Фонд евристичних прийомів

Евристичний прийом – це стисла вказівка на те, які перетворення у даній технічній системі можна провести для отримання нового технічного рішення.

Найбільш повним є фонд евристичних прийомів узагальненого алгоритму пошуку нових технічних рішень, який містить багато прийомів відомих методів пошуку нових технічних рішень (ТР).

Евристичні прийоми утворюють комплекси, приєднують до себе фізичні ефекти і у той же час мають певну структуру. Існують стабільні утворення прийомів і ефектів, які складають фонд стандартів на вирішення винахідницьких задач.

Розглянемо перші стандарти на вирішення задач.

1. Якщо об’єкт важко виявити у якийсь момент часу і якщо можна попередньо в нього ввести домішки, то задача вирішується попереднім введенням в об’єкт домішок, які створюють поля (наприклад, електромагнітні) або легко взаємодіють із зовнішнім середовищем, виявляє себе і об’єкт. Аналогічно вирішуються задачі і на вимірювання.

2. Якщо потрібно порівняти об’єкт з еталоном, щоб виявити різницю, то задача вирішується оптичним сполученням відображення об’єкту з еталоном або із його відображенням, при цьому відображення об’єкту повинно бути протилежним кольору еталона або його відображення. Аналогічно вирішуються задачі на вимірювання, якщо є еталон або його відображення.

3. Якщо дві рухомі відносно одна одної речовини повинні притулятися і при цьому виникає шкідливе явище, то треба ввести між ними третю речовину, яка є видозміною одної із речовин, даних за умовами задачі.

4. Якщо потрібно керувати рухом об’єкту, до нього треба ввести феромагнітну речовину і використати магнітне поле. Аналогічно вирішуються задачі на забезпечення деформацій речовин, на обробку поверхні, дроблення, зміну в’язкості тощо.

5. Якщо потрібно збільшити технічні показники системи (вагу, розміри, швидкість тощо), але є принципові перешкоди (заборона законів природи, відсутність необхідних речовин, матеріалів, потужностей тощо), то система повинна увійти у якості підсистеми у склад другої, більш складної системи. Розвиток вихідної системи припиняється, він змінюється більш інтенсивним розвитком складної системи.

6. Якщо важко здійснити операцію з тонкими крихкими об’єктами, які легко деформуються, то на час виконання цих операцій об’єкт потрібно поєднати з речовиною, яка робить його твердим і міцним, а потім цю речовину вивести розчиненням, випарюванням тощо.

7. Якщо неможливо безпосередньо визначити зміну стану механічної системи (маси, розмірів тощо), то задача вирішується збудженням у системі резонансних коливань, по зміні частоти яких можна визначити зміни що виникають.

8. Якщо потрібно сполучити дві взаємовиключні дії (стани об’єкту), то кожну дію потрібно зробити перервною і сполучити їх таким чином, щоб одна дія здійснювалась у паузах другої. При цьому перехід від одної дії (стану) до другої повинен здійснювати сам об’єкт, наприклад, використовуючи фазові переходи при змінах зовнішніх умов.

9. Якщо потрібно збільшити технічні показники системи (точність, швидкодію тощо) і є принципові перешкоди, то задача вирішується переходом на мікрорівень: система або її частина замінюється речовиною, здатною при взаємодії з полем виконувати потрібні дії.

10. Якщо потрібно ввести домішки, а це заборонено умовами задачі, треба використовувати обхідні шляхи: 1) замість речовини вводити поле; 2) замість «внутрішньої» домішки використовується «зовнішня»; 3) домішка вводиться у дуже малих дозах; 4) домішка вводиться на час; 5) замість об’єкту використовують його модель, у яку допустимо вводити домішки тощо.

Основні прийоми усунення технічних суперечностей:

1. Принцип дроблення: розділити об’єкт на незалежні частини; зробити об’єкт розбірним; збільшити ступінь дроблення об’єкту.

2. Відокремити від об’єкту частину, що «заважає», або виділити єдину потрібну частину або речовину.

3. Принцип місцевої якості: перейти від однорідної структури об’єкту або зовнішнього середовища до неоднорідної; різні частини повинні мати різні функції; кожна частина об’єкту повинна знаходитися в умовах, найбільш сприятливих для роботи.

4. Принцип асиметрії: перейти від симетричної форми об’єкту до асиметричної.

5. Принцип об’єднання: об’єднати однорідні або призначені для суміжних операцій об’єкти; об’єднати у часі однорідні або суміжні операції.

6. Об’єкт виконує кілька різних операцій, при цьому відпадає необхідність в інших.

7. Один об’єкт розміщується усередині другого, який у свою чергу знаходиться усередині третього; один об’єкт проходить крізь порожнину у іншому.

8. Компенсувати вагу об’єкту: об’єднати з іншим, який має підйомну силу; взаємодією з середовищем.

9. Наперед придати об’єкту зміни, протилежні недопустимим робочим змінам.

10. Принцип попереднього виконання: завчасно виконати потрібні зміни об’єкту; наперед розставити об’єкти так, щоб вони могли вступити у дію без витрат часу і з найбільш зручного місця; компенсувати відносно невисоку надійність об’єкту завчасно підготовленими засобами.

11. Змінити умови роботи так, щоб не приходилось піднімати або опускати об’єкт.

12. Замість дії, яка диктується умовами роботи, здійснити обернену дію; зробити рухому частину об’єкту або зовнішнього середовища непорушною, а нерухому – рухомою; перевернути об’єкт.

13. Перейти від прямолінійних частин до криволінійних, від плоских до сферичних тощо.

14. Принцип динамічності: характеристики об’єкту або системи повинні змінюватися так, щоб бути оптимальними на кожному етапі роботи;

15. Розділити об’єкт на частини, які здатні рухатися відносно одна одної.

16. характеристики об’єкту або системи повинні змінюватися так, щоб бути оптимальними на кожному етапі роботи;

17. Розділити об’єкт на частини, які здатні рухатися відносно одна одної.

18. Принцип часткового або надлишкового рішення: якщо важко отримати 100) потрібного ефекту, потрібно отримати «трохи менше» або «трохи більше» – задача може істотно спроститися.

19. Принцип переходу в інший вимір: замість руху або розміщення в лінію об’єкту надається можливість рухатися у площині; багатоповерхове компонування замість одноповерхового; використання зворотної сторони даної площини.

20. Використання механічних коливань: привести об’єкт у коливання; якщо коливання здійснюються – збільшити частоту; використати ультразвукові коливання разом з електромагнітними полями.

21. Принцип періодичної дії: перейти від неперервної дії до періодичної, імпульсної; якщо дія періодична – змінити періодичність.

22. Принцип безперервності корисної дії: вести роботу безперервно; усунути холості і проміжні ходи; перейти від зворотно-поступового руху до обертального.

23. Принцип проскоку: долати шкідливі або небезпечні стадії процесу на великій швидкості.

24. Принцип обертання шкоди на користь: використати шкідливі фактори для отримання позитивного ефекту; посилити шкідливий фактор до такого ступеня, щоб він перестав бути шкідливим.

25. Ввести зворотній зв’язок, якщо він є – змінити його.

26. Використати проміжний об’єкт – посередник.

27. Принцип самообслуговування: об’єкт повинен сам себе обслуговувати, виконуючи допоміжні та ремонтні операції; використовувати відходи енергії, речовини.

28. Принцип копіювання: замість складного об’єкту використати його спрощену копію; використати зміну масштабу.

29. Замінити дорогий об’єкт набором дешевих, поступившись якістю.

30. Заміна механічної системи електричною, оптичною, акустичною, тепловою тощо.

31. Використання пневмо- і гідроконструкції замість твердих частин об’єкту; використовувати надувні, гідронаповнені, гідростатичні і гідрореактивні конструкції.

32. Використання гнучких оболонок і тонких плівок; ізолювати об’єкт від зовнішнього середовища.

33. Застосування пористих матеріалів.

34. Принцип однорідності: взаємодіючі об’єкти зробити з одного матеріалу.

35. Принцип регенерації частин: частина, яка виконала свою функцію, відкидається, розчиняється, випаровується, видозмінюється.

36. Зміна фізико-хімічних параметрів: змінити агрегатний стан об’єкту, концентрацію або консистенцію, ступінь гнучкості, температуру тощо.

37. Застосування фазових переходів: використати явища при фазових переходах.

38. Застосування температурного розширення: використати розширення або стискування, застосувати матеріали з різними коефіцієнтами температурного розширення.

39. Збагатити повітря киснем, озоном.

40. Збільшення ступеня інертності: замінити звичайне середовище нейтральним; ввести в об’єкт нейтральні частини або домішки; використати вакуум.

41. Використання композиційних матеріалів: перейти від однорідних до композиційних матеріалів.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 70; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!