Кримінальні процесуальні засади та їх правовий

Засади кримінального провадження

зміст

Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК). Сутність цієї засади полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК, і встановлено обви­нувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Цей нормативний припис є одним із найважливіших положень демократичної, пра­вової держави, що знайшло своє відображення у ст. 62 Конституції України, у п. 1 ст. 11 ЗДПЛ, п. 2 ст. 6 КЗПЛ, п. 2 ст. 14 МПГПП, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, ч. 2 ст. 2 КК. '

Встановлення безпосередньо в Конституції України формули презумпції неви­нуватості (ст. 62) та закріплення її в КПК (ст. 17) як об’єктивного правового положен­ня має найважливіше значення для захисту прав і законних інтересів осіб, які залуча­ються до орбіти кримінального судочинства, для слідчої і судової практики, впливає на законотворчий процес.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встанов­лена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який відповідно до Конституції України (статті 124, 129) є но­сієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, глас­ності та змагальності.

Обвинувальний вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість обвинуваченого. Ухвалюючи і проголошуючи вирок, суд від імені держа­ви дає суспільно-політичну, моральну і правову оцінку вчиненим діянням, формулює ставлення держави до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, застосовує захід державного примусу на основі судового розгляду й у встановленій законом формі. Під обвинувальним вироком суду в сенсі ст. 17 КПК слід розуміти вирок, що набрав законної сили. Така необхідність обумовлює наявність у чинному криміналь­ному процесуальному законодавстві процедур по перегляду судових рішень в апеля­ційному і касаційному порядку (глави 31, 32 КПК). Процесуальний порядок, що пе­редує набранню вироком суду законної сили, є надійною гарантією справедливості правосуддя і визнання винуватими тільки осіб, що дійсно вчинили кримінальне право­порушення.

Ухвалення судом щодо осіб виправдувального вироку незалежно від підстав ви­правдання, передбачених ч. 1 ст. 373 КПК, виключає можливість поставлення його невинуватості під сумнів. Зокрема, як порушення принципу презумпції невинуватос­ті розцінив ЄСПЛ висловлені судом підозри щодо невинуватості виправданого при

Глава 4

розгляді його клопотання про виплату компенсації за час тримання під вартою (рі­шення ЄСПЛ від 25.08.1993 у справі Секанін).

Окрім загального правила, так званої «формули» презумпції невинуватості, КПК закріплює правові положення, що випливають із цього правила і є гарантіями від без! підставної та необгрунтованої підозри й обвинувачення. До них, зокрема, відносить! ся положення, відповідно до якого ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватісті у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо стороні обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обов’язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовуюті підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжуютЗ його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законниі і неупереджених процесуальних рішень покладаються на слідчого та прокурорі (ст. 9 КПК). Державні органи, що ведуть процес, не мають права перекладати обов’язоЗ доказування винуватості на підозрюваного, обвинуваченого. Це значить, що неприпусі тимо вимагати від особи представлення доказів на свій захист і спростування повідом! лення про підозру чи обвинувального акта.

Відмова особи від участі в доказуванні, відповідати на запитання, давати показан­ня з приводу підозри чи обвинувачення, давати пояснення чи показання, які можутЛ стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи] членами її сім’ї кримінального правопорушення (ст. 18 КПК) не може тягти для підо­зрюваного, обвинуваченого (підсудного) негативних наслідків ні в частині визнання його винним, ні в частині визначення йому міри і виду покарання.

Разом з тим звільнення обвинуваченого від обов’язку доказувати свою невинува­тість не позбавляє його права брати участь у доказуванні в кримінальному проваджен­ні. Він має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази, да­вати показання, заявляти клопотання тощо. При цьому оскільки підозрюваний, обвинувачений зацікавлений у тому, щоб довести свою невинуватість, меншу вину­ватість чи взагалі уникнути покарання, закон не передбачає для нього відповідальнос­ті за дачу завідомо неправдивого показання (якщо таке показання не поєднане з об­винуваченням невинуватого у вчиненні кримінального правопорушення) і не розцінює цей факт як обставину, що обтяжує покарання (ст. 67 КК). Доводячи свою невинува­тість чи меншу винуватість, підозрюваний, обвинувачений здійснює в такий спосіб своє право на захист. Тому доказування є його правом, але не є його юридичним обов’язком.

Якщо вина обвинуваченого не була доведена стороною обвинувачення поза ро­зумним сумнівом, суд повинен винести виправдувальний вирок (ч. 1 ст. 373 КПК).

Підозра, обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах). Докази визнаються допустимими, якщо вони отри­мані у порядку, встановленому КПК. Закон пов’язує недопустимість доказів перш за все з істотним порушенням прав та свобод людини. Зокрема, недопустимими є до­кази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією України та законами України, міжнародними договорами, згода на

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 80; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!