Необхідність управління потенціалом підприємства та його сутність

Успіх у будь-якій підприємницькій діяльності в основному визначається правильно обраною стратегією управління потенціалом підприємства. Вибір стратегії, в свою чергу, залежить від ряду факторів: яким обсягом потенціалу володіє підприємство; наскільки високий рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства; яка його ринкова частка; ким воно є - лідером, суперником чи аутсайдером; які цілі підприємство ставить перед собою (зміцнити лідерство, вийти в лідери, закріпитися „посередині" або уникнути банкрутства). Залежно від поставлених цілей підприємство обирає ту чи іншу стратегію поведінки на ринку. При цьому сама технологія управління потенціалом підприємства включає такі етани:

1) оцінку структури, динаміки і ефективності використання потенціалу підприємства, його частки на ринку;

2) оцінку конкурентоспроможності потенціалу підприємства;

3) аналіз резервів і витрат потенціалу підприємства;

4) вибір стратегії та тактики по підвищенню конкурентоспромож­ності потенціалу підприємства;

5) проведення заходів по підвищенню конкурентоспроможності потенціалу підприємства, виходячи з обраної стратегії та тактики.

Таким чином, управління потенціалом підприємства в умовах ринку полягає, по суті, в управлінні його конкурентоспроможністю та без­пекою через ефективне і раціональне використання наявного ресурсного потенціалу.

Для здійснення виробничої діяльності кожне підприємство повинно мати певний набір виробничих ресурсів, які в максимально можливому своєму обсязі становлять його ресурсний потенціал.

Основу ресурсного потенціалу будь-якого аграрного підприємства складають економічні і природні ресурси.

У теорії і господарській практиці сформувалося досить чітке уявлення про склад виробничих ресурсів підприємства. До складу виробничих ресурсів звичайно включають:

- трудові ресурси;

- фінансові ресурси;

- матеріальні ресурси, які складаються з основних фондів (засобів) і оборотних активів;

- нематеріальні ресурси;

- інформаційні ресурси;

- природні ресурси.

Трудові ресурси – це люди, які мають необхідний фізичний і розумовий розвиток і володіють знаннями і навиками необхідними для праці в сільському господарстві. В складі трудових ресурсів виділяють також персонал підприємства. Це сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як з юридичною особою у відносинах, регульованих КЗПП України й іншими правовими актами про трудову діяльність і наймання.

Трудові ресурси чи персонал підприємства утворюють трудовий колектив працівників з визначеною структурою відповідно до структури виробництва, форми власності й організаційного устрою конкретного підприємства.

Людські ресурси є головним ресурсом будь-якого підприєм­ства, від кваліфікації і продуктивності праці яких залежать бага­то в чому результати господарської діяльності, досягнення по­ставлених цілей, здатність підприємства вигравати в конку­рентній боротьбі. Людські ресурси надають руху матеріально-ре­човим елементам виробництва, створюють продукт, вартість і до­дану вартість у формі прибутку.

Відмінність людських ресурсів від інших видів ресурсів фірми полягає в тому, що кожен найма­ний робітник може відмовитися від запропонованих йому умов і вимагати зміни умов праці і модифікації неприйнятних, з його точки зору, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальнос­тям, може, нарешті, звільнитися з підприємства за власним ба­жанням. Витрати на персонал, які включають витрати на оплатупраці, житло, соціальний захист працівників, професійне навчан­ня, культурно-побутове обслуговування і податки, пов'язані з використанням робочої сили, займають друге місце в структурі витрат підприємства після матеріальних витрат виробничого підприємства.

З метою ефективного використання трудового потенціалу на підприємствах здійснюється його управління, яке включає аналіз кадрового потенціалу рівня його використання, визначення по­треби в працівниках різних спеціальностях, прогнозування і планування чисельності працівників усього підприємства й окремих його підрозділів по різних структурних групах; розміщення працівників і координацію їхньої діяльності; мотивацію праці працівників; облік результатів праці працівників; контроль за ви­конанням завдань, інструкцій, розпоряджень, наказів.

Необхідність управління кадровим потенціалом випливає із сутності спільної діяльності великої кількості людей, яка перед­бачає розробку і реалізацію на практиці цілісної системи впливу на персонал з метою забезпечення ним необхідних умов для ви­конання належних функцій.

Фінансові ресурси - це кошти, які формуються при утво­ренні підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу товарів та продукції, виконання робіт і надан­ня послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансу­вання.

Усі джерела коштів, які використовуються для формування фінансових ресурсів, можна поділити на дві групи: власні і пози­кові.

У процесі формування і використання власних та позикових фі­нансових ресурсів виникає потреба постійно керувати цим процесом.

Процес управління фінансовими ресурсами включає:

• аналіз фактичного формування і використання власних та по­зикових фінансових ресурсів у попередні періоди, виявлення резервів поліпшення їхнього формування і використання;

• розробка прогнозів і планів формування та використання фінансових ресурсів на найближчу перспективу;

• розробку фінансової політики підприємства, у тому числі, розподілу прибутку, виконання податкових зобов'язань тощо;

• визначення доцільності додаткового залучення фінансових ресурсів за рахунок емісії акцій, облігацій, одержання банків­ського фінансового кредиту тощо;

• організація процесу формування і використання фінансових ресурсів підприємства;

• облік і контроль процесів формування і використання фінансових ресурсів.

Управління фінансовими ресурсами підприємства здійсню­ється, як правило, фінансовою чи економічною службою підпри­ємства. Однак основна відповідальність за управління фінансо­вими ресурсами покладається на керівника підприємства чи власника-підприємця.

Матеріальні ресурси - включають основні фонди й оборотні активи підприємства.

Управління основними засобами підпри­ємства можна розглядати з позиції ефективності їхнього викори­стання в господарському обороті.

Таким чином, управління основними виробничими фондами в основному зводиться до того, щоб забезпечити своєчасне відновлення і підвищення ефективності їхнього використання. При цьому необхідно враховувати, що основні виробничі фонди піддаються не тільки фізичному зносу, а й, що особливо важливо, моральному зносу, коли практично ще нові машини чи устатку­вання мають нижчі показники в порівнянні із щойно створеними. Моральний знос у першу чергу стосується активної частини ос­новних виробничих фондів і меншою мірою пасивної частини. Це дозволяє в процесі управління зосереджувати увагу на таких ви­дах основних виробничих фондів, як машини, у т.ч. силові і ро­бочі, устаткування, транспортні засоби, інструменти, прилади, комп'ютерну техніку.

Оборотні активи - частина майна підприємства, яка включає матеріальні і грошові засоби, авансована і використовувана як предмети праці при виробництві продукції (виконанні робіт, на­данні послуг), що одноразово бере участь у виробничому процесі і повністю переносять свою вартість на готову продукцію (роботи, послуги).

Оборотні активи забезпечують безперервність і ритмічність усіх процесів, які відбуваються на підприємствах: постачання виробництва. Збуту, фінансування.

Процес управління оборотними активами, по суті, зводиться до управління їхнім рухом на кожній стадії кругообігу і прийняття відповідних рішень з прискорення чи уповільнення темпів цього руху. При цьому необхідно враховувати, що на кожній стадії кру­гообігу оборотні активи мають специфічну форму, і в зв'язку з цим слід застосовувати особливі підходи і методи в процесі управління. Найбільша відповідальність у процесі управління оборотними ак­тивами повинна бути в грошовій стадії, тому що саме тут заклада­ються майбутні успіхи чи невдачі підприємства. Істотне значення мають товарна і розрахункова стадії кругообігу оборотних активів, де можна досить активно вплинути на результативність руху обо­ротних активів, прискорити чи уповільнити їх кругообіг, а, отже, збільшити чи зменшити формовані доходи і прибуток.

Керувати оборотними активами - означає аналізувати потре­бу в них на кожній стадії кругообігу, визначати постійну і змінну величину оборотних активів на кожній стадії, прогнозувати і пла­нувати потребу в окремих видах оборотних активів, регулювати й організовувати процес кругообігу оборотних активів, стимулюва­ти його прискорення, оцінювати ефективність їх використання, приймати відповідні оперативні, поточні чи стратегічні рішення щодо їх формування і використання.

Нематеріальні активи - частина майна підприємства, яка ха­рактеризує об'єкти інтелектуальної власності й інші аналогічні права, що належать підприємству.

Нематеріальні активи формуються в міру необхідності. В умовах ринкової економіки усе більше підприємств у складі своїх активів має нематеріальні активи, до яких належать патен­ти, комп'ютерні програми, різні ліцензії, сертифікати на право здійснення діяльності чи користування яким-небудь майном, ви­находи, ноу-хау, права власності на землю тощо.

Управління нематеріальними активами в основному зводить­ся до своєчасного придбання таких активів, їхнього відтворення через амортизацію, а також умілого користування в процесі здійснення виробничої чи іншої господарської діяльності.

Інформаційні ресурси - сукупність внутрішньої і зовнішньої інформації, яка необхідна керівництву підприємства, а також усім його службам і підрозділам для досягнення поставленої ме­ти й очікуваних результатів.

Управління інформаційними ресурсами спрямоване на мак­симально ефективне використання внутрішньої і зовнішньої інформації для прийняття потрібних і своєчасних рішень, які за­безпечують досягнення мети, вирішення конкретних оператив­них, тактичних чи стратегічних завдань.

Інформація формує основу для аналізу господарської діяль­ності, розробки оперативних, поточних і стратегічних прогнозів та планів. Тому збиранню, аналізу і використанню інформації не­обхідно приділяти найпильнішу увагу.

2.2. Основні напрями та особливості управління потенціалом підприємства

Як не одноразово вже зазначалось, найважливіша умова ефективного використання виробничого потенціалу - це дотримання збалансованості та якісної відповідності між собою усіх його структурних елементів, організація їх взаємодії.

З точки зору організації виробництва виробничий потенціал розглядається як складна система взаємопов'язаних характеристик окремих його елементів. Останні, в свою чергу, здатні заміщати один одного. Наприклад, із збільшенням основних фондів та рівня їх автоматизації, знижується частка такого елементу виробничого потенціалу, як робоча сила. В той же час додаткове залучення працівників скорочує в структурі потенціалу обсяги енергетичного ресурсу (елементу) і основних фондів. Найбільший ефект можна досягти у випадку впровадження прогресивних технологічних процесів та нових видів техніки, що призведе до суттєвого зменшення потреб в інших елементах виробничого потенціалу.

По різному в часі відігравав свою роль і кожен окремий елемент виробничого потенціалу. В період командно-адміністративної економіки та переважання екстенсивних факторів виробництва велике значення надавалось постійному нарощуванню обсягів трудових ресурсів, матеріалів і сировини, виробничого обладнання.

В ринкових умовах суттєво зросла роль впровадження та використання у виробництві нових прогресивних видів техніки, швидке прийняття рішень, використання ринкової інформації, орієнтація на споживача, підвищення конкурентоспроможності продукції (послуг), що виробляється, та покращення її споживчих характеристик.

Покращенням якого-небудь одного елементу неможливо суттєво збільшити значення виробничого потенціалу. Мова йде про комплексне вдосконалення складових його взаємопов'язаних частин. Останнє твердження доведене довгою практикою роботи промислових підприємств, коли постійне зростання фондоозброєності праці при невідповідній технологічній базі та недостатній кваліфікації робітників не супроводжувався помітним покращенням техніко-економічних показників. Отже, максимальне підвищення виробничого потенціалу і його якісне вдосконалення можливі при одночасній модернізації всіх його складових елементів.

Провідна роль в управлінні потенціалом належить виявленню та використанню резервів потенціалу. Тому особливу увагу при вдосконалені виробничого потенціалу потрібно надавати вивченню і детальному аналізу зовнішнього середовища (ринків, конкурентів, постачальників і особливо споживачів, динаміки розвитку їх споживчих інтересів та побажань), визначення "сильних" та "слабких" сторін підприємства та аналізу наявних організаційних резервів.

Організаційні резерви представляють собою потенційні, не використані в конкретних умовах можливості розвитку виробництва і його інтенсифікації за рахунок вдосконалення організації виробництва, праці та управління.

Оскільки, управління виробничим потенціалом має своєю головною метою створення умов для найкращого використання всіх видів ресурсів, відповідно до цього організаційні резерви класифікують за такими ознаками:

1. резерви покращення використання засобів праці - це можливості завантаження виробничих потужностей більш повно, збільшення змінності роботи обладнання, скорочення часу перебування його в ремонті, максимальне використання технічних параметрів устаткування та інших типів обладнання;

2. резерви скорочення часу виробництва являють собою невикористані можливості скорочення періоду підготовки виробництва і освоєння нових видів продукції, скорочення тривалості виробничого циклу, а також зменшення розмірів виробничих запасів;

3. резерви покращення використання трудових ресурсів визначають можливості росту продуктивності праці за рахунок більш повного завантаження робітників з урахуванням їх кваліфікації та здобутого досвіду, а також скорочення витрат і непродуктивних затрат робочого часу;

4. резерви підвищення якості продукції характеризують можливості подальшого покращення техніко-економічних параметрів виробів, що виготовляються, збільшення питомої ваги високоякісної продукції у загальному обсязі виробництва, скорочення браку.

Реалізація кожної із названих вище груп резервів забезпечується різноманітними напрямками організаційної діяльності виробництва, технічних та економічних служб. Різноманітність виробничо-технічних умов роботи паграрних підприємств визначає роль різних шляхів використання організаційних резервів.

При цьому основні напрямки реалізації організаційних резервів, в свою чергу, можуть бути поділені на дві групи: ті, що дозволяють реалізувати резерви визначеного виду; ті, що мають комплексний характер і реалізують можливості використання різних видів резервів.

Наприклад, такі шляхи реалізації резервів, як вдосконалення виробничої структури, розробка і впровадження нових систем оперативного планування, впровадження колективного підряду, дозволяють використовувати практично всі види резервів.

В той же час резерви покращення використання засобів праці за рахунок скорочення часу перебування устаткування в ремонті - це можливості вдосконалення організації ремонту, а скорочення браку досягається шляхом активізації "людського фактора", організації роботи гуртків якості та інше.

Значним і досі мало використовуваним резервом підвищення виробничого потенціалу є підвищення ефективності капіталовкладень, шляхом значного скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу - від проектування до освоєння введених в дію виробничих об'єктів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Ефективне управління виробничим потенціалом пов'язане із ефективним управлінням кожним з його елементів. Основні напрямки зосередження зусиль керівників стосовно управління потенціалом мають наступний вигляд:

- зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництв;

- модернізація обладнання;

- запровадження автоматизованих систем управління;

- механізація та автоматизація виробництва;

- застосування прогресивних технологій;

- використання альтернативних видів сировини, матеріалів та енергії, які характеризуються економністю та (або) підвищеною якістю;

- удосконалення виробничої та управлінської структур;

- раціональний розподіл функції управління;

- раціональний розподіл та організація праці робітників;

- збільшення реального фонду робочого часу;

- відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва;

- диверсифікація та введення в експлуатацію нових цехів;

- підвищення кваліфікації працівників;

- покращення умов праці тощо.

Нагромадження і оновлення виробничого потенціалу підприємства здійснюється у процесі технічного переозброєння, реконструкції, модернізації та розширення діючих або спорудження нових виробничих одиниць (цехів, заводів, і т.д.).

Такі форми відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємства виступаютьяк взаємозв'язані елементи єдиного відтворювального процесу, що доповнюють один одного.

Шляхи підвищення ефективності використання основних елементів виробничого потенціалу:

1. Місце реалізації у системі управління діяльністю:

а) зовнішні:

- державна економічна та соціальна політика;

- інституціональні механізми;

- інфраструктура;

- структурні зміни.

б) внутрішні:

- технологія;

- устаткування;

- матеріали та енергія;

- вироби;

- працівники;

- організація та методи управління;

- методи роботи, стиль управління.

2. Основні напрямки розвитку та вдосконалення діяльності:

- науково-технічний прогрес;

- структура виробництва;

- організаційна система управління;

- форми і методи організації діяльності;

- конкурентоспроможність продукції;

- планування і мотивація діяльності;

- зовнішньоекономічна діяльність.

3. Джерела підвищення ефективності:

- зростання продуктивності праці;

- зниження фондомісткості, матеріаломісткості, продукції;

- раціональне використання природних ресурсів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 86; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!