Мал. 2.13 Еволюція змін гіпертрофованого міокарда

Частота серцевих скорочень. Частота серцевих скорочень як у спокої, так і під час фізичних навантажень є інформативним показником стану серцево-судинної системи існує пряма залежність між виконаною роботою працюючими м‘язами і ЧСС.

В спокої ЧСС в середньому становить 70-80 уд.хв^-1.У перші тижні тренування вона буде знижуватися приблизно на 1 уд. хв.^-1. Таким чином, за 10 тижнів навантажень середньої інтенсивності, спрямованих на розвиток витривалості, вона може знизити до 60-70 уд.хв^-1. Причина цьому є зміщення активації вегетативної нервової системи в бік її парасимпатичного відділу.

У добре підготовлених спортсменів, які займаються видами спорту, що потребують прояву витривалості ЧСС у спокої становить менше ніж 40 уд.хв^-1, а в деяких - менше 30 уд. хв^-1.

За умови субмаксимального фізичного навантаження вищий рівень аеробної підготовленості проявляється нижчою ЧСС під час виконання роботи певної інтенсивності. Виконання останньої у вигляді ходьби або бігу з певною швидкістю, супроводжується меншою ЧСС, а ніж до тренування. Після 6-ти місячної тренувальної програми, спрямованої на розвиток витривалості ЧСС зазвичай знижується на 20-40 уд.^хв-1 за умови стандартного навантаження субмаксимальної інтенсивності. Загальновідомо, що сповільнення ЧСС свідчить про оптимальнішу продуктивність серця, адже при цьому подовжується фаза діастоли шлуночків, що сприяє кращому їх наповненню, а, відповідно, і збільшенню ударного (систолічного) об‘єму крові.

Таким чином тренування підвищує продуктивність роботи серця. У разі максимальних рівнів навантаження у нетренованих людей ЧСС становить 180 уд. хв^-1 і більше в той час як у підготовлених спортсменів з циклічних видів спорту максимальна ЧСС є дещо нижчою. Однак, під час виконання максимальної або субмаксимальної інтенсивності роботи організм може коригувати ЧСС, щоб забезпечити оптимальний серцевий викид, адже на фоні високої ЧСС зменшується тривалість серцевого циклу і, відповідно, діастоли. Це призводить до зменшення періоду, необмеженого для заповнення шлуночків кров‘ю, і систолічний об‘єм крові зменшується.

Водночас, у добре підготовлених спортсменів, особливо тих, хто займається циклічними видами спорту, як правило, максимальна ЧСС нижча, чим досягається забезпечення оптимального серцевого викиду. Зменшення ЧСС і збільшення систолічного об‘єму крові відбуваються паралельно, що дає можливість серцю виштовхнути максимальну кількість оксигенованої крові при мінімальних витратах енергії. Після завершення фізичного навантаження ЧСС залишається ще певний час підвищеною.

Час, необхідний для повернення ЧСС до вихідного рівня називається періодом відновлення частоти серцевих скорочень. У тренованих спортсменів і після стандартних субмаксимальних, і після максимальних фізичних навантажень, ЧСС значно швидше повертається до вихідного рівня.

Оскільки після тренування, спрямованого на розвиток витривалості, період відновлення ЧСС є коротшим, його можна використати як показник кардіореспіраторної підготовленості (мал. 2.14)

Мал. 2.14 Динаміка відновлення ЧСС внаслідок тренування, спрямованого на розвиток витривалості 1-перед; 2- після тренування (За: Дж. Х. Вільмор, Д.Л.Костілл, 2003)

Загалом, більш тренована людина швидше відновлюється після стандартного фізичного навантаження, ніж менш тренована. Однак, слід зауважити, що на тривалість відновлення ЧСС, крім рівня тренованості, можуть впливати інші чинники, зокрема підвищена температура повітря виконання вправ в умовах високогір‘я, а також підвищений тонус симпатичної нервової системи під час виконання вправи.

Щодо силового тренування то, як показали результати деяких досліджень, ЧСС у спокої та під час стандартного субмаксимального навантаження може уповільнюватися, однак не у всіх досліджуваних. Крім того, зниження ЧСС у даному випадку було набагато меншим за те, що спостерігалося після тренування, спрямованого на розвиток витривалості. Передбачалося, що зниження ЧСС залежить від таких чинників силового тренування 1) обсягу тренувань; 2) інтенсивності тренувань; 3) тривалості занять; 4) тривалості відпочинку між вправами; 5) м‘язової маси, залученої до роботи.

Серцевий викид (хвилинний об‘єм крові). У спокої, а також за умови виконання субмаксимального навантаження зі стандартною інтенсивністю роботи серцевий викид мало змінюється під впливом тренування, спрямованого на розвиток витривалості. Під час навантаження у випадку однакової субмаксимальної інтенсивності метаболізму (що означає певну інтенсивність утилізації кисню, наприклад, 1,5л.хв^-1) серцевий викид може трохи зменшитися через збільшення артеріовенозної різниці за киснем, що відображає підвищене споживання кисню тканинами.

Водночас серцевий викид значно збільшується у разі виконання максимальної за інтенсивністю роботи, що пояснюється суттєвим зростанням систолічного об‘єму, оскільки максимальна ЧСС якщо і змінюється, то незначно. Максимальні показники серцевого викиду у нетренованих людей становлять 14-16л.хв^-1, у тренованих -20-25л.хв^-1, у відмінно підготовлених спортсменів, які займаються видами спорту, що потребують прояву витривалості -40л.хв^-1 і вище.

Кровотік. З агальновідомо, що активні м‘язи потребують значно більше кисню та поживних, щоб задовольнити їхні потреби, слід збільшити кровотік у м‘язах під час фізичного навантаження. Це досягається за рахунок таких чинників 1) підвищеної капіляризації тренованих м‘язів; 2) збільшення кількості активних капілярів у тренованих м‘язах; 3) ефективнішого перерозподілу кровотіку.

У активних м‘язах утворюються нові капіляри і кровопостачання м‘язів стає повнішим.

У тренованих м‘язах зростає кількість активних капілярів, що сприяє збільшенню їх кровопостачання. Оскільки тренування, спрямоване на розвиток витривалості, також супроводжується збільшенням об‘єму крові, то адаптація здійснюється оптимальним чином без значного впливу на венозний поворот.

Перерозподіл серцевого викиду здійснюється, як вже було сказано раніше, на користь активних м‘язів, котрі потребують підвищеного кровопостачання. Тренування, спрямоване на розвиток витривалості не призводить до розтягненості вен через підвищення венозного тонусу, а, відповідно, не відбувається накопичення крові у венозній системі, але водночас збільшується об‘єм артеріальної крові, необхідної працюючим м‘язам.

Артеріальний тиск. Після тренування спрямованого на розвиток витривалості, артеріальний тиск змінюється незначно за умови виконання стандартних субмаксимальних навантажень або виконанні максимальної інтенсивності роботи. Однак, у людей з транзиторною або помірною гіпертензією через тренувальні навантаження артеріальний тиск дещо знижується (в середньому систолічний тиск на 11 мм. рт. ст., діастолічний на 8 мм. рт. ст.)

Силові вправи у важкоатлетів можуть значно підвищити як систолічний, так і діастолічний тиск, однак в стані спокою артеріальний тиск у них, як правило, є нормальним. Силові тренування можуть призвести навіть до зниження артеріального тиску у стані спокою.

Об‘єм циркулюючої крові. Вправи, спрямовані на розвиток витривалості, збільшують об‘єм циркулюючої крові. Чим вище інтенсивність тренування, тим більш стає об‘єм крові. В основі цього явища лежить два механізми; по-перше, фізичне навантаження збільшує виділення антидіуретичного гормону і альдостерону; ці гормони зменшують секреторну функцію нирок і тим самим збільшують кількість плазми крові. По-друге, фізичне навантаження супроводжується зростанням кількості білків в плазмі, особливо альбумінів, останні збільшують онкотичний тиск, що сприяє затримці в крові більше рідини.

Еритроцити також збільшуються в процесі тренування, однак вплив їх на загальний об‘єм крові є незначним і непостійним. Водночас, гематокрит (відношення об‘єму еритроцитів до загального об‘єму крові) знижується. У тренованого спортсмена гематокрит може знижуватися до рівня, характерного для анемії, в наслідок відносно невисокої концентрації еритроцитів та гемоглобіну (несправжня анемія).

Подібне відношення об‘єму плазми до об‘єму еритроцитів на користь рідинної частини крові знижує її в‘язкість. Остання полегшує пересування крові судинами, особливо капілярами.

У тренованих спортсменів показники загальної кількості (абсолютні значення) гемоглобіну та загального числа еритроцитів значно вищі за норму, хоч відносні їх значення – нижчі за норму.

Збільшення об‘єму плазми, зумовлене тренуванням, спрямованим на розвиток витривалості, - одна із кардинальних змін, що сприяє підвищенню систолічного об‘єму крові, який впливає на утилізацію кисню.

Об‘єм плазми знижується у тренованих атлетів у разі припинення тренувань. У фізично здорових чоловіків перебування протягом 20 год. в положенні, нагнувши голову (-5⁰), призводить до значного зниження систолічного об‘єму і, відповідно, зменшенням МСК.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!