Рекомендации по выполнению контрольной работы

Введение

Математика

M, e

Час

ПЛАН

1. Планування виробничих процесів.

2. Оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей операційної системи.

3. Управління якістю продукції та послуг.

Список літератури

Планування виробництва передбачає прийняття рішення про експлуатацію операційної системи з врахуванням зміни сукупного попиту. На промисловому підприємстві планову діяльність доцільно зосередити на чотирьох найважливіших напрямах: збут, фінанси, виробництво продукції, закупівля.

Основна мета організації (підприємства та його підрозділів) реалізується виконанням виробничої програми, якою визначається перелік, кількість, терміни та вартість виготовлення продукції

Основою для формування виробничої програми є стратегічний план виробництва, який розробляється за результатами вивчення кон'юнктури ринку та збуту продукції. Ця сфера діяльності стосується вищого рівня менеджменту: тут великого значення набуває стратегічне мислення керівників, яке дозволяє обгрунтувати основні напрями розвитку, надати цілеспрямованості та гнучкості в роботі. Гнучкість виявляється у завчасному передбаченні можливості подальшого розвитку підприємства та його підрозділів у зв'язку із зміною ринкової ситуації. Враховуючи це, при формуванні виробничої програми також визначаються заходи `реконструкції або вдосконалення організації та управління виробництвом, формуються зв'язки із зовнішнім середовищем. [1]

Для кожного періоду планування необхідно визначити дві змінні:

1. Обсяг виробництва.

2. Кількість робітників, задіяних в даний період.

У менеджменті виділяють гри основні стратегії планування обсягу виробництва:

1. Постійний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили. Цей варіант стратегії передбачає стабільність обсягів виробництва продукції незалежно від коливань попиту. У цій ситуації кількість найманих робітників також залишається незмінною. Різницю між обсягом сукупного попиту та обсягом виробництва компенсують збільшенням або зменшенням запасів виготовленої продукції чи портфеля відкладеного пориту клієнтів. Такий принцип найчастіше використовують у капіталомістких виробництвах з відносно низькими питомими затратами на зберігання продукції або створення портфеля відкладених замовлень (рис 1).

2. Змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили. При такому варіанті планування обсяги виробництва змінюються залежно від попиту, але чисельність робочої сили залишається стабільною. Диспропорції між обсягом виробництва та чисельністю робочої сили регулюють організацією понадурочної роботи, наданням відгулів або передачею частини обсягу робіт субпідрядникам. Цей варіант стратегії реалізується у трудомістких "галузях. де використовується висококваліфікована робоча сила, а створення запасів готової продукції або портфеля відкладених замовлень обходиться дорого чи зовсім неможливе (рис.2):

Змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили. Цей варіант планування передбачає найм та звільнення робітників залежно від зміни обсягів виробництва.

Така стратегія здійснюється у трудомістких виробництвах, які не потребують висококваліфікованої праці, а також у випадках, коли робітники віддають перевагу сезонній

роботі (рис.З). [3]

час

Рис1. Стратегія планування обсягу виробництва "постійний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили"

час.

Рис.2. Стратегія планування "змінний обсяг виробництва при постійній чисельності робочої сили"

Рис.3. Стратегія планування "змінний обсяг виробництва при змінній чисельності робочої сили"

Будь-яка операційна система може використати один з розглянутих варіантів вироблення оптимального плану виробництва з мінімальними витратами. На практиці найчастіше одночасно реалізується два, а то й три варіанти стратегії планування.

У сучасних умовах господарювання в Україні формування виробничих програм для об'єднань і їх підрозділів базується на єдиних принципах отримання максимального прибутку. Це положення за умови відповідності обсягу виробництва виробничій потужності підприємства можна виразити такою цільовою функцією:

Сі(j)Хі(j)-»mах,

i=1 j=1

де С і(і)- ціна і-го вироба, складальної одиниці, j-і деталі (і=1,2,...,m; j=1,2,...,е); X і(j) -обсяг виробництва в штуках. [4]

Для кожного цеху формування виробничої програми охоплює обсяг його договірних зобов'язань перед об'єднанням (акціонерним товариством) з виробництва продукції за узгодженими цінами і додатковий випуск виробів згідно з договорами з іншими організаціями. Незалежно від форми власності процес розподілу програми для конкретних виконавців (цехів, дільниць, бригад, робочих місць) та управління виробництвом в цілому здійснюється за єдиною схемою на основі однакових функцій управління. Прийнята програма конкретизується по окремих деталях, складальних одиницях і доводиться до кожного з основних виробничих підрозділів підприємства: для складальних цехів - розподілена за плановими періодами року в розрізі виробів, для обробних - у вигляді номенклатурно-календарних планів виробництва деталей та складальних одиниць. Вказаний розподіл охоплює закріплення за цехами номенклатури виробів, деталей, а також їх кількості. [2]

Показники якості продукції досить різні. Розрізняють такі показники:

 призначення - продуктивність, швидкість, потужність тощо;

 надійності - безвідказність (імовірність безвідказної роботи, напрацювання до відмови), довговічність (ресурс, термін служби), ремонтопридатність(серед тривалість поточного ремонту, трудомісткість поточного обслуговування) та інші;

 ергономічні, які враховують гігієнічні, фізіологічні, антропометричні та
психологічні властивості людини;

· естетичні - відповідність стилю, моді, кольоровій гамі, ретельності оздоблення та інші;

· технологічності - трудомісткість і собівартість виготовлення виробу, питома вартість ремонтів:

· транспортабельності - середня тривалість і трудомісткість підготовки продукції до транспортування, середня тривалість встановлення на засоби транспортування тощо;

· стандартизації та уніфікації - коефіцієнти повторюваності, використання, стандартизації:

· патентно-правові - патентний захист і чистота:

· екологічні - вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище, імовірність забруднення навколишнього середовища шкідливими відходами при зберіганні, транспортуванні та експлуатації;

· безвідмовності - час спрацювання захисних пристроїв, стійкість ізоляції тощо. [6] Стосовно кожного виду продукції обирається відповідна номенклатура показників, яка

найповніше і найточніше відображає її якість.

Якість продукції є важливим чинником конкурентоздатності, тому кожна організація

повинна розробляти та впроваджувати ефективні системи управління якістю. У найбільш загальному розумінні управління якістю - це управління тими чинниками та умовами, що найсуттєвіше впливають на рівень якості продукції (послуг). Тому пошукові, аналізу, оцінці та класифікаційним ознакам вказаних чинників якості приділяється значна увага. Серед них: природні, технічні, технологічні, організаційні, економічні, соціально-психологічні тощо. Однією з сучасних класифікацій чинників якості є їх групування, що враховує маркетинговий підхід в управлінні та охоплює наступні групи чинників:

1. Стратегія організації. Системи управління якістю мають особливості при реалізації стратегій диференціації, цінового лідерства, фокусування.

2. Проектно-конструкторські роботи. Дослідження доводять, що 70% рівня конкурентоздатності продукції та послуг забезпечується саме в сферах проектування та конструювання.

3. Обладнання. Технічний стан обладнання, його якісні параметри, віковий склад суттєво впливають на рівень якості продукції.

4. Персонал. Один з найбільш відомих менеджерів сучасності Лі Якокка писав: "Всі господарські операції можна врешті-решт звести до визначення трьома словами: люди, продукт, прибуток. На першому місці - люди. Якщо у вас немає надійної команди, то з решти факторів мало що вдається зробити".

5. Матеріально-технічне забезпечення. Своєчасність, якість, надійність системи постачання є важливим чинником якості продукції та послуг.

Управління якістю продукції потребує реалізації комплексного, системного підходу. Система управління якістю функціонує одночасно з усіма іншими видами діяльності, які впливають на якість продукції (послуг) та взаємодіє з ними. її вплив розповсюджується на всі етапи від визначення і до кінцевого задоволення вимог і потреб споживача. Ці види діяльності (функції) охоплюють такі сфери (рис 4):

1. Маркетинг (пошук і вивчення ринку).

2. Проектування і (або) вироблення технічних умов, розробка продукту.

3. Матеріально-технічне забезпечення.

4. Підготовка та вироблення виробничих процесів.

5. Виробництво.

6. Контроль, проведення випробувань і обстежень.

7. Пакування та зберігання.

8. Реалізація та розподіл продукції.

9. Монтаж та експлуатація.

Рис.4. "Петля якості"

10.Технічне обслуговування.

11.Утилізація після використання.

Менеджери систематично займаються виробленням і впровадженням програм управління якістю. Основою їх є орієнтація на високоефективну світову практику управління якістю продукції. Більшість програм по забезпеченню (підвищенню) якості продукції розробляється ч такій послідовності:

1. Визначення бажаних для споживача характеристик якості продукції (аналіз
ринкової ситуації, вивчення продукції конкурентів

тощо).

2. Визначення стандартів якості (стандарти є відправною точкою при порівнянні того, що вважається еталоном, з тим, що отримано в результаті діяльності).

3. Розроблення програми перевірки якості (процес перевірки повинен бути чітко формалізований і передбачати: перелік методів перевірки якості продукції; на якому етапі технологічного процесу контролюється параметр і хто здійснює цю функцію: коли здійснюється контроль; як проводиться аналіз результатів).

4. Розроблення мотиваційної системи (створення умов для обов'язкового забезпечення якості продукції, вдосконалення професійних навиків тощо).

5. Розроблення системи документації (якісні характеристики сировини, напівфабрикатів, виробничого процесу, кінцевої продукції). [ 5 ]

Вітчизняна практика управління якістю продукції досить багата. Використовуючи передовий зарубіжний досвід, підприємства колишнього СРСР, починаючи з 70-тих років, розробляли та впроваджували заходи та рекомендації, основою яких був комплексний, системний підхід до управління якістю продукт. Найбільш відпрацьованою у методичному та практичному плані була комплексна система управління якістю продукції (КС УЯП). Система базувалася на стандартах підприємства, які розроблялися відповідно до міжнародних і державних норм. Стандарти регламентували заходи підвищення технічного рівня та якості продукції, передбачали певний порядок дій і відповідальність кожного виконавця, організацію та механізм діяльності з підвищення якості продукції на підприємстві, зміцнювали виробничу та технологічну дисципліну. Оцінюючи в цілому КС УЯП як систему, слід відзначити, що вона порівняно з усіма попередніми виявила найбільш благотворний вплив на зміну ставлення до діяльності з підвищення якості продукції в промисловості. Однак, вступивши у протиріччя з господарським механізмом, спрямованим на об'ємні, кількісні показники економічного зростання, КС УЯП була поступово нейтралізована, а її роль зведена нанівець.

Якщо аналізувати історію систем управління якістю в Японії, то ситуація там виглядала по-іншому. Спочатку йшов процес активного впровадження на підприємствах систем управління якістю продукції, потім вони перестали існувати як відокремлені елементи. На питання про те, яким є ефект від систем управління якістю, японські менеджери відповідали, що отримано подвійний ефект - спочатку шляхом створення і повторно шляхом ліквідації систем управління якістю продукції. Завдання, що ставилося перед КС УЯП, полягало в орієнтуванні системи управління підприємством не тільки на виробництво певної кількості продукції, а й конкретних, заданих параметрів якості, тобто мова йшла про зміну траєкторії в управлінській поведінці. Як тільки це завдання було виконане, КС УЯП "розчинилася" в цілях і завданнях підприємства, і її необхідність як самостійного органу відпала.

У нашій промисловості спостерігалася інша ситуація: як тільки органи Держстандарту припинила реєстрацію КС УЯП, вони практично самоліквідувалися, оскільки не допомагали, а заважали підприємствам вирішувати кількісні завдання по виробництву продукції. Можна припустити, що в нових умовах господарювання підприємства повернуться до систем управління якістю незалежно від того, чи будуть це КС УЯП, чи інші системи. 1б1

Сучасна епоха світового економічного розвитку характеризується бурхливим розвитком міжнародної торгівлі. За останнє десятиліття були прийняті заходи для усунення перешкод у торгівлі, пов'язаних із митними правилами та тарифами, умовами поставок продукції тощо. У цих умовах на першому плані - так звані технічні бар'єри в торгівлі між країнами, тобто бар'єри, що виникають внаслідок відмінностей у національних стандартах, в правилах приймання продукції. її випробуваннях тощо. Ось чому особливої ваги набуває діяльність міжнародних організацій стандартизації, результатом якої є міжнародні стандарти, що встановлюють єдині вимоги до продукції, методів її випробувань, зберігання, транспортування. Для прикладу розглянемо ряд стандартів, що регламентують побудову систем управління якістю продукції.

Промислові, торговельні та інші організації виробляють продукцію або надають послуги в розрахунку на задоволення потреб споживачів. Ці вимоги, як правило, входять до технічних умов. Однак, самі по собі технічні умови не є гарантією того, що потреби споживачів будуть дійсно задоволені, оскільки в технічні умови або в організаційну систему, яка охоплює проектування та реалізацію продукції або послуг, можуть потрапити невідповідності. Це призвело до необхідності розвитку стандартів і керівних документів на системи якості, які доповнюють вимоги до продукції та послуг, встановлені в технічних умовах. Серія стандартів ISO 9000, 9004 (Іпtеrпаshiопаl Standart Оgапіzаshп) раціоналізує досвід, нагромаджений національними організаціями у цій галузі. У багатьох країнах (Австрія, Великобританія, Фінляндія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія та ін.) дані стандарти прийняті як національні. У зарубіжній практиці стандарти ISO серії 9000 знаходять все більше використання при укладанні контрактів між" фірмами як моделі для оцінки системи забезпечення якості продукції у постачальника. При цьому відповідність такої системи вимогам стандартів ISO розглядається як гарантія того, що постачальник здатний виконати вимоги контракту та забезпечити стабільну якість продукції. Розуміючи прогресивний характер стандартів ISO серії 9000 та їх регулюючу роль при виході на міжнародний ринок, окремі вітчизняні підприємства на їх основі розробляють і вдосконалюють системи управління якістю продукції.

Система управління якістю однієї організації відрізняється від системи управління якістю іншої організації, оскільки її формування залежить від цілей, що стоять перед організацією. її специфіки, видів продукції, що виробляється, властивого їй практичного досвіду тощо. Тому міжнародний стандарт ISO 9000 "Загальне управління якістю і стандарти забезпечення якості" (рег. № 9000-87) має за мету:

· визначити відмінності та взаємозв'язки між основними поняттями в галузі якості:

· дати рекомендації для вибору і використання серії стандартів ISO на системи якості, які можуть служити для внутрішнього використання на підприємстві при вирішенні завдань загального керівництва якістю (ІSО 9004) і для використання у зовнішніх стосунках щодо питань забезпечення якості (ІSО 9001, ISO 9002,ISO 9003).

Згідно із стандартом ISO 9000 в галузі управління якістю перед організацією повинні стояти такі три завдання:

· організація повинна досягати та підтримувати якість продукції на рівні. який забезпечує постійне задоволення встановлених або передбачуваних вимог споживача;

· організація повинна забезпечити своєму керівництву впевненість у тому, що запланована якість досягається та підтримується на заданому рівні;

· організація повинна забезпечувати споживачеві впевненість у тому, що
запланована якість продукції досягається або буде досягнута. Якщо це
передбачено контрактом, забезпечення впевненості може означати
взаємоузгоджені вимоги подання доказів.

Міжнародний стандарт ISO 9001 "Модель забезпечення якості при проектуванні або і розробці, виробництві, монтажі та обслуговуванні" (рег.№ 9001-87) визначає вимоги до системи якості у випадку, коли контракт, укладений між двома сторонами, вимагає, щоб була доведена здатність постачальника спроектувати та забезпечити постачання певної продукції. Вимоги стандарту спрямовані насамперед на попередження будь-якої невідповідності продукції на всіх стадіях (від проектування до обслуговування). Постачальник повинен розробити та підтримувати в робочому стані документально оформлену систему якості як засіб, що забезпечує відповідність продукції встановленим вимогам. Це передбачає:

-підготовку документально оформлених процедур та інструкцій, що стосуються системи якості, відповідно до вимог міжнародного стандарту ISO 9001;

-ефективне використання задокументованих процедур та інструкцій системи якості. Міжнародний стандарт ISO 9002 "Система якості. Модель для забезпечення якості при виробництві та монтаж" (рег. М 9002-87) визначає вимоги до системи якості у випадку, коли контракт, укладений між двома сторонами, вимагає, щоб була доведена здатність постачальника керувати процесами, які визначають придатність продукції. Вимоги даного стандарту спрямовані, насамперед, на попередження будь-яких невідповідностей у процесі виробництва, монтажу, а також попередження повторного виникнення невідповідності.

Міжнародний стандарт ISO 9003 "Модель забезпечення якості при остаточному контролі та випробуваннях" (рег. № 9003-87) визначає вимоги до системи якості у випадку, коли контракт, укладений між двома сторонами, вимагає, щоб була доведена здатність постачальника виявляти і слідкувати за вилученням будь-якої невідповідної продукції в процесі остаточного контролю та проведення випробувань.

Міжнародний стандарт ISO 9004 "Загальне управління якістю та елементи системи

якості" (рег. № 9004-87) характеризує основні елементи, які забезпечують вироблення та впровадження системи загального управління якістю продукції. Вибір елементів, встановлених даним стандартом, і ступінь "їх використання залежить від умов попиту, виду продукції, характеру виробництва тощо. Система загального управління якістю повинна відповідати двом

вимогам:

 потребам та інтересам компанії (компанії необхідно досягати та підтримувати необхідний рівень якості при оптимальних витратах; виконання цього завдання пов'язане із запланованим ефективним використанням технічних, людських і матеріальних ресурсів);

 потребам і вимогам споживача (споживач повинен бути впевнений у
можливостях компанії постачати продукцію або надавати послуги необхідного рівня якості та підтримувати досягнутий рівень якості).

Кожна з зазначених вище вимог до системи загального управління якістю передбачає надання об'єктивних даних про якість системи та якість продукції. [ 2 ]

Список використаної літератури:

1. Василенко В. О., Ткаченко Т. І. "Виробничий менеджмент",Київ 2002.

2. Курочкін А. С. "Операционный менеджмент"

3. Завадський Й. С. " Менеджмент ", Київ 2000.

4. Плоткін Я. Я ., Пащенко І. Н. " Виробничий менеджмент ", 1999

5. Хміль " Основи менеджменту ",Київ 2003

6. Шаповал М. І., «Менеджмент якості», Київ, «Знання», 2003.

7. www.ukrreferat.com

Учебное пособие для студентов заочной формы обучения

направления 38.03.02 – «Менеджмент»

высшего образования

Волгоград

УДК

Рецензенты:

Математика: учебное пособие для студентов заочной формы обучения направления 38.03.02 – «Менеджмент» /Сост. Е.В. Морозова, С.В.Мягкова – Волгоград: ИУНЛ ВолгГТУ, 2011. – 92 с.

ISBN

Учебное пособие ставит своей целью оказать помощь студентам заочной формы обучения в организации самостоятельной работы по овладению системой знаний, умений, компетенций в объеме действующей программы. Пособие содержит методические указания и контрольные задания

Ил. 5. Табл. 4. Библиогр.: 6 назв.

Печатается по решению редакционно-издательского совета

Волгоградского государственного технического университета

ISBN © Волгоградский

государственный

технический

университет, 2010

Учебное пособие составлено в соответствии с Государственным образовательным стандартом высшего профессионального образования к минимуму содержания и уровню подготовки выпускников по направлению 080200 – «Менеджмент».

В процессе изучения дисциплины студенты должны усвоить основные понятия, утверждения и методы, изложенные в программе.

Усиленный поток научной информации, математизация наук требует постоянного совершенствования подготовки специалистов с современным математическим образованием. Стране нужны специалисты нового типа, высокой квалификации, с широким теоретическим кругозором, способные быстро осваивать новое в науке и технике.

Основная задача дисциплины состоит в том, чтобы дать студентам комплекс математических знаний, умений и навыков, необходимых для изучения смежных и специальных дисциплин, для использования в практической деятельности, для развития логического мышления.

В соответствии с требованиями Государственного образовательного стандарта ВПО по направлению – «Менеджмент организации» в области математики студент должен:

знать:

– основные понятия и инструменты алгебры и геометрии,

– математического анализа,

– теории вероятностей и математической статистики;

уметь:

– решать типовые математические задачи,

– использовать математический язык и математическую символику,

– обрабатывать эмпирические и экспериментальные данные,

В процессе изучения дисциплины «Математика» студенты должны выполнить 2 контрольные работы. Данное пособие содержит задания для контрольных работ, а также необходимые для выполнения контрольных работ теоретические сведения и примеры решения задач. Номер варианта контрольной работы, которую должен выполнить каждый студент, определяет преподаватель, ведущий дисциплину «Математика». Номера вариантов сообщаются студентам на установочной лекции (они соответствуют последней цифре студенческого билета и зачетной книжки).

При выполнении контрольной работы следует руководствоваться следующими правилами:

1. Контрольную работу выполняют в отдельной ученической тетради в клетку (12 или 18 листов). Страницы в тетради следует пронумеровать и оставить поля 2-3 см для замечаний преподавателя.

2. На обложке тетради должен быть приклеен титульный лист установленного образца.

3. Работу выполняют чернилами синего цвета, аккуратно, разборчиво. Чертежи выполняют карандашом с использованием чертежных инструментов, аккуратно, соблюдая масштаб.

4. Каждое задание выполняют с новой страницы. Записывают номер задания и полное условие. Решение записывают с новой строки после слова Решение.

5. Решение каждого задания должно сопровождаться подробными пояснениями. Необходимо записывать используемые формулы.

6. В конце работы записывается список используемой литературы.

7. Контрольная работа должна быть выполнена в срок в соответствии с учебным планом.

8. Работа, выполненная не по своему варианту или неправильно оформленная, не проверяется и возвращается студенту без рецензии.

9. Если в контрольной работе допущены ошибки или имеют место замечания преподавателя, то студент должен внести исправления и сдать работу для повторной проверки.

Задания к контрольным работам

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 82; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!