поі становляють ухвалу про відмову у здійсненні приводу;

6) виконання ухвали про здійснення приводу: копія ухвали про здійснення при­воду, завірена печаткою суду, негайно надсилається органу, на який покладено йог! виконання. Відповідно до ст. 143 КПК виконання ухвали про здійснення приводу можі бути доручено відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки! органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства аб| органів державного бюро розслідувань.

Крім виняткових випадків привід не може проводитися в нічний час (з 22 д і 6 години за місцевим часом). Це безпосередньо випливає із правила, передбаченоп] ч. 4 ст. 223 КПК, відповідно до якого проведення слідчих (розшукових) дій у нічни і час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли за] тримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопоруі шення чи втечі підозрюваного.

Співробітник органу, який виконує ухвалу про здійснення приводу, зобов’язаний достовірно встановити особу, яка піддається приводу, на підставі даних, що містяться] в ухвалі слідчого судді або суду (прізвище, ім’я по батькові, дата народження). Після] цього працівник органу, який виконує ухвалу, має оголосити особі зміст ухвали та роз’яснити обов’язок прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі час у супрово­ді тієї особи, яка виконує ухвалу. При виконанні ухвали про здійснення приводу осо­бі мають бути забезпечені всі гарантії особистої недоторканності, недоторканності житла чи іншого володіння, честі та гідності.

Невиконання особою, яка підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу є підставою для законного застосування до неї заходів фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. Такі заходи не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснен­ня приводу, і мають зводитися до мінімального впливу на особу, що забезпечує мож­ливість її примусового супроводження. При цьому забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводжен­ню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Така заборона становить складову нормативного змісту поваги до людської гідності як за­сади кримінального провадження, передбаченої ст. 11 КПК. Крім того, забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров’ю особи, а також при­мушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню,

Заходи забезпечення кримінального провадження: поняття, класифікація, підстави і порядок застосування

протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставления особи до місця виклику. Закріплення цієї заборони у ч. З ст. 143 КПК є конкретизацією нормативно­го змісту забезпечення права на свободу та особисту недоторканність як однієї із засад кримінального провадження. При виконанні ухвали про здійснення приводу заборо­няється застосування спеціальних засобів, що не є адекватними цій процесуальній дії та не відповідають критерію пропорційності втручання до сфери прав людини.

Перевищення повноважень щодо застосування заходів фізичного впливу тягне за собою відповідальність, встановлену законом, а саме, залежно від конкретних обста­вин це може бути злочином, передбаченим ст. 365 КК, - перевищення влади або службових повноважень. Відповідно до ст. 371 КК кримінальна відповідальність встановлена і за завідомо незаконний привід.

В окремих випадках здійснення приводу може бути неможливим з причин об’єктивного та суб’єктивного характеру. Зокрема, особа, щодо якої застосовується привід, може посилатися на хворобу, яка перешкоджає її пересуванню, і підтвердити це медичною довідкою. Поважною причиною неможливості виконання приводу мо­жуть бути також стихійне лихо, хвороба члена родини або наявність малолітніх дітей при неможливості доручити кому-небудь нагляд за ними тощо. Причиною неможли­вості виконання ухвали про здійснення приводу може бути і тривала відсутність осо­би за місцем проживання за умови неможливості встановлення місця її перебування. При наявності обставин, які унеможливлюють здійснення приводу, особа, яка виконує ухвалу, має скласти письмові пояснення із зазначенням причин невиконання. Такі пояснення разом із ухвалою повертаються до суду.

3. Накл а дення грош о вого стягн я ння (статті т441147 К7К) є заходом забезпе­чення кримінального провадження, сутність якого полягає у покладенні на учасника кримінального провадження обов’язку сплатити у встановленому законом розмірі грошову суму за невиконання ним у визначених законом випадках процесуальних обов’язків, що застосовується під час досудового розслідування за рішенням слідчо­го судді, а в судовому провадженні - суду.

За своєю правовою природою накладення грошового стягнення є різновидом кри­мінальної процесуальної відповідальності, яка застосовується до учасника криміналь­ного провадження за невиконання ним процесуального обов’язку і тим самим забез­печує дієвість окремої процесуальної дії та кримінального провадження в цілому.

КПК передбачено конкретні випадки невиконання учасником кримінального про­вадження процесуальних обов’язків, що тягне за собою накладення грошового стяг­нення. Так, наприклад, ч. 1 ст. 139 КПК встановлено наслідки неприбуття на виклик, одним з яких є накладення на особу грошового стягнення. Грошове стягнення відпо­відно до ч. 5 ст. 180 КПК може бути накладено також і на поручителя у разі невико­нання ним взятих на себе зобов’язань у зв’язку із застосуванням запобіжного заходу у виді особистої поруки. На підозрюваного, обвинуваченого грошове стягнення на­кладається і у випадку невиконання ним обов’язків у зв’язку із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання (ч. 2 ст. 179 КПК). Перед­бачено накладення грошового стягнення і на батьків, опікунів, піклувальників непо­внолітнього підозрюваного, обвинуваченого, яким його передано під нагляд і які порушили взяті у зв’язку із цим на себе зобов’язання (ч. 5 ст. 493 КПК).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 102; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!