Виправданого та засудженого в суді касаційної інстанції

скаргою прокурора, потерпілого чи його представника; 2) якщо при новому розгляді | буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопору-і шення; 3) або якщо збільшився обсяг обвинувачення.

Ще одним проявом дії правила про недопустимість погіршення становища за- 1 судженого є положення, яке полягає в тому, що, розглядаючи справу за касаційною І скаргою, суд касаційної інстанції не має права, повертаючи справу на новий судовий І розгляд, в ухвалі давати вказівки, виконання яких призведе до погіршення становища І особи, стосовно якої здійснюється касаційне провадження.

Питання реалізації недопустимості повороту до гіршого тісно пов’язане з обсягом перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції. Відпо-І відно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосуван- 1 ня судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального! права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати! та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому! рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій суд касаційної інстанції! переглядає у межах касаційної скарги. За межі касаційних вимог він має право вийти І лише за умови, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чиї особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів! медичного чи виховного характеру.

Крім того, суд касаційної інстанції зобов’язаний вийти за межі касаційних вимог І і прийняти рішення на користь інших засуджених, від яких касаційні скарги не на- 1 дійшли, якщо задоволення скарги, що розглядається судом, дає такі підстави.

Таким чином, наведені положення закону надають суду касаційної інстанції І можливість виправити судові помилки, які лежать поза межами касаційних вимог! заінтересованої сторони. Позиція законодавця, згідно з якою суд касаційної інстан- 1 ції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого, сприймається позитивно, оскільки в практичній ді­яльності можливі ситуації, коли необхідно перекваліфікувати дії особи на статтю (частину, пункт статті КК), яка передбачає відповідальність за менш тяжке кримі-нальне правопорушення, а сама особа через власну необізнаність у питаннях ква­ліфікації, за відсутності захисника, клопоче тільки про пом’якшення призначеного їй покарання.

У зазначеному випадку суд не лише має право, як це закріплено в ч. 2 ст. 433 КПК, 1 а й зобов’язаний вийти за межі касаційних вимог цієї особи і перекваліфікувати її дії на статтю закону, яка встановлює відповідальність за менш тяжке правопорушення, оскільки цим покращується становище особи. Цим самим буде забезпечено швидке виправлення судом касаційної інстанції судових помилок, утвердження законності і справедливості судових рішень і встановлення істини у справі.

Виходячи з викладеного, перевіряючи справу, касаційний суд за жодних умов не має права вийти за межі касаційних вимог, які викладені в скарзі, у бік погіршення становища засудженого, виправданого чи іншої особи, щодо якої постановлено судо­ве рішення судом першої чи апеляційної інстанції.