Засади кримінального провадження

про заборону притягати фізичну особу щонайменше двічі до юридичної відповідаль­ності одного виду, тобто до кримінальної відповідальності за одне й те саме кримі­нальне правопорушення. Звідси випливає, що взагалі особа може бути притягнена за кримінальне правопорушення до різних видів відповідальності. У кримінальному провадженні це має важливе значення, оскільки за вчинений злочин особа може нести цивільно-правову та кримінальну відповідальність, що не повинно розглядатися як притягнення двічі за одне й те саме діяння.

До тлумачення ч. 4 ст. 7 Протоколу № 7 до КЗПЛ звертався в своїй прецедентній практиці ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні «Франц Фішер проти Австрії» від 29.05.2001 ЄСПЛ встановив, що головна мета ст. 4 полягає в забороні повторення кримінально­го процесу, який вже був завершений прийняттям остаточного рішення.

У рішенні у справі «Градінгер проти Австрії» від 23.10.1995 ЄСПЛ сформулював критерії оцінки двох правопорушень як тотожних. Така тотожність стосується не лише назви правопорушень за відповідним законом, а також, що найбільш важливо, їх змісту та мети. Виходячи з цього, ЄСПЛ визнав таким, що порушує ст. 4 Протоколу № 7, стягнення із заявника адміністративного штрафу за керування транспортним засобом у стані сп’яніння, оскільки раніше він вже був засуджений за це саме діяння як за кримінальний злочин. Суд розцінив адміністративне правопорушення і злочин «одним і тим самим діянням».

У рішенні «Радчиков проти РФ» від 27.05.2007 ЄСПЛ зазначив, що не розгляда­ється як порушення ст. 4 Протоколу № 7 до КЗПЛ повторний розгляд справи згідно із законом і кримінальними процесуальними нормами відповідної держави в тому випадку, якщо є відомості про нові або нововиявлені обставини та якщо в ході по­переднього розгляду були допущені істотні порушення, що вплинули на результат розгляду справи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 КПК кримінальне провадження підлягає негайно­му закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили. Гарантією дотримання цього припису закону є передбаче­на ст. 284 КПК процедура закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування, в разі якщо існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального проваджен­ня по тому самому обвинуваченню (п. 6 ч. 1). З цієї підстави закрити кримінальне провадження щодо підозрюваного має право тільки прокурор.

Якщо в стадії судового розгляду стало відомо про існування по тому самому об­винуваченню вироку суду, що набрав законної сили, або ухвали суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню, суд повинен постано­вити ухвалу про закриття кримінального провадження (ч. 6 ст. 284 КПК).

Забезпечення права на захист (ст. 20 КПК) є важливою засадою судочинства в Україні (п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України). Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на захист від обвинувачення та на правову допомогу.

Право на захист належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий роз­гляд. Доступ до адвоката як невід’ємна гарантія права на захист у разі кримінального обвинувачення передбачений ст. 14 МПГПП, а також статтями 5, 6 КЗПЛ, згідно

Глава 4

з якими кожному заарештованому або затриманому повідомляються негайно причини арешту та пред’явлене обвинувачення і забезпечується право на невідкладне вирішен-ня судом питання про законність затримання і справедливий публічний розгляд спра­ви при наданні можливості захищати себе особисто або за посередництва обраного ним самим захисника.

Право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист - це сукупність наданих йому законом правомочностей для спростування підозри або об­винувачення, пом’якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів.

Поняття «право на захист» має комплексний характер і включає: 1) права, які підо­зрюваний, обвинувачений може реалізувати власними діями шляхом надання усних або письмових пояснень із приводу підозри чи обвинувачення, збирання і надання доказів, особистої участі у кримінальному провадженні, у тому числі участі в допитах інших підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків та експертів у суді, подачі скарг на дії й рішення слідчого, прокурора, слідчого судді й суду (ст. 42 КПК); 2) права, які можуть здійснюватися підозрюваним, обвинуваченим за допомогою за­хисника й законного представника шляхом реалізації прав та обов’язків цих осіб (статті 44-54 КПК); 3) обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді й суду сприяти підозрюваному, обвинуваченому в реалізації його права на захист, роз’яснювати йому права й обов’язки (зокрема, забезпечити участь захисника, надати у встановлених законом випадках для ознайомлення необхідні документи й матеріали кримінального провадження, надати можливість зняття з них копій, розглянути клопотання і скарги, заслухати показання шляхом проведення допиту і т. ін.).

Гарантіями права підозрюваного, обвинуваченого на захист є, зокрема: презумпція І невинуватості, включаючи покладання тягаря доказування на обвинувача і тлумачен­ня сумнівів на користь підозрюваного, обвинуваченого; правило про недопустимість доказів; правило про недопустимість погіршення правового становища виправданого й засудженого; норми, що забезпечують свободу оскарження в апеляційному й каса­ційному порядку вироку та інших судових рішень.

Незабезпечення підозрюваному, обвинуваченому можливості особисто обстоюва­ти свої інтереси у кримінальному провадженні всіма допустимими засобами і спосо­бами або обмеження його можливості скористатися допомогою захисника є істотним ' порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування вироку й визнання недійсними інших рішень і дій.

Право на захист мають як підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, так і деякі інші учасники кримінального провадження, до яких належать особи, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності (ст. 507 КПК). Це право реалізується ними в ме­жах і порядку, встановлених кримінальним процесуальним законодавством.

Нормативне закріплення права підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, ви- І правданого на захист ще не є забезпеченням його у повному обсязі. Воно є лише пере­думовою забезпечення. Публічний характер кримінального процесу визначає обов’язок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду роз’яснити особі право мати захисника, забез­печити їй право отримати кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або ' призначеного захисника, а також можливість захищатися встановленими законом засо-

Засади кримінального провадження

бами захисту від підозри та обвинувачення. Ця вимога ст. 20 КПК узгоджується з по­ложеннями КЗПЛ (п. «с» ч. З ст. 6), а також практикою ЄСПЛ, який у рішенні у справі «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 визнав, що у ст. 6 Конвенції йдеться про правову допомогу, а не про призначення захисника. Саме призначення ще не є забезпеченням ефективною правовою допомогою, призначений адвокат може через різні обставини (об’єктивні чи суб’єктивні) не виконати належним чином свої професійні обов’язки. Органи влади, «якщо вони поінформовані про це, повинні або замінити захисника, або примусити його виконувати свої професійні обов’язки». Зокрема, відповідно до п. 9 ст. 206 КПК слідчий суддя зобов’язаний вжити необхідних заходів для забезпечення особи, яка позбавлена свободи, захисником і відкласти будь-який розгляд, у якому бере участь така особа, на необхідний для забезпечення особи захисником час, якщо вона бажає залучити захисника або якщо слідчий суддя вирішить, що обставини, встановле­ні під час кримінального провадження, вимагають участі захисника.

При затриманні особи відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК уповноважена службова особа, що здійснила затримання, повинна негайно повідомити затриманому зрозумі­лою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрю­ється, а також серед інших роз’яснити право мати захисника. Закріплюючи права підозрюваного, обвинуваченого, закон передбачає, що вказані особи мають право бути чітко і своєчасно повідомленими про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз’яснення; на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого до­питу з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК та/або зако­ном, що регулює надання безоплатної правової допомоги, у тому числі у зв’язку з від­сутністю коштів на її оплату (пп. 2, 3 ч. З ст. 42 КПК).

Гарантуючи кожному обвинуваченому право на кваліфіковану юридичну допомогу адвоката (захисника), ст. 59 Конституції України передбачає, що у випадках, коли сам підозрюваний, обвинувачений з тих чи інших причин не може запросити захисника, але й не відмовляється від юридичної допомоги, суд, слідчий суддя, прокурор, слідчий зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні. З урахуванням матеріального становища чи інших обставин підозрюваний, обвинувачений має право на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави (п. З ч. З ст. 42 КПК, ст. 25 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно зі ст. 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» мають, зо­крема, такі категорії осіб: 1) особи, які затримані за підозрою у вчиненні злочину; 2) особи, до яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою. Така допомога на­дається протягом 72 годин з моменту затримання. У разі якщо слідчий суддя, суд прийняв рішення про тримання особи під вартою, безоплатна правова допомога надається, якщо така особа належить до однієї з категорій осіб, зазначених у пп. 1 і 2 ч. 1 ст. 14 цього Закону; 3) особи, стосовно яких у кримінальних провадженнях відповідно до положень КПК захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здій­снення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії.

Глава 4

Наведені положення щодо участі адвоката у кримінальному судочинстві й мо; ливості звільнення особи від оплати його праці відповідають міжнародним вимога зокрема: а) підп. «с» ч. З ст. 6 КЗПЛ зобов’язує державу гарантувати право підозр ваному, обвинуваченому на безкоштовну допомогу адвоката у випадках, коли той і має достатніх коштів для оплати послуг захисника або коли цього вимагають інтереї правосуддя; б) п. З ст. 14 МПГПП встановлює, що кожен має право при розгляді буд якого пред’явленого йому обвинувачення бути судимим у його присутності й захищ ти себе особисто або за посередництвом обраного ним самим захисника, а якщо в його не має, бути поінформованим про це своє право й мати призначеного йому з; хисника (коли цього вимагають інтереси правосуддя) безоплатно в будь-якому ві падку, коли в нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника.

Публічність характеризує кримінальне провадження як владно-організаційну д яльність посадових осіб та органів, які діють ех оДізіо, тобто в офіційному статус відповідно до службового обов’язку, від імені держави (ст. 25 КПК). Ця засада станс вить основу правового регулювання повноважень прокурора та слідчого у криміналі ному провадженні, їх взаємовідносини з іншими суб’єктами та судом, системи і пс рядку застосування заходів забезпечення кримінального провадження, процедур ухвалення процесуальних рішень тощо.

Правовий зміст принципу публічності становлять такі положення. На початковом етапі кримінального провадження прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетен ції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявленн ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) пр вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 214 КПК слідчий, прокурої невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинен кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення з будь-якого джерел: обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язанні внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Відмова у прийнятті ті реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Засадою публічності пояснюється вимога поєднання ініціативи та активност в процесуальній діяльності прокурора та слідчого під час кримінального проваджен ня. До засобів забезпечення цієї активності належать владні повноваження, процесу­альні обов’язки, дискреційні повноваження та власна процесуальна ініціатива. Від-повідно до вимог закону на осіб, які здійснюють досудове кримінальне провадження, покладається обов’язок вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, всебічно, повне і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті об­ставини, що викривають, так і ті, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупередже-них процесуальних рішень (ч. 2 ст. 9 КПК).

Публічність виявляє себе також у тому, що прокурор, слідчий зобов’язані забез­печити під час кримінального провадження повагу до людської гідності (ст. 11 КПК); права та законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні (стат­ті 12-20 КПК). На них покладається обов’язок не лише повідомити вказаних осіб про їх права, передбачені КПК, а й роз’яснити їх (п. 2 ч. З ст. 42, ч. З ст. 233 КПК) та за­безпечити можливість їх використання.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 68; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!