Міжнародна правова допомога при проведенні 1 страница

Генезис інституту міжнародної правової допомоги під час кримінального прова­дження свідчить про те, що його сучасне нормативне регулювання в міжнародному праві є результатом консолідації зусиль різних держав щодо боротьби зі злочинністю, усвідомлення на міжнародному рівні ступеня небезпечності цього соціального явища і необхідності вжиття адекватних заходів щодо протидії йому.

Правовою основою цього виду співробітництва є міжнародний договір чи вза­ємність, підтверджена відповідними документами. При цьому термін «міжнародний договір» розуміють як родовий стосовно групи міжнародно-правових актів, що можуть мати різне найменування. Відповідно до п. 1 підп. «а» Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «договір» означає міжнародну угоду, яка укладена між державами в письмовій формі і регулюється міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох чи в декількох зв’язаних між со­бою документах, а також незалежно від його конкретного найменування».

Під міжнародною правовою допомогою слід розуміти проведення компетентни­ми органами однієї держави процесуальних дій, виконання яких необхідне для до-судового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою (п. 1 ч. 1 ст. 541 КПК).

Таким чином, міжнародна правова допомога у кримінальних провадженнях ха­рактеризується певними особливостями: 1) суб’єктним складом (компетентні органи держав, які уповноважені на співробітництво; 2) фактичним складом (провадження процесуальних дій на території запитуваної держави); 3) метою (сприяння здійсненню досудового розслідування, судового розгляду або для виконання вироку, ухваленого судом іншої держави або міжнародною судовою установою).

Можна виділити етапи здійснення міжнародної правової допомоги при проведен­ні процесуальних дій: 1) підготовка та направлення запиту про міжнародну правову допомогу; 2) розгляд запиту про міжнародну правову допомогу; 3) виконання запиту про міжнародну правову допомогу.

Міжнародна правова допомога надається на підставі відповідного запиту. КПК містить вимоги до змісту запиту про міжнародну правову допомогу. Запит має місти-

Глава 36

ти: 1) назву органу, який звертається за допомогою, та компетентного органу запиту­ваної сторони; 2) посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання засади взаємності; 3) найменування кримінального провадження, щодо якого запиту­ється міжнародна правова допомога; 4) стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію; відомос­ті про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей КК; 5) відомості про відповідну особу, зокрема її ім’я та прізвище, процесу­альний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв’язок цієї особи із предметом кримі­нального провадження; 6) чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обґрун­тування їхнього зв’язку із предметом кримінального провадження; 7) відомості про, осіб, присутність яких вважається необхідною під час виконання процесуальних дій, і обґрунтування цієї необхідності; 8) інші відомості, які можуть сприяти виконанню і запиту або передбачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запитуваної сторони (ч. 2 ст. 552 КПК). Разом з тим на прохання запитуючої сторони уповноважений (центральний) орган України має право вжити додаткових заходів для забезпечення конфіденційності факту отримання запиту про міжнародну правову до­помогу, його змісту та відомостей, отриманих у результаті його виконання. За необ­хідності погоджуються умови та терміни збереження конфіденційних відомостей, і отриманих у результаті виконання запиту.

До уповноваженого (центрального) органу України можуть надходити два види запитів: 1) від суддів, прокурорів або слідчих про міжнародну правову допомогу 1 у кримінальному провадженні; 2) від іноземних компетентних органів про міжнарод- І ну правову допомогу у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 551 КПК суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокуро­ром надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнарод­ну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює. Проте такі запити можуть надсилатися безпосередньо судовими органами запитуючої сторони судовим органам запитуваної сторони та повертатися тими самими каналами до від­повідного центрального органу запитуваної сторони відповідно до ч. 1 ст. 15 Конвен­ції 1959 р., п. 1 ч. 2 ст. 4 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 р. (2001 p.). Наприклад, Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 р. (далі -Договір 1993 р.) та угодами між МЮ та Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання п. З ст. З Договору 1993 р. (2011 р.) і між Генеральною прокуратурою України і Міністер­ством юстиції Республіки Польща на виконання ст. З Договору 1993 р. (1998 р.) вста­новлено таке. У справах, які охоплюються Договором 1993 p., встановлено, що під час передачі клопотань про надання правової допомоги на основі ст. 4 Договору 1993 р. відповідні органи зносяться між собою безпосередньо: з боку України - Головне управління юстиції МЮ в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві і Севастополі (далі - головне управління юстиції); з боку Республіки Польща - голови окружних судів Республіки Польща. При виконанні клопотань про правову допомогу у кримінальних справах без участі повноважних представників запитуючої сторони і передачу кримінального переслідування в об-

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

ласні та прирівняні до них прокуратури України (далі - обласні прокуратури) - з одно­го боку, та у воєводські прокуратури Республіки Польща (далі - воєводські прокура­тури) - з другого боку, зносяться між собою безпосередньо.

Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит на предмет обґрун­тованості і відповідності вимогам законів та міжнародних договорів України. У разі прийняття рішення про направлення запиту уповноважений (центральний) орган України протягом 10 днів надсилає запит уповноваженому (центральному) органу запитуваної сторони безпосередньо або дипломатичним шляхом. У разі відмови у на­правленні запиту всі матеріали протягом 10 днів повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які потрібно усунути, або з поясненням причин не­можливості направлення запиту (ст. 551 КПК).

У разі надходження запиту від іноземного компетентного органу про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні уповноважений (центральний) орган України відповідно до вимог ст. 554 КПК розглядає його на предмет обґрунтованості і відповідності вимогам законів або міжнародних договорів України. У разі прийнят­тя рішення про задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України надсилає запит компетентному органу України для виконання. У межах повноважень Генеральна прокуратура України має право надавати вказівки щодо забезпечення на­лежного, повного та своєчасного виконання такого запиту. Наведені вказівки є обов’язковими до виконання відповідним компетентним органом України (ст. 554 КПК).

Статтею 558 КПК встановлено порядок виконання запиту (доручення) про між­народну правову допомогу на території України. Центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснювати зносини від­повідно до ч. З ст. 545 КПК, за результатами розгляду запиту компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу приймає рішення щодо: 1) до­ручення його виконання органу досудового розслідування, прокуратури або суду з одночасним вжиттям заходів щодо забезпечення умов конфіденційності; 2) можли­вості виконання запиту із застосуванням законодавства іноземної держави; 3) відкла­дення виконання, якщо це може перешкоджати кримінальному провадженню на те­риторії України, або погоджує з компетентним органом іноземної держави можливість виконання запиту на певних умовах; 4) відмови у виконанні запиту з підстав, перед­бачених ст. 557 КПК; 5) можливості виконання запиту, якщо витрати на таке виконан­ня явно перевищуватимуть завдану кримінальним правопорушенням шкоду або явно не відповідатимуть тяжкості кримінального правопорушення (якщо це не суперечить міжнародному договору України); 6) вчинення інших дій, передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України.

Запит компетентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу виконується упродовж 1 місяця з дати його надходження до безпосереднього виконавця. За необхідності виконання складних та великих за обсягами процесуальних дій, у тому числі таких, що потребують погодження прокурора або можуть бути проведені лише на підставі ухвали слідчого судді, строк виконання може бути продовжений центральним органом України або органом, уповноваженим здійснювати зносини з компетентними органами іноземної держави відповідно до ч. З ст. 545 КПК.

Глава 36

Складені органом досудового розслідування, слідчим, прокурором або суддею і документи для забезпечення виконання запиту про міжнародну правову допомогу підписуються зазначеними посадовими особами та скріплюються печаткою відповід-, ного органу Отримай, за результатами виконання запиту від інших відомств, установ чи підприємств (незалежно від форми власності) документи повинні бути підписані їхніми керівниками та скріплені печаткою відповідного відомства, установи чи під-1 приємства. Орган досудового розслідування або слідчий передає матеріали виконан- 1 ня запиту прокурору, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведен- 1 ня досудового розслідування, для перевірки повноти і законності проведених слідчих І (розшукових) та інших процесуальних дій.

Отримані під час виконання запиту про міжнародну правову допомогу документи направляються компетентному органу іноземної держави у порядку, встановленому І відповідним міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України. І

У разі відсутності міжнародного договору України з відповідною іноземною дер­жавою виконання запиту про міжнародну правову допомогу здійснюється з дотри- 1 манням вимог ст. 558 КПК, а отримай, документи направляються центральним орга- 1 ном України щодо міжнародної правової допомоги дипломатичним шляхом. При І передачі матеріалів компетентному органу іноземної держави центральний орган І України щодо міжнародної правової допомоги або орган, уповноважений здійснюва- І ти зносини з компетентними органами іноземної держави відповідно до ч. З ст. 545 1 КПК, може встановити відповідно до законодавства та міжнародного договору, згода І на обов’язковість якого надана ВР України, обмеження щодо використання таких І матеріалів.

У разі неможливості виконати запит про міжнародну правову допомогу, а також у разі відмови у наданні міжнародної правової допомоги з підстав, передбачених І ст. 557 КПК, центральний орган України щодо міжнародної правової допомоги або І орган, уповноважений здійснювати зносини відповідно до ч. З ст. 545 КПК, повертае І такий запит компетентному органу іноземної держави із зазначенням причин.

До речі, виключно центральним органом України щодо міжнародної правової до­помоги приймається рішення за запитом (дорученням) про міжнародну правову до- І помогу щодо: 1) присутності представника компетентного органу іноземної держави під час надання міжнародної правової допомоги. Якщо запит (доручення) про між- | народну правову допомогу, що передбачає присутність представника, надійшов від­повідно до ч. З ст. 545 КПК, його копію невідкладно надсилають до уповноваженого ' (центрального) органу для вирішення в цій частині; 2) надання компетентним органам іноземної держави гарантій щодо умов виконання запиту (доручення), передбачених ч. 2 ст. 544 КПК, та отримання таких гарантій від інших держав; 3) тимчасової пере­дачі особи, яка відбуває покарання, для участі у слідчих (розшукових) та інших про­цесуальних діях.

Виконання запиту в іноземній державі тягне за собою певні наслідки. Так, докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути використані лише у кримінальному про­вадженні, якого стосувався запит, крім випадюв, коли досягнуто домовленості про інше із запитуваною стороною (ч. 1 ст. 553 КПК). Оскільки КПК не вказує на про-

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

цесуальне оформлення доказів та відомостей, отриманих у результаті виконання за­питу про міжнародну правову допомогу, то слід застосовувати ст. 86 КПК, відповідно до якої доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у перед­баченому КПК порядку. Разом з тим на підставі ст. 86 КПК доказ визнається допус­тимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Саме тому ч. 2 ст. 553 КПК містить застереження, що відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання запиту про міжнародну правову допомогу, не можуть визна­ватися судом допустимими, якщо запит компетентного органу України був переданий запитуваній стороні з порушенням передбаченого порядку, встановленого КПК або міжнародним договором України. Утім, відповідно до ст. 17 Конвенції 1959 р. докази або документи, що надсилаються на виконання цієї Конвенції, встановлення автен­тичності не потребують.

У разі задоволення запиту уповноважений (центральний) орган України зобов’язаний забезпечити передання уповноваженому (центральному) органу запи­туючої сторони матеріалів, одержаних у результаті виконання запиту (ч. 1 ст. 555 КПК).

У разі відмови у задоволенні запиту уповноважений (центральний) орган України повідомляє запитуючій стороні причини відмови, а також умови, за яких запит може бути розглянутий повторно, і повертає запит. Якщо є підстави для відмови у задово­ленні запиту або для його відкладення, уповноважений (центральний) орган України може узгодити із запитуючою стороною порядок виконання запиту за певних обме­жень. Якщо запитуюча сторона погоджується з визначеними умовами, запит задо­вольняється після виконання запитуючою стороною цих умов (ст. 555 КПК).

Відповідно до ст. 557 КПК запитуючій стороні може бути відмовлено у задово­ленні запиту про правову допомогу у випадках, передбачених міжнародним договором України. Відповідно до ст. 2 Конвенції 1959 р. у допомозі може бути відмовлено: 1) якщо прохання про надання допомоги стосується правопорушення, яке, на думку запиту­ваної сторони, є політичним правопорушенням, правопорушенням, пов’язаним з по­літичним правопорушенням, або податковим правопорушенням; 2) якщо запитувана сторона вважає, що задоволення прохання може зашкодити суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим суттєвим інтересам її країни. Водночас Законом «Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» встановлено, що Україна залишила за собою право не виконувати запит про надання допомоги, якщо: 1) є достатні підстави вважати, що він спрямований на переслідування, засу­дження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 2) виконання запиту є несумісним з принципом non bіз in Шт («немає двох покарань за один злочин»); 3) запит стосується правопорушення, яке є предметом розслідування або судового розгляду в Україні.

За відсутності міжнародного договору України у виконанні запиту повинно бути відмовлено, якщо: 1) виконання запиту суперечитиме конституційним засадам чи може завдати шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку або іншим інтересам України; 2) запит стосується правопорушення, за яке в Україні стосовно тієї самої

Глава 36

особи судом прийнято рішення, яке набрало законної сили; 3) запитуюча сторона не забезпечує взаємності у цій сфері; 4) запит стосується діяння, яке не є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність; 5) є достат- 1 ні підстави вважати, що запит спрямований на переслідування, засудження або по­карання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця про­живання, за мовними або іншими ознаками; 6) запит стосується кримінального право-порушення, яке є предметом досудового розслідування або судового розгляду в Укра­їні (ч.2ст. 557 КПК).

У свою чергу, відповідно до ст. 559 КПК надання правової допомоги може бути І повністю або частково відкладене, якщо виконання доручення перешкоджатиме до-судовому розслідуванню або судовому розгляду, що триває в Україні. Утім, відповід­но до ст. 7 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 р. перш ніж відмовити в допомозі або відкласти її надання запитувана сторона, у разі необхідності, після консультацій із запитуючою стороною, вирішує, чи може прохання бути виконано частково або на таких умовах, які вона вважає необхідними. Крім того, якщо виконан­ня прохання відкладається, то повинні бути зазначені причини відкладення. Запиту­вана сторона також повідомляє запитуючій стороні про будь-які причини, які уне- ' можливлюють виконання прохання або можуть значно його затримати.

Завершується процедура надання міжнародної правової допомоги у порядку, вста­новленому ст. 560 КПК. А саме, орган, якому було доручено виконання запиту, після здійснення необхідних процесуальних дій надсилає всі отримані матеріали уповно­важеному (центральному) органу України. У разі неправильного або неповного ви­конання запиту уповноважений (центральний) орган має право вимагати додаткових заходів для виконання запиту. Документи, отримані внаслідок виконання запиту, за­свідчуються гербовою печаткою компетентного органу, який проводив процесуальні І дії, та передаються уповноваженому (центральному) органу України для передання запитуючій стороні без перекладу, якщо інше не передбачено міжнародним договором. Уповноважений (центральний) орган України надсилає матеріали, отримані під час виконання запиту, уповноваженому (центральному) органу запитуючої сторони про­тягом 10 календарних днів після їх отримання від компетентного органу України.

Доречно зауважити, що відповідно до вимог ст. 572 КПК витрати, пов’язані з на­данням міжнародної правової допомоги на території України, здійснюються за раху­нок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших установ України, на які покладається ви­конання запитів про надання міжнародної правової допомоги на території України. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана ВР України, за рахунок компетентного органу іноземної держави відшкодову­ються витрати, пов’язані з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, на: виклик на територію іноземної держави учасників кримінального провадження, свід­ків та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб; проведення експертиз; забезпечення безпеки учасників кримінального провадження.

Більшість міжнародних договорів про надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах окремою статтею передбачають обсяг процесуальних дій, які

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

можуть бути виконані як акт правової допомоги. Статтею 561 КПК встановлено, що на території України з метою виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги можуть бути проведені будь-які процесуальні дії, передбачені КПК або міжнародним договором. Отже, надання міжнародної правової допомоги може вклю­чати здійснення таких традиційних заходів, як провадження обшуків, оглядів, вилу­чення та передачу речових доказів, проведення експертиз, вручення документів, допит свідків, обвинувачених, експертів та інших осіб, надання відомостей про судимість особи та про обвинувальні висновки щодо неї, складання та пересилку документів, розшук та видачу осіб, які вчинили злочини, визнання та виконання вироків тощо. Таким чином, окремо слід зупинитися на процесуальних діях, які можуть бути про­ведені в порядку надання міжнародної правової допомоги.

Водночас слід пам’ятати, що коли для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, то така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому КПК, навіть якщо законо­давство запитуючої сторони цього не передбачає.

КПК містить перелік процесуальних дій, здійснення яких можливе лише за від­повідним рішенням слідчого судді або суду: тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 159 КПК), арешт майна (ст. 170 КПК), проникнення до житла чи іншого володін­ня особи (ст. 233 КПК), обшук (ст. 234 КПК), слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи (ч. 5 ст. 240 КПК), примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи (ч. З ст. 242 КПК), відбирання біологічних зразків примусово для проведення експертизи (ч. З ст. 245 КПК), аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК), накладення арешту на кореспонденцію (ст. 261 КПК), огляд і виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК), зняття інформації з електронних інформа­ційних систем (ст. 264 КПК), обстеження публічно недоступних місць, житла чи ін­шого володіння особи (ст. 267 КПК), установлення місцезнаходження радіоелектрон­ного засобу (ст. 268 КПК), спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК), аудіо-, відеоконтроль місця (ст. 270 КПК), негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження (ст. 274 КПК). Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної дер­жави (ст. 562 КПК).

При цьому належно засвідчена копія такого дозволу долучається до матеріалів запиту (ч.2ст. 562 КПК).

Під час проведення процесуальних дій можуть бути присутніми представники компетентних органів запитуючої держави. Запитувана сторона на ясно висловлене прохання запитуючої сторони повідомляє їй дату і місце виконання судового доручен­ня. Посадові та зацікавлені особи можуть бути присутні, якщо запитувана сторона на це згодна (ст. 2 Конвенції 1959 p.). Натомість відповідно до ст. 2 Другого додаткового протоколу до Конвенції 1959 р. не можна відмовляти у виконанні прохання стосовно присутності таких посадових або заінтересованих осіб у випадках, коли така при­сутність може зробити виконання прохання про надання допомоги таким, що буде відповідати потребам запитуючої сторони більшою мірою і, отже, може дозволити

Глава 36

уникнути потреби в додаткових проханнях про надання допомоги. Разом з тим відпо­відно до ст. 563 КПК представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог КПК, не має права самостійно про-водити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присутності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог за­конів України. Представники компетентного органу іноземної держави мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а та­кож робити записи, у тому числі із застосуванням технічних засобів.

Розглянемо окремі види процесуальних дій, які можуть бути проведені при надан­ні міжнародної правової допомоги.

Так, відповідно до ст. 7 Конвенції 1959 р. запитувана сторона здійснює вручення письмових документів і письмових доручень суду, які їй для цього надсилаються запитуючою стороною. Водночас ст. 564 КПК також здійснено нормативну регламен- ' тацію такої процесуальної дії, як вручення документів. Так, за запитом компетентно- | го органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу документи та рішен­ня, долучені до такого запиту, вручаються особі, визначеній у запиті, у порядку, встановленому ст. 564 КПК. Слідчий, прокурор або суд для виконання запиту компе­тентного органу іноземної держави про міжнародну правову допомогу викликає осо­бу для вручення документів. Якщо особа не з’явилася без поважних причин, до неї може бути застосовано привід у порядку, передбаченому КПК. Орган досудового розслідування, слідчий, прокурор або суд складає протокол про вручення особі до­кументів із зазначенням місця та дати їх вручення. Протокол підписується особою, якій вручено документи, з викладом її заяв або зауважень при отриманні документів. У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України, складається також окреме підтвердження, що підписується осо­бою, яка отримала документи, та особою, яка здійснила їх вручення. У разі відмови особи отримати документи, що підлягають врученню, про це зазначається у протоко­лі. При цьому документи, що підлягають врученню, вважаються врученими, про що зазначається у протоколі. Якщо документи, що підлягають врученню, не містять пере­кладу українською мовою і складені мовою, яка є незрозумілою особі, зазначеній у запиті, така особа має право відмовитися отримати документи. У такому разі до­кументи вважаються такими, вручення яких не відбулося. Протокол про вручення документів передається разом з іншими документами, доданими до запиту, компетент­ному органу іноземної держави у порядку, передбаченому ст. 558 КПК.

Ще одним видом процесуальних дій, які можуть бути проведені в порядку надан­ня міжнародної правової допомоги, є тимчасова передача. Так, відповідно до ст. З Другого додаткового протоколу Конвенції 1959 р. особу, яку тримають під вартою й стосовно особистої явки якої для цілей дачі показань, а не для того, щоб вона стала перед судом, звертається запитуюча сторона, тимчасово перепроваджують на її тери­торію за умови, що її буде повернуто протягом строку, обумовленого запитуваною стороною, та з урахуванням положень ст. 12 Конвенції 1959 р. настільки, наскільки вони є застосовними.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

Нормативне врегулювання такої тимчасової передачі на національному рівні пе­редбачено ст. 565 КПК. Закон допускає як тимчасову передачу особи з іноземної держави в Україну, так і передачу особи із України на територію іноземної держави. Основною умовою для такої передачі особи є наявність її письмової згоди.

Отже, якщо для давання показань або участі в інших процесуальних діях під час кримінального провадження необхідна присутність особи, яка тримається під вартою або відбуває покарання у виді позбавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні, орган досудового розслідування, прокурор, суддя або суд України, які здійснюють кримінальне провадження, складають прохання про тимчасову передачу такої особи в Україну. Прохання, яке формалізується у запиті або клопотанні про тимчасову пе­редачу оформляється та направляється відповідно до порядку, передбаченого стаття­ми 548, 551 та 552 КПК. У разі задоволення компетентним органом іноземної держа­ви прохання про тимчасову передачу особи така особа має бути повернута після проведення процесуальних дій, для яких вона була передана, у погоджений з інозем­ною державою строк. Орган досудового розслідування, прокурор, суддя або суд Укра­їни, які здійснюють кримінальне провадження, складають документи про продовжен­ня в разі необхідності строку тимчасової передачі та направляють їх центральному органу щодо міжнародної правової допомоги не пізніш як за 20 днів до закінчення такого строку.

Рішення компетентного органу іноземної держави про тримання особи під вартою або про призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підставою для тримання під вартою в Україні особи, яка тимчасово передана в Україну. Тимчасова передача до іноземної держави особи, яка відбуває покарання на території України, можлива на прохання компетентного органу іноземної держави з дотриманням умов, перед­бачених частинами 1 і 3 ст. 565 КПК. Тимчасова передача особи здійснюється лише за наявності письмової згоди такої особи. Втім, відповідно до вже згадуваної ст. З Другого додаткового протоколу Конвенції 1959 р. у передачі може бути відмовлено, якщо: особа, яку тримають під вартою, не погоджується на передачу; її присутність необхідна в ході кримінального провадження, що здійснюється на території запиту­ваної сторони; передача може призвести до продовження строку тримання її під вартою або існують інші першочергові підстави для того, щоб не передавати її на територію запитуючої сторони.

Статтею 566 КПК регламентовано порядок виклику особи, яка перебуває за межами України. Так, особу, яка перебуває за межами України, для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України викликають повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу. Викликаній особі, крім підозрюваного та обвинуваченого, повідомляється про розмір і порядок відшко­дування витрат, пов’язаних з викликом. Запит (доручення) у рамках міжнародної правової допомоги про виклик особи, яка перебуває за межами України, направляєть­ся компетентному органу іноземної держави не пізніше 60 діб до дати явки особи або в інший строк, передбачений міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана ВР України.

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 91; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!