Формвання стратегій науково-технічного розвитку

Науково-технічний розвиток – капіталомісткий процес, об'єднання його стратегії, політики і тактики повинне забезпечувати ефективність використовування капіталу протягом тривалого періоду.

В умовах централізованого управління економікою формування стратегії науково-технічного розвитку промислового виробництва було прерогативою центральних органів управління, формування технічної політики – прерогативою галузевого міністерства. У розпорядженні підприємства залишався тільки механізм короткострокової дії – тактика.

Таке управління привело до втрати ініціативи в розвитку на рівні підприємства. Підприємство обмежувалося навіть в тактиці розвитку: у нього практично не було можливості самостійно формувати структуру асортименту продукції, вибирати устаткування, постачальників і т.д.

В умовах ринкової економіки стратегія науково-технічного розвитку визначається на рівні компанії радою директорів і (або) правлінням АТ. Науково-технічна політика і тактика розвитку стають прерогативою менеджменту.

У основу технічної політики підприємницького менеджменту слід покласти створення господарських комплексів нового типа (великі і малі компанії, які забезпечують і обслуговують їх фірми) і об'єднання в їх рамках гнучкості і адаптації дрібносерійного виробництва з низькими витратами і високої продуктивності праці масового виробництва. Виробничі системи повинні працювати в режимі «конвеєра нововведень».

На більшості промислових підприємств більш-менш налагоджений режим конвеєра нововведень у відновленні асортиментів продукції.

Упровадження нововведень в технологію разове.

Для підвищення радикальності нововведень в систему продукції слід було б освоїти режим конвеєра в оновленні технологічної системи.

Стратегія технічного розвитку містить декілька розрізів:

а) відносини між суспільними потребами і потенційними можливостями виробництва;

б) активність реакції на технологічні зрушення, які відбуваються

в) напрями впливу нової технології на потребу в трудових ресурсах.

При формуванні стратегії науково-технічного розвитку виробництва слід орієнтуватися на стратегію активної реакції підприємства на технологічні зрушення.

Прийнято виділяти такі стратегії:

1. Стратегія розробки нових технологій, здатних забезпечити лідерство на широкому ринку. Вона грунтується на пошуку радикальних нововведень в широкому спектрі технологій.

2. Розробка технологій, здатних забезпечити лідерство в одному з сегментів ринку. У цій стратегії НДДКР ведуться у вузькому спектрі систем продукції і технологій. Реалізація цієї стратегії вимагає меншого виробничого і творчого потенціалу, ніж першої. Проте технологічні зрушення, що відбуваються в досліджуваному спектрі технологій, можуть не давати нових рішень для задоволення потреб окремої ніші ринку.

3. Стратегія проходження за лідером, яка вказала магістральний шлях технологічного розвитку. При такій стратегії здійснюється адаптація технології лідера до умов підприємства, яке перейняло цю технологію. Така стратегія під силу підприємствам, які не володіють високим виробничим потенціалом, вона не вимагає великих витрат на НІОКР, але реалізовуючи її не можливо досягти лідерства.

4. Стратегія технологічного стрибка, яка забезпечує довгострокові переваги в конкуренції. Для цієї стратегії характерні пошуки нових технічних принципів створення продукції для задоволення нових потреб, ведуться пошуки нових технологій на основі нових технічних принципів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 59; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!