У кримінальному провадженні

⇐ Предыдущая 102 103 104 105106107 108 109 110 Следующая ⇒

Примусове відшкодування (компенсація) шкоди

Під цивільним позовом у кримінальному провадженні слід розуміти вимогу про відшкодування майнової та/або компенсацію моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі безпосередньо кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням неосудної особи, що пред’являється, розглядається

Глава 11

та вирішується за правилами, встановленими кримінальним процесуальним законом (ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 128 КПК). При цьому обов’язковою є наявність прямого прими* ного наслідкового зв’язку між вчиненим діянням і заподіяною шкодою. Будучи за своєю природою кримінальним процесуальним інститутом, позов має комплексний характер, оскільки в ньому реалізуються положення інших галузей права. Так, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку із цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються відповідні норми ЦПК за умови, що вони не суперечапУ засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК). Оскільки в основі позовних! вимог, які безпосередньо не випливають із факту вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, лежать цивільно-правові відноси-! ни, то при виникненні таких ситуацій слідчий, прокурор, суддя (суд) повинні роз’ясни заінтересованим особам можливість вирішення спірних питань у порядку цивільної. судочинства.

Цивільний позов може бути пред’явлений як під час досудового розслідування так і під час судового провадження, але до початку судового розгляду (ч. 1 ст. 128 КПК), визначеного ст. 347 КПК.

Коли кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням не осудної особи завдана шкода фізичній чи юридичній особі слідчий, прокурор, суддя (суд), вручивши пам’ятку про їх процесуальні права та обов’язки, зобов’язані за необ хідності роз’яснити потерпілому його права, зокрема, право заявляти та підтримува ти цивільний позов під час кримінального провадження (ч. 2 ст. 55, п. 1 ч. 1 ст. 56 ч. З ст. 61, ст. 345 КПК). Отже, цивільний позов має право пред’явити: 1) фізична щ юридична особа, що зазнала майнової шкоди від кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння неосудної особи (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 61 КПК), та їх представники; 2) фізична особа, якій такими діяннями спричинено моральну або фізичну шкоду (ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 61 КПК). Обов’язок заявляти позовні вимоги на цих осіб не покладається.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред’являються у порядку цивільного судочиаі ства, а саме, статтями 119 і 120 ЦПК. Заявлений цивільний позов, розписка підозрюваного про отримання копії цивільного позову, розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, приєднуєть ся до матеріалів кримінального провадження, зокрема, додається в обов’язковому порядку до обвинувального акта (пп. 2-А ч. 4 ст. 291 КПК). Фізична або юридична особа, яка пред’явила позов, має право в будь-який момент кримінального провадження, але до видалення суду в нарадчу кімнату, відмовитися від нього шляхом поданні, усної або письмової заяви. При цьому усна заява заноситься до відповідного протоколу або журналу судового засідання, які складаються з дотриманням вимог статей 104 і 108 КПК.

Однією з вимог до форми позовної заяви у цивільному судочинстві є вимога додати до заяви документ, що підтверджує сплату судового збору (ч. 5 ст. 119 ЦПК). Проте судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування, прокуратури або суду (п. 13 ч. 2 ст. З ЗУ «Про судовий збір»).!

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні

Окрім того, від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину (п. 6 ч. 1 ст. 5 цього Закону). Виходячи зі змісту цієї норми, у разі пред’явлення цивільного позову в кримінальному провадженні про компенсацію моральної шкоди, а також про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою, цивільний позивач від сплати судового збору не звільняється.

Цивільний позов під час кримінального провадження, за загальним правилом, пред’являється до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 128, ч. 1 ст. 62 КПК). При цьому права та обов’язки як цивільного позивача, так і цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду (ч. 2 ст. 61, ч. 2 ст. 62 КПК).

Особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути: батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітньої особи чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи; або навчальний заклад, заклад охорони здоров’я чи інший заклад, що зобов’язаний здійснювати нагляд за такою особою або який за законом здійснює щодо малолітньої особи функції опікуна (статті 1178, 1181 ЦК); батьки (усиновлювачі), піклувальники неповнолітньої особи чи заклад, який здійснює щодо неї функції піклувальника (статті 1179, 1180, 1182 ЦК); опікуни або заклади, які зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатною фізичною особою (ст. 1184 ЦК); юридична або фізична особа за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК); особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє джерелом підвищеної небезпеки (статті 1187,1188 ЦК), а також інші особи, зокрема, чоловік (дружина), батьки, повнолітні діти (ч. 2 ст. 1186 ЦК).

Відповідно до ч. 2 ст. 128 КПК на захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними чи обмежено дієздатними, цивільний позов може бути пред’явлений їх законними представниками. Перелік останніх визначено ч. 2 ст. 44 КПК. При цьому цивільними позивачами є особи, яким безпосередньо заподіяно шкоду, тобто неповнолітні, недієздатні чи обмежено дієздатні, а не їх законні представники.

Слідчий, прокурор, суд зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити всі обставини кримінального провадження (ст. 2, ч. 2 ст. 9, ч. 1 ст. 94 КПК), зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням неосудної особи (п. З ч. 1 ст. 91, п. 6 ч. 1 ст. 505 КПК), які підлягають обов’язковому встановленню і доказуванню в кожному кримінальному провадженні. Так, підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412 КПК). При цьому неповним визнається судовий розгляд, під час якого залишилися недослідженими обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтовано-

Глава 11

го та справедливого судового рішення, зокрема, у разі якщо: 1) судом були відхиле клопотання учасників судового провадження про дослідження доказів або вчинені інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування таких обставш 2) необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встанов лених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції (ст. 410 КПК).

З метою своєчасного забезпечення цивільного позову та відшкодування шкод завданої кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням не осудної особи, цивільний позивач має право звернутися до слідчого судді, суду з кл еї потанням про арешт майна, яке перебуває у власності підозрюваного, обвинувачено го або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану д яннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільні небезпечне діяння (ч. З ст. 170, ч. 1 ст. 171 КПК). У такому клопотанні цивільний позивачем зазначається: а) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням б) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (ч. З ст. 171 КПК). Вартість май на, яке належить арештувати, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завдане^ кримінальним правопорушенням (ч. 4 ст. 171 КПК). Вирішуючи питання про ареш майна, слідчий суддя, суд обов’язково враховує можливий розмір такої шкоди та роз мір цивільного позову (пп. 1, 3 ч. 2 ст. 173 КПК). При цьому розмір шкоди, завдаю кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, вста новлюється, виходячи з фактичної вартості викраденого чи пошкодженого майна Вартість останнього необхідно визначати з урахуванням його фактичного стану н момент вчинення кримінального правопорушення, а не на момент його набуття по терпілим.

За клопотанням цивільного позивача суд у випадку задоволення цивільного позову може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивіль ного позову до набрання ухваленим судовим рішенням законної сили, якщо таки заходів не було вжито раніше (ч. 2 ст. 170 КПК). Суд також повинен визначити, щ належить вчинити з майном, на яке накладено арешт (п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК).

Ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування при мусових заходів медичного або виховного характеру, суд, залежно від доведеної підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи від! мовляє в ньому (ч. 1 ст. 129 КПК). Так, у разі встановлення відсутності події кримії нального правопорушення суд ухвалює виправдувальний вирок і відмовляє в цивіль| ному позові (ч. 2 ст. 129 КПК). Процесуальним наслідком такої відмови є позбавлені ня цивільного позивача права звертатися з цими ж позовними вимогами в порядк} цивільного, господарського або адміністративного судочинства, і навпаки, відмові у позові в порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства позбавляє позивача права пред’являти той же позов у кримінальному провадженні (ч. 6 ст. 128 КПК).

Суд залишає цивільний позов без розгляду у разі: 1) виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення; 2) непричетності обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення; 3) якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач чи його представник (ч. З ст. 129 КПК). Однак цивільний позов може бути розглянутий судом за відсутності цивільного позивача,

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні

його представника чи законного представника, якщо: а) від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності; б) обвинувачений або цивільний відповідач повністю визнав пред’явлений позов (ч. 1 ст. 326 КПК).

Цивільний позов не підлягає розгляду і у випадках закриття кримінального провадження як на досудовому розслідуванні, так і під час судового провадження (ст. 284

КП Особа яка не пред’явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред’явити його в порядку,цивільного судочинства (ч. 7 ст. 128 КПК).

Ухвалюючи вирок суд повинен вирішити в тому числі питання, чи підлягає задоволенню пред’явлений цивільний позов і, якщо так, то на чию користь, в якому позмірі та в якому порядку (п 7 ч. 1 ст. 368 КПК). Зокрема, у мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому залишення його без розгляду (ч. З ст. 374 КПК). При цьому зазначається, якою дією чи бездіяльністю завдано шкоду, якими доказами це підтверджується, а також наводяться відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказується матеріальний закон на підставі якого вирішено цивільний позов (п. 14 ППВСУ від 31 03 1989 № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (далі - ППВСУ від 31.03.1989 № 3); п. 5 ППВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»' При визнанні особи винуватою у вчиненні декількох злочинів, якими заподіяно майнову шкоду в резолютивній частині вироку слід вказати розмір стягнень на відшкодування шкоди завданої кожним із цих злочинів. Приймаючи рішення про відшкодування шкоди заподіяної злочином, вчиненим кількома особами, суд у резолютивній частині вироку має зазначити: на кого з них покладається солідарна відповідальність а на кого - часткова, залежно від ступеня їх вини, в якому розмірі і на чию користь,стягується сума на відшкодування шкоди. Солідарну відповідаль-ність по її відшкодуванню несуть особи: а) діяння яких були об'єднані спільним злочинним наміром а завдана ними шкода стала наслідком їх спільних дій або бездіяльності; б) по епізодах злочину, в яких встановлено їх спільну участь (пп. 13-14 ППВСУ від 31.03.1989 №3).

Приймаючи рішення про цивільний позов, суд повинен виходити з установленого законом загального правила про те, що майнова шкода, заподіяна неправомірним діянням підлягає відшкодуванню в повному обсязі, тобто як реальні збитки, понесені внаслідок його вчинення (у тому числі неминучі в майбутньому витрати), так і упущена вигода (частини 2 3 ст 22, ч. 1 ст. 1166 ЦК, п. 13 ППВСУ від 31.03.1989 № 3). Наприклад серед основних критеріїв оцінки ефективності здійснення прокурором своїх повноважень у кримінальному провадженні визначають повне відшкодування

----- .ППВСУ від 3103 1989 № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшко-

^вання матес^льної шкоди заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (із змінами внесенимизгіднізпостановами ПВСУ від 25.12.1992 № 13, від 03.12.1997 № 12); ППВСУ від 31.03.1995 №4 X Судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з ППВСУ від 25.05.2001 № 5).

Глава 11

завданої кримінальним правопорушенням шкоди (п. 39 наказу Генерального проюі рора України від 19.12.2012 № 4 гн «Про організацію діяльності прокурорів у кримі нальному провадженні»).

Суд апеляційної інстанції за результатами судового розгляду також має право внести у вирок або ухвалу зміни стосовно відшкодування завданої шкоди, зменшити (наприклад, залежно від ступеня вини потерпілого (ч. 2 ст. 1193 ЦК) та ін.) або збільї шити розміри сум, які підлягають стягненню, однак лише за умови, що таке збільше] ня не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального прав] порушення, тобто не спричиняє небажані для засудженого кримінально-правові наслідки, не погіршує його становище (п. З ч. 1 ст. 408 КПК, п. 17 ППВСУ від 31.03.1989 № 3 ).

Пред’явлення, розгляд та вирішення цивільного позову в кримінальному прова дженні має свої переваги, що сприяють правильному здійсненню останнього як у ча тині наявної підозри, обвинувачення, так і в частині цивільно-правових наслідків кримінального правопорушення чи суспільно небезпечного діяння, вчиненого не осудною особою. Вони полягають у такому:

1) більш повно, всебічно і неупереджено досліджуються всі обставини криміналь ного провадження, оскільки розмір заподіяної шкоди нерідко впливає на кваліфікацій злочину, визначення ступеня винності особи та міру покарання;

2) полегшується можливість доведення наявності підстав і розміру цивільного позову, оскільки характер і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушення або суспільно небезпечним діянням неосудної особи, належать до обставин, що під! лягають доказуванню в кримінальному провадженні (п. З ч. 1 ст. 91, п. 6 ч. 1 ст. 50І КПК). При цьому згідно з ч. 1 ст. 92 КПК обов’язок доказування обставин, передба чених ст. 91 КПК, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК в 2 падках, - на потерпілого (зокрема, у разі зміни прокурором обвинувачення в суд¹(ст. 338 КПК); при відмові прокурора від підтримання державного обвинуваченні (ст. 340 КПК); у разі здійснення кримінального провадження у формі приватного об винувачення(гл.36КПК));

3) значно прискорюється відшкодування заподіяної шкоди, тому що цивільний позов є ефективним засобом якнайшвидшого усунення негативних наслідків кримі нального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, та універсальї ним способом поновлення порушених майнових та особистих (немайнових) прав свобод і законних інтересів осіб;

4) заощаджуються час і засоби суб’єктів кримінальної процесуальної діяльності, адже виключається необхідність розгляду одних і тих самих обставин двічі (у поряд ку кримінального та цивільного проваджень);

5) цивільний позивач при розгляді цивільного позову в кримінальному проваджен-ні звільняється від сплати судового збору (окрім випадків пред’явлення позову пре компенсацію моральної шкоди та цивільного позову про відшкодування шкоди, запо¹діяної внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою);

6) відповідно до ст. 121 Конституції України однією з функцій прокуратури є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підстави та форми здійснення прокурором цих повноважень передбачені ст. 36

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні

ЗУ «Про прокуратуру». У кримінальному провадженні прокурор: а) зобов’язаний пред’явити цивільний позов в інтересах держави; б) може подати позовну заяву також в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права (п. 12 ч. 2 ст. 36 КПК, ч. З ст. 128 КПК).

Згідно з ч. 1 ст. 177 та ч. 1 ст. 182 КПК метою застосування такого запобіжного заходу, як застава, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, зокрема з’являтися за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду. Тому розмір застави повинен достатньою мірою це гарантувати (ч. 4 ст. 182 КПК). При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень у першу чергу на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням неосудної особи. Звернення застави, внесеної заставодавцем, можливе тільки за його згодою (ч. 11 ст. 182 КПК).

Одним із способів нейтралізації негативних наслідків кримінального правопорушення є компенсація завданої потерпілому шкоди за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених спеціальним законом (ч. З ст. 127 КПК). Надання потерпілому права на таке відшкодування обумовлене закріпленням відповідних положень в актах міжнародно-правового характеру. Так, згідно зі ст. 2 Європейської конвенції «Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів» від 24.11.1983, якщо відшкодування збитків не може бути забезпечено з інших джерел, держава повинна взяти це на себе, навіть у тому випадку, коли особа, яка вчинила злочин, не може бути переслідувана в судовому порядку або покарана. Крім цього, статті 4 та 8 названої Конвенції містять перелік: а) видів збитків, що підлягають компенсації; б) підстав, за наявності яких розмір відшкодування збитків може бути зменшено або відмовлено в ньому. Відповідно до Рекомендації № R (85) 11 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо положення потерпілого в рамках кримінального права та кримінального процесу від 28.06.1985 компетентні органи і посадові особи повинні інформувати потерпілого про можливості компенсації з боку держави. У Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, прийнятій Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 40/34 від 29.11.1985, міститься положення, за яким у тому разі, коли компенсацію жертві неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника чи з інших джерел, державам слід вживати заходів до надання фінансової компенсації визначеним категоріям осіб. Для реалізації цієї мети слід сприяти створенню, зміцненню та розширенню відповідних національних фондів. При необхідності можуть створюватися й інші фонди, у тому числі в тих випадках, коли держава, громадянином якого є жертва, не має змоги відшкодувати їй завдані збитки. У Резолюції 1989/57 ЕКОСОР ООН від 24.05.1989 «Про здійснення Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою» також рекомендується державам-членам докладати зусиль до забезпечення інформування жертв про їх права і можливості стосовно компенсації з боку держави. Право потерпілого на компенсацію за шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення, закріплює і Директива Ради Європейського Союзу 2004/80/ЕС «Про компенсацію

Глава II

жертвам злочинів», прийнята 29.04.2004. Можливість надання постраждалим особам у виключних і невідкладних випадках тимчасових виплат у порядку державної компенсації встановлює і Резолюція (77) 27 Комітету міністрів Ради Європи «Про компенсацію потерпілим від злочинів» від 28.09.1977.

Окрім цього, норми цивільного законодавства передбачають право потерпілого на відшкодування шкоди державою за наявності таких умов: 1) завдання кримінальним правопорушенням саме майнової шкоди; 2) заподіяння майнової шкоди лише фізичній особі; Юневстановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, або вона і є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК). Статтею 1207 ЦК також покладено на державу І обов’язок відшкодувати потерпілим шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, якщо не встановлено особу, яка його вчинила, або вона є неплатоспроможною. При цьому умови та порядок відшкодування такої шкоди має бути встановлено окремим законом, який до сьогодні не прийнято.

До того ж, якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту про міжнародну правову допомогу представників запитуючої сторони завдана шкода фізичним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшкодування за рахунок держави. У таких випадках відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України (частини 2, 3 ст. 572 КПК).

Одним із кримінальних процесуальних способів захисту майнових прав та інтересів потерпілих осіб є кримінально-правова реституція, під якою розуміють фактичне відновлення первісного майнового положення потерпілих, яке існувало до його порушення, шляхом повернення майна, протиправно відчуженого внаслідок вчинення кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння неосудною особою.

У кримінальному процесуальному законі визначено предмет реституції. Так, відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК гроші, цінності та інше майно, які були об’єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому КМУ порядку. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Згідно з ч. 4 ст. 374 КПК у резолютивній частині як обвинувального, так і виправдувального вироку обов’язково зазначаються рішення щодо речових доказів і документів. Таке рішення повинно міститися і у постанові слідчого, прокурора або ухвалі суду про закриття кримінального провадження (ст. 284 КПК; п. 6 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19.11.2012 № 1104). При цьому докази і документи зберігаються до набрання відповідним рішенням законної сили. Процедура повернення майна законним володільцям регламентована Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, яка затверджена наказом Генеральної прокуратури України, МВС, ДПА, СБУ,

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні

ВСУ, Державною судовою адміністрацією України від 27.08.2010 № 51/401/649/471/23/125 (зокрема, пп. 60, 64, 72, 73, 77, 78).

Якщо існує спір про належність речей, що підлягають поверненню, то він вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку речові докази зберігаються до набрання законної сили рішенням суду, винесеним у цьому спорі (ч. 10 СТ.100КПК).

Конституційне положення про те, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність, конкретизується у ст. 56 Конституції України, яка закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На ефективне поновлення прав та законних інтересів постраждалих осіб в національній правовій системі орієнтують і відповідні положення міжнародних документів, зокрема, ч. 5 ст. 5, ст. 13 КЗПЛ; ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 МПГПП; ст. 14 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р.

ЄСПЛ ухвалив низку рішень, якими зобов’язав Україну відшкодувати шкоду, завдану незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та суду (справи «Афанасьев проти України», «Білий проти України», «Боротюк проти України», «Захаркін проти України», «Кузнецов проти України», «Лопатін і Медведський проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Харченко проти України» та ін.).

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КПК шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Процедуру такого відшкодування детально регламентовано Положенням про застосування ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженим наказом МЮ, Генеральної прокуратури України і МФ від 04.03.1996.

За статтею 1 цього Закону відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного: 1) засудження, повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, взяття і тримання під вартою, проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, накладення арешту на майно, відсторонення

Глава 11

від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; І 2) застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, конфіскації майна, І накладення штрафу; 3) проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених І законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-пра-вові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. При цьому заподіяна внаслідок перелічених дій і рішень шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійсню- І ють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, а також органів про-куратуриісуду.

Право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, І що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, І прокуратури і суду виникає в особи за наявності законних підстав, зокрема, у випадках: 1) ухвалення виправдувального вироку суду; 1') встановлення в обвинувальному ви-року суду чи в іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгля- І ду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопору- І шення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмеж- І ують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді І і вичерпанням можливостей їх отримання (ст. 2 цього Закону).

Особа у передбачених випадках має право на відшкодування (повернення) таких І видів шкоди, як: 1) заробіток та інші грошові доходи, які вона втратила внаслідок неза- І конних дій; 2) майно (у тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папе- ' ри та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші І цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди орган, що здійснює І оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити І особі порядок відшкодування заподіяної шкоди та поновлення її порушених прав чи свобод. Проте право на відшкодування шкоди не виникає в особи в разі: 1) закриття кримінального провадження на підставі закону про амністію або акта про її помилування; 2) якщо особа в процесі досудового розслідування або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню дійсних обставин і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному І накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (час- І тини 3, 4 ст. 1176 ЦК).

Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні

Розмір відшкодування зазначених видів шкоди, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи здійснював судовий розгляд, у місячний строк з дня звернення громадянина із заявою визначають відповідні органи, що здійснюють опера-тивно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу) про відшкодування шкоди. Якщо кримінальне провадження закрито судом в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, який здійснював розгляд цього провадження у першій інстанції (ч. 1 ст 12 Закону).

Постанова про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути оскаржена до суду за місцем проживання особи або за місцезнаходженням відповідного органу При цьому сторони звільняються від сплати судових витрат. У ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачена окрема стаття видатків на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду («Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянину вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (код програми 3504030)).

Процедура виконання постанови про відшкодування шкоди детально регламентується Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 № 845.

. Питання для самоконтролю

1. Назвіть форми відшкодування (компенсації) шкоди у кримінальному прова-

3. дХ°™чГня^/ц™ь_?ого позову у кримінальному провадженні. Які ви-

4. й^^¹^^^^ Щ^^сння, розгляду та вирішення

5. ™муТля^Гпроцедура забезпечення цивільного позову в кримінальному

6. КітГпеТеваги пред’явлення, розгляду та вирішення цивільного позову в

⇐ Предыдущая 102 103 104 105106107 108 109 110 Следующая ⇒

Поделиться с друзьями:

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 89; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!

Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет

studopediasu.com - Студопедия (2013 - 2026) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление

Генерация страницы за: 0.014 сек.