КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Тема № 12. Страхування та страховий ринок
12.1. Економічна необхідність і суть страхування
Економічна категорія страхування є складовою частиною категорії фінансів. Але якщо фінанси пов’язані з розподілом і перерозподілом доходів та накопичень, то страхування охоплює лише сферу перерозподілу. Елементи системи страхування: Страховик - це юридична особа, яка одержала ліцензію на право здійснення страхової діяльності; Страхувальник - це фізична особа, яка платить страхові внески і при настанні страхового випадку має право на страхове відшкодування. Страховий ризик - це подія, внаслідок настання якої проводиться страхування. Страховий випадок - це подія, у разі настання якої виплачується страхове відшкодування. Страховий фонд - сукупність виділених зарезервованих грошових засобів. Можна виділити наступні ознаки, що характеризують таку категорію, як страхування: при страхуванні виникають грошові перерозподільнівідносини, які зумовлені можливістю настання непередбачених подій, тобто страхових випадків, які можуть нанести матеріальні збитки н/г і населенню; при страхуванні здійснюється розклад нанесених збитків між учасниками страхування, який носить замкнутий характер; страхування передбачає перерозподіл збитків як між територіальними одиницями, так і в часі (страхові фонди певних територій формуються кожен рік, так як невідомо, коли трапиться страховий випадок); повернення коштів, мобілізованих у страховий фонд (трапилось нещастя - виплачується страхова сума); Страхування - це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду призначеного для покриття можливих збитків, нанесених суб’єктам господарювання чи фізичним особам, або вирівнювання втрат у сімейних доходах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що відбулися.
12.2. Функції що виконує страхування
Страхування виступає як метод страхового захисту сімей, громадян, їх майна, майна підприємств і т.д., тобто страхування пов’язане з покриттям матеріальних збитків з одного боку і втрат в сімейних доходах з іншого. Сутність страхування проявляється в його функціях: 1) ризиковій; 2) попереджувальній; 3) зберігаючій. Ризикова - це головна функція, оскільки страховий ризик як вірогідність збитків пов’язаний з основним призначенням страхування з надання грошової допомоги господарствам, громадянам, що постраждали. Попереджувальна функція - суть її в тому, що частина страхового фонду використовується на зменшення, спинення наслідків страхового ризику. Зберігаюча функція - страхування на дожиття (збереження грошових сум до весілля і т.д.) - дозволяє реалізувати збережені грошові кошти. Можна ще назвати контрольну функцію, яка контролює строго цільове використання коштів.
12.3. Форми страхування. Класифікація форм страхування
Страхування може проводитись у таких формах: 1) обов’язковій; 2) добровільній. Суспільство в особі держави встановлює види обов’язкового страхування, тобто обов’язковість внесення певним колом страхувальників фіксованих страхових платежів (страхування 37% майна с/ підприємств, соціальне страхування, страхування пасажирів і військовослужбовців. Добровільне - це види страхування, які обирає сам суб’єкт (страхування майна громадян). Усю сукупність страхових відносин можна поділити на 5 галузей, які в свою чергу поділяються на підгалузі: 1) майнове страхування (об’єктом виступають матеріальні цінності): 1.1. страхування майна підприємств і організацій; 1.2. страхування майна сільськогосподарських підприємств (врожаї с/г культур, багаторічні насадження, с/г тварини у розмірі 70% від їх балансової вартості); 1.3. страхування майна кооперативів і громадських організацій; 1.4. страхування майна громадян (обов’язковому страхуванню підлягає 40% їх вартості, 60% можна застрахувати добровільно). 2) соціальне страхування (страхування пенсій, пільг) — вид обов’язкового страхування, його призначення - в необхідності матеріального забезпечення громадян, які в силу певних причин не можуть приймати участь у суспільно-корисній праці і не можуть за рахунок своєї праці підтримувати своє існування. Кошти соціального страхування використовуються у вигляді виплат, фінансування послуг і надання пільг: 1) виплати - це пенсії та виплати по лікарняних листах (по вагітності); 2) фінансування послуг - послуги закладів охорони здоров’я для відновлення працездатності, проведення оздоровчо-профілактичних заходів; 3) пільги - пільгові послуги для протезування, трудового навчання і працевлаштування інвалідів, надання їм юридичної допомоги, послуги інтернатів тощо.: 3) особисте страхування: 3.1. особисте страхування (добровільне страхування життя, страхування на певний строк дітей, до весілля. Страхову суму встановлює той, хто страхується. Особисте страхування може бути і обов’язковим - страхування пасажирів, військовослужбовців тощо); 3.2. страхування від нещасних випадків. 4) страхування відповідальності (раніше не було): 4.1. страхування заборгованості (кредитних ризиків). Суть його полягає в тому, що на страхування приймається ризик непогашення позичальником отриманих кредитів і % по них. Договір передбачає погашення від 50 до 90% суми непогашеного кредиту; 4.2 страхування громадської відповідальності на випадок завдання битків третім особам (водіїв автотранспортних засобів, підприємців перед робітниками по найму, авіаперевізників, забруднення навколишнього середовища); 4.3. страхування власників джерел підвищеної небезпеки (підприємств-виробників хімічних речовин). 5) страхування підприємницьких ризиків: 5.1. страхування на випадок неотримання прибутку; 5.2. непередбачених збитків, простоїв, зниження рентабельності, на випадок несплати рахунків тощо.
12.4. Доходи і витрати страховика, фінансові результати страхових компаній
У процесі формування і розподілу страхового фонду формуються доходи, витрати і фінансові результати страхових операцій. Доходи від страхових операцій - це надходження страхових платежів і внесків з різних видів страхування. До доходів страхової діяльності належать: 1) зароблені страхові платежі за договорами страхування і перестрахування; 2) частки від страхових сум, які виплачені тими, хто перестраховується; 3) комісійні винагороди за перестрахування; 4) надходження з резервних фондів.
Витрати страховика відбуваються у процесі розподілення страхового фонду. До них належать: 1) витрати на виплату страхового відшкодування і страхових сум; 2) відрахування до резервних фондів (за кожним видом страхування і в цілому); 3) відрахування на попереджувальні заходи (стихійне лихо, нещасні випадки); 4) витрати на ведення справ. Фінансові результати страхових операцій - це грошова оцінка результатів господарської діяльності страхової організації. Він визначається за кожним видом страхування окремо і за страховими операціями в цілому. Фінансовий результат страхових операцій визначається шляхом співставлення доходів і витрат страхових організацій. Якщо доходи перевищують витрати, то організація має прибуток. Загальний (балансовий) прибуток страховика складається: 1) із прибутку від страхової діяльності; 2) прибутку від інвестування і розміщення тимчасово вільних грошових коштів; 3) прибутку від інших операцій. Відношення річної суми прибутку до річної суми платежів називається рентабельністю страхових операцій. Цей показник визначається з кожного виду страхування і зі страхових операцій у цілому.
12.5. Страховий ринок і його суть
На сучасному етапі як різновид форм страхування є виникнення страхового ринку. Страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга - страховий захист, формується пропозиція і попит на неї. На страховому ринку відбувається формування і розподіл страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства. Суб’єктами страхового ринку є страхові організації, страховики і страхувальники (раніше була монополія в галузі страхування, а зараз ринкові відносини: покупець, продавець, послуга - вибір). Посередниками в проведенні страхування є брокери і страхові агенти. - страхові агенти - від страховика; - брокер - від страхувальника. Специфічний товар - це страхова послуга. Страхова діяльність в Україні регламентується Законом України “Про страхування”, який був прийнятий 7 травня 1996 р. З метою дотримання вимог даного Закону існує Державний Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - організаційна структура страхового ринку, яка здійснює нагляд з боку держави за дотриманням законодавства страховими організаціями та здійснює захист інтересів страхування. Функції: 1) видання страховикам ліцензію на проведення конкретних видів страхування і перестрахування; 2) ведення єдиного державного реєстру страхових організацій; 3) контроль за платоспроможністю страховиків, щодо виконання ними зобов’язань перед страхувальниками; 4) розробка нормативної та методичної документації з питань страхової діяльності. Рекомендована література до теми
1.Конституція України. К.: Преса України, - 1997. 2.Основи законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування від 14.01.98р. – № 16/98 – ВР//ВВР. –1998. - №23 3.ЗУ “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”. Урядовий кур’єр. 2001, № 11, 07.11.2001. №205 4.Василик О.Д. Теорія фінансів: Посібник. – К.: НІОС. 2000. 5.Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.: НІОС, 2002. План семінарських занять
1.Економічна необхідність і суть страхування. 2.Функції,що виконує страхування. 3.Форми та види страхування в Україні. 4.Доходи та витрати страховика, фінансові результати страхових компаній. 5.Страховий ринок і його сутність. Навчальні завдання індивідуальної роботи
1.Проаналізувати розвиток страхового ринку в Україні. Запитання для перевірки знань
1.Що таке страхування? 2.Розкрийте зміст наступних елементів системи страхування: страховик, страхувальник, страховий ризик, страхова подія, страховий фонд. 3.Що таке страховий ринок? Назвіть учасників та дайте характеристику їх діяльності на ринку. 4.Як оцінити господарську діяльність страховика? 5.Назвіть основні джерела доходів страховика та його видатків. 6.Яким чином держава регламентує діяльність страховиків? Самостійна робота студентів
Пропонується підготувати реферат та зробити на їх основі доповіді за такими темами: 1.Вплив страхування на фінансову системи України.
Тема 13. ФІНАНСОВИЙ РИНОК 13.1. Сутність та функції фінансового ринку
Фінанси і фінансова система проявляють свою дію на фінансовому ринку. Фінансовий ринок -це сфера реалізації фінансових активів і фінансових відносин між продавцями і покупцями цих активів. Фінансові активи - це товари, що обертаються на фінансовому ринку (гроші (як гривня, так і валюта), депозити, цінні папери різних видів, позичковий капітал, дорогоцінні метали і дорогоцінні камені, об’єкти нерухомості. Поняття «фінансовий ринок» охоплює різноманітні ринки, котрі складаються з багатьох інститутів. Кожний ринок має справу з певним типом зобов’язань (цінних паперів), обслуговує різних клієнтів, діє у різних регіонах. Розвинута ринкова економіка взагалі передбачає існування багатьох типів різноманітних ринків. Стан економіки значною мірою зумовлений ефективністю переливу фондів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба у капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб’єктів економіки та розмірів, структура заощаджень та інвестицій, тим більшою є необхідність у існуванні фінансового ринку. Функціями фінансового ринку є: головна - акумуляція та перерозподіл позичкових капіталів для інвестування їх в економіку (завдяки фінансовим ринкам здійснюється акумулювання коштів багатьох дрібних інвесторів, що створює можливості для виконання капіталомістких проектів; мобілізація тимчасово вільних коштів; перерозподіл коштів між різними ланками економіки, що в цілому сприяє економічному зростанню країни). реалізація вартості і споживчої вартості, укладеної у фінансових активах (на фінансовому ринку зіштовхуються попит в особі покупця фінансових активів і пропозиція в особі продавця цих активів. Кожен із них має свої інтереси, що можуть збігатися або не збігатися. При співпаданні інтересів відбувається акт купівлі-продажу фінансових активів); організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників) - ця функція проявляється через створення системи різноманітних інститутів по реалізації фінансових активів (банків, бірж, брокерських контор, інвестиційних фондів, фондових магазинів і т.п.). Її задача полягає у створенні нормальних умов для реалізації грошових ресурсів споживачів (покупців, вкладників) в обмін на фінансові активи, що іх цікавлять; фінансове забезпечення процесів інвестування і споживання - полягає у створенні фінансовим ринком умов для збирання (накопичення капіталу або взяття його в борг) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу і задоволення особистих потреб. вплив на грошове обертання - створення фінансовим ринком умов для безупинного спрямування грошей у процесі вчинення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обертанні. Через дану функцію здійснюється реалізація грошової політики держави. відшкодування витрат на виробництво й обертання цих активів і забезпечення нормального ходу процесу їх подальшого виробництва і обертання.
13.2. Структура фінансового ринку
Організаційно фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які здійснюється рух позичкового капіталу. Фінансові ринки спеціалізуються на виконанні певних видів фінансових операцій та використанні різноманітних фінансових інструментів. Розрізняють декілька ознак, що закладаються в основу поділу фінансового ринку на види: І. По основній групі фінансових активів фінансовий ринок підрозділяється на: валютний ринок (ринок долару США, ринок німецької марки...); ринок дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів (ринок золота, срібла, алмазів...); ринок цінних паперів (фондовий, ринок боргових зобов’язань, ринок корпоративних цінних паперів); грошовий ринок (ринок грошей, короткострокових кредитів); кредитний ринок (середньо- та довгостроковий кредит, міжбанківський); страховий ринок (страхування життя і майнове страхування, пенсійні фонди); ринок інструментів нерухомості (ринок земельних ділянок, ринок квартир); ІІ. За сферою поширення (по широті охоплення): міжнародний (світовий) фіанансовий ринок - це центри зосередження банків та інших кредитно-фінансових інститутів, що чинять міжнародні валютні та кредитні операції, угоди із золотом, цінними паперами (найбільші фінансові центри - Лондон, Париж, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур); внутрішній - це фінансовий ринок, що функціонує усередині даної держави. У свою чергу, як міжнародний (тобто світовий), так і внутрішній ринок складається з ряду регіональних ринків, що утворюються фінансовими центрами (банками, біржами, фінансовими компаніями і т.д.) в окремих регіонах світу або даної держави. ІІІ. По ступеню організованості: організований - це функціонуючий по визначених правилах, установлених спеціальними фінансовими заснуваннями: банками, ломбардами, фінансовими біржами (фондовий, валютний, дорогоцінних металів і каменів); неорганізований - являє собою сферу купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути. ІV. За характером власності на цінні папери: первинний - тобто такі, на яких цінні папери продають ті фірми або державні органи, що їх випустили з метою залучення коштів (фірма, що продає свої акції; уряд, що випускає державні облігації); вторинний - цінні папери продаються та перепродуються різними власниками. Ці ринки доступніші широким колам фізичних та юридичних осіб порівняно з первинними ринками.
13.3. Ринок цінних паперів. Акції та їх види
Цінні папери - це свідоцтва про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери - майнове право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується у цьому документі. Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи. Проте капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються і купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. Цінні папери поділяють на три види: – акції; – облігації; – похідні від них (вторинні цінні папери). Акція - цінний папір, без установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акцій як співвласники товариства мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції, що випускаються в обіг, класифікуються за різними ознаками: І. За характером розпорядження: іменні - реєструються в акціонерних книгах корпорацій на ім’я власника. Передача їх іншій особі вимагає дозволу правління корпорацій. на пред’явника - емітується без зазначення власника. ІІ. Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією, акції поділяються: привілейовані (преференційні) - надають їх власникам певні переваги порівняно з власниками простих акцій. По привілейованих акціях встановлюється фіксований дивіденд, який виплачується раніше, ніж його визначають для власника простих акцій. Під час ліквідації корпорації насамперед задовольняються претензії власників привілейованих акцій, а потім уже простих. Привілейована акція, як правило, не дає власнику права голосу на загальних зборах акціонерів (це вигідно контролюючій групі акціонерів, яка не бажає втручання акціонерів у справи корпорацій). Однак, якщо корпорація не сплачує дивіденди декілька разів підряд, то власники акцій одержують право голосу. прості (звичайні) - найчастіше дає власникові право одного голосу на загальних зборах акціонерів. З точки зору доходності прості акції є найбільш ризикованим видом цінних паперів, оскільки розмір дивідендів по них не фіксується, він залежить від фінансового стану корпорації й оплачується з прибутку в останню чергу, тобто після оплати процентів, податків і фіксованих дивідендів. Проте в умовах сприятливої економічної кон’юнктури власники простих акцій мають шанс одержати дивіденди, що значно перевищують фіксовані і швидко збільшити свій капітал.
13.4. Суть та види облігацій Облігація - це свідоцтво про надання позички до 1 року); б) короткострокові (1 до 3); в) середньострокові (3 до 10); г) довгострокові більше 10 років. згідно із способом виплати доходів: а) лотерейні (виграшні); б) відсоткові; в) з виплатою доходів на дисконтній основі (вони реалізуються за номінальними цінами із знижкою, а казначейство викупляє їх за номінальними цінами). корпоративні облігації - це свідоцтво про надання їх власниками довгострокової позички корпорації, фірмі, підприємству. Вони поділяються: згідно характеру забезпечення: а) заставні; б) беззаставні (виступає платоспроможність корпорацій). за порядком оплати: а) облігації з правом дострокового відкликання; б) безвідкличні; в) конвертовані - їх можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде вигідно; г) неконвертовані.
Випуск облігацій - більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому що відсотки по облігаціям сплачуються з прибутку до виплати податків. Казначейські зобов’язання - це державні цінні папери на пред’явника, що розміщуються на добровільних засадах серед населення. За строком обігу розрізняють: довгострокові зобов’язання (від 5 до 10 років); середньострокові (від 1 до 5 років); короткострокові (до 1 року). Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Вони бувають: 1) строкові; 2) до запитання; 3) іменні; 4) на пред’явника. Вексель - це письмове абстрактне і безспірне зобов’язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Вони бувають: прості: перевідні. Контроль за випуском та обігом цінних паперів, за діяльністю фондових бірж здійснює Міністерство фінансів і місцеві фінансові органи. 13.5. Формування курсової вартості цінних паперів
Цінні папери мають номінальну і ринкову вартість або ціну. Номінальною (особовою) називають вартість (або ціну), зазначену на цінному папері. Але купівля-продаж цінних паперів провадиться не за номіналом, а за цінами, що складаються на ринку цінних паперів. Ціна, за якою папери продаються і купуються на ринку, називається ринковою ціною, або курсом цінних паперів. Курс акцій залежить від: річного дивіденду, який вона приносить; рівня позичкового відсотку; співвідношення між пропозицією акцій і попитом на них. Курс акцій тим вищий, чим більший є дивіденд, виплачуваний по ній, і чим нижчий є рівень позичкового відсотка, оскільки, купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює виплачуваний по них дивіденд з тим доходом, який він міг би одержати, поклавши свій капітал у банк, тобто з позичковим відсотком. Припустимо, що акція, незалежно від її номінальної вартості, що дає щорічно дивіденд у 12 дол., а рівень позичкового відсотку дорівнює 4, тоді середній курс цієї акції (без урахування співвідношення попиту і пропозиції на ринку) становитиме 300 дол., оскільки саме така сума, покладена у банк із розрахунку 4% річних, принесе доход, який дорівнює 12 дол. Середній курс акцій дорівнює сумі грошового капіталу, яка принесе доход, що дорівнює дивіденду, в разі вкладання цієї суми в банк (чи передачі у позичку). Курс акцій розраховується за формулою: Д ´100 Ка = ---------------, Рп де Д - сума річного дивіденду по акції; Рп - рівень позичкового відсотку. З курсовою ціною акцій пов’язаний установчий прибуток акціонерної компанії. Він утворюється як різниця між сумарною курсовою вартістю акцій, що емітується, і сумою грошового капіталу, вкладеного засновниками в організацію компанії, незалежно від форми вкладення - чи то оплата акцій за номіналом, чи мінімальний внесок або ж оплата підприємства, що підлягає придбанню засновниками. Курс облігацій залежить від: номінальної вартості річного доходу, який вона приносить; рівня позичкового відсотку; кількості років, що залишилися до погашення облігації; співвідношення між пропозицією облігацій і попитом на них. Середній курс облігації, за яким рівень доходів і рівень позичкового відсотку однакові, дорівнюватиме номінальній вартості, Якщо ж рівень доходу по облігації нижчий за рівень позичкового відсотку, тоді її середній курс буде меншим за номінальну вартість, а при рівні доходу по облігації вищому за рівень позичкового відсотка - більшим. Сн (НД + 1) Ко = -------------------; НРп + 1 де: Сн - номінальна вартість облігації; Н - кількість років, що залишилися до погашення облігації; Д - сума річного доходу по облігації; Рп - рівень позичкового відсотку. Курсова вартість цінних паперів постійно коливається залежно від зміни співвідношення між попитом на ті або інші цінні папери та їх пропозицію на ринку. У свою чергу, попит і пропозиція залежать від очікуваної зміни рівня позичкового відсотка, а за звичайними акціями - і доходів, які визначаються насамперед перспективами розвитку корпорацій, що випустила акції, а також станом політичного становища, загальною економічною ситуацією в країні. На курс цінних паперів також впливає стан державних фінансів і грошового обігу. Інфляційне знецінення грошей призводить до зменшення попиту на цінні папери з фіксованим доходом і водночас зростає попит на звичайні акції, облігації, що конвертуються.
13.6. Організація біржі та біржові операції
Біржа - це організований ринок цінних паперів, який функціонує на підставі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі. За правовим статусом розрізняють біржі, організовані як акціонерні товариства, і біржі, засновані державою як публічно-правові інститути (у сучасних умовах діяльність бірж незалежно від їх правового статусу спрямовується і контролюється державою у відповідності з прийнятими законами). Основні функції фондових бірж: мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень шляхом продажу цінних паперів біржовими посередниками на первинному і вторинному ринках; кредитування і фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку; концентрація організацій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції; забезпечення публічності цінних паперів. Найстаріша фондова біржа в Амстердамі, що функціонує і нині, була організована у 1608 р. Фондові біржі є у багатьох країнах світу. Найбільші з них за розмірами обігу цінних паперів і за кількістю членів - Нью-Йоркська і Токійська. Спільним для всіх бірж є: Правом торгівлі на біржі користуються лише її члени. Всі інші можуть купувати й продавати цінні папери лише через членів біржі, чи під їх наглядом. Кількість членів біржі строго обмежена - вона може бути збільшена лише за рішенням біржовика. Члени біржі при укладанні угоди з цінними паперами діють як приватні підприємці. Доступ у приміщення біржі мають лише ті особи, для яких біржові угоди є професією. На кожній біржі є особлива галерея для спостерігачів за біржовими операціями, куди відкритий вільний доступ для відвідувачів. Той, хто хоче здійснити на біржі угоду на купівлю-продаж, повинен звертатись до біржового посередника (маклер, дилер, брокер, джоббер, біржовий торговець, чи інший комерсант, що визначається статутом біржі). Крім них на біржі є спеціальні представники банків - біржові агенти банків. Вони укладають біржові угоди від імені і за кошти банків. Для утримання заявки на біржову операцію як мінімум повинні бути представлені такі документи: точні назви цінних паперів; ціна, за якою повинна бути здійснена угода; При зазначенні ціни, слід підкреслювати, чи є вона твердою, тобто лімітованою, чи допускає деякі види відхилення. Лімітована цінова заявка означає, що у дорученні банку закладається ціна, яку не можна перевищити при угоді про купівлю цінних паперів, чи знизити при їх продажу. Нелімітоване замовлення, отримане банком чи маклером, означає, що доручення буде виконано залежно від співвідношення попиту та пропозиції на біржі. До обов’язкових характеристик заявки на здійснення біржових операцій належить термін її дії. Наприклад: «діє лише на сьогодні», «діє до кінця місяця».
____________________________________________________________________________________________________
3.1. організований 4.1. первинний 1.1.між- 1.2. внут- народний рішній
3.2. неорганізований 4.2. вторинний 2.1.валютний 2.2. дорого- 2.3.цін- 2.4.гро- 2.5.кре- 2.6.стра- 2.7.ринок цін.металів них па- шовий дитний ховий інструментів і каменів перів нерухомості
2.1.1.ринок 2.2.1.зо- 2.3.1.фон- 2.4.1.гро- 2.5.1.сере- 2.6.1.страх. 2.7.1.земель- долару США лота довий шей дньо- життя них ділянок
2.1.2.нім. 2.2.2.сріб- 2.3.2.бор- 2.4.2.ко- 2.5.2.дов-2.6.2.майнове2.7.1.ринок квартир марки ла гових зо- роткост- гостро- страхув. бов’язань роков. ков.кре- 2.1.3.ринок 2.2.3.алма- кредитів дитів 2.6.3.пенсійні гривні зів фонди 2.5.3.між- банківсь- кий Рекомендована література до теми: 1. Василик О.Д. Теорія фінансів: Посібник. – К.: - НІОС, 2000. 2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. -К.:- НІОС, 2002. 3. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91. №1201-ХІІ // ВВР.- 1991.-№ 38.
План семінарських занять 1. Сутність та функції фінансового ринку. 2. Структура фінансового ринку. 3. Ринок цінних паперів. Акації та їх види. 4. Сутність та види облігацій. 5. Формування вартості цінних паперів. 6. Організація біржі та біржові операції. Навчальні завдання індивідуальної роботи
Дослідити вплив фінансового ринку (за будь-яким фінансовим активом) на формування фондів фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Запитання для перевірки знань
1. Що називають фінансовим ринком? 2. Функції фінансового ринку. 3. Структура фінансового ринку. 4. Що засвідчує акція і які дає права? 5. Що засвідчує облігація і які дає права? 6. Що таке курс цінного паперу? 7. Що називають біржею? 8. Дайте характеристику таким біржовим операціям як: опціон, ф’ючерс, форвард. 9. Дайте характеристику біржовим учасникам (діллер, брокер, трейдер, маклер, емітент, клерк). Самостійна робота студентів Пропонується підготувати реферат та зробити на їх основі доповіді за темою: Становлення та розвиток ринку цінних паперів в Україні. Тема 14. МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ
14.1. Сутність міжнародних фінансів
Міжнародні фінанси є сукупністю економічних відносин, у результаті яких на основі розподілу і перерозподілу частини сукупного суспільного продукту, одержаного від зовнішньоекономічної діяльності, відбувається формування та використання грошових доходів і фондів держави, галузевих, міжгалузевих, територіальних структур управління, виробничих об’єднань та інших підприємницьких структур у іноземній, національній валютах та міжнародних платіжних засобах. Суб’єктами такої діяльності можуть виступати держава, галузеві, міжгалузеві і територіальні структури управління, виробничі об’єднання, підприємства різних форм власності, інші підприємницькі структури. Міжнародні фінанси мають форму валютних, гривневих та міжнародних платіжних засобів. Вони відображають економічні відносини, зумовлені зміною форм власності та її рухом. Безпосередній кругообіг коштів у процесі виробництва й обігу зумовлює перехід вартості при її розподілі у грошовій або уречевленій формі від одного власника до іншого. Міжнародні фінанси становлять невід’ємну частину фінансів держави. Єдність фінансів знаходить відображення у зведеному балансі фінансових ресурсів та витрат України. Міжнародні фінанси виконують функції: формування доходів і фондів у іноземній валюті та гривнях, їх використання й контроль за утворенням і використанням відповідних ресурсів. Формування фондів валютних коштів суб’єктів господарювання відбувається централізовано. Спочатку валютні кошти підприємств-постачальників та послуг на експорт ішли до державної скарбниці. Потім частина коштів обов’язково спрямовувалася на тендер валютної біржі. У 1997 році вся виручка залишається підприємцю. Загальнодержавні валютні кошти формуються із податкових платежів. Контрольна функція фінансів зовнішньоекономічних зв’язків проявляється у процесі кругообігу валютних коштів. Валютно-фінансовий механізм є одним із важелів реалізації економічних інтересів через розподіл та перерозподіл результатів зовнішньоекономічних операцій. Фінанси зв’язків створюють можливість і забезпечують умови для виміру, порівняння й оцінки затрат, що відбуваються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. У сучасних міжнародних відносинах неперервно зростає роль міжнародних організацій. Внаслідок об’єктивних тенденцій розвитку людства збільшується кількість тих проблем, які народ однієї країни не в змозі розв’язати самостійно без постійного співробітництва з іншими народами через функціональну діяльність міжнародних організацій.
14.2. Міжнародні валютні відносини
Міжнародні валютні відносини з’явилися разом із зовнішньою торгівлею і пройшли довгий спільний шлях розвитку. Вони виникають у процесі функціонування грошей у міжнародному платіжному обороті. Рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили з країни в країну супроводжується рухом грошових мас. Необхідність упорядкувати цей кругообіг, направити його зі стихійного вияву у законодавчо регульовані норми зумовила формування міжнародних валютних систем і світової валютної системи. Валюта - грошова оцінка вартості товарів. Поняття “валюта” застосовується у трьох значеннях: 1) грошова одиниця даної країни (долар США, англійський фунт стерлінгів, французький франк, японська ієна, українська гривня і т.д.) і її тип: золота, срібна, паперова; 2) грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні засоби, виражені у іноземних грошових одиницях, які використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна валюта); 3) міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, платіжний засіб (ЄВРО, СДР). Національна валюта - це грошова одиниця даної країни, що використовується у зовнішньоекономічних зв’язках і міжнародних розрахунках з іншими країнами. Резервна валюта - це національні кредитно-грошові засоби провідних країн-учасниць світової торгівлі, які використовуються для обслуговування міжнародних, іноземних інвестиціях, при визначенні цін. З точки зору режиму та сфери застосування валюта підрозділяється на: а) вільно конвертовану (повністю оборотну); б) частково конвертовану; в) замкнуту (неконвертовану). Вільноконвертована валюта (ВКВ) - це валюта, яка вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти (ВКВ властива зовнішня та внутрішня оборотність). Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов’язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю (зовнішньоторговельний обмін, неторговельні платежі, іноземний туризм ВКВ без спеціального дозволу обмінюється на будь-які інші валюти). До ВКВ належить долар США, канадський долар, національні валюти Швейцарії, Швеції та Японії. Частково конвертована валюта - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій, ЧКВ обмінюється лише на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту. Замкнута неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки у межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти (до замкнутих належать валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти. Замкнутими є національні валюти країн СНД та країн, що розвиваються). 14.3. Етапи розвитку світової валютної системи
Сукупність грошово-кредитних відносин, яка склалась на основі інтернаціоналізації господарського життя й розвитку світлового ринку, закріплена у міжнародних договірних і державно-правових нормах, називається валютною системою. Розрізняють світову, міжнародну (регіональну) й національні валютні системи. Національна валютна система є частиною грошової системи країни, у межах якої формуються й використовуються валютні ресурси, здійснюються міжнародні платіжні обороти. На базі національних валютних систем функціонує світова валютна система - сукупність валютно-економічних відносин, що склалися на основі взаємозалежності національних економік і розвитку світового ринку, та закріплених міждержавними угодами. У своєму розвитку світова валютна система пройшла три етапи, кожному з яких відповідає свій темп організації міжнародних валютних відносин. 1-й етап охоплює період від її виникнення наприкінці ХІХ ст. до початку Другої світової війни. 2-й етап - пов’язують із Бреттон-Вудською конференцією (США) у 1944 році. Основними принципами її були: - збереження функції світових грошей за золотом; - обов’язковість обміну резервних валют на золото іноземними урядовими установами і центральними (національним) банками за офіційним курсом (35$ за тройська унцію - 31,1 г золота). 3-й етап світової валютної системи припадає на середину 70-х років, коли вона сформувалася такою, яка діє у даний період – система плаваючих курсів (офіційно оформилася після конференції країн-учасниць МВФ у Кінгстоні на Ямайці у 1976 р.).
14.4. Валютний курс
Одним із важливих елементів будь-якої валютної системи є валютний курс - ціна грошової одиниці національної валюти, яка виражена у грошових одиницях валюти іншої країни. Основні фактори, що впливають на курс валют: стан платіжного балансу; рівень інфляції; міждержавна міграція короткострокових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції кожної валюти; Крім економічних, на валютний курс впливають політичні і воєнні фактори. Розрізняють три види валютних курсів. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції. Плаваючий курс - курс валюти, який вільно підвищується і знижується залежно від попиту і пропозиції (різновид валютного курсу, що коливається), який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу. Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, заснованих на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. Валютний курс має великий вплив на зовнішньоекономічну діяльність країни. Занижений валютний курс дає змогу отримати додаткові вигоди при експорті товарів і сприяє притоку.
Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 63; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! |