Міжнародна правова допомога при проведенні 2 страница

Глава 36

Викликана особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності, за­тримана, стосовно неї не може бути обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до неї не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження чи обмеження її особистої свободи як з приводу кримінального право­порушення, яке є предметом цього кримінального провадження, так і за будь-яке інше кримінальне правопорушення, вчинене до перетинання державного кордону України (при в’їзді в Україну). Стосовно такої особи не може бути приведений до виконання вирок, ухвалений до перетину державного кордону України у зв’язку з викликом. Підозрюваний, обвинувачений або засуджений може бути затриманий, стосовно ньо­го може бути застосований запобіжний захід або приведений до виконання вирок лише за злочин, зазначений у повістці. Викликана особа втрачає гарантії, передбачені ст. 566 КПК, якщо не залишить територію України, маючи таку можливість, протягом 15 діб або іншого строку, передбаченого міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України, від моменту отримання письмового повідо­млення органу досудового розслідування, прокуратури або суду про відсутність необ­хідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю.

Процесуальною дією є також проведення допиту за допомогою відео- або теле­фонної конференції. З цього приводу зазначимо, що практика протидії транснаціо­нальній злочинності вимагає не тільки вдосконалення засобів і методів боротьби з нею, але й створення нових процесуальних механізмів надання правової допомоги у кри­мінальних справах. Аналіз слідчої і судової практики показує, що нині у системі за­собів і способів доказування у кримінальних провадженнях успішно використовують­ся нові технічні розробки. У ряді держав, незважаючи на правозастосовні труднощі у сфері кримінальної юстиції, вже створені нормативно-правові засади використання відеоконференцзв’язку, а також накопичений чималий досвід його застосування у сфе­рі кримінального судочинства (наприклад, в Австрії, Білорусі, Великобританії, Есто­нії, Індії, Італії, Канаді, Німеччині, Новій Зеландії, Російській Федерації, США, Фінляндії, Швеції). Україна також не стоїть осторонь наведених питань, ці питання регулюються статтями 9 та 10 Другого додаткового протоколу Конвенції 1959 р.

Отож, не є випадковим, що така процесуальна дія, як допит за запитом компетент­ного органу іноземної держави шляхом проведення відео- або телефонної конферен­ції, яка може бути проведена в порядку надання міжнародної правової допомоги, знайшла своє відображення і в КПК. Так, відповідно до ст. 567 КПК допит за запитом компетентного органу іноземної держави проводиться у присутності слідчого судді за місцезнаходженням особи за допомогою відео- або телефонної конференції у таких випадках: 1) неможливості прибуття певних осіб до компетентного органу іноземної держави; 2) для забезпечення безпеки осіб; 3) з інших підстав, визначених слідчим суддею (судом). Допит шляхом відео- або телефонної конференції виконується у по­рядку, передбаченому процесуальним законом запитуючої сторони, тією мірою, в якій такий порядок не суперечить засадам кримінального процесуального законодавства України та загальновизнаним стандартам забезпечення прав людини і основоположних свобод. Проте компетентний орган запитуючої сторони повинен забезпечити участь перекладача під час проведення відео- або телефонної конференції. Якщо під час до­питу слідчий суддя виявив порушення порядку, передбаченого ч. 2 ст. 567 КПК, осо-

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

бою, яка здійснює допит, він повідомляє про це учасників процесуальної дії та зупи­няє допит з метою вжиття заходів для його усунення. Допит продовжується тільки після узгодження з компетентним органом запитуючої сторони необхідних змін у процедурі. Протокол допиту та носії відео- або аудіоінформації надсилаються до компетентного органу запитуючої сторони. За правилами, передбаченими ст. 567 КПК, проводяться допити за допомогою відео- або телефонної конференції за запитами компетентного органу України.

Низка міжнародних договорів регламентує й інші види міжнародної правової до­помоги, які з урахуванням потреб правозастосовної практики у сфері боротьби із сучасними формами злочинності дозволяють здійснювати ефективне співробітництво. Так, наприклад, Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2003 р. передбачає можливість здійснення заходів, спрямованих на виявлення доходів, власності для розкриття злочину, ідентифікацію осіб або об’єктів, використання за­собів відеозв'язку для отримання доказової інформації та інших спеціальних методів розслідування, таких як електронне та інші форми спостереження, а також здійснен­ня агентурних операцій на території запитуваної держави з метою ефективної бороть­би проти організованої злочинності (статті 18, 19). Статтями 19-21 Конвенції про кіберзлочинність 2001 р. передбачаються такі процесуальні дії, як перехоплення даних змісту інформації, збирання даних про рух інформації у реальному масштабі часу та обшук і арешт комп’ютерних даних, які зберігаються.

Міжнародно-правову нормативну основу розшуку, арешту і конфіскації майна у міжнародному співробітництві під час кримінального провадження становить Кон­венція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 р. (далі - Конвенція 2005 p.). Проте і деякі інші міжнародні договори останніх років містять статті щодо надання допомоги у проведенні заходів конфіскації. Стаття 23 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією 1999 p., присвячена заходам щодо сприяння збиранню доказів і конфіскації доходів. Аналогічні положення містяться і у двосторонніх міжнародних договорах, укладених з Україною. Так, наприклад, ст. 17 Договору між Україною та США про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 1998 р., ст. 17 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про взаємну правову допомо­гу у кримінальних справах 2002 р. передбачають, що сторони допомагають одна одній у межах їх чинного законодавства під час проведення заходів з конфіскації доходів та знарядь злочинів, відшкодування збитків потерпілим від злочину та стягнення штра­фів, накладених як покарання в кримінальних справах. Така допомога може включати дії з ідентифікації, вистеження, замороження та накладення арешту на засоби та до­ходи, отримані від злочинної діяльності, чи власність, вартість якої відповідає таким доходам, а так само відповідні знаряддя в процесі подальшого провадження у справі.

Разом з тим згідно зі ст. 568 КПК на підставі запиту про міжнародну правову до­помогу відповідні органи України проводять передбачені КПК процесуальні дії з ме­тою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, отриманих злочинним шляхом, а також майна, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам. Відповідно до ст. 1 Конвенції 2005 р. арешт означає тимчасову заборону передачі, знищення, перетворення, відчуження або руху майна або тимчасове взяття під охоро-

Глава 36

ну або контроль майна на підставі рішення суду або іншого компетентного органу] Згідно з КПК арешт такого майна повинен здійснюватися за правилами гл. 17. Аналізі змісту ст. 568 КПК дозволяє зробити висновок, що виявленню та арешту підлягаю^ 1) майно, гроші і цінності, отримані злочинним шляхом; 2) майно, яке належить під-озрюваним, обвинуваченим або засудженим особам. При цьому слід мати на увазі, що Конвенцією 2005 р. термін «майно» включає майно будь-якого виду, незалежно від того, матеріальне воно чи виражене в правах, рухоме чи нерухоме, та правові доку-менти або документи, які підтверджують право на таке майно або частку в ньому, Натомість ст. 5 Конвенції 2005 р. встановлено, що кожна сторона вживає таких зако-І нодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідні для того, щоб забезпечити за-і стосування заходів з блокування, арешту й конфіскації також до: 1) майна, в яке були І перетворені або конвертовані доходи; 2) майна, одержаного із законних джерел, якщо! до нього було цілком або частково прилучено доходи, - не більш ніж в обсязі оцінної вартості таких доходів; 3) прибутку або інших вигод, одержаних від доходів, від майї на, в яке були перетворені або конвертовані доходи, одержані злочинним шляхом, або! від майна, до якого прилучено доходи, одержані злочинним шляхом, - аж до оцінної! вартості таких доходів, у такий самий спосіб і настільки, який і наскільки застосову-І ється до доходів.

При накладенні арешту на майно, зазначене в ч. 1 ст. 568 КПК, забезпечуються необхідні заходи з метою його збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють запитуючій стороні. За запитом запитуючої сторони ви-явлене майно: 1) може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог ст. 562 КПК або для по­вернення власнику; 2) може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили. У зв’язку із цим «кон­фіскація» означає покарання або захід, призначені судом після розгляду справи сто­совно злочину чи злочинів, результатом якого є остаточне позбавлення майна (Кон- І венція 2005 p.). Майно, передбачене п. 1 ч. З ст. 568 КПК, не передається запитуваній стороні або його передання може бути відстрочене чи тимчасовим, якщо це майно потребується для цілей розгляду цивільної або кримінальної справи в Україні чи не може бути вивезено за кордон з інших підстав, передбачених законом. Разом з тим майно, конфісковане згідно з п. 2 ч. З ст. 568 КПК, передається в дохід Державного бюджету України, крім таких випадків. Так, за клопотанням центрального органу Укра­їни суд може прийняти рішення про передачу майна, конфіскованого згідно з п. 2 ч. З ' ст. 568 КПК, а так само його грошового еквівалента: запитуючій стороні, яка при­йняла рішення про конфіскацію для відшкодування потерпілим шкоди, завданої зло­чином; згідно з міжнародними договорами України, що регулюють питання розподі­лу конфіскованого майна або його грошового еквівалента. Передання майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого майна може бути відкладено, якщо це необ­хідно для досудового розслідування та судового розгляду в Україні або розгляду спо­ру про права інших осіб.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Конвенції 2005 р. кожна сторона вживає таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідні для забезпечення наявності в заінтересованих сторін ефективних засобів правового захисту, на які

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

впливають слідчі і тимчасові заходи з блокування, арешту і конфіскації майна, перед­бачені положеннями статей 3, 4 й 5 та іншими положеннями Конвенції 2005 p., для дотримання їхніх прав. Тому уявляється за доцільне в КПК запровадити ефективні механізми дотримання та захисту прав осіб, чиїм правам може бути завдана шкода в результаті розшуку, арешту і конфіскації майна.

Контрольована поставка також є досить розповсюдженою процесуальною дією, яка може бути проведена в порядку надання міжнародної правової допомоги. Згідно зі ст. 569 КПК слідчий органу досудового розслідування України у разі виявлення ним контрабандної поставки при проведенні процесуальних дій, у тому числі за запитом про міжнародну правову допомогу, має право не вилучати її з місця закладки або транспортування, а за домовленістю з компетентними органами держави, куди її адресовано, безперешкодно пропустити її через митний кордон України з метою ви­явлення, викриття та документування злочинної діяльності міжнародних злочинних організацій.

Введення в КПК цієї статті обумовлене розвитком положень, закріплених у Кон­венції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. (далі - Кон­венція 2000 р.). Так, згідно зі ст. 2 цієї Конвенції контрольована поставка означає метод, при якому допускається вивезення, провезення або ввезення на територію однієї або декількох держав незаконних або таких, що викликають підозру, партій вантажу з відома та під наглядом їхніх компетентних органів з метою розслідування будь-якого злочину і виявлення осіб, які беруть участь у вчиненні цього злочину. При цьому, як зазначається у ст. 20 Конвенції 2000 p., якщо це допускається основними принципами її внутрішньої правової системи, кожна держава-учасниця, у межах сво­їх можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім законодавством, вживає необ­хідних заходів для того, щоб дозволити належне використання контрольованих по­ставок і у тих випадках, коли вона вважає це доречним, використання інших спеці­альних методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші форми спостереження, а також агентурні операції, її компетентними органами на її території з метою проведення ефективної боротьби проти організованої злочинності (ч. 1). Рі­шення про використання контрольованих поставок на міжнародному рівні можуть, за згодою заінтересованих Держав-учасниць, включати такі методи, як перехоплення вантажів і залишення їх неторканними або їхнє вилучення або заміна, повністю або частково (ч. 4 ст. 20 Конвенції 2000 p.).

Метою контрольованої поставки є виявлення, викриття та документування зло­чинної діяльності міжнародних злочинних організацій, виявлення осіб, які беруть участь у вчиненні цих злочинів. У свою чергу, завданням контрольованої поставки може бути: встановлення каналів надходження заборонених до обігу речовин і пред­метів; встановлення відправників та одержувачів; встановлення осіб, які вчинили або вчиняють злочин; отримання доказів злочинної діяльності.

Про виявлення контрабандної поставки згідно з правилами КПК складається про­токол, який направляється компетентному органу держави, на територію якої про­пущено контрольовану поставку, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних органів іншої держави вони долучаються до матеріалів досудового розслідування (ч.2ст. 569 КПК).

Глава 36

Наведений комплекс процесуальних дій є, умовно кажучи, «серцевиною» співро­бітництва з надання/отримання міжнародної правової допомоги в кримінальних про­вадженнях. Співробітництво щодо надання/отримання міжнародної правової допо-| моги в кримінальних провадженнях здійснюється в різних організаційно-правових та' процесуальних формах. Як вже зазначалося, вони регламентовані міжнародними договорами, міжвідомчими угодами та нормами КПК. Аналіз існуючих форм співро­бітництва державних правоохоронних органів та таких, що передбачені перспектив-j ними міжнародними договорами, має важливе значення не лише в аспекті з’ясування особливостей провадження діяльності в порядку надання міжнародної правової до- 1 помоги в кримінальних справах, а й щодо вирішення питання допустимості отриманих доказів. Під організаційно-правовими формами співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги в кримінальних справах слід розуміти передбачені міжнародними і договорами організаційні форми співробітництва компетентних органів держав-учас- і ниць договору щодо провадження в порядку надання міжнародної правової допомоги окремих процесуальних дій або спільного розслідування кримінальної справи.

При цьому необхідно враховувати положення ст. 570 КПК, відповідно до якої у разі І проведення компетентними органами України прикордонного переслідування осо­би, яка вчинила незаконне переміщення через державний кордон України, про­водиться розслідування її незаконної діяльності на території України згідно з вимо- І гами КПК. Зауважимо, що прикордонне переслідування особи, яка вчинила незакон­не переміщення через державний кордон України, здійснюється не на підставі запиту, а на підставі норм КПК.

Матеріали кримінального провадження щодо документування незаконної діяль- І ності зазначеної особи на території України згідно з міжнародними договорами про ' прикордонне переслідування передаються відповідним органам держави, де цю осо- І бу притягнуто до кримінальної відповідальності, а в разі одержання таких матеріалів І від відповідних органів іншої держави, вони долучаються до матеріалів досудового розслідування.

Аналіз положень міжнародних договорів дозволяє констатувати наявність тенден­ції до розширення організаційно-правових форм цього напряму співробітництва - вони ' передбачають принципово нові форми, такі як провадження спільних розслідувань, створення спільних слідчих та груп (ст. 19 Конвенції 2000 р., ст. 20 Другого додатко­вого протоколу до Конвенції 1959 p.). Зокрема, згідно зі ст. 19 Конвенції 2000 р. дер-жави-учасниці розглядають можливість укладення двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, у силу яких у зв’язку зі справами, що є предметом розсліду­вання, кримінального переслідування або судового розгляду в одній або декількох державах, заінтересовані компетентні органи можуть створювати органи з проведен­ня спільних розслідувань. За відсутності таких угод або домовленостей спільні роз­слідування можуть проводитися за угодою в кожному окремому випадку. Відповідні держави-учасниці забезпечують повну повагу суверенітету держави-учасниці, на території якої повинно бути проведене таке розслідування.

Однією з форм співробітництва є створення і діяльність спільних слідчих груп, регламентована Другим додатковим протоколом до Конвенції 1959 р., ст. 20 якого ви­значає, що за взаємною згодою компетентні органи двох або більше сторін можуть

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

створювати спільні слідчі групи на обмежений період часу, який може бути продо­вжений за взаємною згодою, для проведення кримінальних розслідувань на території однієї або кількох сторін, що створили групу. Склад групи визначається в угоді. Спільна слідча група може, зокрема, бути створена в разі, якщо розслідування кримі­нальних правопорушень стороною вимагає проведення складних нагальних розслі­дувань спільно з іншими сторонами; декілька сторін проводять розслідування кримі­нальних правопорушень, обставини яких вимагають вжиття скоординованих спільних дій залучених до розслідування сторін. Запит про створення спільної слідчої групи може подаватися будь-якою із заінтересованих сторін. Група створюється на території однієї зі сторін, де, як передбачається, проводитиметься розслідування. Другий до­датковий протокол до Конвенції 1959 р. визначає також загальні умови здійснення спільною слідчою групою діяльності на території сторін-засновників. Ними є такі положення: 1) керівник групи є представником компетентного органу, який бере участь у кримінальному розслідуванні від сторони, на території якої працює група, керівник групи діє в межах своїх повноважень відповідно до національного законодавства; 2) група здійснює свою діяльність відповідно до законодавства тієї сторони, на тери­торії якої вона працює, члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом керівника групи з урахуванням умов, визначених їхніми власними ор­ганами влади в угоді про створення групи (відповідно до п. 4 ст. 20 Другого додатко­вого протоколу «членами» групи є члени спільної слідчої групи від сторони, на тери­торії якої працює група; «відрядженими членами» є члени спільної слідчої групи від інших Сторін); 3) сторона, на території якої працює група, вживає всіх необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи. Члени спільної слідчої групи мають повноваження, визначені національним законодавством держави, на території якої діє група. Діяльність відряджених членів також ґрунтується на правових нормах цієї держави, але їх повноваження залежать від обсягу, визначеного відповідною угодою та вказівками керівника слідчої групи. Відповідно до зазначених загальних умов ді­яльність спільної слідчої групи здійснюється за законодавством тієї держави, на те­риторії якої вона працює.

Наявність відповідних положень у КПК усуває певні сумніви щодо легітимності наведених форм співробітництва в умовах сучасної правової регламентації. Іншими словами, відповідно до ст. 571 КПК для проведення досудового розслідування об­ставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо порушуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи. Отже, створення спільної слідчої групи згідно зі ст. 571 КПК є можливим за таких умов: 1) якщо є необхідність проведення досудового розслідування обставин кримі­нальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав; 2) якщо кримі­нальним правопорушенням порушуються інтереси декількох держав.

Ініціювати створення спільної слідчої групи може: 1) слідчий органу досудового розслідування; 2) прокурор; 3) компетентний орган іноземної держави, на території якої вчинено кримінальне правопорушення або інтереси якої порушено кримінальним правопорушенням.

Ініціатива створення спільної слідчої групи реалізується у формі запиту. Причому саме Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення

Глава 36

спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іноземних держав. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудо­вого розслідування, проведення процесуальних дій, обмінюються отриманою інфор­мацією. Координацію їх діяльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її членів. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться. Адже більшість чинних міжнародних договорів України передбачають лише можливість присутності представників запитуючої сторони при виконанні процесуальних дій, пов’язаних з наданням правової допомоги (ст. 77 Договору між Україною та Респу­блікою Польща, ст. 63 Договору між Україною та Литовською Республікою, ст. 68 Договору між Україною та Латвійською Республікою, ст. 43 Договору між Україною та Монголією про взаємну правову допомогу у кримінальних справах та ін.). Деякі договори надають цим представникам також можливість ставити запитання особі, яка дає показання чи пред’являє докази (ст. 8 Договору між Україною та США про вза­ємну правову допомогу у кримінальних справах).

Загальною умовою допуску до присутності при провадженні процесуальних дій представників запитуючої сторони є згода на це компетентних органів запитуваної сторони, яка надається на підставі відповідного міжнародного договору. Окремо за­значимо, що, на відміну від інших міжнародних договорів України, п. 4 ст. 9 Угоди між Україною і Гонконгом - Спеціальним адміністративним районом Китайської На­родної Республіки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2003 р. передбачає можливість присутності при виконанні запиту й особи, відносно якої проводиться досудове слідство, переслідування чи судовий розгляд, або її законного представника. Доцільність присутності іноземних представників має бути обгрунто­вана у запиті.

КПК передбачає механізм оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб, відшкодування завданої шкоди та витрати, пов’язані з наданням міжнародної правової допомоги на території України. Це служить певною гарантією прав і свобод осіб, які вважають, що рішен­нями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв’язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам. Адже забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності є однією із засад кримінального провадження і полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, проку­рора, слідчого в порядку, передбаченому КПК (ч. 1 ст. 24 КПК). Тому відповідно до ст. 572 КПК особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв’язку з ви­конанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкоду­вання за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Отже, якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при виконанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізичним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшко­дування за рахунок держави (ч. 2 ст. 572 КПК).

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх по­садових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України (ч. З ст. 572 КПК). Так, згідно зі ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнен­ня до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у ви­гляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі неза­лежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшу-кову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Процедура відшкодування шкоди передбачена ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оператив-но-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 69; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!