Тема 6. Країни Азії, Африки та Латинської Америки 3 страница

У 50—60-ті рр. Югославія також посіла самостійне помітне місце на міжнародній арені. Президент Югославії Й. Броз Тито разом із лідерами Індії, Єгипту стояв біля витоків руху неприєднання. Авторитет Югославії у країнах "третього світу" був досить сталим і високим.

Після смерті Сталіна поступово налагодилися й радянсько-югославські відносини. Прийняті в 1955—1956 рр. за підсумками візитів М. Хрущова до Белграда (1955 р) та Й. Броз Тито до СРСР (1956 р.) радянсько-югославські документи містили основні -принципи поліпшення двосторонніх відносин.

4. Загострення міжнаціональних відносин і політичної ситуації в країні

Нова конституція 1974 р. істотно розширила права союзних республік та автономних країв, поглибила всю систему самоврядування. Вона була відверто децентралізаторською. Вище югославське керівництво прагнуло в такий спосіб вирішити національні проблеми в країні. Одначе на практиці бюрократичний централізм було спущено із загальнодержавного рівня на республіканський. Крім загального центру, представленого СКЮ. армією, службою безпеки і федеральними органами, утворилися нові політичні центри в республіках і автономних краях. Навколо них розпочалося формування нових політичних еліт.

У новому державному устрої виразно проглядали риси конфедерації. Єдність країни було на практиці поставлено в залежність від єдності СКЮ, а долю останнього — від особи Тито.

Після смерті лідера Югославії 4 травня 1980 р. відцентрові тенденції посилились. У країні не залишилося стабільного керівництва: найвищі посади в державі та СКЮ заміщувалися строком на один рік почережно представниками всіх республік і країв.

Національні проблеми стали віссю політичного життя Югославії. Наприкінці травня 1981 р. великі заворушення спалахнули у найбільш відсталому в економічному аспекті краї Косово, де 90% населення складали етнічні албанці. Вони вимагали створення суто албанського краю і надання йому статусу республіки. Зіткнення демонстрантів із міліцією призвели до жертв з обох сторін. До Косова було введено військові частини, фактично встановлено воєнний стан, прокотилася хвиля репресій. Напруженість не спадала і в наступні роки. Саме косівські події 1981 р. започаткували кризу югославської державності.

Національні проблеми у країні тісно перепліталися з погіршенням соцїально-економічного становища, наростанням глибокої фінансової кризи.

5. Проголошення незалежності союзних республік. Громадянська війна

Подальший розвиток подій в країні відбувався під впливом міжнародних факторів. "Перебудова" в СРСР, демократичні революції 1989 р. у країнах Центральної та Південно-Східної Європи прискорили політичні процеси в Югославії, які розвивались у тому ж напрямі, проте поглиблювалися наростанням національних протиріч.

26 червня 1991 р. Словенія і Хорватія, кожна окремо, проголосили свою повну незалежність. Федеральна влада у Белграді оголосила ці акти незаконними і введенням військ на території цих країн сподівалася запобігти відокремленню двох колишніх союзних республік. Однак у Словенії югославські війська наразилися на рішучу відсіч. Нова держава захистила свою незалежність.

Події у Хорватії набули драматичного характеру. Сутички з ЮНА переросли у справжню війну, яка тривала з перервами до 1995 р. Тривалість і запеклість конфлікту в Хорватії пояснювалися наявністю на її" території значної сербської меншини (600 тис. душ), яка компактно проживала у Сербській Країні та Східній Славонії. Сербське населення виступило за приєднання цих територій до Сербії та проголосило республіку Сербську Країну. Для припинення етнічного конфлікту і розмежування воюючих сторін до країни було введено війська ООН — міжнародні миротворчі сили. У конфлікт втрутилось і Європейське Співтовариство. Його члени у січні 1992 р. вирішили визнати всі нові держави, які забажали б вийти зі складу Югославії. Після міжнародного визнання Хорватії Сербія автоматично ставала агресором, бо її війська знаходилися на території суверенної держави. Проти Сербії.було введено міжнародні санкції. Зрештою, Сербія вивела свої війська з Хорватії, проте на території останньої продовжувала існувати ніким не визнана республіка Сербська Країна. У 1995 р. хорватська армія провела успішну операцію "Буря", внаслідок якої республіку Сербську Країну було ліквідовано, а значна частика сербів стала біженцями. У 1997 р. Хорватія, вдавшись до переговорів, домоглася суверенітету і над Східною Славонією.

Македонія здобула незалежність на основі референдуму у вересні 1992 р., уникнувши воєнної конфронтації. Після здобуття незалежності Словенією, Хорватією, Македонією парламент Боснії та Герцеговини проголосив незалежність своєї країни. СФРЮ вже практично не існувала. У Белграді вирішили створити нову федерацію — Союзну Республіку Югославію (СРЮ), яка об'єднала Сербію і Чорногорію (квітень 1993 р.).

Нову державу очолив лідер колишніх комуністів Сербії Сло-бодан Милошевич, який став президентом СРЮ.

Але на цьому трагедія на Балканах не припинилась. У березні 1992 р. розгорівся етнічний конфлікт у Боснії та Герцеговині. У цій новоутвореній державі проживали три етнічно-релігійні групи: серби (православні), які становили Ш населення, хорвати (католики) та серби й хорвати, які сповідували іслам. Сербська частина населення на чолі з Радованом Караджичем прагнула приєднання до СРЮ. Мусульманська частина населення на чолі з Алією Ізетбеговичем наполягала на незалежності; хорватська частина населення прагнула приєднання районів компактного проживання хорватів до Хорватії. Власне, це означало б розчленування республіки — вона мусила зникнути. Спроба розшматувати республіку вилилась у тривалу війну, яка позначилась особливою жорстокістю, етнічними чистками, концтаборами. Скориставшнсь із воєнної переваги, серби оволоділи 70% території БІГ. Основні бої розгорілися в районі м. Сарасва. Всі спроби світової спільноти врегулювати конфлікт мирними засобами наражалися на спротив сербів. Навіть введення військ ООН (до складу яких входили й українські підрозділи), котрі повинні були роз'єднати воюючі сторони, забезпечити мирне населення всім необхідним і тим створити сприятливі умови для вирішення конфліктної ситуації за столом переговорів, не мали успіху. Тоді, за рішенням ООН. авіація НАТ.О і контингент військ ООН завда ли ударів по позиціях сербів, знищуючи їхню бойову техніку Мусульмани й хорвати, скориставшись із цієї ситуації, перейшли в наступ і встановили контроль над 50% території республіки.

За 3,5 року бойових дій у Боснії та Герцеговині було вбито й поранено десятки тисяч людей, зруйновано сотні міст, населених пунктів, промислових і громадських об'єктів. Кількість біженців і переміщених осіб перевищила 3 млн.

Поворотним моментом у цій трагедії стало створення міжнародної Контактної груші (КГ) щодо Боснії та Герцеговини у складі представників Росії, США, ФРН, Франції та Великої Британії. Під час напружених консультацій КГ у липкі 1994 р. було сформовано мирний план. На його основі сторони конфлікту за підтримки країн — членів КГ у листопаді 1995 р. в американському м. Дейтон розробили пакет мирних документів із боснійського врегулювання, якого й було 14 грудня 1995 р. підписано в Парижі президентом Республіки Сербії С. Милошевичем, головою президії Боснії та Герцеговини А. Ізетбеговичем і президентом Хорватії Ф. Туджманом. Свої підписи під цим документом як свідки поставили й керівники країн — членів Контактної групи.

Згідно з мирною угодою Боснія та Герцеговина залишається слиною державою в її міжнародно визнаних кордонах, одначе складатиметься з двох суб'єктів — Боснійської мусульмано-хор-ватської Федерації та Республіки Сербської.

Ще одна Балканська війна була розв'язана силами НАТО в березні 1999 р. Керівники держав — членів НАТО заявили, що застосування зброї — нібито єдиний вихід для припинення "гуманітарної катастрофи" в Косові, де президент Югославії Слобо-дан Мнлошевич анулював автономію албанської громади і розпочав етнічні чистки проти албанського населення.

Початок конфлікту припав на березень 1998 р., коли сталися масові сутички сербських поліцейських з албанцями. Західні держави зажадали від Слободана Милошевича припинити переслідування албанців, ввели санкції проти Югославії. Протягом наступних місяців конфлікт то розгорався, то затухав. У січні— лютому 1999 р. відбулися переговори ворогуючих сторін за участю західних дипломатів у передмісті Парижа — Рамбуйє. Югославський президент не пристав на пропозицію Заходу про введення військ НАТО до Косова з метою припинення конфлікту і не підписав підсумковий документ. Командування НАТО з метою примусити С, Милошевича піти на поступки без санкції ООН 24 березня 1999 р. розпочало бомбардування югославських військових, а потім промислових і цивільних об'єктів. Воєнні дії тривали 75 днів. Наприкінці травня 1999 р. С. Милошевнч пішов на поступки і погодився на введення військових миротворчих контингентів до Косова (контингент кей-фор). Разом із військами НАТО миротворчі функції в країні виконують підрозділи збр.ойних сил Росії та України.

Події в Косові призвели до міжнародної ізоляції С. Милошевича, підірвали його авторитет у середині країни. На президентських виборах 2000 р. перемогу здобув лідер опозиції В. Коштуниця. У березні 2001 р. Милошевича було взято під варту, а в липні — передано до Міжнародного суду в Гаазі як воєнного злочинця.

У 2001 р. виник новий конфлікт на Балканах, на цей раз ал-бано-македонський. Сусідня з Косовим Македонія має велику албанську меншину, яка вимагає значної автономії та надання албанській мові статусу другої державної. Ці вимоги ЗІ зброєю в руках підтримали албанці Косова, які почади переходити кордон і разом з македонськими албанцями захоплювати владу в місцях компактного проживання останніх. Почалися сутички з македонськими військами і поліцією. У конфлікт знову втрутилися миротворчі сили НАТО, керівники якого порадили президенту Б. Трайковському піти на поступки албанській громаді в обмін на роззброєння військових формувань. Компромісу було досягнуто у вересні 2001 р. Процес роззброєння контролювали сили кен-фор, однак остаточну крапку в албано-македонському конфлікті ще не поставлено.

Перевірте себе

1. За яких обставин Югославію було визволено від нацистського окупаційного режиму? Яку роль у цьому від грала Народно-визвольна армія Югославії під керівництвом Й. Броз Ти то?

2. Як формувався комуністичний режим у Югославії? Які його особливості?

3. У чому криються причини конфлікту між КПЮ І ВКП(б) в 40-х рр.?

4. Поясніть сутність системи самоврядування в Югославії.

5. Визначте особливості внутрішньої та зовнішньої політики Югославії у 50—80-х рр.

6. Чим конституція 1974 р. відрізнялася від конституції 1963 р.?

7. Які з югославських республік першими проголосили незалежність? В яких із них розгорілися війни?

Виконайте завдання

І. Зробіть хронологічний ланцюжок подій.

Визволення Югославії, формування уряду на чолі з Й. Броз Тито____________________Обрання в Югославії президентом В. Коштуниці

1. Проголошення незалежності Боснії та Герцеговини.

2. Ухвалення нової конституції країни, перейменування Югославії на СФРЮ.

3. Підписання Дейтонських угод.

4. Проголошення незалежності Словенії та Хорватії.

5. Смерть Й. Броз Тито.

6. Початок бомбардувань території Югославії військово-повітряними силами НАТО.

2. Позначте на схемі, на які держави розпалася колишня Югославія.

3. Розв'яжіть головоломку. В разі правильного виконання у вирізненому стовпчику з'явиться назва балканської держави, колишньої республіки Югославії.

1. Президент Союзної Республіки Югославії.

2. Віросповідання словенців, хорватів.

3. Вищий законодавчий орган СФРЮ. А. Південнослов'янський народ.

5. Автономний край у складі союзної республіки СФРЮ.

6. Місто, де було підписано мирні угоди з боснійського врегулювання.

7. Нова держава, що виникла на теренах СФРЮ.

8..Релігія, яку сповідує частина жителів Боснії та Герцеговини.

9. Столиця Словенії.

Питання для обговорення у групі

1. Чи був розпад СФРЮ закономірним явищем? Відповідь обгрунтуйте.

2. Проаналізуйте витоки балканських воєн кінця XX сг.

3. В який спосіб, на вашу думку, можна припинити балканські конфлікти?

Робота з джерелами

Із статті Б. Варги "Балканська рапсодія"

"За останні десять років Балкани перетворилися на справжній стадіон, де відбувається чемпіонат за першість у світовому політичному лідерстві.

Багато міжнародних політичних оглядачів пророкували третю світову війну в тому разі, коли б альянс НАТО вперше за історію свого існування напав на одну із суверенних держав, члена-засновника ООН, до того ж у процесі інтеграції Європи. Але цього статися аж ніяк не могло. Чому? А просто тому, що після "холодної війни" нікому стало вою»ати. Це добре усвідомлювали великі держави, політично сильні гравці.

Спершу програв-розпався східний блок. За ним надійшла черга комуністичної н тоталітарної ідеологій.

Правила поділу колишньої Югославії диктував Захід. Керуючись власними зразками демократії, насамперед гіперболізованим правом на національне відродження народів, які в часи правління Йосипа Броза Тито були з'єднані в один "югославський егнітет". Йдеться про низку конфліктів на міжетнічному чи міжрелігійному Грунті. Зосередимося на іншому: Косово та війна поміж альянсом НАТО і СР Югославією.

Правила порушили всі, незалежно від "політичної правоти" кожної зі сторін. Слободан Милошевич надто сильно утиснув права албанців, скасувавши їхню автономію. Албанці порушили закони Республіки Сербії та основні засади демократії, намагаючись за допомогою зброї здійснити амбітне прагнення створити незалежну державу у Косові. Відповідно, НАТО під патронатом впливових США бомбардуваннями втрутились у внутрішню проблему СР Югославії, порушивши основні принципи дипломатії. Про те, хто. скільки нагрішив, поки що не йдеться. Була війна, яку програли всі. Незалежно від того, чи деяка частина країн — учасниць конфлікту вдовольнила свої територіальні та економічні інтереси, чи ні. Принципи, яких дотримувалася Європа після Другої світової війни, було остаточно зневажено 24 березня 1939 раку".

Запитання до джерела

1. Чи погоджуєтеся ви з думкою автора, що під час косовського конфлікту "правила порушили усі"?

2. Чи правий автор у свосму твердженні, що "правила поділу колишньої Югославії диктував Захід"?

3. Чому автор пише: "Була війна, яку програли всі"?

Запам'ятайте дати:

• 29 листопада 1945 р. — ухвалення Декларації про остаточну ліквідацію монархії, проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії.

• Червень 1991 р. — проголошення незалежності Словенії та Хорватії.

• Вересень 1991 р. — проголошення незалежності Македонії.

• Жовтень 1991 р. — проголошення незалежності Боснії та Герцеговини,

• Квітень 1991 р. — створення нової федерації — СРЮ.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 73; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!