Кримінальне процесуальне право та його джерела

ст. 150 Конституції може порушувати перед КСУ питання про відповідність Консти­туції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у таких випадках: коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цьо­го, суперечить їй; коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий ВР України або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України; коли укази Президен­та України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуван­ню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй. Згідно з п. З цієї ж Постанови суд може на підставі ст. 144 Конституції визнати такими, що не відповідають Конституції чи законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а на підставі ст. 124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, відомств, місце­вих державних адміністрацій тощо.

Таким чином, за необхідності норми Конституції можуть бути безпосередньо за­стосовані у кримінальному провадженні. Завдяки цьому Конституція виступає гаран­том дотримання в кримінальному судочинстві прав людини та демократичних основ кримінального провадження.

Чинні міжнародні договори, згода на обов язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України) і засто­совуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України»), та виступають джерелом кримінального процесуального права.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про міжнародні договори України» міжнародний договір України - це укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, про­токол тощо).

Слід мати на увазі, що відповідно до ч. 4 ст. 9 КПК, ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України», якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відпо­відному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного дого­вору. Отже, за загальним правилом норми міжнародного договору України мають пріоритет над нормами відповідних актів внутрішнього законодавства.

Міжнародні договори України, що регулюють кримінальну процесуальну діяль­ність, умовно можуть бути поділені на окремі групи:

1) міжнародні конвенції, що визвачають правовв становище осоои у ифері еримі­нального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінальних процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному про-

Глава 2

вадженні. Зокрема, ВР України ратифіковані: Конвенція про захист прав людинЛ і основоположних свобод; Європейська конвенція про видачу правопорушників; Єв| ропейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах; Європейські конвенція про передачу провадження у кримінальних справах та ін.;

2) міжнародні конвенції, що спрямовані на співробітництво держав-учасниць цих договорів на боротьбу зі злочинами, що мають міжнародний характер. Серед таких конвенцій слід назвати Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом, Конвенцій* Ради Європи про запобігання тероризму, Європейську конвенцію про кіберзлочинність, Кримінальну конвенцію про боротьбу з корупцією;

3) двосторонні договори України про надання правової допомоги з кримінальних справ, ратифіковані ВР України: Угода між Україною та Великою Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією про правову допомогу в цивільний і кримінальних справах; Договір між Україною і Китайською Народною Республіко^ про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах; Договір між Українок) і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кри­мінальних справах та ін.;

4) міжнародні договори, відносно яких Україна виступає правонаступником: До­говір між СРСР і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах; Договір між СРСР і Фінляндською Республікою про правовий захист та правову допомогу у цивільних, сімейних і кри­мінальних справах; Договір між СРСР і Алжирською Народною Демократичною Республікою про взаємне надання правової допомоги та ін. У цих двосторонніх до­говорах визначається порядок надання правової допомоги у кримінальних справах -провадження слідчих дій, порядок видачі осіб, що вчинили злочин, та інші питання, пов’язані із здійсненням кримінального провадження.

Окрему групу міжнародних договорів України становлять міжвідомчі міжнародні договори України. Згідно зі ст. З ЗУ «Про міжнародні договори України» міжвідом­чими є міжнародні договори України з питань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

На сучасному етапі розвитку кримінального процесуального права збільшується питома вага міжвідомчих міжнародних договорів України, укладених Генеральною прокуратурою України, МВС, МЮ з відповідними міністерствами та відомствами інших країн, а отже, й посилюється їх роль у сфері боротьби зі злочинністю. Наведе­ні акти мають підзаконний характер, оскільки укладаються, як правило, на виконання міжнародних договорів, ратифікованих ВР України, та в межах компетенції, визна­ченої законами. Так, наприклад, Угодою про співробітництво між Генеральною про­куратурою України та Генеральною прокуратурою Російської Федерації (набрала чинності 15.09.2010) встановлено, що сторони здійснюють співробітництво в таких основних напрямах: 1) забезпечення захисту прав і свобод людини та громадянина; 2) боротьба зі злочинністю, у тому числі в її організованих формах, тероризмом, ко­рупцією, торгівлею людьми та людськими органами, незаконним обігом зброї, нарко­тичних засобів і психотропних речовин, злочинами у сфері економіки та високих технологій (кіберзлочинністю), а також іншими видами злочинів, що становлять підвищену загрозу для суспільства; 3) організація та забезпечення виконання між-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 57; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!