Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування

Згідно з ч. 1 ст. 222 КПК відомості досудового розслідування розголошені не мої
жутьбути. 1

Така заборона зумовлена тим, що розголошення відомостей досудового розсліду! вання може зашкодити розслідуванню, зокрема, призвести до знищення доказів спії вучасниками злочину або іншими заінтересованими в результатах провадження осо! бами, створить умови для ухилення осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, тощо. Крім того, передчасне і неконтрольоване розголошення відо­мостей досудового розслідування може завдати шкоди не тільки повному і неупере-дженому дослідженню обставин кримінального провадження, а й законним інтересам потерпілого, свідка, інших учасників кримінального судочинства.

Тому відповідно до ч. 2 ст. 222 КПК, для того щоб не допустити небажану втрату відомостей про обставини провадження на досудовому розслідуванні слідчий, про-курор попереджає осіб, яким вони стали відомі у зв’язку з участю в ньому, про їх обов’язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошенні відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність! встановлену законом (ст. 387 КК).

Реалізація цього загального положення не повинна обмежувати процесуальнії права учасників провадження (зокрема, на ознайомлення з матеріалами досудового! розслідування (ст. 221 КПК); на оскарження певних рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора (ст. 303 КПК); на правову допомогу (так, зокрема повідомленні свідком своєму адвокату відомостей про обставини провадження не повинно вважа] тися розголошенням) тощо). У передбачених законом випадках відомості про окрем обставини досудового розслідування, навпаки, підлягають обов’язковому розголо] шенню (наприклад, повідомлення інших осіб про затримання (ст. 213 КПК)).

Обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування прямо перед­бачений КПК для потерпілого (п. З ч. 1 ст. 57), захисника (ч. З ст. 47), свідка (п. З ч. 2 ст. 66), перекладача (п. 4 ч. З ст. 68), експерта (п. 4 ч. 5 ст. 69), спеціаліста (п. З ч. 5 ст. 71). Однак, виходячи із процесуального значення цього загального положення до! судового розслідування та змісту ч. 2 ст. 222 КПК, такий обов’язок може бути поклаї дений й на інших суб’єктів кримінального провадження (підозрюваного, обвинувачеі ного, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, заставодавця] поручителя та ін.), незалежно від джерела чи способу отримання ними відомостей! досудового розслідування і ступеня поінформованості.

Попередження про недопустимість розголошення і дозвіл на розголошення (якщо такий був) доцільно фіксувати або у протоколі (певної дії, результати якої слідчий! забороняє розголошувати, або в окремому протоколі), або на носії інформації, на! якому за допомогою технічних засобів фіксуються процесуальні дії, або у журналі судового засідання (ст. 103 КПК). Це дисциплінуватиме учасників кримінального провадження та інших осіб і в майбутньому дасть змогу обгрунтовано вирішити пи-І тання про їх кримінальну відповідальність.

Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, крім забо- ' рони такого розголошення, забезпечується й іншими додатковими процесуальними

Досудове провадження

заходами: забезпечення безпеки щодо певних осіб шляхом засекречування даних про них (ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочин­стві»); заходами дотримання вимог режиму секретності щодо відомостей досудового розслідування, які становлять державну таємницю (ст. 517 КПК). Використовуються й непроцесуальні заходи нерозголошення (зокрема, режим зберігання матеріалів кри­мінальних проваджень; оформлення допуску до державної таємниці особам, які беруть участь в кримінальному провадженні, а також до відомостей, що містять результати оперативно-розшукових заходів).

Таємниця досудового розслідування не є абсолютною. Межі гласності на досудо-вому розслідуванні визначає слідчий або прокурор. Вони вправі дозволити оприлюд­нення деяких відомостей досудового розслідування в тому обсязі, в якому визнають це можливим, за умови, що цим не буде завдано шкоди інтересам провадження, а та­кож правам і законним інтересам його учасників (ч. 1 ст. 222 КПК). При цьому необ­хідно враховувати, що поширення інформації про приватне життя учасників кримі­нального провадження без їх письмової згоди не допускається (ст. 32 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК). Така згода повинна бути виражена в письмовій формі й міститися в матеріалах кримінального провадження.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 123; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!