Чехословаччина

Польща

1. Встановлення комуністичного режиму

Територію Польщі було визволено від нацистських окупантів військами Червоної армії у 1944 р. Одночасно у визволенні Батьківщини брала участь і Армія Крайова, сформована довоєнним польським урядом, що знаходився у Лондоні. Одначе загони Армії Крайової були роззброєні радянськими військами, значну частину солдатів та офіцерів відправили до СРСР.

З червня 1944 р. на території Польщі діяли Польський комітет національного визволення, який перегодом назвав себе Тимчасовим урядом, що орієнтувався на Москву, та його збройні сили — Армія Людова.

28 червня 1945 р. відповідно до рішень Ялтинської конференції цей Тимчасовий уряд Польщі було перетворено на Тимчасовий уряд національного єднання, до складу якого увійшли Ст. Миколайчик та кілька представників лондонського уряду. Новий уряд визнали СРСР, США, Велика Британія. Одначе він, незважаючи на видимість коаліційного характеру, був прорадянсь-ким за своєю суттю.

Неприйняття прорадянського режиму викликали збройний опір патріотичних сил Польщі. У країні розгорнулася неоголо-шена громадянська війна. її запеклість посилила присутність великої кількості радянських радників і спеціалістів, що сприймалося значною частиною населення як обмеження суверенітету країни і спричиняло закономірний протест.

Загалом у лавах національного підпілля боролися проти влади 150 тис. осіб, а загальна кількість тих, котрі загинули з обох сторін, становила 30 тис. Рясно пролита кров посилила політичне протистояння у країні.

Вибори до сейму, щоразу відкладались і відбулися лише в січні 1947 р. Урядовому блокові протистояла ПСЛ (Польська селянська партія) на чолі зі Ст. Миколайчиком, який після повернення до країни швидко оволодів ситуацією у селянському русі. На межі 1945—1946 рр. ПСЛ стала найзначнішою за чисельністю і впливом у суспільстві партією. Вона виступала за дієвий суверенітет Польщі, проти присутності радянських військ і частин НКВС, за справді демократичний розвиток країни. Позиція ПСЛ дістала серйозну підтримку громадськості, але важелі влади, бюрократичний апарат лишалися під контролем комуністів, внаслідок чого результати виборів було грубо сфальсифіковано. "Офіційно" урядовий блок здобув 80,1% голосів, ПСЛ — 10,3%. Підтасування результатів- було очевидним. Унаслідок грубого тиску на ПСЛ та її лідера, Ст. Миколайчик мусив у жовтні 1947 р. емігрувати на Захід, а партію було фактично розгромлено. Серед комуністичних лідерів В. Гомулхи і Б. Берута посилилася боротьба за владу. Переміг останній.

Болеслава Берута, одного з найбільш послідовних провідників сталінізму в Польщі, було обрано 1947 р. президентом Польської Республіки і головою Державної ради.

У грудні 1948 р. створено нову комуністичну партію — Польську об'єднану робітничу партію (ПОРП).

2. Кризи 50—60-х рр.

До 1956 р. в країні сформувалася командно-адміністративна система управління економікою. Диктаторський режим Б. Берута призвів до посилення беззаконня, корупції, зловживань владою. Погіршувалися умови праці трудящих, різко зменшилася заробітна платня за зростання споживчих цін. Це викликало невдоволення владою, дедалі настійливіше у різних прошарках населення лунали вимоги демократизації польського суспільства.

Драматичні події стались у м. Познань. 28 червня 1956 р. спалахнув страйк на заводі Цигельського, робітники висунули вимоги економічного характеру, підтримані й іншими підприємствами Познані. Одначе згодом події вийшли за межі економічного страйку. Робітники роззброїли охорону в'язниці, заволоділи зброєю, атакували приміщення суду, прокуратури, воєводського управління державної безпеки. Політбюро ІДК ПОРП винесло рішення про застосування військ. Влада вчинила у місті криваву бойню. Загинули 55 осіб, вмерли від Поранень ще 19, поранення й каліцтва дістали 575.

На тлі познанської бойні різко погіршилося загальне політичне становище у країні. 21 жовтня 1956 р. В. Гомулку, давнього опонента Б. Берута, було обрано першим секретарем ЦК ПОРП. Його повернення до влади зі схваленням зустріли сотні тисяч поляків. Польща до певної міри позбувалася опікування Москви. Кремлівські лідери не ризикнули чинити опір настроям більшості..

Нова влада припинила репресії у країні; швидкими темпами почали розвиватися легка і харчова промисловості, торгівля, сфера послуг. Було припинено насильницьку колективізацію, до 85% землі залишилось у приватній власності. Відбувалася лібералізація в культурі та духовному житті. Уряд прагнув нормалізувати відносини з церквою.

Однак у 60-ті рр. знову посилилися застійні явища в економіці, прогресивні реформи загальмувались. Соціалізм не приніс народові благ, що виголошувались, виникли перші ознаки кризи.

Потужний вибух громадського невдоволення стався після оголошення 12 грудня 1970 р. рішення про підвищення цін на основні продовольчі товари. На суднобудівних підприємствах Гданська, Гдині, Щецина розпочалися страйки, під час яких робітники Гданська організували демонстрацію до місцевого комітету ПОРП з вимогою скасувати рішення про підвищення цін. Робітників підтримало студентство, одначе влада, застосувавши сили регулярних військ і міліції, придушила виступ страйкарів.

Трагічний підсумок подій на Балтійському узбережжі — 44 загиблих і понад 1 тис. поранених. Ці події викликали загальне заворушення у країні. В. Гомулка і Ю. Циранкевич мусили піти у відставку. Першим секретарем ЦК ПОРП було обрано Е. Герека.

Е. Герек зумів дещо стабілізувати становище у країні. Поліпшилось економічне становище, збільшилися заробітна платня, соціальні виплати. Але це піднесення тривало недовго.

У другій половині 70-х рр. соціально-економічне становище Польщі різко погіршилося внаслідок впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Зокрема, загальносвітова економічна криза середини 70-х рр. негативно вплинула на економіку країни. В умовах зростаючої соціальної напруженості почали оформлюватись опозиційні сили. З обранням 1978 р. папою римським краківського архієпископа Кароля Войтили (Іоанна-Павла II) різко зріс вплив католицької церкви, яка негативно ставилася до політики ПОРП.

Через постійне зниження життєвого- рівня у липні—серпні 1980 р. розпочалися страйки, центром яких знову стали міста Балтійського узбережжя — Гданськ, Гдиня, Щецин. Уряд змушений був піти на переговори і підписати угоди зі страйковими комітетами. Влада дала згоду на створення незалежних профспілок. Вони мали стати альтернативою офіційним професійним об'єднанням, у яких великий вплив мала ПОРП.

3. Створення "Солідарності"

На хвилі страйкового руху в Гданську виникла незалежна профспілка "Солідарність", яку очолив один із керівників страйкового комітету електрик суднобудівного підприємства Лех Валенса.

Протягом короткого часу "Солідарність" перетворилася; на масовий рух, в якому брали участь мільйони людей, у тому числі, й члени ПОРП. Цей рух став виявом загальнонаціонального протесту проти політичної системи. "Солідарність" перетворилася на центр, довкола якого згрупувались усі демократичні сили Польщі.

Боротьба між ПОРП І "Солідарністю" досягла апогею у вересні 1981 р., коли Л. Валенсу обрали лідером незалежної профспілки на загальнонаціональній конференції. У московського керівництва залишився останній надійний захисник "засад соціалізму в Польщі" — Войцех Ярузельський. 18 жовтня 1981і р. він заступив на посаді лідера ПОРП С. Каню, який втратив контроль над ситуацією. Обіймаючи також посаду голови уряду та міністра оборони, В. Ярузельський сконцентрував у своїх руках всю повноту влади в країні.

У ніч проти 13 грудня 1981 р. Ярузельський створив "Військову раду національного спасіння", а Державна рада оголосила воєнний стан у країні. Було заборонено збори, мітинги, страйки, закрито кордони країни, заарештовано керівників "Солідарності" на чолі з Л. Валенсою, а також "Комітету робітничої оборони".

воєнний стан було знято 1983 р. Влітку того ж року до країни прибув із візитом Іоанк-Павло II. Уряд навіть дозволив Д. Валенсі зустрітися з ним. Приїзд папи римського пожвавив національно-демократичний рух у країні. Одначе власті не збиралися йти на компроміс. Деяке пожвавлення економіки, скасування карткової системи не супроводжувалися навіть спробою проведений реформ. Політична нестабільність зберігалися.

4. Круглий стіл 1989 р. і встановлення демократичного ладу'

Лютий—квітень 1989 р. стали поворотними в історії Польщі. В цей час відбулося засідання "круглого столу", де з одного боку в дискусіях узяли участь ПОРП та її прибічники, а з іншого — опозиція і католицькі кола. Було досягнуто угоди про визнання за опозицією права на відкриту діяльність, легалізацію "Солідарності", про реформу парламенту і виборчого закону.

Вибори у червні 1989 р. до сейму та в сенат продемонстрували глибоке неприйняття польськими громадянами комуністичної системи. Із 100 місць у сенаті "Солідарність" здобула 99. І хоча у другому турі активність виборців знизилася, загальна поразка ПОРП стала неминучою. У січці 1990 р. ПОРП було перетворено на Соціал-демократію Республіки Польща (СДРП), яка стайа на позиції парламентської демократії та ринкової економіки. В її.лавах залишилося лише 50 тис. членів.

9 грудня 1990 р, на президентських виборах переміг лауреат Нобелівської премії Лех Валенса. Надзвичайне піднесення у.польському суспільстві викликав візит папи Іоанна-Павла II у серпні 1991 р.

Остаточного удару по комуністичній системі було завдано 27 жовтня 1991 р., коли на вільних виборах до парламенту перемогу здобуло прав о центристське угруповання.

5. Економічні реформи

Перед урядом "Солідарності" на чолі з Т. Мазовецьким стояли дуже складні економічні проблеми, успадковані від колишньої системи. Уряд запропонував програму кардинальної реорганізації економіки, яка базувалася на швидкому переході до ринкової економіки, зміцненні фінансової системи, рівності всіх форм власності та умов їх розвитку.

Нова економічна політика, що здійснювалась під керівництвом міністрафінансів Лешека Бальцеровича, дістала назву "шокової терапії". Було ліквідовано державний контроль над цінами, розпочалася приватизація державної власності, в економіку почали залучати іноземний капітал. Ці заходи привели до стабілізації ринку: магазини наповнювалися різноманітними товарами, зникло поняття дефіциту! злотий став конвертованим. Перебудова економіки стикалася з серйозними труднощами: впав життєвий рівень населення, виникло масове безробіття (на початку 1992 р. — 2 млн). Слабка соцІалЄна захищеність трудящих призвела до акцій протесту. Чимало людей розгубилося, втратило життєві орієнтири. Особливо погіршилося становище робітників текстильної промисловості, розташованої навколо Лодзі, а також вугільної та металургійної на півдні країни.

Рівень життя сільських жителів, які становили 1993 р. близько третини економічно активного населення, знизився на 30—40%, тобто набагато більше, ніж у інших соціальних прошарків. Раніше селяни самі збували свою продукцію, одначе за відсутності дефіциту подібній практиці настав край.

І все ж таки, незважаючи на досить похмуру загальну картину, Польща рухалась уперед. Вона була першою з країн Східної Європи, яка до 1993 р. видісталася зі спаду. Інфляція за 1992 р. впала до рівня 48%. Польща спромоглася стабілізувати свою валюту, не використовуючи коштів, виділених для цієї мсти МВФ. Зростання обсягу виробництва ВНП, що почалось у 1992 р., тривало і прискорилось у наступні роки.

Серед факторів зростання польської економіки у другій половині 90-х рр. слід визначити активізацію інвестиційної діяльності та зовнішньої торгівлі, пов'язану з економічним пожвавленням і сприятливою кон'юнктурою на ринках розвинених країн. У 90-тІ рр. Польща твердо стала на рейки ринкових перетворень і досягла на цьому шляху певних успіхів. Близько 60% ВНН Польщі створюється у приватному секторі.

З 1995 р. новим президентом Польщі є А. Квасневський, лідер СДРП, переобраний на новий термін 2000 р. Парламентську більшість після виборів 2001 р. теж складають соціал-демократи.

Нове керівництво Польщі не бачить альтернативи ринковій економіці, одначе прагне посилити соціальний захист трудящих.

6. Відносини України та Польщі

Польща та Україна — дружні сусідні держави, стратегічні партнери, які мають гарні політичні, економічні,торговельні відносини.

Польща першою з держав світу визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні зносини. Регулярним став обмін державними візитами. У 1992 р. між Україною та Польщею було укладено Угоду про добросусідство, дружні відносини та співпрацю. Президенти України та Польщі мають регулярні зустрічі, під час яких обговорюють важливі питання як двосторонніх відносин, так і міжнародні проблеми, що становлять взаємний інтерес. На цих зустрічах підкреслювалося, що відносини Польщі та України кожна сторона визначає як пріоритетні. Президента А. Квасневського інколи жартома називають "адвокатом України перед Європою".

Чергова зустріч президентів обох держав, яка відбувалася разом із бізнесовими елітами України, Польщі та Литви у Дніпропетровську в травні 2001 р., підтвердила, що, попри деякі труднощі, українсько-польські відносини мають обнадійливі перспективи.

Перевірте себе

1. Які сили боролися за визволення Польщі?

2. Назвіть етапи встановлення комуністичного режиму в Польщі.

3. Визначте роль Ст. Миколайчика у повоєнній Історії Польщі,

4. Які події стались у Польщі 1956 р., 1970 р., 1980 р.7 Якими були їхні причини й наслідки?

5. Назвіть результати засідання "круглого столу".

6. Що принесла Польщі "шокова терапія"?

7. Як складаються відносини між Україною та Польщею на сучасному етапі?

Виконайте завдання

1. Зробіть хронологічний ланцюжок подій.

Визволення Польщі

Прихід до влади "Солідарності"

1) створення Тимчасового уряду національного єднання;

2) драматичні події в Познані;

3) створення "Солідарності";

4) трагічні події на Балтійському узбережжі;

5) проведення "круглого столу";

6) оголошення воєнного стану.

2. Визначте, про кого йдеться.

1) Краківський архієпископ, папа римський

2) Голова лондонського еміграційного уряду, лідер селянської партії

3) Міністр фінансів, автор "шокової терапії"

3. Визначте причини та учасників неоголошеної громадянської війни в Польщі в 40-х рр.

Проблеми для обговорення у групі

1. Чому події в Польщі в 40-х рр. прибрали такий трагічний, кривавий характер?

2. Як сталося, що "Солідарність" сгала головною опозиційною силою тоталітарному режимові?

3. У чому полягає цінність досвіду проведення реформ у Польщі?

Робота з джерелами

Із виступу міського голови Львова Куббіди на конференції "Україна- Польща: роль та місце в європейській інтеграції"

"В історії братніх українського і польського народів с чимало прикладів щирого добросусідства, спільної боротьби за спільні ідеали, однак є й чимало сторінок, які не повинні служити нам прикладом, історію не перепишеш. Але минуле не повинне затіняти майбутнє.

Польща, яка віддавна однозначно визначилася з власними гео пал і тич ними оріїнгкрамн, суттєва псслршяа Україні в її прийнятті до Ради Європи та Центральноєвропейської ініціативи і принципово підтримує нае у приєднанні до Угоди про вільну торгівлю у Центральній Європі (ЦЕФТА). Натомість Україна займає принципово прихильну позицію стосовно вступу Польщі в НАТО, вбачаючи у поступальній інтеграційній ході Польщі перспективи реалізації свого європейського покликання.

За останні роки українці й поляни багато зробили для подолання певних негативних стереотипів у взаєминах, що складалися століттями.

На жаль, сьогодні з різних причин динаміка розвитку національним економік дедалі більше різниться, що може, зрештою, спричинитися до полиичинх розбіжностен.

Звертаючись, зокрема, до наших братів-поляків. хочу сказаіи: ми повинні дбайливо берегти спільно напрацьований "позитивний спадок", не витрачати даремно енергію на неконструктивні ідеї чи акції. Відповідально і достойно ставитися до майбутнього.

Адже на великій шахівниці світу ми приречені бути поруч рівновеликими фігурами одного кольору.

Ми — дві великі християнські держави у центрі Європи, і творячи майбутнє, повинні виходити у взасминах із християнських моральних засад, загально які де ькич вартостей демократичного суспільства".

• Запитання до джерела

Які чинники сприяють розвиткові українсько-польських відносин, а які — протидіють?

Запам'ятайте дати:

• Червень 1945 р. — створення Тимчасового уряду національного єднання.

• Лютий-кеітень 1989 р. — засідання "круглого столу".

• 1995 р., 2000 р. — обрання А. Квасневського президентом Польщі.

1. Встановлення комуністичного режиму після другої світової війни

Територію Чехо-Словаччнни було звільнено від нацистських окупантів радянськими військами у 1945 р.

Відновлена після завершення другої світової війни Чехо-Словацька Республіка (ЧСР) з'явилася на мапах у дещо змінених кордонах. Закарпатська Україна за узгодженням між СРСР та ЧСР від 29 червня 1945 р. була возз'єднана з УРСР. Внаслідок територіальних змін, воєнних утрат і проведеного на основі рішень Потсдамської конференції виселення німців, які надавали підтримку окупантам (близько 3 млн осіб), населення ЧСР з 1938 р. до 1946 р. скоротилося з 15,3 до 1—1 млн дуці. На відмічу від довоєнної Чехо-Словаччини, ЧСР стала переважно двонаціональною державою чехів і словаків, які разом складали 95% її населення. Обидві частини країни, як І перше, різнилися за рівнем соціаль-но-екокомічного розвитку. Чеські землі визначалися розвиненою промисловістю та інтенсивним сільським господарством. Словаччина була переважно аграрною областю з невисокою концентрацією промислового виробництва.

У першому уряді Національного фронту чеків і словаків за комуністами було закріплено лише 8 із 25 посад. А от президент Е. Бенеш мав великі права і законодавчі повноваження, велику свободу дій.

Після виборів до Національних законодавчих зборів, що відбулись у травні 1946 р., новий уряд ЧСР очолив голова КПЧ Клемент Готвальд.

У Словаччині перемогу на виборах одержали представники Словацької демократичної партії (СлДП), одначе комуністи звинуватили їх у прагненні відокремити Словаччину від ЧСР, себто у "державній зраді". Після розправи над лідерами СлДП компартія Словаччини контролювала становище в країні.

Незважаючи на активність комуністів, підтримку їх Із Москви, уряд Чехо-Словаччини в 1946-1948 рр. був коаліційним, і можливості для демократичного розвитку країни зберігалися. Проте вже 1947 р. в уряді виникли серйозні розбіжності після того, як СРСР відмовився дати згоду на участь делегації ЧСР у Паризькій конференції, присвяченій планові Маршалла. 20 лютого 1948 р. 11 із 26 міністрів, які репрезентували національних соціалістів, демократів, Народну партію, подали президентові прохання про відставку. Вони сподівалися, що їхня відставка приведе до падіння уряду К. Готвальда І призначення нових виборів. Але комуністи 25 лютого сформували уряд, який майже повністю складався з членів КПЧ та їхніх прибічників. У Братиславі ввечері 25 лютого було створено Центральний комітет дії Словацького національного фронту.

Празький переворот 1948 р. знаменував установлення комуністичного режиму в країні на чолі з К. Готвальдом. Президент Е. Бенеш, літня і хвора людина, не зміг чинити опору і пішов у відставку.

14 червня 1948 р. президентом республіки було обрано лідера КПЧ К. Готвальда. Новий уряд очолив комуніст А. Запотоцький.

Зберігшії подобу багатопарґійної системи, КПЧ практично повністю визначала розвиток країни.

Новий режим придушував будь-які спроби опору, інакомислення. Проте в економічній площині Чехо-Словаччина в 50-х рр. розвивалася досить успішно. Дався взнаки той промисловий потенціал, що його держава мала ще з довоєнних часів, висока кваліфікація чеських робітників, досить значна допомога СРСР.

Економічні успіхи (національний прибуток 1960 р. виріс проти 1948 р. удвічі) дозволили комуністам констатувати, що у Чехо-Словаччині збудовано "основи соціалізму", а конституція 1960 р. закріпила цей факт у своїх статтях. Країна дістала нову назву — Чехо-Словацька Соціалістична Республіка (ЧССР). КПЧ було законодавчо забезпечено привілейоване становище. Керівником країни в той період був А. Новотний.

У 60-ті рр. темпи економічного розвитку значно знизилися, було вичерпано можливості екстенсивного розвитку промисловості, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна й державна бюрократія. Суспільство з демократичними традиціями не приймало авторитарного, майже диктаторського стилю керівництва А Новотного. У січні 1968 р. його звільнили з посади першого секретаря ЦК партії. Новим лідером партії було обрано А. Дубчека.

2. Події 1968 р.

Нове керівництво Чехо-Словаччиші на чолі з А. Дубчеком стало на шлях реформування системи. Вони заходилися будувати "соціалізм із людським обличчям", намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом, демоуратією. Пропонувалося скоротити державний апарат, реформувати господарчий механізм і відокремити його від політичних і державних органів.

Велику роль у пропаганді цих ідей відіграли засоби масової інформації, які діяли в країні відносно вільно. Лібералізація в суспільному житті проявилась у виникненні нових політичних організацій, активізації демократичних партій, які звільнялися від жорсткого контролю КПЧ.

Керівництво КПРС і компартій східноєвропейських країн до змін у Чето-Словаччині ставилися різко негативно. Після публікації програмного документа чехо-словацьких радикалів "Дві тисячі слів" кремлівське керівництво почало схилятися до радикальних заходів.

18 серпня у Москві відбулася зустріч керівників правлячих партій Болгарії, Угорщини, Польщі, НДР і СРСР, на якій було прийнято звернення до президента Чехо-Словаччини Л. Свободи, в якому зазначалося, що з метою надання "необхідної відсічі контрреволюції, військові частини наших п'яти країн вступлять на територію Чехо-Словаччини. Вони прийдуть у вашу країну як вірні друзі чехо-словацького народу..."

Отримавши листа, Л. Свобода сказав, що він введення військ не вітає, але проти союзних держав не піде і все зробить, щоб запобігти опору і кровопролиттю.

У ніч проти 21 серпня 1968 р. війська країн Варшавського договору увійшли до Чехо-Словаччини. Окупацію країни здійснювали 124. тис. військовослужбовців, 500 танків, було захоплено найважливіші стратегічні пункти, роззброєно міліцію. А. Дубчек і ряд членів ЦК КПЧ були заарештовані органами безпеки СРСР і відпроваджені до Москви.

Наприкінці серпня до Москви "запросили" чехо-словацьку делегацію на чолі з президентом Л. Свободою. 27 серпня у Москві та Празі за підсумками переговорів було опубліковано комюніке, в якому йшлося про досягнення домовленості щодо найскорішої нормалізації становища в ЧССР, визначено умови перебування радянських військ у країні. Війська НДР, Болгарії. Угорщини, Польщі залишали країну.

У квітні 1969 р. до влади у Празі стало промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість Дубчека обрали Г. Гусака, який згодом став і президентом країни.

Тільки після 1985 р. керівництво СРСР. а потім Росії засудило інтервенцію радянських військ до Чехо-Словаччини як наЙбру-тальніше порушення норм міжнародного права і втручання у внутрішні справи суверенної держави.

3. "Оксамитова" революція 1989 р., відновлення демократичного ладу

У 70—80-ті рр., після розгрому "Празької весни", в країні поглиблювалися економічні проблеми. Уповільнилося зростання виробництва, не відбувалася модернізація підприємств, вироблювана продукція не витримувала конкуренції із західною. У країні придушувалося будь-яке інакомислення.

Наступ реакції викликав до життя дисидентський рух. Група діячів науки і культури 1 вересня 1977 р., спираючись на Декларацію прав людини, виступила з відозвою, в якій розкрила основний зміст вимог і головні напрями демократизації суспільства. Документ дістав назву "Хартія-77"; його підписали 242 особи, які брали активну участь у реформістському русі 60-х рр.

Авторитарна система в Чехо-Словаччині жорстоко переслідувала дисидентів, спрямувавши на них зливу офіційної критики і розправ. Майбутній президент В. Гавел був тричі засуджений, багато хто мусив емігрувати. Та кількість прихильників "Хартії-77м; зростала. У 1989 р. Ті підписали вже 1989 осіб. Власне, це була єдина організована опозиція в країні, проте компартійне керівництво відкидало будь-які спроби діалогу з нею, як це було в Польщі та Угорщині. 17 листопада 1989 р. міліція придушила студентську демонстрацію в Празі, що викликало величезне обурення серед населення. 18 листопада за ініціативою "Хартії-77" було створено Громадянський форум (ГФ) — патріотичний, демократичний фронт, який об'єднав противників комуністичного режиму. У Словаччині також було створено демократичну організацію "Громадськість проти насильства" (ГПН). Маніфестанти вимагали, щоби КПЧ відмовилася від керівної ролі у країні й покарала винуватців репресій. Революція, що почалася, відбувалася мирно. Студенти, а також робітники й Інтелігенція, що їх підтримували, не захоплювали будівель та об'єктів КПЧ, уникали сутичок. Тому події листопада 1989 р. дістали назву "ніжної", або "оксамитової", революції. Наприкінці листопада федеральний парламент скасував статтю конституції, що затверджувала керівну роль КПЧ у країні. 29 грудня 1989 р. Федеральні збори обрали лідера опозиції Вацлава Гавела президентом країни.

Головою Федеральних зборів обрали А. Дубчека, лідера "Празької весни". Нове керівництво було сформовано на коаліційній основі. На виборах до Федеральних зборів переконливу перемогу здобули ГФ і ГПН — найвпливовіші сили країни. Держава дістала назву Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР). У 1991 р. завершилося виведення з території Чехо-Сло-ваччини військ колишньої Радянської армії.

У 1990 р. уряд розпочав економічні реформи. У Чехо-Словач-чині реформаторський курс провадився найбільш кардинально і послідовно.

"Батьком" реформи був міністр фінансів Вацлав Клаус. Вона базувалася на роздержавленні та приватизації, забезпеченні конвертованості крони, вільному ціноутворенні. Уряд домігся збалансованості державного бюджету і приборкання інфляції. Життєвий рівень населення у складний перехідний період був одним із найвищих у Східній Європі.

4. Утворення незалежних Чеської та Словацької республік. Їхні відносини з Україною

В основі процесу розпаду федерації лежали різний рівень економічного розвитку, різні історичні долі народів, утиски Словаччини в тоталітарній державі, хоча при цьому й зберігалося поважне ставлення двох народів один до одного.

Формальним приводом до розпаду Чехо-Словаччини стали результати парламентських виборів 5—6 липня 1992 р. У Чеській Республіці найбільшу кількість голосів виборців здобула Громадська демократична партія (ГДП), очолювана В. Клаусом. У Словаччині 37,2% виборців підтримали Рух за демократичну Словаччину (РДС) В. Меч'яра.

Одразу ж після підбиття підсумків виборів з ініціативи ГДП відбулися переговори В. Клауса і В. Меч'яра. Обидва згодом сформували та очолили уряди відповідно Чехії та Словаччини. Робочі зустрічі завершилися 23 липня 1992 р. підписанням політичної угоди між ГДП та РДС. В угоді обидва прем'єри висловились за цивілізований, культурний процес розділу федерації.

Відповідно до пропорції населення (2:1) напрочуд мирно були розділені майно, фінанси, інші цінності. 25 листопада 1992 р. Федеральні збори ухвалили конституційний закон про розділення Чехо-Словацької федерації.

Чехо-Словаччина як єдина держава припинила існування 31 грудня 1992 р. У новий 1993 р. увійшли дві нові самостійні держави — Чехія і Словаччина.

Президентом Чеської Республіки став Вацлав Гавел; Уряд очолив Вацлав Клаус. Населення становило 10,3 млн душ.

Нинішнє становище Чехії характеризується політичною стабільністю, розвиненою промисловістю, готовністю інтегруватись у світове співтовариство.

У 1997 р. на саміті в Мадриді керівники країн НАТО винесли рішення про членство Чехії в цьому альянсі. Це сталось у березні 1999 р. Економічні успіхи дозволили Чеській Республіці увійти до "клубу багатих", як називають Організацію економічного співробітництва і розвитку, що об'єднує найбільш розвинені країни світу.

Словаччина також прагне вступити до ЄС і НАТО, але її зовнішньополітична і зовнішньоекономічна діяльність поки що більше зумовлюється співробітництвом з країнами Східної Європи і особливо — з Чехією, Угорщиною, Польщею. Однією з перших Словаччину визнала Україна. Відносини між двома суверенними державами дружні й стабільні. Останнім часом поглиблення співробітництва стало помітним у нафтопереробній промисловості, енергетиці, переробці лісу, у сфері туризму. Між державами діє Угода про добросусідство та співробітництво.

Перевірте себе

1. Хто був першим президентом Чехо-Словацької Республіки після Другої світової війни?

2. Які події стались у лютому 1948 р. в Празі?

3. Поясніть термін "Празька весна".

4. Як поставились у Москві до подій 1968 р.? Чому було введено радянські війська до Чехо-Словаччини?

5. Якими були вияви дисидентського руху в Чехо-Словаччини?

6. Як сталося роз'єднання Чехо-Словаччини в 1992 р.?

7. Які особливості розвитку Чехії та Словаччини після 1992 р.?

Виконайте завдання

1. Що, на вашу, думку означають ці схеми? Заповніть їх.

2. Визначте, хто з названих політичних діячів був лідером "Празької весни".

Е. Бенеш; Г. Гусак; А. Дубчек; А. Новотний.

Питання для обговорення у групі

1. Наведіть докази або спростуйте твердження, що чехо-словацьке суспільство мало традиції демократії.

2. Чому революція 1969 р. дістала назву "оксамитової"? Які її наслідки для демократизації країни?

3. Чим можна пояснити швидкий економічний розвиток Чехії в 90-х рр.?

Документи свідчать

1. З листа президії Національних зборів ЧССР до президії верховної Ради СРСР від 22 серпня 1968 р.

"Національні збори Ч«хо-Словацької Соціалістичної Республіки, законно обрані чехо-словацьким народом як найвищий орган державної влади суверенної держави і законно скликані президентом республіки, висловлюють категоричний прогест урядам і парламентам п'яти держав Варшавського договору (СРСР, НДР, ПНР, ВИР, НРБ) і перед лицем усісї світової спільноти заявляють:

1. Що жодний конституційний орган ЧССР не був уповноважений вести переговори, не давав згоди і не запрошував окупаційні війська п'яти держав Варшавського договору.

2. Тому вони вважають окупацію ЧССР самочинним актом насильства, у міжнародному масштабі, що протирічить принципам союзницьких угод, які ЧССР має з цими державами.

3. Тому Національні збори висловлюють рішучий протест урядам і парламентам цих країн, які беруть участь в окупації, та вимагають негайного припинення актів насильства стосовно Чехо-Словаччини, її населення, негайного виведення військ і нормалізації міжнародних відносин..."

Запитання до джерела

Дайте оцінку листу президії Національних зборів ЧССР.

Запам'ятайте дати:

• 25 лютого 1948 р. — комуністичний переворот у Празі.

• 21 серпня 1968 р. — інтервенція військ Варшавського договору до Чехо-Словаччини.

• Листопад—грудень 1989 р. — "оксамитова" революція.

• 1 січня 1993 р. — створення двох суверенних держав — Чеської Республіки і Словацької Республіки.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 76; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!