Кримінальне процесуальне право та його джерела

ного процесуального регулювання обумовлена його здатністю виявляти потреби в удосконаленні кримінального процесуального законодавства, розробляти правопо-ложення, які є матеріалом для створення, зміни норм права, формувати засади кримі­нального провадження, концептуальні основи та напрями реформування криміналь­ного судочинства. Акти офіційного тлумачення кримінальних процесуальних норм приймаються уповноваженими суб’єктами, містять роз’яснення кримінальних про­цесуальних норм, мають обов’язковий характер, правові позиції і правоположення, які містяться в цих актах, забезпечені заходами державного впливу.

Тлумачення за обсягом поділяється на види: буквальне, обмежувальне або поши­рювальне. Судця, слідчий суддя, прокурор, слідчий у ході правозастосування здійсню­ють тлумачення-з’ясування смислу кримінальної процесуальної норми. Виникає лише питання про те, чи повинен правозастосовник обмежуватися буквальним (адекватним) тлумаченням, або він може вийти за межі букви закону, тобто вдатися до обмежуваль­ного або поширювального тлумачення. Уявляється, що поширювальне або обмежуваль­не тлумачення є винятком з правила, яке виражає співвідношення буквального тексту з дійсним смислом кримінальної процесуальної норми. Адже в ході таких видів тлу­мачення не «розширюється» або «обмежується» обсяг (дійсний смисл) норм. При розширювальному або обмежувальному тлумаченні завдання полягає в тому, щоб розкрити дійсний смисл існуючої кримінальної процесуальної норми, не виходячи за межі буквального тексту і не відступаючи від нього принципово. Так, наприклад, не допускається поширювальне тлумачення норм, що регламентують підстави застосу­вання заходів забезпечення кримінального провадження та обмежувальне тлумачення конституційних прав і свобод учасників кримінального провадження. Усунення супе­речностей між буквою і духом закону - компетенція законодавця або уповноважено­го на те органу. Поширювальне або обмежувальне тлумачення - у першу чергу сфера офіційного тлумачення. І лише в такій якості його результати можуть використовува­тися в правозастосовному процесі.

Ці суперечності вирішуються за правилами, вказаними в п. 2 ППВСУ від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». Важливо мати на увазі, що: а) суперечності між загальною нормою і окремою (конкретною) вирішуються на користь більш загальної норми; б) суперечності між загальними, звичайними правилами і спеціальними (винятковими) підлягають вирішенню на ко­ристь виняткових норм.

Якщо правозастосовник стикнувся з прогалиною, то він має право і зобов’язаний подолати її за правилами аналогії закону, тобто залучити для вирішення ситуації, що склалася, іншу норму права (положення закону, законодавчий припис), передбачену для регулювання найбільш схожої з ситуацією, що вирішується.

Під прогалиною в кримінальному процесуальному законодавстві розуміють від­сутність регулювання кримінальних процесуальних відносин, коли ці відносини мають бути врегульовані з позицій принципів права.

У теорії кримінального процесу засобами заповнення прогалин є їх усунення та по­долання. Способом усунення прогалин є правотворча діяльність. У випадках, коли про­галину виявлено у процесі правозастосування, суб’єкти, які ведуть кримінальний процес, використовують оперативні засоби подолання прогалин з метою вирішення конкретної кримінальної справи. До таких засобів належать аналогія закону та аналогія права.

Глава 2

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 81; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!