Загальні положення міжнародного

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

Постійне зростання у світі процесів глобалізації обумовлює, крім іншого, і пошук І спільних шляхів підвищення ефективності протидії транснаціональним видам зло- І чинності, розширення контактів, перш за все, правоохоронних та судових органів | різних країн. Здійснення кримінального провадження та встановлення обставин, які І підлягають доказуванню, необхідних для винесення законного, обґрунтованого і вмо­тивованого вироку у кримінальному провадженні щодо злочинів, вчинених іноземни­ми громадянами на території України, громадянами України за кордоном або міжна­родними злочинними групами, можливо тільки за допомогою реалізації механізму міжнародного співробітництва.

У КПК питанням регулювання міжнародного співробітництва під час криміналь- І ного провадження унормовані розд. IX КПК «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження». Отже, отримала свою кодифікацію досить складна та мало знайома широкому колу вчених та практиків сфера процесуальної діяльності, яка, до речі, функціонує на стику декількох галузей права: кримінального, криміналь­ного процесуального та міжнародного. Адже все частіше у ході досудового розсліду­вання та судового розгляду кримінальних справ національні уповноважені органи однієї країни запитують допомогу в іншої щодо надання, зокрема, речових доказів, забезпечення показань експертів та свідків, здійснення екстрадиції обвинувачених або видачі засуджених.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжит- 1 ті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вру- | чення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків (ст. 542 КПК).

Отже, міжнародне співробітництво під час кримінального провадження має свою специфіку, яка полягає у такому: 1) обсяг міжнародного співробітництва під час кри­мінального провадження; 2) законодавство, яким регулюються сфера міжнародного співробітництва; 3) суб’єкти міжнародного співробітництва під час кримінального провадження; 4) документи, якими ініціюється провадження з міжнародного співро­бітництва під час кримінального провадження; 5) особливості зберігання та передан-ня речових доказів і документів; 6) доказова сила офіційних документів.

По-перше, виходячи зі змісту наведеної кримінальним процесуальним законодав­ством дефініції, обсяг міжнародного співробітництва під час кримінального прова­дження становлять такі напрями міжнародного співробітництва: 1) надання міжна-

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

родної правової допомоги; 2) вручення документів; 3) виконання окремих процесу­альних дій; 4) видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення; 5) тимчасова передача осіб; 6) перейняття кримінального переслідування; 7) передача засуджених осіб; 8) виконання вироків. Утім, як зазначається у ст. 542 КПК, міжнародним дого­вором України можуть бути передбачені інші, ніж у КПК, форми співробітництва під час кримінального провадження.

По-друге, сфера міжнародного співробітництва регулюється як міжнародними договорами України, так і законами та підзаконними актами України.

Конституцією України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства України (ст. 9). Тому відповідно до ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана ВР України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. При цьому якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Слід зазначити, що питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження регулюються системою міжнародних актів. Така система міжнародних договорів складається з двосторонніх та багатосторонніх міждержавних міжнародних угод, а також міжвідомчих міжнародних угод.

З-поміж міжнародних договорів України у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження компетентні органи найчастіше використовують такі конвенції, що є універсальними механізмами співпраці для багатьох держав: Євро­пейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. (далі - Конвенція 1957 р.)1, а також Додатковий протокол 1975 р.2 та Другий додатковий протокол 1978 р.3 до Конвенції 1975 p., Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. (далі - Конвенція 1959 р.)\ а також Додатковий протокол 1978 р.5 та Другий додатковий протокол 2001 р.6 до Конвенції 1959 p.; Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р. (далі -Конвенція 1964 р.)7, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних

1Конвенцію 1957 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 09.06.1998.

2Додатковий протокол до Конвенції 1975 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та за­стереженнями), набув чинності для України 09.06.1998.

3Другий додатковий протокол до Конвенції 1975 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набув чинності 09.06.1998.

4Конвенцію 1959 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 09.06.1998.

5Додатковий протокол до Конвенції 1959 р. ратифіковано ЗУ від 16 січня 1998 р. (із заявами та за­стереженнями), набув чинності для України 09.06.1998.

6Другий додатковий протокол до Конвенції 1959 р. ратифіковано ЗУ від 1 червня 2011 р. (із заявами та застереженнями), набув чинності для України 01.01.2012.

7Україна приєдналася до Конвенції 1964 р. відповідно до ЗУ від 22 вересня 1995 p., яка набула чин­ності для України 29.12.1995.

Глава 36

вироків 1970 р. (далі - Конвенція 1970 р.)1, Європейська конвенція про передачу про­вадження у кримінальних справах 1972 р. (далі - Конвенція 1972 р.)2, Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р. (далі - Конвенція 1983 р.)3 та Додатковий протокол до Конвенції 1983 р Д Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивіль­них, сімейних і кримінальних справах 1993 р. (далі - Конвенція 1993 р.)5.

Правовою підставою для взаємної правової допомоги у кримінальному прова­дженні також слугують укладені в межах ООН, Ради Європи та інших міжнародних організацій багатосторонні конвенції, спрямовані на боротьбу з конкретними видами міжнародних злочинів. Положення таких багатосторонніх міжнародних договорів регламентують і питання проведення окремих процесуальних дій: Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 p., Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 p., Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 p., Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочин­ності 2000 p., Конвенція про кіберзлочинність 2001 p., Конвенція ООН проти корупції 2003 p., Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми 2005 p., а також Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю 2000 р. та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і ді­тьми, і покарання за неї 2000 p., що доповнюють цю Конвенцію Ради Європи, тощо.

У системі міжнародних договорів, що регулюють правовідносини у сфері між­народного співробітництва під час кримінального провадження, чільне місце посіда­ють і міждержавні двосторонні договори у сфері надання взаємної правової допомо­ги у кримінальних справах, укладені Україною, зокрема, з Арабською Республікою Єгипет (2004 p.), Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамагирією (2008 p.), Ісламською Республікою Іран (2004 p.), Канадою (1996 p.), Китайською На­родною Республікою (1992 р.), КНДР (2003 p.), Монголією (1995 p.), Соціалістичною Республікою В’єтнам (2000 р.), США (1998 p.), Федеративною Республікою Бразилія (2002 p.); Республікою Грузія (1995 p.), Республікою Індія (2003 p.), Республікою Куба (2003 p.), Республікою Молдова (1993 p.), Республікою Польща (1993 p.), а також Латвійською Республікою (1995 p.), Литовською Республікою (1993 p.), Сирійською Арабською Республікою (2008 p.), Естонською Республікою (1995 р.) та ін.

Крім того, на території України у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження чинні договори СРСР, щодо яких Україною оформлено правонаступництво. Зазначені договори укладені з Алжирською Народною Республі­кою (1982 p.), Грецькою Республікою (1982 p.), Іракською Республікою (1973 p.), На-

1Конвенцію 1970 р. ратифіковано ЗУ від 26 вересня 2002 р. (із заявами та застереженнями), набула чинності для України 12.06.2003.

2Конвенцію 1970 р. ратифіковано ЗУ від 22 вересня 1995 p., набула чинності для України 29.12.1995.

3Україна приєдналася до Конвенції 1983 р. відповідно до ЗУ від 22 вересня 1995 p., яка набула чин­ності для України 01.01.1996.

4Додатковий протокол до Конвенції 1983 р. ратифіковано ЗУ від 3 квітня 2003 p., набув чинності для України 01.11.2003.

5Конвенцію 1993 р. ратифіковано ЗУ від 10 листопада 1994 р. (із заявами та застереженнями), на­була чинності для України 14.04.1995.

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

родною Республікою Албанією (1958 p.), Туніською Республікою (1984 p.), Угорською Народною Республікою (1958 p.), Фінляндською Республікою (1978 р.) та ін.

З метою підвищення ефективності виконання багатосторонніх та двосторонніх міжнародних договорів на рівні відповідних відомств Україною укладаються міжві­домчі міжнародні договори у формі меморандумів, протоколів та угод. Як правило, зазначені меморандуми, протоколи та угоди укладаються між Генеральною прокура­турою України та прокуратурою відповідного рівня іншої держави: Меморандум про порозуміння щодо зміцнення співробітництва у сфері боротьби з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів від злочинної діяльності між Генеральною про­куратурою України та Генеральною прокуратурою Португальської Республіки 2010 p., Протокол про міжвідомче співробітництво з обміну інформацією між Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Чилі 2009 p., Угода про співро­бітництво між Генеральною прокуратурою України та Генеральною прокуратурою Російської Федерації 2010 р.

Слід зауважити, що здійснення міжнародного співробітництва під час криміналь­ного провадження повинно відбуватися у суворій відповідності з вимогами міжнарод­них договорів України у сфері прав людини, перш за все, ЗДПЛ, КЗПЛ, МПГПП та Конституції України.

Водночас окремі питання щодо організації діяльності окремих органів влади та їх посадових осіб у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального прова­дження врегульовано відомчими нормативними актами. Так, наприклад, з метою за­безпечення належної організації роботи органів прокуратури України у галузі між­народно-правового співробітництва, здійснення ефективного прокурорського нагляду та правозахисної діяльності у цій сфері, додержання прав і свобод людини та інтересів держави при вирішенні питань, що регулюються нормами міжнародного права, керу­ючись ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», прийнято наказ Генерального про­курора України від 11.02.2013 № 8 гн «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародно-правового співробітництва».

Окрім зазначених нормативно-правових актів підлягають застосуванню спільні інструкції, які містять відповідні організаційно-правові норми, зокрема: Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства1; Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей На­ціонального центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів2 тощо.

У практичній діяльності слід також брати до уваги відповідні інформаційні листи ВССУ Наприклад, у п. 7.4 інформаційного листа ВССУ від 04.04.2013 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу Укра-

1Затверджена спільним наказом МЮ, Генеральної прокуратури України, СБУ МВС, ВСУ, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29.06.1999 № 34/5/22/130/512/326/73, зареєстрована в МЮ 07.07.1999.

2Затверджена спільним наказом Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС, Державного комітету у справах охорони Державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податко­вої адміністрації України від 09.01.1997 № 3/1/2/5/2/2, зареєстрована в МЮ 26.02.1997.

Глава 36

їни» зазначається, що слідчому судді, суду необхідно враховувати, що запобіжний! захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до особи, яку розшуку­ють компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку! з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державії для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, у порядку! і на підставах, передбачених розд. IX КПК або міжнародним договором, згода на! І обов’язковість якого надана ВР України (п. 6 ч. 2 ст. 183 КПК).

Відповідно до ст. 543 КПК порядок направлення запиту до іншої держави, порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або І міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту! визначаються КПК і чинними міжнародними договорами України. Правовідносини! у сфері міжнародного співробітництва можуть бути врегульовані на підставі міжна­родного договору України або грунтуватись на принципі взаємності. Отже, за відсут­ності міжнародного договору України міжнародна правова допомога чи інше співро-, бітництво може бути надано на підставі запиту іншої держави чи запитано на засадах взаємності. За відсутності міжнародного договору з відповідною державою уповно­важений (центральний) орган України надсилає запит про надання міжнародної пра- 1 вової допомоги до МЗС для подальшого передання його компетентному органу за- І питуваної сторони дипломатичним шляхом (ст. 544 КПК).

До суб’єктів міжнародного співробітництва під час кримінального провадження ' законодавець відніс уповноважений (центральний) орган, яким є орган, уповно- 1 важений від імені держави розглянути запит компетентного органу іншої держави або І міжнародної судової установи і вжити заходів з метою його виконання чи направити до іншої держави запит компетентного органу про надання міжнародної правової до­помоги (п. 6 ст. 541 КПК).

Уповноважений (центральний) орган України, направляючи до держави, з якою не укладено міжнародний договір, запит, письмово гарантує запитуваній стороні роз­глянути в майбутньому її запит про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги. Згідно з умовами ч. 1 ст. 544 КПК уповноважений (центральний) орган України розглядає запит іноземної держави лише за наявності письмової гарантії за­питуючої сторони прийняти і розглянути в майбутньому запит України на засадах взаємності. Уповноважений (центральний) орган України при зверненні за міжнарод­ною правовою допомогою до такої держави та наданні такій державі міжнародної правової допомоги керується нормами КПК (ст. 544 КПК).

У міжнародному співробітництві під час кримінального провадження беруть участь такі суб’єкти, як запитуюча сторона, запитувана сторона та компетентний орган.

Запитуючою сторони) є держава, компетентний орган якої звертається із запитом, або міжнародна судова установа (п. 4 ч. 1 ст. 541 КПК).

Запитувана сторона - держава, до компетентного органу якої направляється запит (п. 5 ч. 1ст. 541 КПК).

Компетентним органом визнається орган, що здійснює кримінальне проваджен­ня, який звертається із запитом згідно з розд. IX КПК або який забезпечує виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги (п. 7 ч. 1 ст. 541 КПК).

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

Слід вказати, що Генеральна прокуратура України звертається із запитами про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час досудового роз­слідування та розглядає відповідні запити іноземних компетентних органів (ч. 1 ст. 545 КПК). МЮ звертається із запитами судів про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні під час судового провадження та розглядає відповідні запити судів іноземних держав (ч. 2 ст. 545 КПК). Втім, якщо КПК або чинним між­народним договором України передбачено інший порядок зносин, звернення із за­питами у порядку, передбаченому частинами 1, 2 ст. 545 КПК, здійснюється визна­ченими цими законодавчими актами органами.

У практичній діяльності доволі часто виникають випадки, коли у сфері правовід­носин щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження беруть участь дипломатичні представництва або консульські установи. Зокрема, консульські установи або дипломатичні представництва інших держав в Україні мають право одержувати на добровільній основі пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представляють, а також вручати документи таким особам. У такому разі обов’язково слід враховувати положення відповідних міжнародних договорів, зокре­ма, Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.

Якщо внаслідок виконання в Україні запиту про міжнародну правову допомогу отримані відомості, які згідно із законом віднесені до державної таємниці, вони можуть бути передані запитуючій стороні виключно через уповноважений (центральний) орган України, за умови, що ці відомості не завдадуть шкоди інтересам України або іншої держави, що надала їх Україні, лише за наявності договору про взаємний захист інформації та згідно з передбаченими ним вимогами і правилами (ст. 546 КПК).

Суб’єктами міжнародного співробітництва під час кримінального провадження також є: 1) офіційні та уповноважені особи компетентного органу запитуючої сторо­ни або запитуваної сторони; 2) особи, які розшукуються для притягнення до кримі­нальної відповідальності або виконання вироку; 3) особи, які відбувають покарання на території України або іноземної держави; 4) інші особи, які беруть участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

Документами, якими ініціюється провадження з міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, є запити, доручення, клопотання. Запит (дору­чення, клопотання) про міжнародне співробітництво складається органом, який здій­снює кримінальне провадження, або уповноваженим ним органом згідно з вимогами КПК та відповідного міжнародного договору України, а за його відсутності - згідно з КПК. Запит і долучені до нього документи складаються у письмовій формі, засвід­чуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного органу. Запит і до­лучені до нього документи супроводжуються засвідченим у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України, а за відсутності такого договору - офіційною мовою запитуваної сторони або іншою прий­нятною для цієї сторони мовою. Запит надсилається за кордон поштою, а в невід­кладних випадках - електронним, факсимільним або іншим засобом зв’язку. У такому разі оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту його пе-редання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом зв’язку.

Глава 36

Уповноважений (центральний) орган України може прийняти до розгляду запщ І який надійшов від запитуючої сторони електронним, факсимільним або іншим засо- 1 бом зв’язку. Виконання такого запиту здійснюється виключно за умови підтверджу 1 ня надіслання або передачі його оригіналу. Направлення компетентному органу іно- 1 земної держави матеріалів виконання запиту можливе тільки після отримання укра- 1 їнською стороною оригіналу запиту (ст. 548 КПК).

Речові докази і документи, передані запитуваною стороною на виконання запиту (доручення, клопотання) компетентного органу України у порядку міжнародного співробітництва, зберігаються в порядку, встановленому КПК для зберігання речових доказів та документів (ст. 100 КПК), і після закінчення кримінального провадження повертаються запитуваній стороні, якщо не було досягнуто домовленості про інше.) Під час передання компетентному органу запитуючої сторони речових доказів і до- 1 кументів на виконання запиту (доручення, клопотання) у порядку міжнародного І співробітництва компетентний орган України може відмовитися від вимоги їх повер- 1 нення в Україну після закінчення кримінального провадження у запитуючій стороні! у разі, якщо на території України відсутня потреба їх використання для досудового І розслідування та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні або від- 1 сутні правомірні вимоги третіх осіб щодо права на відповідне майно, чи спір щодо І нього розглядається у суді (ст. 549 КПК).

Щодо доказової сили офіційних документів у міжнародному співробітництві під час кримінального провадження слід мати на увазі таке. Документи, які направляють- 1 ся у зв’язку із запитом про міжнародне співробітництво, якщо їх складено, засвідчено І у відповідній формі офіційною особою компетентного органу запитуючої сторони або І запитуваної сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, прийма- 1 ються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі, якщо це І передбачено міжнародним договором України (ст. 550 КПК). Отже, офіційний доку-| мент повинен відповідати таким вимогам, як: 1) складання та засвідчення цього до- 1 кумента офіційною особою компетентного органу запитуючої або запитуваної сторо-ни; 2) скріплення такого документа гербовою печаткою компетентного органу. До-даткове засвідчення (легалізація) зазначених офіційних документів не здійснюється І лише у разі прямої вказівки про це у міжнародному договорі України. У разі відсут­ності такого положення у міжнародному договорі України дійсність офіційного до­кумент має бути підтверджена шляхом його додаткового засвідчення (легалізації).

Існує два різновиди підтвердження дійсності документів: 1) легалізація, яка здій­снюється консульськими установами в державі, в якій видано документ та яка ґрун­тується на положеннях Віденської конвенції «Про консульські зносини» (1963 р.) (у цьому разі легалізація необхідна у відносинах із органами тих держав, які не є чле­нами Гаазької конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних доку­ментів (1961 р.) та з якими не укладено двосторонніх угод про правову допомогу, які спрощують процедуру підтвердження дійсності документів); 2) проставляння апостилю, що являє собою спрощену процедуру легалізації документів, яка прийнята між краї­нами - учасницями Гаазької конвенції.

Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті виконання дій, пе­редбачених у запиті про міжнародне співробітництво, органами іноземної держави та

Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження

за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо під час їх отримання не було по­рушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні свободи (ст. 550 КПК). Отже, зазначені відомості не потребують легалізації і визнаються судом допустимими, якщо вони: 1) отримані у результаті виконання дій, передбачених у за­питі про міжнародне співробітництво; 2) отримані за процедурою, передбаченою законодавством запитуваної держави; 3) під час їх отримання не було порушено за­сади справедливого судочинства, права людини й основоположні свободи.

Правовий статус учасників кримінального провадження в іноземній державі не потребує додаткового встановлення за правилами КПК (ч. З ст. 550 КПК).

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 122; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!