Механізми розвитку артеріальної гіпертензії

Розвиток артеріальної гіпертензії залежить від комплексу різних фак­торів. Особливе значення надається генетичним факторам - обтяжливій спадковості по ГХ та ІХС, цукровому діабету, які реєструються в 45-60% дітей з ПАГ. Маючи полігенний характер, розвиток ПАГ відбувається не в усіх дітей, які мали епізоди підвищення АТ. Відтворювання АТ у шко­лярів відбувається у 40% підлітків завдяки особливостям психоемоційного статусу, нейрогуморальних процесів підліткового віку, через анатомічні варіанти судинної стінки та її функціональний статус (клітин­них мембран і рецепторного апарату).

Фактори, які сприяють виникненню артеріальної гіпертензії у дітей, різноманітні. Умовно їх можна розподілити на ендогенні (обтяжена спад­ковість по ГХ, ІХС, цукровому діабету, індивідуальні нервово-психічні особливості) та екзогенні (психоемоційне напруження, аліментарні по­рушення, надлишкова маса тіла, гіподинамія або надмірне фізичне (спортивне) навантаження.

Спадкова схильність. На значення спадковості в патогенезі артеріаль­ної гіпертензії вказують такі факти: висока кореляція артеріального тис­ку у монозиготних близнюків у порівнянні з дизиготними; більш підви­щені показники артеріального тиску у дітей з обтяжливою спадковістю на гіпертонічну хворобу в порівнянні з дітьми, у яких батьки здорові.

Найбільший прогрес у розумінні ролі спадкової схильності до артеріаль­ної гіпертензії досягнуто при вивченні генотипів ренін-ангіотензинової системи: ген ангіотензиногену визначає рівень ангіотензину І. Визначено участь гена ангіотензину у формуванні профілю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Ген ангіотензинперетворюючого ферменту визначає утворення з ангіотензину І ангіотензину II. На даний час визнано полігенний характер успадкування артеріальної гіпертензії, про що свідчать наступні факти: висока поширеність АГ в дітей у сім’ях зі стійким підвищеним АТ; підвищений рівень АТ й великий ризик формування гіпертонічної хвороби у членів однієї сім і при наявності трьох та більше осіб з артеріальною гіпертензією; клінічний поліморфізм артеріальної і гіпертензії у дітей та підлітків; вірогідність підвищення АТ у препубертатному віці при наявності АТ у двох батьків; виявлено асоціативний зв'язок артеріальної гіпертензії з тим, що гени несуть гістосумісництво НІ_А А11 ІВ22.

Генетичні фактори не завжди призводять до розвитку гіпертонічної хвороби. Вплив ефекту генів на рівень АТ значною мірою модифікується такими факторами, як стрес, надмірне вживання кухонної солі, на­явність ожиріння, низька фізична активність, тютюнопаління, вживання алкоголю.

Психоемоційне напруження супроводжується як психологічними, так і вегетативними проявами. Активація симпатико-адреналової системи -неспецифічний компонент адаптаційної реакції і не є фактором пресорної реакції, при цьому більше значення має прояв серцево-судинної гіперреактивності з наростанням загального периферичного судинного опору. Стійкість серцево-судинної системи до стресу багато в чому де­термінована генетично, що визначається виборчим розподілом біоген­них амінів, співвідношенням адрено-, холіно- і серотонінергічних медіаторних систем у структурах головного мозку, а також чутливістю адренорецепторів до катехоламінів.

Одним з найбільш важливих факторів, що сприяють формуванню пси­хоемоційного напруження та розвитку артеріальної гіпертензії, є особли­вий тип емоційних переживань і поведінкових особливостей прагнення до лідерства.

Серед аліментарних порушень найбільше значення має підвищене вживання кухонної солі. Це одни з основних екзогенних факторів, які впливають на рівень артеріального тиску. У популяціях, де в їжу викорис­товується менше солі, відмічається менш значне підвищення рівня артеріального тиску з віком. В осіб, схильних до розвитку гіпертонічної хво­роби, порушена ауторегуляція ниркового кровообігу й клубочкової фільтрації, яка в нормі контролюється юкстагломерулярним апаратом. При збільшенні надходження іонів хлору до дистальних канальців в області щільної плями зменшується опір аферентних артеріол. Це призводить до збільшення швидкості клубочкової фільтрації та в остаточному під­сумку до збільшення екскреції іонів натрію та хлору з організму.

Порушення тубуло - гломерулярного механізму ауторегуляції нирково­го кровообігу призводить до того, що хлорид натрію затримується в організмі й сприяє підвищенню АТ. Порушення ниркової екскреції натрію у хворих на гіпертонічну хворобу може бути наслідком спадкового дефекту транспорту іонів через епітеліальні клітини ниркових канальців. І для запобігання затримки натрію в організмі відбувається підвищення системного АТ й отже ниркового перфузійного АТ.

До розвитку гіпертонічної хвороби схильними є особи з вродже­ною нефропатією та з низькою вагою під час народження, у зв'язку з чим низька маса при народженні розглядається як фактор ризику виникнення артеріальної гіпертензії.

Надлишкова маса тіла - поширене явище в дитячій популяції. При обстеженні учнів 7-17 років діти з надлишковою масою тіла складають 20-25%. 50% дітей з надлишковою масою тіла мають підвищений систолічний і діастолічний артеріальний тиск. Цей фактор асоціюється з під­вищеним плазматичним рівнем тригліцеридів і зниженням вмісту холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), підвищеним вмістом натще глюкози й імунореактивного інсуліну в крові, зниженням толерант­ності до глюкози. Сполучення цих показників з артеріальною гіпертензі­єю класифікується як метаболічний варіант гіпертонії - «метаболічний квартет». Недостатність інсулінових рецепторів клітинних мембран - ге­нетична причина гіперінсулінемії, гіперглікемії й дисліпідемії, а також значущий фактор ризику артеріальної гіпертензії й ожиріння. Основний па­тогенетичний механізм метаболічного синдрому - висока асиміляція глюкози клітиною. У таких пацієнтів метаболічні зрушення в сполученні з дисліпідемією сприяють ранньому й прискореному розвитку атеро­склерозу.

Треба обережно, особливо щодо хлопчиків, ставитися до стверджен­ня про наявність надлишкової маси тіла у підлітка; збільшення маси тіла може відбуватися не за рахунок жирової тканини, а за рахунок м'язової маси. Для точного визначення наявності або відсутності ожиріння вико­ристовують вагово-зростовий показник Кетле - індекс маси тіла (ІМТ):

ІМТ = маса тіла (кг): зріст (м²).

При ІМТ: 25,0-29,9 - надлишок маси тіла;

30,0-39,9 - ожиріння І-ІІ ступеня;

40 та > 40 - ожиріння III ступеня.

На частоту надлишкової маси тіла впливає недостатній рівень фізичної активності.

Артеріальний тиск у людини визначається комплексом різних факторів, які складають функціональну систему. Ця система забезпечує постійність кров'яного тиску за принципом саморегуляції.

Більш ніж у 90% випадків артеріальної гіпертензії за допомогою існу­ючих інструментальних і біохімічних методів не вдається виявити специ­фічну причину захворювання. Однак не викликає сумніву те, що при первинній артеріальній гіпертензії (ПАГ) підвищення АТ пов'язане із складною взаємодією генетичних, психоемоційних факторів, а також із дизадаптацією нейро-гуморальних механізмів.

Особлива роль в цьому процесі належить активації симпатико-адреналової системи в пре-та пубертатному віці. В організмі існують механіз­ми ауторегуляції, які підтримують рівновагу між серцевим викидом і периферійним судинним опором. Так, під час збільшення судинного викиду при фізичному навантаженні загальний периферійний судинний опір знижується. Навпаки, при підвищенні загального периферійного судин­ного опору відбувається рефлекторне зниження серцевого викиду. Укріплення осередка збудження в корі великих півкуль і підвищення збудливості гіпоталамічних центрів, які регулюють апарат кровообігу, призводить до активації симпатичного відділу вегетативної нервової системи (ВНС). Активація на периферії здійснюється через а 1,2 і (3 1,2-адренорецептори й призводить до розвитку гіперкінетичного синдрому, а через р 1,2-адренорецептори - резистивного синдрому, який викликає збільшення периферійного опору. Через те, що симпатичні нерви, особливо серця, є основним джерелом плазмових катехоламінів (норадреналіну), під час активації симпатико-адреналової системи зростає кон­центрація норадреналіну в плазмі, що також призводить до вазоконстрикції й збільшенню загального й питомого периферійного опору. Значну роль у підвищенні АТ відіграє стимуляція β-адренорецепторів юкстагломерулярного апарата нирок, що збільшує вивільнення реніну.

Системний АТ починає підвищуватися тільки при виснаженні антигіпортензивних гомеостатичних механізмів або при надмірному посиленні назоконстрикторних і антинатрійуретичних нейрогуморальних систем (ангіотензин II, норадреналін, ендотелій І, інсулін та ін.). Серед антигіпертензивних гомеостатичних механізмів важливе значення мають ниркова "екскреція іонів натрію, барорецептори аорти й великих артерій, актив­ність калікреїн-кінінової системи, простагландини Е2 та Е12, оксид азоту, таурин.

Значення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Ренін-серинова протеаза - фермент, синтезований у юкстагломерулярному (біляклубочковому) апараті нирок. Він утворюється також у клітинах інших органів, зокрема кори надниркової залози. На секрецію реніну впливають зниження артеріального тиску, дефіцит натрію в органи калікреїн, ендорфіни, бетаадренергічна стимуляція, вазодилятатори. Ренін розщеплює молекулу білка ангіотензиногену, перетворюючи йог в ангіотензиноген І. Цей декапептид біологічно не активний, але після впливу ангіотензин-перетворюючого фермента (АПФ) стає активним пептидом, який отримав назву ангіотензину II (ангіотензин-перетворюючий фермент виділяється клітинами легень і кровоносних судин). Анпотензин II впливає на артеріальний тиск - він безпосередньо викликає вазоконстрикцію і, крім того, стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. Під впливом цього підвищується реабсорбція натрію в клітинах ниркових канальців з подальшим збільшенням об’єму циркулюючої плазми й підвищенням артеріального тиску. Потужним засобом, інгібую­чим секрецію альдостерону, є передсердний натрійуретичний фактор. Крім перелічених факторів, у патогенезі АГ важливу роль відіграють підвищення активності простагландинів (ПгЕ2 та ПгЕ12), які мають вазоконстрикторну властивість і підвищують активність симпатичної нерво­вої системи, а також гормони гіпофізу (вазопресин і АКТГ) і гіпоталамічної ділянки. Усунення пресорних дій на тлі АГ, що розвивається, може привести до нормалізації АТ, і,навпаки, їх стимуляція (стрес, сольове на­вантаження, симпатоадреналові дії) призводить до розвитку гіпертензивних кризів. Прогресування артеріальної гіпертензії та стабілізація АТ на високих цифрах значною мірою обумовлені також ремоделюванням серцево-судинної системи, зокрема, стовщенням стінки судин (гіпер­трофія гладких м'язів, фіброз інтими), що призводить до стійкого підви­щення ЗПСС.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 117; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!