Вплив сили тяжіння на серцево-судинну систему.

Сила тяжіння впливає на величину тиску в серцево-судинній системі, а тому у разі переміни положення тіла в її регулюючих механізмах відбувається серйозна перебудова.

У людини у вертикальному положенні між серцем і ділянками, які розміщені на рівні серця, існує додатковий градієнт. Це має значення для гомілок і стоп за умови вертикального положення тіла. Величина тиску в судинах стоп може збільшуватись до 90 мм.рт.ст. тільки за рахунок об‘єму крові в артеріях і венах, які спрямовуються до стопи і відходять від неї. Однак саме вертикальне положення тіла самостійно не змінює кровотік в нижніх кінцівках, тому що сила тяжіння однаково діє на артеріальний і венозний тиски і тим самим не змінює артеріовенозну різницю тиску на будь-якій висоті. Водночас існує два важливих безпосередніх наслідки підвищення тиску в судинах нижніх кінцівок: 1) абсолютне підвищення венозного тиску призводить до розтягнення периферичних вен і суттєвого збільшення периферичного венозного об’єму; 2) абсолютне збільшення гідростатичного тиску в капілярах викликає значне збільшення швидкості транскапілярної фільтрації.

У випадку переходу із горизонтального у вертикальне положення відбувається рефлекторна активація симпатичних нервів. Звуження судин через активацію симпатичних нервів викликає певний ефект у зниженні небажаних впливів сили тяжіння на нижні кінцівки. Звуження артеріол може призвести до великого тиску на протязі артеріол і це лише обмежено впливає на капілярний тиск, оскільки венозний тиск залишається виключно високим. Швидкість фільтрації продовжує залишатися дуже високою. Фактично нормальні серцево-судинні рефлекторні механізми самі по собі не здатні здійснювати адаптацію до вертикального положення без допомоги «насосу скелетних м‘язів». Суб‘єкт, який перебуває у вертикальному положенні, без пери одичної скоротливої діяльності скелетних м‘язів в нижніх кінцівках втратив би свідомість через 10 – 20 хв. через зниження мозкового кровотіку, який виник за умови зменшення центрального венозного тиску, ударного об‘єму, хвилинного об‘єму і артеріального тиску.

Однак, діяльність насоса скелетних м‘язів, хоч і ефективна, але не запобігає в певній мірі збільшенню середнього рівня венозного тиску і накопиченню крові в нижніх кінцівках у випадку вертикального положення тіла. Тут включаються складні пристосувальні реакції, спрямовані на нормалізацію показників системної гемодинаміки через підвищення скоротливої функції міокарда, збільшення частоти серцевих скорочень і загального периферичного опору.

Реакції серцево-судинної системи на стан невагомості.

Найважливішими безпосередніми фізіологічними змінами з боку серцево-судинної системи, які виникають у людини, котра потрапила в стан невагомості, є переміщення рідини з нижніх кінцівок у вище розташовані відділи тіла. Наслідком такого переміщення є розтяжність вен голови і шиї, набряк обличчя, закладеність носа і зниження округлості гомілок і об’єму нижніх кінцівок. Крім цього, збільшення центрального об‘єму крові стимулює серцево-легеневі механорецептори, які випливають на функцію нирок через нервові і гуморальні шляхи, збільшуючи втрати рідини оргагізмом. Індивідуум починає втрачати масу тіла і через декілька днів у нього розвивається гіповолемія (зменшення об‘єму рідини в організмі за земними стандартами). Крім того, були виявлені і деякі інші зрушення з боку серцево-судинної системи під час космічного польоту, механізми розвитку яких на сьогоднішній день не достатньо зрозумілі. До них відносяться збільшення частоти серцевих скорочень в спокої, артеріального пульсового тиску і вірогідність виникнення серцевих аритмій. Збільшення частоти серцевих скорочень є реакцією протилежною тій, яка очікується в даній ситуації через здійснення серцево-легеневих барорецепторів; збільшення артеріального пульсового тиску може відображати збільшення ударного об‘єму внаслідок збільшення тиску під час наповнення серця (закон Франка-Старлінга); збільшення частоти аритмій може бути зв‘язано з порушенням рівноваги в діяльності симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи (або) наслідком суттєвих рідинних, електролітних і гормональних зрушень.

Водночас є всі підстави вважати, що серцево-судинна система здатна достатньо ефективно адаптуватися до нових умов невагомості.

Після повернення в гравітаційне поле, всі без виключення космонавти страждають тимчасовою ортостатичною або постуральною (під час зміни положення тіла з горизонтального на вертикальне) гіпотензією, тобто зниженням тиску крові що минає, яке відмічається за умов тривалого перебування у вертикальному положенні. Напевно, це зв‘язано, в першу чергу, з тим зменшенням об’єму циркулюючої крові, яке відмічається під час перебування в космосі. Нормалізація зрушень в діяльності серцево-судинної системи, зв‘язаних з перебуванням в стані невагомості, може тривати близько трьох тижнів і більше. Зусилля, які уживались з метою зменшення змін з боку серцево-судинної системи (у тому числі фізичні вправи, пристосування для створення від‘ємного тиску довкола нижньої частини космонавта, посилене введення в організм солі і води) мали обмежений успіх.

Слід зауважити, що багато із тих змін, які відбуваються в стані невагомості, схожі зі змінами, які виникають під час тривалого перебування в ліжку. В цьому випадку вплив гравітації на організм зведено до мінімуму через перебування в горизонтальному положенні. Здійснюється перехід крові із вен нижніх кінцівок в центральний венозний пул і включаються механізми, які спрямовані на зменшення об’єму рідини в організмі. Через зменшення об’єму циркулюючої крові у таких індивідуумів підвищується схильність до ортостатичної гіпотензії, що часто спостерігається у пацієнтів, які починають ходити після ліжкового режиму.

Вплив старіння на серцево-судинна систему.

Старіння є нормальним процесом. У кожного індивідуума відбуваються відповідні передбачувані незворотні зміни, які є частиною безперервного процесу, що почався з моменту народження людини. Ті зміни, що відбуваються в старості, часто розглядаються як результат кумулятивного ефекту «помилок», котрі викликають загальне «зношення». Водночас доцільніше вважати, що процес старіння регулюється відповідним чином генетично, і, що важливо, усунення всіх хворобливих процесів не збільшує наш шанс на максимальний строк життя.

Вікові зміни в серці включають: 1) зниження серцевого індексу у спокої; 2) зниження максимальної частоти серцевих скорочень; 3)збільшення часу скорочень і розслаблення серцевого м‘язу; 4) збільшення ригідності тканини міокарда під час діастоли; 5) накопичення пігменту в клітинах міокарда. Зміни, які відбуваються в судинному руслі, включають: 1) зниження щільності капілярів в деяких тканинах; 2) зменшення розтяжності артеріальної стінки; 3) збільшення загального периферичного судинного опору. Поєднання цих змін веде до зростання артеріального, пульсового і середнього артеріального тиску. Підвищений артеріальний тиск збільшує постнавантаження на серце, чим частково можна пояснити вікове зниження серцевого індексу. Знижується також діяльність аферентного компонента рефлекторної дуги, що обумовлює очевидну вікову сповільненість реакцій на постуральні зміни і відновлення під час фізичного навантаження.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 83; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!