Система постачання виробництва

Способи постачання виробництва:

- пасивний - отримання матеріалів зі складу по мірі потреби;

- активний - централізована доставка матеріалів зі складу.

Перший спосіб застосовується в дрібносерійному та проектному виробництві, а також на підприємствах де часто змінюється виробнича програма (підприємства сфери послуг).

Недоліки пасивного постачання:

© не в повному обсязі використовуються складські потужності;

© доставка здійснюється за рахунок засобів користувача, що збільшує собівартість продукції.

Другий спосіб застосовується на підприємствах із стабільною програмою, потоково-масовим і великосерійним виробництвом. За цим способом складами завчасно готуються матеріали для відправки в цех, отже, краще завантажується внутрішньозаводський транспорт.

Ліміт -це сурово обмежена кількість матеріальних цінностей, що підлягають відпустці цехам за певний період часу.

Види лімітних документів:

- лімітна карта (місячна і квартальна);

- лімітно-огорожна відомість (місячна і квартальна);

- план-карта (місячна).

Єдиною типовою формою цих документів не існує. Вони різні і залежать від характеру і стабільності виробництва, системи постачання цехів і методу розрахунку потреби.

5. Основні шляхи економії матеріалів

Основні шляхи економії матеріалів:

· зменшення виробничих втрат і відходів;

· правильний технологічний вибір і підготовка сировини до споживання;

· впровадження нової техніки і технології;

· підвищення рівня використання устаткування та інтенсифікації виробничих процесів;

· заміна дорогих матеріалів більш дешевими;

· забезпечення нормальних умов зберігання і транспортування сировини;

· зниження понаднормових запасів сировини і матеріалів;

· підвищення культури виробництва і ліквідація браку;

· поліпшення організації виробництва і розвиток спеціалізації;

· утилізація відходів виробництва і комплексне використання сировини;

· повторне використання матеріалів і виробів;

6. Управління збутом

Основні функції збуту

Їх можна об'єднати в три групи:

" функції планування:

q розроблення планів про­дажу;

q аналіз кон'юнктури ринку (купівельної здатності);

q формування асортиментів за бажанням споживачів;

q вибір каналів розподілу та товароруху;

q планування рекламних кампаній та стимулювання збуту;

" функції організації:

v організація складського й тарного господарства для го­тової продукції;

v організація продажу і доставка продукції до споживача, передпродажне та післяпродажне обслуговування;

v організація проведення рекламних кампаній;

v підготовка торгового персоналу;

" функції контролю та регулювання:

§ оцінка результатів збутової діяльності;

§ контроль за виконанням планів збуту;

§ оперативне регулювання;

§ оцінка та стимулювання збутової діяльності.

Організаційна структура відділу збуту:

7. Іноземний досвід

У країнах Західної Європи на промислових підприємствах з частою зміною номенклатури продукції, що випускається, широко застосовується схема, коли служба матеріально-технічного постачання підкоряється заміснику керівника підприємства по виробництву. В цьому випадку на службу постачання покладаються додаткові функції, такі як:

o нормування потреб в конкретних видах ресурсів;

o розробка організаційно-технічних заходів щодо зниження норм і нормативів витрат ресурсів;

o облік і контроль використання ресурсів;

o аналіз ефективності використання ресурсів та інші.

Служба управління, відділ матеріально-технічного постачання підприємства включає наступні групи фахівців:

1. Група маркетингу постачальників ресурсів (проводить маркетингові дослідження ринку постачальників за видами ресурсів, які цікавлять підприємство, та здійснює їх вибір, враховуючи прийнятність цін на ресурси, простоту схем і стабільність постачань).

2. Група нормування та планування забезпечення виробництва ресурсами. Задачі: розробка та коректування нормативів витрат основних видів ресурсів; аналіз ефективності використання ресурсів; відстежування тенденції зміни норм та розробка випереджальних нормативів витрат ресурсів; розробка матеріальних балансів.

3. Група управління запасами виконує наступні роботи:

· розраховує нормативи різноманітних видів запасів (обернений, страховий, витратний) за основними видами ресурсів;

· оптимізує запаси за видами ресурсів;

· організовує поповнення запасів;

· виконує технічне забезпечення управління запасами.

4. Група управління ефективністю використання ресурсів розробляє заходи для покращення використання різних видів ресурсів, знаходить споживачів і реалізує їм відходи виробництва (вторинні ресурси).

Література

1. Курочкін А.С. «Операційний менеджмент». К.: МАУП, 2000.– с.77-91

2. Гелловей Л. «Операционный менеджмент. Принципы и практика: Пер с англ.» - СПб.: Питер, 2001. – с. 185-204

3. Кузаруев В.В. «Управління технологічними процесами: Теорія і практика». – К., 2003. – с. 11-34

4. Бай С.І. «Операційний менеджмент: Практикум: Навчальний посібник». – Київ., 2004 – с. 74-91

5. Фатхутдинов Р.А. «Производственный менеджмент». –Спб, 2004. – с. 123-146

6. Гевко І. Б. Операційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Кондор, 2005. – с. 150-164

7. Козловский В. А., Маркина Т. В., Макаров В. М. Производственный и операционный менеджмент: Практикум. – СПб.: Специальная литература, 1998, - с. 108-150

8. Лісовал В. П., Старосельський М. І. Операційний менеджмент: Конспект лекцій / Національний авіаційний ун-т. – К.:НАУ, 2004. – с. 40-43

9. Школа І. М., Михайловська О. В. Операційний менеджмент: Практикум: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно – економічний ун-т; Чернівецький торговельно – економічний ін-т. – Чернівці: Книги-, 2004. – с.238-263

Тема 6: Оперативний менеджмент операційної системи.

План заняття:

1. Призначення оперативного управління підприємством та види планування

2. Стратегії виробничого планування

3. Основні задачі оперативного планування

4. Диспетчерування та оперативне розпорядження

5. Система оперативного управління підприємством «точно в термін»

1. Призначення оперативного управління виробництвом та види планування.

Оперативне управління – це управління, що охоплює коло задач, які розв’язуються за забезпеченням функціонування виробництва в короткі планово-облікові періоди.

Кінцева мета ОУВ – забезпечити виконання в встановлені строки плану на виробництво та доставки продукції відповідно даним обсягам, номенклатурі та якості при раціональному використанні матеріальних та трудових ресурсів, всього виробничого потенціалу.

Побудова системи оперативного управління виробництвом визначається такими основними факторами:

· організаційним типом виробництва;

· характером спеціалізації підприємства;

· розміром підприємства та його підрозділами;

· рівнем розвитку кооперування;

· ступеню механізації та автоматизації виробничих процесів.

Система ОУВ відіграє роль головного приймальника та джерела інформації для усіх основних служб підприємства. На мал.. 6.1 представлена схема потоків інформації, джерелом та споживачем якої є система ОУВ.

Інформаційні потоки:

1 – виробнича програма; звіт про виконання плану;

2 – технологічна та конструкторська документація;

3 – ліміти цехам на матеріали та комплектуючі, облік витрат матеріалів;

4 – календарний план, оперативний облік;

5 – план та заявки на обслуговування;

6 – договірні специфікації, план випуску та облік готової продукції;

7 – дані оперативного обліку витрат.

Центральною ланкою усієї системи ОУВ є оперативно-виробниче планування (ОВП). Розрізняють три рівня оперативного планування: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний.

За характером застосовуваних методів планові роботи діляться на три послідовно виконувані блока:

1. Об’ємне планування. Основною задачею є розподіл виконуваних робіт за підрозділами та плановими періодами з рахунком завантаження обладнання та площ.

2. Календарне планування припускає визначення термінів почала і закінчення робіт в цехах і термінів передачі їх продукції іншим цехам при необхідності з коректуванням результатів об'ємних розрахунків. Як плановий період при календарних розрахунках найчастіше вибирається місяць або квартал.

3. Поточне (або оперативне) планування. Основна задача – розробка конкретних виробничих завдань за номенклатурою робіт та виконавців на короткі планові періоди (декаду, тиждень, добу, робочу зміну).

2. Стратегії виробничого планування.

Центральною ланкою усієї системи ОУВ є оперативно-виробниче планування (ОВП). Розрізняють три рівня оперативного планування: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний.

За характером застосовуваних методів планові роботи діляться на три послідовно виконувані блока:

1. Об’ємне планування. Основною задачею є розподіл виконуваних робіт за підрозділами та плановими періодами з рахунком завантаження обладнання та площ.

2. Календарне планування припускає визначення термінів почала і закінчення робіт в цехах і термінів передачі їх продукції іншим цехам при необхідності з коректуванням результатів об'ємних розрахунків. Як плановий період при календарних розрахунках найчастіше вибирається місяць або квартал.

3. Поточне (або оперативне) планування. Основна задача – розробка конкретних виробничих завдань за номенклатурою робіт та виконавців на короткі планові періоди (декаду, тиждень, добу, робочу зміну).

Стратегії виробничого планування:

1.Стратегiя вiдслiдкування попиту.

2.Стратегiя використання робочого часу.

3.Стратегiя постiйного рiвня виробрицтва.

3. Основні задачі оперативного планування.

1) Виконання завдань по випуску готової продукції.

Результат: - задоволення потреб попиту;

- скорочення матеріальних запасів;

- прискорення оборотності оборотних засобів;

- зниження собівартості.

2) Організація ритмічності виробництва.

Результат: - скорочення обсягу незавершеного виробництва;

- ліквідація простоїв обладнання;

- зниження витрат на персонал, які пов’язані з наднормовими роботами.

3) Забезпечення нормального завантаження обладнання та робочої сили.

Результат: - покращення використання основних фондів;

- зниження собівартості.

-

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!