Кримінальне процесуальне право та його джерела

У справі за конституційним зверненням громадянина І. В. Голованя щодо офіцій­ного тлумачення положень ст. 59 Конституції України КСУ Рішенням від 30.09.2009 встановив, що положення ч. 2 ст. 59 Конституції України «для... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє ад­вокатура» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у право­відносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень.

Важливим для кримінального судочинства є також Рішення КСУ від 26.06.2003 у справі про гарантії депутатської недоторканності. У цьому Рішенні зазначається, що затримання чи арешт народного депутата України можливі за згодою ВР України не­залежно від наявності її згоди на притягнення цього народного депутата України до кримінальної відповідальності.

Слід мати на увазі, що визнання КСУ неконституційності закону, іншого право­вого акта чи їх окремого положення, застосованого судом, є підставою для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами (п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК).

Згідно зі ст. 46 «Обов’язкова сила судових рішень та їх виконання» розд. II «Єв­ропейський суд з прав людини» КЗПЛ держави, які ратифікують цю Конвенцію, зобов’язані «виконувати остаточне рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сто­ронами». У розвиток наведених положень міжнародного акта у ст. 17 ЗУ «Про вико­нання рішень та застосування практики Європейського суцу з прав людини» від 23 люто­го 2006 р. зобов’язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Крім того, як зазначається у ч. 5 ст. 9 КПК, кримінальне процесуальне законодав­ство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Природа рішень ЄСПЛ обумовлена певними факторами: а) правові позиції, що містяться в них, мають нормативний характер; б) у рішеннях дається тлумачення КЗПЛ та Протоколів до неї; в) самі рішення мають правозастосовний характер, оскільки в них міститься рішення з конкретної справи.

Так, при застосуванні кримінального процесуального законодавства України слід враховувати, наприклад, рішення ЄСПЛ від 15.11.2012 у справі «Гриненко проти України». У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення п. 1 та підп. «с» п. З ст. 6 КЗПЛ у зв’язку з тим, що заявнику не було забезпечено право на захист та право не свідчити проти себе, оскільки: 1) заявник мав право на доступ до захисника з самого початку його допиту і ЄСПЛ не було встановлено жодних вагомих підстав для його обмеження в такому праві у цей період, а також наявність будь-якої відмови заявника від цього права. Однак захисника йому не було надано. Крім того, зізнання у вчинен­ні злочину, надані заявником того дня, в подальшому було використано судом під час його засудження, що призвело до того, що право заявника на захист було непоправно порушено; 2) обставини справи вказують на те, що відсутність захисника на початко­вій стадії досудового слідства вплинула на реалізацію заявником його права відмови­тися від надання показань та права не свідчити проти себе. Так, заявника було допи-

Глава 2

тано в якості свідка незважаючи на те, що стосовно нього та інших осіб було поруше­но кримінальну справу. У ході такого допиту за відсутності захисника заявник, якого було попереджено як про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, так і про право не свідчити проти себе, міг заплутатись у своїх правах; 3) незважаючи на те, що заявнику було призначено двох захисників, його було неодноразово допита­но виключно в присутності захисника, якого йому було призначено слідчими органа­ми. При цьому не було жодних підтверджень того, що захисник, якого запросив батько заявника, був належним чином повідомлений про такі слідчі дії.

Вплив рішень ЄСПЛ на кримінальне процесуальне законодавство, правозастосов- І ну практику, правосвідомість, науку виявляється в їх функціях. Поряд із загальними функціями джерела кримінального процесуального права рішення ЄСПЛ виконують ряд своїх специфічних функцій: тлумачну, формування досвіду застосування Конвен­ції та Протоколів до неї щодо захисту прав і свобод людини у сфері кримінального судочинства, удосконалення кримінального процесуального законодавства та право- ' застосовної практики, удосконалення правосуддя у кримінальних справах, інформа­ційну, взаємодії з наукою кримінального процесу та розвитку правової доктрини.

Для реалізації рішень ЄСПЛ в Україні необхідно, щоб рішення, причому не тіль- І ки стосовно України, але також і щодо інших країн - учасниць Конвенції, були пере­кладені українською мовою та офіційно опубліковані.

Зауважимо, що процес формування єдиного правового простору Європи у галузі І прав людини забезпечується не тільки нормами національних конституцій, у яких проголошено, що чинні міжнародні договори, належним чином ратифіковані держа­вами, є частиною національного законодавства, та актами ЄСПЛ і відповідною право-творчістю національних судових органів, а й створенням єдиної юридичної доктрини ' в цій сфері права.

Новим для кримінального процесу є таке джерело кримінального процесуального І права, як висновки ВСУ. Відповідно до ст. 458 КПК висновки ВСУ, викладені у його ухвалах, у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відпо-відну норму закону, та для всіх судів України. Невиконання судових рішень тягне за І собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, такі висновки ВСУ містяться в ухвалах ВСУ, якщо він встановить, що су- І дове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відпо­відальність щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що по­тягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень, є незаконним, він скасо­вує його повністю чи частково, змінює його і ухвалює нове судове рішення або на­правляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. У мотивувальній час­тині ухвали має міститися обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання. У резолютивній частині нового судового рішення має міститися висновок про те, як саме має застосовуватися відповідна норма закону України про кримінальну відповідальність щодо подібних суспільно небезпечних ді­янь (ч. 2 ст. 455 КПК).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 84; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!