Планування трудового процесу.

Планування трудового процесу повинне дати відповіді на такі запитання:

· скільки працівників, якої кваліфікації, коли і де будуть використовуватися в організації;

· як можна залучити потрібний і скоротити зайвий персонал, не завдавши соціального збитку;

· як найкраще використовувати персонал відповідно до його здібностей;

· як забезпечити розвиток персоналу для виконання нових робіт і підтримування його знань відповідно із запитами виробництва.

Аналіз і проектування робочих місць є попередньою умовою планування потреби в персоналі.

Аналіз робочого місця дає можливість визначити:

· час, потрібний для виконання основних виробничих операцій;

· операції, які потрібно включити до виробничого процесу;

· організацію робочого місця, яке дасть змогу підвищити продуктивність праці;

· доцільний режим для виконання виробничої операції;

· використання інформації, отриманої внаслідок аналізу робочого місця, для розроблення програми управління персоналом.

Виділяють такі стадії аналізу робочого місця:

· аналіз структури організації і місця кожного робочого процесу в ньому;

· визначення мети аналізу робочого місця і як буде використовуватися інформація про нього;

· вибір типових робочих місць;

· вибір методу аналізу робочих місць і його використання з метою збору потрібних даних;

· опис робочого місця та створення його специфікацій;

· використання інформації для проектування робочого місця;

· оцінка та впровадження проекту модифікованого робочого місця.

3. Методи праці (засоби планування)

1. Виробничий процес.

Мета – об’єднати або усунути окремі стадії, і тим самим скоротити час.

Методи дослідження: Складання карт виробничого процесу.

2. Робітник на постійному місці.

Мета – мінімізувати та спростити рух.

Методи дослідження: Побудова карт одночасних рухів.

3. Взаємодія робітника з обладнанням.

Мета – оптимізувати комбінацію, визначити кількість, мінімізувати витрати, скоротити час.

Методи дослідження: Побудова діаграм робочої машини, карти видів діяльності.

4. Взаємодія між працівниками.

Мета – створити сприятливі умови для отримання максимальної продуктивності праці.

Методи дослідження: Побудова діаграми праці бригади.

4. Зміни та нормування праці.

Цілі встановлення норми:

1. Розподіл виробничих потужностей.

2. Забезпечення об’єктивної системи мотивації.

3. Складання нових контрактів та коректування існуючих.

4. Визначення уразливих місць (щоб їх удосконалювати).

Основні методи нормування:

І) Метод хронометраж.

Норма часу = ∑ нормального часу + % до нормування часу (на особисті потреби, ремонт, відсутність матеріалів на робочому місці)

ІІ) Метод елементних матеріалів.

ІІІ) Метод широко елементного нормування – не окремі операції, а розбиваються на мікро рухи.

ІV) Метод вибіркового контролю (експертний метод) – спостерігають спеціалісти конкретну ситуацію (не враховують побічні).

5. Оплата та стимулювання праці.

Поведінка людини завжди мотивована, тому одним з основних завдань дирекції персоналу є вироблення ефективної мотиваційної системи (мотиваційного середовища, мотиваційного поля), яка сприятиме активній, ефективній і продуктивний діяльності персоналу для досягнення визначених завдань.

Побудова ефективної системи винагород повинна орієнтуватися на пріоритет стратегічних завдань, таких як зміцнення стратегічного потенціалу фірми за рахунок формування додаткових інвестиційних ресурсів, пошук нових стратегічних зон господарювання, посилення зовнішньої та внутрішньої гнучкості виробничого апарату фірми, розвиток маркетингових досліджень, реалізацію програм підвищення кваліфікації та перепідготовки персоналу тощо. Система стимулів для кожної категорії працюючих пов’язується з участю в прибутках, просуванням по службі, наданням різних соціальних пільг тощо. По суті, система винагород є еквівалентом до статусу та офіційного стану конкретних працівників.

В умовах ринкової економіки дохід працівника організації охоплює такі елементи:

1. Оплата за тарифними ставками та окладами. Тарифні ставки та оклади встановлюються на основі тарифних угод відповідно до складності праці, її відповідальності, рівня цін на предмети споживання, ситуації на ринку. Тарифні коефіцієнти характеризують співвідношення в оплаті працівників даного та першого розрядів, а відношення тарифних ставок першого та останнього розрядів називається діапазоном тарифної сітки.

2. Ринкова компонента. Реальні ставки оплати праці, встановлені на основі переговорів між роботодавцем і працівником, можуть суттєво перевищувати ставки тарифної сітки для окремих груп персоналу внаслідок підвищеного попиту на даний вид праці.

3. Доплати та компенсації. Призначенням доплат є компенсація додаткових затрат праці через об’єктивні відмінності в умовах і складності праці (несприятливі умови праці, які практично неможливо поліпшити). Компенсації враховують незалежні від організації чинники, в тому числі зростання цін.

4. Надбавки. Цей складник доходу працівника може охоплювати: надбавки за продуктивність, вищу норму, що до останнього часу мали форму відрядного приробітку, або оплати за роботу з чисельністю персоналу, меншою за нормативну.

5. Премії. Різниця між надбавками та преміями полягає в тому, що надбавка виплачуються в однаковому розмірі щомісяця протягом встановленого періоду, а премії можуть бути нерегулярними і їх величина суттєво змінюється від досягнутих результатів. Премії бувають двох видів: за якісне і своєчасне виконання робіт та за особистий творчий внесок працівника в загальний результат діяльності підрозділу.

6. Соціальні виплати. Соціальні виплати: оплата на транспортні послуги; медична допомога та лікування; харчування протягом робочого дня; підвищення кваліфікації персоналу; страхування життя працівників фірми та їх сімей, ощадні фонди тощо.

7. Дивіденди. Порядок виплати дивідендів за акціями встановлюються спеціальними документами.

6. Концепція якості трудового життя, як основа управління трудовими ресурсами.

Критерії:

1. Відповідна винагорода.

2. Безпечні умови праці.

3. Просування по службі.

4. Кар’єрний зріст.

5. Трудова демократія.

6. Соціальна користь.

Методи:

1. Ротація роботи (чергування).

2. Створення робочих бригад.

3. Використання гнучких робочих графіків.

4. Сучасні системи мотивації та стимулювання.

Література

1. Гелловей Л. «Операционный менеджмент. Принципы и практика: Пер с англ.» - СПб.: Питер, 2001. – с. 111-138

2. Бабич Т.Н. Планирование на предприятии. – М., 2005. – с. 228-264

3. Миних М.В. Планування діяльності підприємства в сучасних умовах. Навчальний посібник. – К., 2004. – с. 11-27

4. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства. – Львів: Новий світ. – 2000. 2003. – с. 64-83

5..Бычин В.Б. Организация и нормирование труда. – М., 2003. – с.258-272

6. Игумнов Б.Н. «Автоматизированные системы проектирования и нормирования труда». – Львов, 1992. – 270с.

7. Завгородня Т.П. Экономико-математические модели в нормировании труда. – Хмельницкий, 2001. – с. 21-45

8. Гевко І. Б. Операційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Кондор, 2005. – с. 93-113

9. Соснін О. С. Казарцев В. В. Виробничий і операційний менеджмент: Навч. посіб. / Європейський ун-т. – 3. вид. – К.: Видавництво Європейського університету, 2004. – с. 89-95

10. Школа І. М., Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Практикум: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно – економічний ун-т; Чернівецький торговельно – економічний ін-т. – Чернівці: Книги-, 2004. – с. 167-180

Тема 8: Управління якістю продукції та послуг. Контроль в системі операційного менеджменту.

План заняття:

1. Основні поняття та показники якості

2. Основні положення менеджменту якості

3. Система якості за українськими та міжнародними стандартами

4. Система та процес контролю

5. Адекватність контролю

6. Критичні точки контролю

7. Традиційні засоби контролю

1. Основні поняття та показники якості.

Якість – це сукупність властивостей та характеристик продукції, які надають їй можливість задовольняти обумовлені чи пропоновані потреби

Ланцюг поняття якості

Якість продукції тісно пов’язана з споживчою вартістю – можливість товару задовольняти певні потреби. Вона характеризує границю споживчої вартості, ступінь її придатності та корисності, тобто кількісне задоволення суспільної потреби в продукції.

В сучасних умовах якість продукції в значному ступені формується під дією наступних основних факторів:

· сприйняття підприємства до оперативного використання (упровадження) останніх досягнень науково-технічного прогресу;

· вивчення вимог ринку (внутрішнього та особливо міжнародного), потреб різних категорій споживачів;

· інтенсивного використання «людського фактору» через навчання (робітників та керівників), систематичного підвищення кваліфікації, матеріальної та моральної мотивації робітників.

Стосовно кожного виду продукції обирається відповідний перелік показників, що найточніше і найповніше відображають її якість. Виділяють такі показники якості:

v одиничні – характеризують якусь одну властивість продукції (потужність, швидкість, тощо);

v комплексні – враховують сукупність об’єднаних властивостей (надійність);

v визначальні – оціночні показники, за якими приймається рішення;

v інтегральні – виражають економічні показники, тобто рівні відношення сумарного корисного ефекту до сумарних затрат на створення та експлуатацію продукції (або споживання);

v призначення – продуктивність, швидкість, потужність;

v надійності – безвідмовність (ймовірність безвідмовної роботи), довговічність (ресурс, термін служби), ремонтопридатність (середня тривалість поточного ремонту, технічного огляду);

v ергономічні, які враховують гігієнічні, фізіологічні, антропометричні та психологічні властивості людини;

v естетичні – враховують стиль, колір, моду, оздоблення;

v технологічні – трудомісткість і собівартість виготовлення, питома вартість ремонтів;

v стандартизації та уніфікації – кількість стандартизованих, нормалізованих та уніфікованих деталей у загальній кількості деталей у виробі;

v придатності до транспортування – середня тривалість і трудомісткість підготовки продукції до транспортування, середня тривалість встановлення на засоби пересування;

v патентно-правові – патентний захист і чистота, територіальне розповсюдження;

v екологічні – вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище, ймовірність забруднення навколишнього середовища шкідливими відходами при зберіганні, транспортуванні та експлуатації;

v безпеки – показники спрацювання захисних пристроїв, електрична міцність ізоляції.

2. Основні положення менеджменту якості.

Засновниками сучасної філософії якості є американські вчені Демінг та Джуран.

Ціна якості продукції:

1. Забезпечення якості продукції:

· попередження випуску браку (навчання персоналу);

· контроль якості виробів (оснащення технічними засобами);

2. Витрати з незадовільною якістю:

· в сфері виробництва (виправлення операційного браку, виправлення браку в готовій продукції);

· в сфері споживання (усунення браку в гарантійний період; усунення браку на рекламацію споживачів)

Ціна

якості 3 1

якість продукції (послуг)

1 – Витрати на забезпечення якості;

2 – Витрати, які пов’язані з незадовільною якістю;

3 – Сумарні витрати.

Система управління якості включає:

1. Захист репутації фірми.

2. Захист споживача від дефектної продукції.

3. Скорочення невиробничих робіт.

4. Попередження браку.

Технічний контроль включає:

1. Встановлення якості відповідно з нормативами та стандартами.

2. Попередження впливу випадкових факторів.

3. Дотримання технологічного режиму.

Е.Демінг та Д.Джуран розробили програму, які базуються на їх філософії: «Основа якості продукції – якість праці та якість менеджменту на усіх рівнях».

більш конкретному вигляді ця філософія забезпечення якості формується в циклі: планування – виконання – контроль – нормування.

3. Система якості за українськими та міжнародними стандартами.

В останні роки широко застосовуються стандарти, в яких відображено світовий досвід управління якістю продукції на підприємстві. В 1987 році Міжнародна організація по стандартизації прийняла міжнародні стандарти ІСО серії 9000 за системами якості. Вони були розроблені з широким використанням радянських (Львівської, Саратовської, Ярославської та інших систем бездефектної праці), японських та інших систем забезпечення чи управління якістю продукції. В багатьох країнах світу (Австрія, Німеччина, Фінляндія, Франція, Великобританія та ін.) стандарти ІСО серії 9000 прийняті як національні. У відповідності з цими стандартами формується політика підприємства в сфері якості, тобто система якості, яка включає в себе забезпечення, покращення та управління якістю продукції.

Політика в сфері якості можуть бути сформовані у вигляді принципу діяльності підприємства або його довготривалої мети. Змістом цієї політики є:

· покращення економічного положення підприємства;

· розширення або завоювання нових ринків збуту;

· досягнення технічного рівня продукції, які перевищують рівень ведучих підприємств та фірм;

· орієнтація на задоволення вимог споживачів певних галузей або певних регіонів;

· освоєння виробів, функціональні можливості яких реалізуються на нових принципів;

· покращення важливих показників якості продукції;

· підвищення термінів гарантії на продукцію;

· розвиток сервісу.

У відповідності з стандартами ІСО життєвий цикл продукції, який в світовій літературі визначається як «петля якості», охоплює 11 етапів (мал..7.1).

В стандарті ІСО серії 8402 міститься наступне визначення «петлі якості»: це концептуальна модель взаємопов’язаних видів діяльності, які впливають на якість продукції на різних стадіях від визначення потреб до оцінки їх задоволення.

«Петля якості» показує послідовне відображення якості процесів на якість кінцевого результату. За допомогою «петлі якості» здійснюється взаємозв’язок виробника продукції зі споживачем, з усією системою, яка забезпечує рішення задач управління якістю продукції.

Мал..7.1: Управління якістю. «Петля якості»

Стандарти ІСО все більше застосовуються при укладанні контрактів між фірмами в якості моделей для оцінки системи забезпечення якості продукції в постачальників.

Сертифікація є важливою підсистемою системи управління якістю продукції і в той же час – метою цієї системи управління.

Майже у всіх країнах Західної Європи, в США та Японії сертифікація обов’язкова та пов’язана, як правило, з безпекою, охороною здоров’я та навколишнього середовища.

Організація сертифікації включає в себе дві стадії:

· забезпечення та реалізації умов для створення та виробництва продукції, яка підлягає сертифікації;

· організації та проведення сертифікації продукції як підтвердження її відповідності вимогам нормативно-технічної документації.

Сертифікація охоплює економічні та організаційно-технічні аспекти. Поряд з сертифікацією виробництв та продукції ІСО проводить сертифікацію або акредитацію випробувальних центрів, які можуть сертифікувати продукцію. Цим центрам ІСО видає ліцензію на сертифікацію.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 127; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!