Роки “застою” (1964-1985 рр.). 2 страница

Питання для обговорення у групі

Чому доповідь М. Хрущова на XX з'їзді КПРС було опубліковано лише 1989 р.?

Робота з джерелами

Іа книги Ж.-Б. Дюрозеля "історія дипломатії від 1919 року до наших днів"

"Хрущов виїхав до США у вересні 1959 р. Момент було вибрано слушний, оскільки за два дні до його приїзду радянська ракета вперше досягла Місяця й залишила там прапор і герб СРСР.

Для Хрущова організували турне через усі Сполучені Штати. У тому турне він показав свою імпульсивну вдачу, переходячи від жартів до погроз. Напосівся на профспілкових керівників. Засудив виставу "Френч-Канкан", показану йому в Голлівуді, а оглядаючи плантації кукурудзи, висловив бажання повсюдно сіяти її в Радянському Союзі, і заявив у Пітсбурзі після візиту на сталеливарні заводи: "Я приїхав подивитися, як живуть раби капіталізму. Ну що ж! Мушу визнати, що живуть вони непогано".

Через рік Хрущов вирушив до Нью-Йорка, щоб узяти участь у вересні 1960 р. в Генеральній Асамблеї О ОН, і там висловив украй грубі звинувачення проти США, які, на його думку, підмінювали міжнародне право бандитизмом І підступністю. 12 жовтня, коли американський і філіппінський представники, говорячи про необхідність визволення всіх народів, долучили до Тх гурту й тик, що перебувають з внутрішнього боку "залізної завіси", Хрущов висловив свій протест у незвичайний спосіб. Він скинув черевика і почав бити ним по кафедрі, неабияк спантеличивши тим учасників Генеральної Асамблеї. Щоправда, заявив, що не хоче війни. На його думку, йшлося про економічне змагання, з якого СРСР вийде переможцем. "Згідно з нашими підрахунками, — сказав він 22 жовтня, — ми випередимо США за основними показниками виробництва на душу населення у 1970 р., тобто через 10 років. Згідно з підрахунками наших економістів, у 1980 р. ми вироблятимемо продукції на душу населення набагато більше, ніж Сполучені Штати Америки".

Запитання до джерела

1. Які риси характеру виявив Хрущов під час візиту до США та перебування на засіданні Генеральної Асамблеї ООН?

2. Як можна розцінювати слова Хрущова про прагнення значно випередити США до 1980 р.?

Запам'ятайте дати:

• Лютий 1956 р. — викриття культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС

• 12 квітня 1961 р. — політ Ю. Гагаріна в космос.

1. М. Хрущов. Лібералізація суспільно-політичного життя

Термін "відлига" означає потепління у політичному житті країни, свіжий вітер перемін після лютих морозів сталінської доби. Він почав' уживатися в політичному лексиконі з легкої руки відомого письменника Іллі Еренбурга, який цим словом назвав своіо повість, опубліковану в 1955 р. Згодом "відлигою" почали називати епоху, пов'язану з перебуванням при владі М. Хрущова.

Після XX з'їзду КПРС в СРСР сталися значні зміни в суспільно-політичному житті, цей процес іще називають"процесом десталінізації.

У широкому розумінні десталІнізація — це відхід від крайніх проявів "класичного" сталінізму в усіх сферах життя — політичній, економічній, духовній.

У вузькому розумінні десталінізація — це критика культу особи. Більшість дослідників уважає, що процес десталінізації можна переділити на три етапи.

1-й етап: весна 1953 р. — початок 1956 р.

Через три місяці після смерті Сталіна було оголошено перші амністії ув'язненим до 5 років, яких було засуджено за посадові та господарські злочини, неповнолітнім (до 18 років), жінкам, котрі мали дітей віком до 10 років. Було скорочено строк ув'язнення за контрреволюційну діяльність.

Рідше згадувалось ім'я Сталіна у пресі, офіційних документах. А у вересні 1953 р. було ліквідовано інструмент масових чисток і терору — військові трибунали військ МВС і Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання, ув'язнення.

У 1955 р. засуджено керівників МДБ СРСР, які сфабрикували "ленінградську справу", а її учасників реабілітовано.

Каральні органи було поставлено під жорсткіший контроль вищих органів влади.

У цілому ж перший етап десталінізації проходив обережно, негласно, елементи сталінської політики ще домінували в політичній практиці.

2-й етап десталінізації проходив під знаком XX з'їзду КПРС (1956—1961 рр.).

Повну реабілітацію одержали керівники партії й держави, воєначальники, письменники, зокрема українські Е. Блакитний, В. Чумак, І. Микитенко, драматург М. Куліш, кінорежисер О. Довженко. Поступово з місць ув'язнення було випущено й реабілітовано сотні тисяч простих громадян — жертв масових репресій ЗО—50-х рр. А втім, їхні психологічні страждання поглиблювалися соціально-побутовими: виникали труднощі з житлом, пропискою, роботою, грошова допомога була мізерною.

У 1957 р. було поновлено Чечено-Інгуську, Кабардино-Бал-карську, Калмицьку, Карачаєво-Черкеську АСРР, проте не було офіційно реабілітовано німців Поволжя, кримських татар, виселених вірмен, греків, болгар і представників інших народів, які зазнали сталінської опали.

3-й етап десталінізації — осінь 1961 р. — осінь 1964 р., пов'язаний із XXII з'їздом КПРС, на якому з новою силою прозвучала критика культу особи. На ньому йшлося про активних помічників Сталіна: Молотова, Кагвновича, Маленкова, Ворошилова. На думку Хрущова, вони несли особисту відповідальність за численні масові репресії та за інші зловживання владою.

Наприкінці жовтня 1961 р. делегати XXII з'їзду партії одностайно погодилися на винесення саркофагу з труною Сталіна з мавзолею на Красній площі. Наступним кроком стало зняття пам'ятників Сталіну, закривались і перейменовувались музеї, фабрики, заводи, колгоспи, які були названі ім'ям Сталіна; Сталінську область було перейменовано в Донецьку, а місто Сталіне — в Донецьк. Перелік законів СРСР та указів президії Верховної Ради СРСР, що стосувались присвоєння імені Сталіна, втратили свою силу.

Але процес десталінізації провадився непослідовно і мав дещо обмежений характер. Непослідовність процесу полягала в тому, що поряд із критикою особи Сталіна — крок уперед, робився крок назад — Хрущов в офіційних виступах розпатякував про загалом позитивну роль Сталіна в історії партії та держави, а постанови часів "ждановщини" було розцінено як "вірні у принципі". Поряд із амністією засуджених, боячись посилення анти-партійного руху на західноукраїнських землях, 600 осіб із амністованих було повернено для відбуття покарання, переслідувалися колишні учасники підпілля (388 учасників колишнього підпілля було притягнуто до кримінальної відповідальності). Критиці було піддано лише саму особу Сталіна, а не режим влади, що його він створив. Тому процес десталінізації, не дійшовши до свого успішного завершення, поступово згортався.

Лібералізація торкнулася й інших аспектів життя СРСР.

У Москві в 1957 р. відбувся VI Всесвітній фестиваль молоді і студентів, розпочали свою роботу міжнародні московські кінофестивалі, було відновлено іноземний туризм, країна стала більш відкритою світові.

Поновилося видання журналу "Иностранная литература", радянські читачі дістали можливість ширше знайомитись із світовим літературним процесом. У Москві відкрито театр "Сучасник", вийшли у світ перші номери журналів "Молодая гвардия", "Юность", "Москва", "Наш современник". Почастішали публікації молодих поетів, прозаїків, критиків, "шестидесятників". Зростав авторитет журналу "Новий мир", очолюваного видатним поетом О. Твардовськнм. Засновано Ленінські премії "за найбільш визначні праці у сфері науки, техніки, літератури й мистецтва". На екрани країни вийшли художні фільми "Весна на Зарічній вулиці", "Справа Рум'янцева", "Висота", "Летять журавлі", які здобули всенародну любов.

Вражаючими були досягнення СРСР у науці й техніці. 4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі, 5 грудня спущено на воду перший у світі атомний криголам "Ленін", створено найпотужніший у світі синхрофазотрон. 12 квітня 1961 р. космонавт Ю. Гагарін на космічному кораблі "Восток-1" уперше в світі облетів земну кулю.

Незважаючи на протиріччя та обмеженість, лібералізація суспільно-політичного життя стала помітним явищем у розвитку Радянського Союзу і торкнулася більшості країн світу.

2. Спроби економічних реформ

Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР. У промисловості:

• ліквідовано галузеві міністерства і створено територіальні органи управління промисловістю — раднаргоспи (загалом 105);

• розширено права республіканських і місцевих органів влади щодо управління галузями легкої та переробної промисловості;

• за п'ятирічним планом і планом семирічки пріоритет відводився галузям промисловості групи "Б" (виробництво товарів широкого вжитку) зі сповільненням темпів розвитку галузей групи "А" (виробництво засобів виробництва).

У сільському господарстві:

• реорганізовано систему МТС у РТС (ремонтно-тракторні станції), техніку МТС продано колгоспам;

• підвищено закупівельні ціни на продукцію сільськогосподарського виробництва (особливо на зернові та продукти тваринництва);

• ліквідовано трудодні, введено грошову оплату праці;

• сільському населенню видано паспорти;

• здійснено спробу реалізації трьох "надпрограм М. Хрущова": а) освоєння цілинних і перелогових земель; б) "кукурудзяна та горохова епопея"; в)"м'ясна кампанія";

• вжито заходів із побільшення колгоспів для створення великих колгоспних господарств.

У соціальній сфері:

• збільшено капіталовкладення у житлове будівництво, запроваджено панельне та блочне будівництво;

• проведено пенсійну реформу 1956 р., яка забезпечила зростання доходів пенсіонерів у 2 рази, інвалідів — в 1,5 раза;

• скорочено робочий день до 7 годин;

• підвищено заробітну платню робітникам і службовцям;

• здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів;

• пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків до 60 років;

• робітники дістали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

• з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

• збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок із догляду за дитиною та ін.

Наслідки реформ. У промисловості реформи дещо сприяли підвищенню ефективності виробництва, поглибленню спеціаі лізації та кооперації виробництва певних регіонів і територій, але їхня непослідовність призвела до різкого зростання капіталовкладень і кредитів, які перевищували можливості державного бюджету, до розриву економічних зв'язків між підприємствами однієї галузі, зростання дефіцитів. У сільському господарстві реформи мали вислідом зростання валового виробництва на 35%, покращення матеріального рівня життя колгоспників. А от безтямні хрушовськІ "надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я у тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни; з 1962 р. СРСР розпочав масові закупівлі зерна та інших видів сільськогосподарської продукції за кордоном. Найліпші наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих.

3. Зміни у зовнішній політиці

У роки "відлиги" в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції. З одного боку, існував і поглиблювався розкол світу на два ворожі табори, тривала "холодна війна" — посилювалося протистояння НАТО і Варшавського договору, з іншого — почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.

У 1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Здійснювалися заходи щодо поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією.

У 1958 р. було укладено угоду зі США про співпрацю в царині культури, економіки, проведено обмін делегаціями вчених, діячів культури. У 1959 р. відбувся візит М.Хрущова до США, який загалом мав позитивні результати. Внаслідок візиту радянської делегації до Югославії (кінець травня — початок липня 1955 р.) підписано радянсько-югославську декларацію, що започаткувала Нормалізацію міждержавних відносин.

Активністю вирізнялася зовнішня політика СРСР на Сході. У 1956 р. було підписано декларацію з Японією, що передбачала припинення стану війни та відновлення дипломатичних відносин. Значно поліпшилися відносини СРСР з Індією, Єгиптом, Індонезією, Бірмою, Туреччиною, Іраном. СРСР надавав цим країнам довгострокові кредити, брав участь у спорудженні промислових об'єктів, подавав іншу допомогу.

Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вороже поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.

Отже, зовнішня політика СРСР у роки "відлиги" характеризувалася значними змінами, вона стала більш відкритою й передбаченою. Водночас волюнтаризм у внутрішній політиці мав свої прояви і в зовнішній.

Перевірте себе

1. З ім'ям якого письменника пов'язаний термін "відлига"?

2. У чому полягає значення вересневого 1953 р. пленуму ЦК КПРС?

3. Які наслідки для країни мала доповідь М. Хрущова на XX з'їзді "Про культ особи"?

4. Поясніть термін "десталінізація".

5. Яка подія сталася в СРСР 4 жовтня 1957 р.?

6. З якою країною погіршилися відносини після XX з'їзду?

Питання для обговорення у групі

Чому доповідь М. Хрущова на XX з'їзді КПРС було опубліковано лише 1989 р.?

Робота з джерелами

Іа книги Ж.-Б. Дюрозеля "історія дипломатії від 1919 року до наших днів"

"Хрущов виїхав до США у вересні 1959 р. Момент було вибрано слушний, оскільки за два дні до його приїзду радянська ракета вперше досягла Місяця й залишила там прапор і герб СРСР.

Для Хрущова організували турне через усі Сполучені Штати. У тому турне він показав свою імпульсивну вдачу, переходячи від жартів до погроз. Напосівся на профспілкових керівників. Засудив виставу "Френч-Канкан", показану йому в Голлівуді, а оглядаючи плантації кукурудзи, висловив бажання повсюдно сіяти її в Радянському Союзі, і заявив у Пітсбурзі після візиту на сталеливарні заводи: "Я приїхав подивитися, як живуть раби капіталізму. Ну що ж! Мушу визнати, що живуть вони непогано".

Через рік Хрущов вирушив до Нью-Йорка, щоб узяти участь у вересні 1960 р. в Генеральній Асамблеї О ОН, і там висловив украй грубі звинувачення проти США, які, на його думку, підмінювали міжнародне право бандитизмом І підступністю. 12 жовтня, коли американський і філіппінський представники, говорячи про необхідність визволення всіх народів, долучили до Тх гурту й тик, що перебувають з внутрішнього боку "залізної завіси", Хрущов висловив свій протест у незвичайний спосіб. Він скинув черевика і почав бити ним по кафедрі, неабияк спантеличивши тим учасників Генеральної Асамблеї. Щоправда, заявив, що не хоче війни. На його думку, йшлося про економічне змагання, з якого СРСР вийде переможцем. "Згідно з нашими підрахунками, — сказав він 22 жовтня, — ми випередимо США за основними показниками виробництва на душу населення у 1970 р., тобто через 10 років. Згідно з підрахунками наших економістів, у 1980 р. ми вироблятимемо продукції на душу населення набагато більше, ніж Сполучені Штати Америки".

Запитання до джерела

1. Які риси характеру виявив Хрущов під час візиту до США та перебування на засіданні Генеральної Асамблеї ООН?

2. Як можна розцінювати слова Хрущова про прагнення значно випередити США до 1980 р.?

Запам'ятайте дати:

• Лютий 1956 р. — викриття культу особи Сталіна на XX з'їзді КПРС

• 12 квітня 1961 р. — політ Ю. Гагаріна в космос.

“Перебудова” та розпад СРСР (1985-1991 рр.)

1. Прихід до влади М. Горбачова

На середину 80-х рр. СРСР охопила економічна, соціальна і політична криза, що безпосередньо відбивалася на морально-психологічному стані суспільства. Спроби реанімувати систему силовими методами під час короткого перебування при владі Ю. Андропова (листопад 1982 р. —лютий 1984 р.) не виправдали себе. Обрання на вищі партійні й державні посади престарілого і тяжко хворого К. Черненка перетворилося на загальний фарс, проте за ним стояли консервативні, неосталіністські сили.

У березні 1985 р., після смерті К. Черненка, постало питання про нового генерального секретаря ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (11 березня) лідером партії, за вирішальної підтримка А. Громика, було обрано 54-річяого секретаря ЦК КПРС І члена політбюро Михайла Горбачова, який уособлював реформаторське крило вищого керівництва КПРС.

З приходом до влади М. Горбачова сталися кардинальні зміни в керівництві партії та країни, без яких було неможливо починати здійснення нового політичного курсу.

2. "Прискорення" і "гласність", "нове мислення"

Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати "перебудовою". За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, О. Яковлєв, Е. Шеварднадзе, вона повинна була торкатися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної, духовної.

Перший етап. На квітневому {1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, від-,, ставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.

Одначе "прискорювати" й "перебудовувати" суспільство одночасно було неможливо. Вже до січня 1987 р. стало очевидним, що в економіці країни мають місце не окремі недоліки, а склався потужний механізм гальмування, коріння якого сягає самої економічної системи. Перший етап реформ не відбувся.

Другий етап — реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987— 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала також пов'язуватись із результатами господарчої діяльності. Проте нова реформа здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці.

Незважаючи на прийняття закону "Про індивідуальну трудову діяльність", на шляху товаровиробників було безліч перепон. Кооперативи та "індивідуали"' наприкінці 80-х рр.. становили тільки 1,1% підприємств країни. Спроби перетворень не були підкріплені продуманою грошовою, кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції 1988 р. Проведення авантюрної та безграмотної антиалкогольної кампанії знищило 265 тис. га виноградників і вивело з товарообігу 89 млрд крб. Із магазинів хутко зникали товари першої необхідності, почала вводитися вже забута карткова система. Реформа була приречена на провал.

Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990—1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. ШаталІна — Г. Яв-лінського "500 днів" передбачала динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, за яким усю сутність програми ШаталІна — Делійського було вихолощено. Отож, нова програма також виявилась нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.

Термін "гласність" виник у Радянському Союзі в роки "перебудови". Він увійшов до іноземних мов без перекладу. Фактично він означав можливість отримання правдивої інформації про діяльність державних І партійних органів, можливість казати правду не боячись наслідків, можливість дізнатися про нещодавнє минуле свого народу. Особливого поширення "гласність" набула після XIX конференції КПРС (червень 1988 р.), яка прийняла спеціальну резолюцію "Про гласність".

"Величезна роль у цьому процесі належала засобам масової інформації. Союзні, а за ними й республіканські періодичні видання з 1987—1988 рр. розпочали публікацію матеріалів, раніше недоступних широкому загалу. Передусім це стосувалося "білих плям" вітчизняної історії, матеріалів про масові репресії 30— 50-х рр., голод» антинародну політику держави. Одним із заспівувачів у цьому процесі був журнал "Огонек", головним редактором якого в часи "перебудови" став український письменник Віталій Коротич. У журналах "Новьій мир", "Совремелнмк", "Москва" почали друкуватися раніше заборонені твори письмек-ників-дисидентів, у тому числі й українських, мемуари жертв репресій та інші документальні матеріали.

Штучні бар'єри, для засобів масової інформації було знято, ідеологічну опіку над ними послаблено. У законі "Про пресу", прийнятому 1 серпня 1990 р., декларувалися свобода преси і недопущення цензури.

Нове керівництво країни після 1985 р. прагнуло максимально знизити рівень конфронтації на міжнародній арені як необхідну умову проведення внутрішніх реформ.

Радянське політичне керівництво почало по-новому розглядати міжнародні проблеми, визнавши пріоритет загальнолюдських цінностей, міжнародних угод, у тому числі Загальної декларації прав людини, зобов'язавшись привести внутрішньосоюзне законодавство у відповідність із міжнародним правом.

Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо її реалізації ознаменували на початку 90-х рр. завершення періоду "холодної війни" між Заходом і Сходом, періоду розколу та конфронтації. Радянський Союз ставав більш відкритою країною для світового співтовариства.

3. Лібералізація суспільного та культурного життя

Без глибоких політичних реформ подальший розвиток "перебудови" був неможливим.

Основними цілями політичної реформи були:

а) відновлення ролі рад народних депутатів як органів влади і повернення громадським організаціям соціальної активності;

б) здійснення перерозподілу влади за збереження керівної ролі КПРС.

Перший етап реформи припав на червень 1988 — червень 1989 р. Його змістом було: прийняття нового виборчого закону, за яким вибори мали проводитися на альтернативній основі; проведення виборчої кампанії делегатів на 1-й з'їзд народних депутатів СРСР; проведення самого з'їзду; створення постійно діючого законодавчого органу — Верховної Ради СРСР і контрольного органу законності в країні — Комітету конституційного нагляду.

25 травня — 9 червня 1989 р. у Москві зібрався 1-й з'їзд народних депутатів СРСР. У його роботі взяли участь 2250 депутатів. Більшість із них уже обиралася на альтернативній основі, проте були народні депутати і від громадських організацій, у тому числі 100 осіб обрано від КПРС. Непримиренна боротьба думок, гострі дискусії на з'їзді були віддзеркаленням боротьби між реформаторами і консерваторами, між новими політичними силами і КПРС. З'їзд прийняв постанову "Про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики СРСР". Другкй етап політичної реформи — 1989-1991 рр. Гостра політична боротьба точилася на 2-му з'їзді народних депутатів СРСР (12—24 грудня 1989 р.). З'їзд прийняв постанови про посилення боротьби проти організованої злочинності, про правову й політичну оцінку радянсько-німецького договору про ненапад 1939 р., про політичну оцінку рішення про введення військ до Афганістану.

Свідченням розвитку демократичних процесів був указ президії Верховної Ради СРСР про відновлення у громадянстві "деяких осіб, що мешкають у цей час за кордоном". З-поміж інших радянське громадянство знов отримали Г. Вишневська, М. Рос-тропович, В. Войновнч. 14 листопада 1989 р. Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію про визнання незаконними і злочинними всіх репресивних актів проти народів, що піддавалися насильному переселенню, та безумовне відновлення їхніх прав.

Партійне керівництво в центрі й на місцях дедалі більше дискредитувало себе. 4 лютого 1990 р. на Манежній площі в Москві відбулися демонстрація і мітинг із вимогою скасування 6-ї статті конституції СРСР, де йшлося про привілейоване становище КПРС. Цю статтю було скасовано на 3-му позачерговому з'їзді народних депутатів (11—15 березня 1990 р.). На з'їзді було введено інститут президентства в країні. Першим (і останнім) президентом СРСР обрано М. Горбачова, а головою президії Верховної Ради СРСР — А. Лук'янова.

Вибори 1990 р. ознаменували значну перемогу, демократичних, перебудовчих сил. Ради двох найбільших міст країни - - Москви і Ленінграда очолили Г. Попов і А. Собчак — доктори наук, усенародно відомі політики, прихильники кардинальних реформ.

На 1-му зізді народних депутатів РРФСР (16 травня — 12 червня 1990 р.) головою Верховної Ради РСФСР обрано Б. Єльцина.

4. Посилення національних рухів і загострення політичної боротьби в СРСР

На другому етапі реформи значно активізується національно-визвольний рух. За умов демократичних виборів і ослаблення ідеологічного диктату у Верховних Радах Литви, Латвії, Естонії більшість голосів одержали рухи, які виступали за національну незалежність і вихід зі складу СРСР. Протягом весни — літа 1990 р. Литва, Латвія, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес "парадом суверенітетів".

На жаль, іще одним аспектом перебудовних процесів стало наростання національної нетерпимості, яке вилилось у криваві сутички в Нагірному Карабаху, Сумгаїті, Фергані, що супроводжувалися сотнями людських жертв. Поступово зав'язувався "гордіїв вузол" міжнаціональних конфліктів на території СРСР.

Дуже гостра ситуація склалася під час обговорення кризової соціально-економічної та політичної ситуації на 4-му з'їзді народних депутатів (17—27 грудня 1990 р.). Депутатів приголомшили виступ Е. Шеварднадзе про змову правих сил, що насувається, і його заява про відставку з посади міністра закордонних справ. Тоталітарний режим рішуче виступив проти прагнення республік Прибалтики до незалежності. Мирні виступи жителів Вільнюса і Риги на початку 199) р. найжорстокішнм чином було придушено десантними військами, були людські жертви.

Для зміцнення своєї позиції центральне керівництво призначило на 17 березня 1991 р. всесоюзний референдум із питань збереження СРСР. Хоча за це висловилися 70% опитуваних, референдум не вніс ясності у протиріччя з приводу нового союзного договору і подальшої долі СРСР.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 152; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!