Країни Близького і Середнього Сходу 2 страница

У другій половині 80—першій половині 90-х рр. кредитно-фінансова система країни почала кульгати. Річ у тому, що банки зменшили кредити на виробничі потреби, вкладаючи гроші в невиробничі активи: цінні папери, земельні ділянки, нерухомість, витвори мистецтва. На ЦІ речі виник спекулятивний бум, ціни на них різко зросли. Банки інколи проводили дуже ризиковані операції, давали гроші на авантюрні проекти без усяких застав, як заведено в Японії для "своїх" клієнтів. Склалася економіка "мильної бульки". У другій половині 90-х рр. стався її крах. У 1997 р. почалася глибока фінансова криза, за 2 роки японські банки втратили 1,2 млрд доларів. Криза потягнула за собою фінансовий обвал і в інших країнах Азії.

Вихід із неї японський уряд шукає на шляху відходу від жорстких методів адміністративного контролю і переходу до моніторингу (вивчення, спостереження) економічних процесів. У жовтні 1998 р. парламент ухвалив основний пакет із восьми законів про реформу фінансово-кредитної системи під загальною назвою "Закони про фінансове оздоровлення".

Того ж року прийнято черговий загальнонаціональний план соціально-економічного розвитку, який визначає головні пріоритети для економіки країни, накреслює способи й засоби їх досягнення.

Отже, Японія вступила у XXI ст. в неоднозначному становищі.

З одного боку — безпрецедентні успіхи в найпередовіших галузях економіки, з іншого — наявні труднощі у фінансовій, соціальній, аграрній сферах. Однак японська економіка має найважливішу перевагу: вона вміє пристосовуватись до умов, шо змінюються. Ця обставина неодноразово допомагала країні долати труднощі в попередні роки.

У політичній сфері ситуація е стабільнішою. 38 років (з 1955 р. по 1993 р.) Японією керувала ліберально-демократична партія. На три роки вона втратила владу через розкол в її лавах. Вперше в країні було створено коаліційні кабінети, куди, крім ліберальних демократів, увійшли й соціалісти, але вже 1996 р. ліберальні демократи знову повернули собі всю повноту влади і твердо утримують її в останні роки. Правляча партія Японії, як і країна в цілому, вміє пристосовуватися до нових умов.

У здійсненні свого зовнішньополітичного курсу Японія прагне налагоджувати рівноправні та взаємовигідні відносини з усіма країнами світу. А от головним стратегічним партнером для Японії впродовж усіх повоєнних років залишалися США.

З Україною відносини почали встановлюватись у середині 90-х рр.

У березні 1995 р. відбувся перший офіційний візит президента України Л. Д. Кучми до Японії. Під час зустрічі з вищими державними керівниками Японії, представниками ділових кіл особливу увагу було приділено питанням українсько-японського економічного співробітництва. Вельми важливе місце у програмі перебування української делегації в Японії посіли зустрічі й переговори з підприємцями. Останні виявили зацікавленість у співробітництві в таких галузях, як зв'язок, харчова промисловість, фармакологія. Після візиту президента України японсько-українські відносини набули довготермінової перспективи.

Перевірте себе

1. За яких обставин було підписано Сан-Франциський мирний договір?

2. З якою політичною проблемою пов'язані географічні назви Шикотан, Хабомаї, Кунашир, Ітуруп?

3. Яке значення мали післявоєнні реформи для подальшого розвитку Японії?

4. Як змінилася державна влада в Японії за конституцією 1947 р.?

5. Назвіть основні наслідки японського "економічного дива".

6. ЧомуЯпонії довелося змінити економічну стратегію в 70—80-х рр.?

7. У чому полягають причини фінансової кризи 90-х рр.?

8. Яка партія посідає провідні позиції на політичній арені Японії?

9. Яка держава й чому є "глобальним партнером" Японії?

Виконайте завдання

Заповніть схему: Причини японського "економічного дива".

Питання для обговорення у групі

1. Як ви думаєте, з чим образ Японії пов'язувався в уяві ваших дідусів та бабусь, а з чим пов'язується у вас? Поясніть ці зміни.

2. Як ви розумієте вираз: "У 60-ті рр. Японія була майстернею світу, а у 80-ті перетворилася на конструкторське бюро світу"?

3. Які риси японського національного характеру допомогли йому досягти сучасного розвитку країни?

Документи свідчать

Із книги "Сто великих правителів XX століття", нарис "Хірохіто"

"24 лютого 1989 року в Токіо відбулося пишне погребіння 124-го японського імператора, що перебував на престолі 62 роки і помер 7 січня 1989 року у 87-річному віці. У церемонії брали участь представники 163 країн, серед яких були 55 голів держав та 11 прем'єр-міністрів.

Поховання відбулося на 48-й день після смерті Хірохіто, щоб його душа відповідно до стародавніх синтоїстських вірувань набула образу бога. Разом із труною до погребальної камери поклали спеціальний ящик із 100 "улюбленими речами" імператора, серед них були мікроскоп І список "зірок" улюбленої ХІрохІтО національної боротьби сумо.

Газета "Japan times" у ті дні писала: "Зі смертю Його Величності імператора закінчилася найдовша й найдраматичніша ера японської історії. Ера Сьова (так називали роки правління імператора Хірохіто. — Авт.) зробила сучасну Японію такою, якою вона стала зараз. Практично жодний поворотний момент цього виключно складного і насиченого періоду неможливо уявити без покійного імператора. Війна і мир. Криза і процвітання... в Японії багато що змінилося, а імператор залишився".

У перші післявоєнні роки під контролем американської окупаційної влади проводився курс на викоренення головних проявів мілітаризму і на розвінчання міфу про "божественне" походження імператора. Звертаючись по радіо до народу з новорічним поздоровленням 1 січня 1946 р., імператор Хірохіто змушений був зректися Ідеї свого "божественного" походження. В японській літературі його промову називають "нінген сенген" — "декларація людини".

Проте вже у квітні 1946 р. штаб генерала Макартура отримав вказівку про необхідність таємно підтримувати популярність особистості імператора не як істоти, що має божественне походження, а як людини.

Проводилися заходи, в яких головна роль відводилася живому контакту імператора і членів його родини з народними масами. Для створення образу "народного імператора" в 40 —50-ті рр. було організовано серію поїздок імператора по країні. Хірохіто розпочав свою подорож 1949 р. з провінції Фукуока і завершив 1954 р. на Хоккайдо.

Після виведення з території держави американських окупаційних військ Хірохіто став для народу символом незалежної Японії".

Запитання до документа

1. Яку роль відігравав імператор Хірохіто в житті японського народу в період другої світової війни і після неї?

2. Чому в 40—50-ті рр. проводилося багато заходів для створення образу "народного імператора"?

Запам'ятайте дати:

• 3 травня 1947 р. — набрання чинності конституцією Японії.

• 7 вересня 1951 р. — підписання Сан-Франциської мирної угоди.

1. Перемога народів Індії у боротьбі за незалежність

Ще однією могутньою країною Азії є Індія. Національно-визвольний рух у цій найбільшій англійській колонії значно посилився після другої світової війни.

Керували ним дві партії — ІНК (Індійський національний конгрес), лідером якої був Джавахарлал Неру, і Мусульманська ліга на чолі з Мухаммедом АлІ Джинною. ІНК виступав за збереження цілісності та єдності країни, а Мусульманська ліга вимагала створення незалежної мусульманської держави Пакистан.

Англійці намагалися маневрувати, шукали компроміси, щоб якось примирити позиції сторін.

Одначе новий віце-король Індії лорд Л. Маунтбеттен після довгих консультацій з лідерами обох провідних партій зрозумів, що примирення неможливе, І в червні 1947 р. з'явився план розділу Індії лорда Маунтбеттена, за яким країну передбачалося переділити за релігійною ознакою на дві держави — Індію (або Індійський Союз) і Пакистан, які мали увійти до складу Британської співдружності націй на правах домініонів. План ліг в основу закону "Про незалежність Індії", прийнятого парламентом Великої Британії. Вивід британських військ було завершено 15 серпня 1947 р. На картах світу з'явилися дві нові держави — Індійський Союз (Індія) і Пакистан.

Кордони між новоутвореними державами не відображали особливостей національного складу, географії та історичних традицій, що призводило до збройних конфліктів між Індією і Пакистаном.. Перший з них виник восени 1947 р. у князівстві Кашмір.

Магараджа (князь) Кашміру, за віросповіданням індус, хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення, мусульмани, — до Пакистану. У жовтні 1947 р. між Індією й Пакистаном спалахнув збройний конфлікт через Кашмір, що його змогли припинити лише за посередництва ООН.

Політика протистояння спричинила переселення мільйонів людей з однієї країни до іншої. За приблизними підрахунками, мігрувало понад 6 млн мусульман і 4,5 млн індусів. Близько 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.

Проти індусько-мусульманської ворожнечі різко виступав Магатма Ганді. Він у черговий раз оголосив голодування на знак протесту. Але позицію Ганді не поділяли екстремісти з обох боків. У січні 1948 р. його було смертельно поранено під час одного з мітингів. Смерть М. Ганді дещо згасила пристрасті, змусила лідерів ЩК та Мусульманської ліги піти на поступки.

Протягом 1947—1949 рр. відбулося приєднання 555 індійських князівств (із 601) до домініону Індія, інші увійшли до складу Пакистану. Індійський уряд провів реформу князівств, ліквідувавши чимало з них.

26 листопада 1949 р. було ухвалено нову конституцію Індії. Після набрання чинності конституцією 26 січня 1950 р. країна стала повністю незалежною. За державним устроєм Індія — федеративна республіка. Голова держави — президент, що обирається на 5 років колегією виборців. Найвищий орган законодавчої влади — парламент, що складається з двох палат — Народної палати (545 місць) і Ради штатів (250 місць). Уряд Індії — Рада міністрів — формується парламентською фракцією партії, що перемогла на виборах до Народної палати. Фактично прем'єр-міністри та уряд Індії зосереджують у своїх руках значну владу. Судова влада існує окремо, як третя гілка влади.

2. Курс Джавахарлала Неру у внутрішній та зовнішній політиці

Першим прем'єр-міністром незалежної Індії став Джавахарлал Неру.

Із вступом Індії на шлях незалежності розпочалася нова епоха в житті її народу, перед яким постало історичне завдання подолання колоніального минулого і вибору шляху розвитку.

Курс Дж. Неру в розвитку економіки передбачав створення державного сектора у промисловості, покликаного зайняти чолові позиції. Держава також опікувалася приватним капіталом, який зміцнював свої позиції. Крім того, створювався змішаний сектор, фінансування якого здійснювалося як державою, так і приватними особами (переважно це були підприємства сучасних галузей економіки). Отож, у промисловості було створено три сектори:

державний — важка промисловість, енергетика, транспортні засоби, зв'язок;

змішаний — сучасні галузі економіки;

приватний — легка і харчова галузі.

Індустріалізація Індії збіглася з початком НТР у розвинених країнах. Через це Індії, за образним висловам Дж. Неру, "перш ніж навчитися ходити, довелося вчитися бігати". Уряд ІНК докладав великих зусиль для створення в країні сучасних галузей промисловості, що вимагало величезних капіталовкладень, яких хронічно не вистачало. Західні країни, і насамперед Велика Британія і СНІА, надавали Індії свій технічний досвід, кредити, вкладали кошти в індійську промисловість. Конкуренція на індійському ринку змушувала західних підприємців пом'якшувати умови подання допомоги. З 1955 р. почали швидкими темпами розвиватися економічні взаємини між Індією та СРСР. У грудні 1953 р. було підписано першу радянсько-індійську торговельну угоду про радянську участь у будівництві в м. Бхілаї металургійного заводу потужністю 1 млн т сталі на рік із перспективою наступного розширення заводу у 2,5 раза.

За роки незалежності Індія досягла великих успіхів у розбудові економіки. З'явилися нові сучасні галузі промисловості — аерокосмічна, приладобудівна, нафтохімічна та ін. Індія виготовляє електронну апаратуру, легкові автомобілі, ліки тощо.

В аграрній сфері справи стояли'значно гірше. Головна соціальна проблема індійського села — малоземелля основної маси сільських трудівників — вирішувалася з величезними труднощами. Уряд спромігся ліквідувати інститут посередників — замінда-рів. які орендували землю в поміщиків, а потім віддавали її в суборенду селянам, ввести фіксовану орендну плату, в деяких районах викупити частину поміщицьких земель і передати її селянам. Одначе головний зміст аграрної політики ІНК зводився до розвитку великих господарств, які мали б високу продуктивність. У деякому зростанні виробництва зернових певну роль відіграла "зелена революція" — комплекс агротехнічних заходів, пов'язаних із застосуванням високоврожайних сортів культур, штучних добрив, сучасної сільськогосподарської техніки. Втім, "зелена революція" мала обмежений характер. Вона охопила порівняно невелику кількість поміщицьких І заможних господарств, оскільки вимагала значного збільшення капіталовкладень.

Зовнішньополітичний курс ІНК в 1947—1964 рр. вирізнявся чіткістю позицій у таких основоположних питаннях, як боротьба за мир, безпеку і співробітництво, протидія агресії, колоніалізму і расизму.

Разом із чотирма Іншими країнами Азії (Пакистан, Індонезія, Бірма, Цейлон) Індія'стала ініціатором скликання конференції в індонезійському м. Бандунг у квітні 1955 р., в роботі якої взяли участь керівники, урядів 29 держав Азії та Африки. Бандунзька конференція, на якій провідна роль належала Індії та КНР, виступила від імені більшості населення земної кулі (понад 1,5 млрд душ) на підтримку миру й національної свободи.

Дж. Неру і його країна стояли біля витоків руху неприєднання. З ініціативи Індії, Індонезії та Югославії у вересні 1961 р. в Белграді відбулася 1-ша конференція керівників держав та урядів країн, що не приєдналися, в якій взяли участь 25 держав.

Одначе серйозних ускладнень зазнали в ті роки відносини з Китаєм. Наприкінці 50 — на початку 60-х рр. КНР висунула претензії на деякі райони в Гімалаях, провадила шовіністичну політику стосовно народів Тибету. Це призвело до втечі з Тибету "живого бога" всіх буддистів далай-лами до Індії. Підтримка далай-лами індійським урядом погіршила відносини між державами. Спалахнув збройний конфлікт. Китайські війська захопили частину індійської території в Гімалаях. Ці негаразди' згубно вплинули на стан здоров'я Дж. Неру, і в травні 1964 р. він помер.

Зі смертю Дж. Неру завершилася ціла епоха в житті незалежної Індії. Більшою мірою, ніж будь-хто Інший, Неру був творцем політичної системи країни та її зовнішньої політики.

3. Уряд І. Ганді

Після смерті Дж. Неру 1964 р. прем'єр-міністром Індії став Лал Бахадур Шастрі. У своєму першому виступі по радіо він заявив, що його уряд неухильно йтиме курсом Дж. Неру.

Однак у січні 1966 р. Шастрі несподівано помер від серцевого нападу. Незважаючи на протидію опозиції на чолі з М. Десаї, третім прем'єр-міністром незалежної Індії стала Індіра Ганді, дочка Дж. Неру.

Уряд І. Ганді розумів необхідність рішучих соціально-еконо-мічних реформ. Перша програма їх здійснення передбачала націоналізацію банків і системи загального страхування, поступове переданий до рук держави експортної та Імпортної торгівлі, організацію кооперативної торгівлі товарами широкого вжитку в містах і сільській місцевості, встановлення обмежень на міське землеволодіння, якнайскоріше здійснення земельної реформи, скасування пенсій і привілеїв князів.

Індіра Ганді рішуче приступила до виконання програми дій. Одначе вона зіткнулася з величезними труднощами як в економічній, так і в політичній сфері.

Світова енергетична криза середини 1973 — початку 1974 рр. призвела до кількаразовою збільшення витрат на імпорт нафти, за рахунок якої покривалися 2/3 потреб Індії у цьому виді сировини. Стався різкий спад виробництва в енергетиці,- що, своєю чергою, негативно позначилося на промисловості. Тривали зростання цін та інфляція.

Сільському господарству завдала тяжкого лиха страшна посуха, що тривала чотири роки поспіль. Падав і без того невисокий життєвий рівень населення. Незважаючи на оголошений урядом І. Ганді курс на досягнення економічної самостійності, Індія мусила знову вдатися до солідних іноземних позик. В умовах економічної кризи наростав спротив опозиції. За цієї ситуації уряд вдався до екстраординарних заходів: 26 червня 1975 р. оголосив надзвичайний стан у країні.

Тим часом опозиція консолідувала свої сили. Депутати парламенту від правих партій об'єдналися в одну фракцію, що дістала назву "Джаната фронт", перетворену потім на "Джаната парті" (Народна партія).

На виборах до парламенту, що відбувались у березні 1977 р., більшість місць (270) отримали представники "Джаната парті", а ІНК здобула лише 153 місця. Відтак було сформовано уряд "Джаната парті" на чолі з Морарджі Десаї. Скінчилася 30-річна епоха перебування при владі ІНК.

Поразка ІНК призвела до його остаточного розколу. На початку 1978 р. І. Ганді оголосила про створення нової партії, названої Гї ім'ям, — Індійський національний конгрес (Індіри), що стояв на позиціях М. К. Ганді та Дж. Перу.

4. Розвиток Індії наприкінці XX — на початку XXI ст.

На позачергових виборах до народної палати в січні 1980 р., викликаних урядовою кризою, ІНК(І) досяг значного успіху, отримавши 2/3 мандатів. Індіра Ганді після 33-місячної перерви знову стала на чолі уряду, який продовжив курс реформ ліво-центристського напрямку.

Одначе, крім економічних проблем, які поступово вирішувались, в Індії ше існують проблеми етнічні та релігійні. Сепаратистські течії використовують їх у своїх цілях, зокрема вони прагнуть перетворити окремі регіони країни на самостійні держави. Ця проблема залишається чи не найголовнішою для Індійського уряду.

Так, сикхи прагнуть створити незалежну державу Халістан на території Пенджабу (північно-західнз частина Індії). Вони, закликали до розчленування Індії, тероризували населення, вбивали небажаних їм політичних і громадських діячів, провокували зіткнення між різними релігійними громадами. Сикхи були організаторами низки диверсій на залізницях, індійських авіалайнерах. Спроби переговорів з їхнім керівництвом результатів не принесли, хоча індійський уряд готовий був піти на деякі поступки. Більше того, навесні 1984 р. вони захопили Золотий храм в Ам-рітсарі (таку собі сикхську Мекку), перетворивши її на штаб-квартиру. Сикхи розраховували, що ніхто не зазіхне на їхню святиню. Розрахунок до деякої міри виявився вірним: воєнна операція урядових військ "Блакитна зірка" з очищення Золотого храму від сикхських терористів у червні 1984 р.. не тільки не поставила крапки у вирішенні пенджабської кризи, а й стала відправним пунктом для її подальшого трагічного розвитку — вбивства сикхськими екстремістами прем'єр-міністра І. Ганді 31 жовтня 1984 р.

Вбивство здійснили члени охорони прем'єр-міністра, сикхи за віросповіданням. Постріли в Делі призвели до зростання сепаратистських тенденцій і збройних конфліктів на етнорелігійному грунті, крім Пенджабу, і в інших штатах.

На загальних виборах до центрального парламенту у грудні 1984 р. індійський народ рішуче висловився на підтримку національної єдності й суверенітету республіки. У переконливій перемозі ІНК(І), який здобув рекордну більшість депутатських мандатів (401 з 508), важливу роль відіграла загальнонаціональна хвиля симпатій до загиблої І. Ганді та віра в те, що її син Раджин Ганді буде гідним її наступником на посаді прем'єр-міністра.

Уряд Р. Ганді (1984—1989 рр.) вжив рішучих заходів до забезпечення законності й порядку. Вік проголосив основними завданнями у внутрішній політиці подальше зміцнення єдності країни,' боротьбу проти сепаратистських елементів і "старих ворогів'" індійського суспільства — бідності, безробіття, неписьменності, хвороб. Проте втілення цих завдань зіткнулося з численними труднощами.

Хронічним явищем стало безробіття (у 1985 р. — 25 млн осіб), зростали корупція і зловживання владою в апараті правлячої партії, що, звісна річ, викликало обурення різних верств індійського суспільства.

Напередодні виборів 1989 р. сім опозиційних партій створили блок під назвою Національний фронт. Цей блок переміг на виборах у листопаді 1989 р. У новому коаліційному уряді провідні позиції посіла релігійно-громадська "Бхаратія джаната парті" (БДП). Новий уряд роздирали протиріччя, він виявився кедіс-спроможним. У травні 1991 р. було призначено дострокові вибори до парламенту. Під час виборчої кампанії 21 травня 1991 р. терористи вбили Раджнва Ганді. Але це вбивство не змогло завадити перемозі партії ШК(І), яка сформувала уряд на чолі з Нарасімхою Рао.

Нарасімха Рао розпочав здійснювати кардинальні зміни в економіці, багато в чому відступився від лівоцентристських традицій ІНК(І). Було проведено лібералізацію економічної системи, розірвано пута різного роду регламентацій, країна стала відкритою для іноземного капіталу, збільшилися капіталовкладення у промисловість і сільське господарство. Економічне зростання в 1991—1995 рр. перевищило 5% на рік. Уряд намагався співвіднести свою економічну політику із законами ринку.

Проте уряд ІНК(І) спромігся вирішити далеко не всі проблеми. На виборах у травні 1996 р. перемогу здобула опозиційна БДП. її лідер Атал Біхарі Ваджпаї став новим прем'єр-міністром Індії. Самостійно керувати державою партія не змогла, почали створюватися коаліційні уряди. Ваджпаї на певний час втратив владу, однак у лютому 1998 р. знов очолив коаліцію, а в жовтні 1999 р. його партія перемогла на позачергових парламентських виборах. 1998 р. ознаменувався ще однією важливою подією — у травні в Індії було здійснено випробування ядерної зброї. Відтак те саме вчинив Пакистан. Світ був шокований звісткою про те, що "ці дві держави стали членами "ядерного клубу".

Отже, Індія вступила у XXI ст. ядерною державою, що продемонструвало можливості її економіки. Але найбільша у світі демократія, як полюбляють називати Індію журналісти, має багато складних проблем як в економічній, так і в політичній сферах. Головні з них — низький рівень доходів на душу населення, яке вже перевищило мільярд, і сепаратизм етнічних меншин, що підриває цілісність країни.

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте становище в Індії на момент закінчення Другої світової війни.

2. У чому полягають причини поділу Індії на дві держави?

3. Розкрийте основні положення конституції Індії.

4. Проаналізуйте курс уряду Дж. Неру в економічній сфері.

5. Які основні напрямки внутрішньої політики уряду Індіри Ганді?

6. Що стало причиною її загибелі?'

7. Як склалася доля Раджива Ганді?

8. Яка подія в Індії привернула увагу всього світу в 1998 р.?

Виконайте завдання

1.Намалюйте схему державного устрою Індії за конституцією 1950 р.

2. Зробіть хронологічний ланцюжок подій.

Проголошення Індії домініоном_____________________Вступ Індії до "ядерного клубу"

1) вбивство Індіри Ганді;

2) прийняття конституції Індії;

3) створення руху неприєднання;

4) смерть Дж. Неру;

5) відставка уряду Р. Ганді;

6) операція "Блакитна зірка".

3. Заповніть схему "Зовнішня політика Індії в 60—90-х рр."

Питання для обговорення у групі

1. Поясніть, у чому полягають вияви сепаратизму в Індії.

2. У чому, на ваш погляд, причини соціально-економічної відсталості Індії?

3. Яких успіхів досяг індійський народ у розвиткові країни у 80— 90-х рр.?

Робота з джерелами

Із книги Л. В. Шебаршbна "Рука Москви. Записки начальника радянської розвідки"

"Індія приголомшує новоприбульця... Мені здавалося, що не вистачить життя для того, щоб розібратись у надзвичайно строкатій картині внутрішньої політики країни. Існують десятки великих партій та організацій, які, своєю чергою, діляться на десятки фракцій і груп. Усі вони взаємодіють між собою, блокуються, суперничають, ворогують. Особисті та групові непорозуміння переслідують індійське керівництво, і лише залізна воля Індіри. Ганді об'єднує політичних суперників...

Індіра Ганді була видатним державним діячем і жорстким політиком. Вона тримала в покорі все керівництво правлячої партії та безжально викидала за борт- тих, хто вичерпав свою корисність або чия лояльність викликала у неї сумніви. Проте, Індіра не була диктатором у демократичній країні. Вона чутливо реагувала на прояви громадської думки, рахувалася з опозицією, з мінливими настроями в парламенті та власній партії.

На закритих нарадах покійний прем'єр-міністр полюбляла нагадувати, що у держави не існує постійних друзів і ворогів, постійними с лише національні інтереси. Саме це й було основою її патріотичної зовнішньої політики".

• Запитання до джерела

1. Яке враження і чому справила Індія на радянського розвідника?

2. Як Л. Шебаршин характеризує Індіру Ганді — політика і державного діяча?

Запам'ятайте дати:

• 15 серпня 1947 р. — колишня колонія Індія розділилася на два британські домініони — Індійський Союз і Пакистан.

• 26 січня 1950 р. — набуття чинності конституцією Індії.

1. Утворення Держави Ізраїль

Ідея утворення єврейської держави зародилася наприкінці XIX ст. в голові австрійського журналіста Т. Герцля.

У 1897 р. сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія) ухвалив рішення про утворення держави євреїв на території Палестини. Одначе шлях до втілення цього рішення розтягнувся на півстоліття.

Лише після закінчення Другої світової війни питання про утворення єврейської держави було поставлене перед світовим товариством. У 1946 р. це питання.було винесено на обговорення ООН. США і СРСР підтримали ідею утворення держави Ізраїль. Радянський Союз розраховував створити свій форпост на Сході, щоби в такий спосіб сприяти розпадові Британської імперії. 29 листопада 1947 р. ООН схвалила резолюцію про утворення на території Палестини двох держав: єврейської (56% території) та арабської (43%). Місто Єрусалим оголошувалося міжнародною зоною. Велика Британія зобов'язувалася вивести свої війська з територій Палестини.

Проти створення єврейської держави категорично виступили араби, що посилило міжнаціональну боротьбу. З квітня 1948 р. єврейські збройні загони вирізали арабське селище Дейр-Ясін (254 особи), араби також не поступалися в жорстокості. У таких складних умовах Велика Британія вирішила достроково вивести свої війська — до 14 травня 1948 р. Того ж дня було проголошено Державу Ізраїль. Першим її прем'єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці ж не зуміли створити своєї держави через відсутність політичних структур.

2. Виникнення й загострення близькосхідної проблеми

Сусідні арабські країни не визнали Ізраїлю та відразу оголосили йому війну. 15 травня 1948 р. їхні об'єднані сили (10 тис. єгиптян, 4 тис. йорданців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців і 2 тис. ліванців) розпочали наступ. Але сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і завдали удару у відповідь.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 70; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!