Основні напрями виховання

Мета і завдання національного виховання. Важливою умовою ефективності виховання є чітка постановка його мети, глибоке розуміння й усвідомлення її вихователями. Наявність мети дає змогу визначити зміст і завдання кожного напряму виховання.

Мета виховання ґрунтується на національних цінностях, надаючи вихованню цілеспрямованості і забезпечуючи його результативність.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, які прагне сформувати суспільство.

Мета виховання в узагальненій формі виражає ідеал людини.

Загальною метою виховання є гармонійний розвиток людини. Ця мета сформувалася ще в давньогрецьких Афінах, де зародилося поняття „калокагатія” (великодушність) – ідеал виховання, що поєднує шляхетність, багатство, фізичну досконалість і моральні чесноти. В епоху Відродження італійські гуманісти доповнили його ідеєю всебічного розвитку особистості. Так склався ідеал всебічно і гармонійно розвиненої людини.

Ідеал – уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя.

Формування ідеалу в людини залежить від виховання, умов життя і діяльності, особливостей її особистого досвіду.

Ідеали відрізняються за змістом, структурою та дієвістю.

Зміст ідеалу охоплює риси реальних осіб, літературних героїв, які людина вважає ідеальними.

Структура ідеалу свідчить про міру його узагальненості, тобто є ідеалом конкретна людина чи сукупність рис кількох осіб, узагальнених у єдиному зразку.

Дієвість ідеалу означає ступінь його впливу на поведінку і свідомість особистості.

Г. Ващенко будує виховний ідеал на засадах християнської моралі та на здобутках української духовності українського народу.

Власне ці принципи складалися упродовж століть і є традиційними в житті й побуті українського народу. Традиційними в українського народу є працелюбність, правдивість, жертовна любов до України, людяність, щиросердечність і гостинність, вірність і відданість, оптимістичність, замилування до краси й мистецької творчості, до музики, співу, танців; вірність у коханні, статева стриманість і здоровий сімейний побут. Ці риси є основою української ментальності.

В основі побудови самого суспільства лежить народна потреба самозбереження, самовдосконалення, самоутвердження його істотного розвитку і дві його головні цілі:

· побудова Української держави;

· становлення в ній громадянського (демократичного) устрою.

Їм підпорядковується і процес становлення нової системи освіти і виховання, що відтепер трактується як система національно – демократична. Це означає що:

а) наша українська освіта, виховання, педагогіка є національними. Під цим розуміємо не тільки прагнення національного самоусвідомлення, а й усі аспекти системи освіти й виховання носять національний характер, тобто відповідають духові й стратегічним цілям української нації і держави, нашій виховній традиції і нашій ментальності; це повинна бути система, що відповідає потребам нації, держави і окремої людини;

б) другою домінуючою тенденцією українського виховання стає демократизація особистості й пристосування.

Національне виховання повинно бути глибоко пройняте національним духом.

Із національно – демократичного характеру української освіти і українського виховання випливають також і такі пріоритети, як відродження духовності, розвиток почуття патріотизму і громадянського самоусвідомлення, гуманізація світогляду і поведінки людини, забезпечення умов для розквіту в ній творчих можливостей, ініціативності й практицизму, увага до власного фізичного здоров’я і краси тіла.

Національне виховання передбачає визначення національних вартостей: українська ідея, що втілює у собі прагнення до державності та соборності, патріотизм та готовність до самопожертви, почуття національної самопошани і гідності, історична пам'ять, пошана до державних та національних символів та до Гімну України, любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій, пошана до Конституції України і до обраних демократично владних чинників, орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави та прагнення побудувати справедливий державний устрій, протидія антиукраїнській ідеології, прагнення до розвитку духовного життя українців.

Провідні завдання національного виховання дітей та молоді зумовлені пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою „Освіта” („Україна ХХІ століття”). До них належать:

– формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовності її захищати;

– забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

– формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

– прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які мешкають на території України;

– виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;

– утвердження принципів загальнолюдської моралі: правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей;

– формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

– забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

– виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

– сприяння глибокому усвідомленню взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

– формування екологічної культури людини, її гармонійних відносин із природою;

– розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

– формування у дітей і молоді уміння міжособистіс-ного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Чітке визначення мети і завдань національного виховання дає змогу побудувати програму виховання учнів та студентів.

Всебічний розвиток людини є головною метою виховання, яке охоплює розумове, моральне, статеве, правове, антинаркогенне, екологічне, трудове, економічне, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв’язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен із цих напрямів має свої завдання і зміст.

Розумове та моральне виховання. Статеве виховання та підготовка до сімейного життя. Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці. Його завдання полягає у формуванні в учнів правильного уявлення про навчання як про складний процес, пов’язаний із постійним спрямуванням волі, необхідності долати трудності, виробленні таких позитивних якостей, як працелюбство, дисциплінованість, висока свідомість, відповідальне ставлення до праці. Але водночас навчання приносить задоволення й насолоду, якщо воно (і викладання, і учіння) вміло кероване викладачем і самокероване учнем.

Завдання розумового виховання:

– нагромадження загальних і професійних знань;

– розвиток мислення взагалі та різних його видів;

– формування культури розумової праці (спеціальних умінь, уміння раціонально організовувати режим розумової праці, здатності робити все точно і акуратно, уміння долати труднощі професійної діяльності, розуміння важливості розвитку різних видів пам’яті, навичок спостереження, уміння контролювати себе, здатності використати знання в інших умовах).

Основним завданням розумового виховання є озброєння учнів знаннями основ наук та формування на їх основі наукового світогляду.

Науковий світогляд – цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе.

Зміст наукового світогляду становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство й стали внутрішньою позицією особистості.

Переконання – знання, які для вихованця мають особистісний смисл (перевірені ним у житті) та формують його світогляд.

Позиція – стійка система ставлення людини до певних сторін дійсності, що проявляється у відповідній поведінці. Вона складається з мотивів, потреб, поглядів й настанов, якими індивід керується у своїх діях.

У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню

Моральне виховання – виховна діяльність, що має на меті сформувати стійкі моральні якості, потреби, почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Моральне виховання формує моральні поняття, погляди і переконання.

Складовими морального виховання є мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички, моральна спрямованість.

Мораль – система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми.

Моральність – практичне втілення етичних норм і принципів, переломлення загальнообов’язкових моральних приписів через внутрішній світ конкретної особистості.

Моральна свідомість – одна зі сфер суспільної свідомості, що відображає реальні стосунки і регулює моральний аспект діяльності людини.

Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття – запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються в будь-якій ситуації й умовах.

Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі мотивів поведінки і виявляється в різних умовах як властивість особистості.

Методологічною основою морального виховання є етика.

Етика – наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в умовах суспільства.

Моральне виховання передбачає формування національної свідомості й самосвідомості, прищеплення національних цінностей, готовності до праці в ім’я Батьківщини.

Етапи формування національної свідомості й самосвідомості.

1. Етап раннього етнічно – територіального самоусвідомлення. Починається з перших днів дитини у сім’ї – з материнської мови, колискової пісні, з участі у народних звичаях, обрядах із засвоєння шанобливого ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, із знайомства з національними й етнічними символами; із формування власної «містичної єдності» з територією, на якій народилася, із «стихійного патріотизму» – неусвідомленої любові до рідної природи, своїх земляків, звичаїв, традицій, рідної мови.

2. Етап національно – політичного самоусвідомлення припадає на підлітковий вік, коли відбувається перехід дитини із сім’ї і школи у громадське середовище.

Тут відбувається відновлення історичної пам’яті та формування почуття національної гідності. Крім того, у відновленні національної гідності важливу роль відіграє розширення сфери застосування української мови як повноцінного засобу наукового спілкування.

3. Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення. Якщо націоналіст любить свою націю, то патріот любить свою Батьківщину. Ця думка вказує на те, що патріотизм (громадянськість) є ширшим поняттям, ніж націоналізм, оскільки патріотами України стають не лише українці, а й представники інших національностей, що живуть у нашій державі. Поняття «національного» виходить тут за рамки етнічності й сягає рівня державності.

Передумовою успішного становлення державницького патріотизму є почуття причетності до своєї нації і наявність власної держави.

Державницько-патріотичний рівень становлення національної свідомості передбачає також ставлення до національно-культурних вартостей інших народів, прищеплення почуття національної, расової, конфесійної толерантності.

На кожному етапі у людини складається система моральних цінностей, яка коріниться у національній ментальності.

Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.

Абсолютно вічні цінності мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і є загальнолюдськими (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість).

Національні цінності є значущими для одного народу (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам’ять).

Громадянські цінності ґрунтуються на визнанні гідності людини, властиві демократичним суспільствам, стосуються прав і свобод людини, обов’язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону.

Сімейні цінності охоплюють моральні основи життя сім’ї, стосунків поколінь, подружньої вірності.

Цінності особистого життя мають значення для певної особистості, визначають риси її характеру, поведінку й господарський успіх, стиль приватного життя.

Великі можливості для формування національної самосвідомості закладено в неписаних законах лицарської честі, що передбачають:

· виховання любові до батьків, рідної мови; вірності в коханні, дружбі; шанобливого ставлення до Батьківщини;

· готовність захищати слабших, піклуватися про молодших;

· шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

· непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі й духовності;

· відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

· турботу про розвиток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи;

· прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів;

· цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму.

Ефективність морального виховання визначають такі чинники:

1. Створення у закладі освіти психологічного клімату до моральних норм, правил людського співіснування.

2. Відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку вихованців.

3. Розумне співвідношення між словесними і практичними методами виховного впливу, що забезпечує єдність моральної свідомості й поведінки.

4. Своєчасне проведення виховних заходів, акцентування уваги на попередженні аморальних явищ в учнівському колективі.

5. Подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до вихованців.

Формування статевої культури особистості, підготовка її до свідомої реалізації гендерних ролей (статево зумовлених соціальних стандартів поведінки) є одним із стрижневих аспектів морального виховання.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі.

Формування статевої культури особистості, підготовка її до свідомої реалізації гендерних ролей (статево зумовлених соціальних стандартів поведінки) є одним із стрижневих аспектів морального виховання.

Особливост і статевого виховання у сучасній школі зумовлюють такі чинники:

· прискорений статевий розвиток дітей;

· низький рівень інформованості неповнолітніх про статеве життя;

· статева розпуста певної частини неповнолітніх, дитяча проституція та злочинність на статевому ґрунті;

· негативний вплив на дитячу психіку порнографії, вульгарної інформації.

У статевому виховані передусім необхідно враховувати вікові особливості особистості. Так, у молодшому шкільному віці відбувається усвідомлення своєї статевої належності, закладаються психологічні основи сексуальності – сором'язливість чи зухвалість, різкість чи м'якість, доброзичливість чи злостивість тощо. У цьому віці діти активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі, цікавляться питаннями материнства.

У підлітковому віці, з початком статевого дозрівання, зростає інтерес до протилежної статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального змісту. Поява вторинних статевих ознак у представників обох статей дає їм змогу відчути себе чоловіками й жінками. Статеве дозрівання супроводжується формуванням чоловічої і жіночої психології, еротичними уявленнями, думками. Підліток цікавиться книгами, кінофільмами про кохання, розмовами дорослих на інтимні теми.

У юнацькому віці особистість загалом досягає фізичної зрілості, остаточно формується її статева система. Завершується первинна соціалізація, громадське становлення особистості й соціальне самовизначення, набуття духовних цінностей, починається активне входження у суспільне життя.

У процесі статевого виховання педагоги повинні зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, які сприяли б формуванню правильних стосунків між представниками обох статей, попереджували б статеву розпусту, закладали б основи міцної сім'ї у майбутньому.

Передусім важливо виховувати в учнів повагу до своєї особи, чоловічу та жіночу гідність.

Поряд із вихованням чоловічої та жіночої гідності у молодих людей слід формувати повагу до протилежної статі. Особливо це стосується юнаків, які мають бачити у дівчині подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать.

Виняткове значення у статевому вихованні має формування у підлітків таких моральних якостей, як сором'язливість, совість, скромність, що сприяють гармонуванню стосунків, попередженню статевої розпусти.

Особливе місце у статевому вихованні повинно зайняти формування у юнаків та дівчат почуття відповідальності за свої дії у статевій сфері. Слід домагатися усвідомлення ними того, що статеві зв'язки без справжнього почуття є вульгаризацією статевих бажань, позбавляють людину змоги пережити високе і прекрасне почуття, зіштовхують її на шлях примітивізації стосунків. Підліток має зрозуміти, що легковажне статеве життя може стати причиною трагедії майбутньої сім'ї, яку особливо болісно переживають діти.

Нагальною проблемою, яку має вирішувати статеве виховання юнаків і дівчат, є стрімке поширення у світі СНІДу. Молоді люди повинні бути обізнані з ризиком зараження цією хворобою під час статевих стосунків; через біологічні препарати, взяті у вірусоносія; від зараженої матері – дитині. Вони мають знати і те, як саме розгортається процес хвороби, її симптоми і наслідки.

Готуючи учнівську і студентську молодь до сімейного життя, важливо прищепити їй уміння обрати собі друга (партнера) на все життя, налагоджувати взаємні стосунки, робити один одному поступки, не перетворювати дрібні непорозуміння на сімейні конфлікти; вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов'язки і розпоряджатися бюджетом; виховувати дітей і т. д. Ці знання та вміння необхідно здобути у процесі загальносоціальної, моральної, психологічної, правової, господарсько-економічної та естетичної підготовки до сімейного життя.

Загальносоціальна підготовка передбачає формування почуття відповідальності за створення сім'ї, здатності складати і реалізувати свої життєві плани, вести здоровий спосіб життя, піклуватися про виховання дітей у сім'ї.

Моральна підготовка полягає у формуванні рис сім'янина, ознайомленні з моральними засадами подружнього життя, культурою та етикою взаємин у сім'ї.

Психологічна підготовка спрямована на прищеплення необхідних для сімейних стосунків психологічних рис, емоційної гнучкості, поблажливості, адаптивності, готовності долати конфліктні ситуації. До неї входить навчання прийомам саморегуляції, зняття стресів, самоконтролю та самокорекції поведінки.

Правова підготовка має своєю метою ознайомлення з основними нормами сімейного права.

Господарсько-економічна підготовка передбачає формування готовності та здатності вести домашнє господарство, прищеплення навичок ощадливості, уміння планувати сімейний бюджет.

Естетична підготовка спрямована на формування уявлень про естетичну культуру сім’ї і статевих стосунків, естетику побуту й бажання вносити в нього прекрасне та ін.

Ефективність статевого виховання залежить від дотримання таких загальних умов:

· початок статевого виховання дітей з дошкільного віку, щоб запобігти формуванню у них викривлених і вульгаризованих уявлень про статеві стосунки між людьми;

· обов'язкове врахування умов сімейного виховання, особистий приклад батьків;

· диференціація змісту, засобів, напрямів виховних впливів на хлопців і дівчат;

· використання реальних прикладів вірного кохання і подружнього життя без зловживання ілюстраціями з творів мистецтва, щоб в учнів не склалося враження, що справжнє кохання, взаємоповага між чоловіком і жінкою, вірність існують тільки в літературі чи в кіно;

· дотримання принципу, за яким готувати учнів до сімейного життя можуть успішно лише компетентні вихователі, чиї життєві принципи не розходяться з декларованими, яким діти довіряють і яких поважають.

Практичне здійснення статевого виховання межує із проблемою обізнаності, відвертості, міри, такту педагога, потребує довірливої атмосфери у класі, аудиторії, у стосунках педагога й учня, не терпить вульгарності, нарочитої скромності, оскільки в епіцентрі його мотиви високого кохання і буденних обов'язків людини.

Правове та антинаркогенне виховання. Соціально-правове виховання спрямоване на формування правової свідомості та культури, повсякденної життєдіяльності у відповідності з вимогами законів, загальноприйнятих норм і принципів поведінки.

Основні завдання правового виховання:

· доведення до вихованців законів і нормативних актів України та їх усвідомлення;

· систематичне інформування вихованців з поточних і актуальних правових питань;

· формування у них правової свідомості;

· прищеплення їм поваги до правових норм, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;

· доведення до вихованців правових норм, які стосуються правових основ їхньої діяльності;

· вироблення у вихованців навичок і вмінь правової поведінки;

· формування почуття нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, залучення вихованців до посильної участі у боротьбі з негативними явищами, які мають місце у життєдіяльності колективу;

· подолання у свідомості окремих вихованців помилкових уявлень, негативних звичок і навичок поведінки, які формувалися під впливом негативних явищ тощо.

У правовому вихованні важливо дотримуватися таких вимог:

· розкривати зміст усіх галузей права, не акцентувати уваги на якійсь одній;

· не потрібно зловживати негативними прикладами;

· важливо розкрити суть негативного вчинку та викликати його осуд вихованцями;

· ефективності правовиховної роботи можна досягти за умови залучення молодої людини до правоохоронної діяльності;

· вирішальним чинником є висока правова культура педагога і відповідний психологічний клімат у закладі освіти.

Завдяки правовому вихованню у молоді повинна бути вироблена внутрішня потреба жити і діяти відповідно до норм права, дотримуватися правил людського співіснування та вимог українських законів.

Антинаркогенне виховання – виховна діяльність, спрямована на формування у молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків).

Завдання і зміст атинаркогенного виховання:

· озброїти учнів знаннями про згубні наслідки вживання тютюну, алкоголю, наркотиків;

· виробити в дітей психологічні гальма, які б утримували б їх від уживання цих речовин;

· прищепити непримиренність до їх вживання однолітками, своєчасно виявляти учнів, які вживають ці речовини;

· проводити з ними індивідуальну профілактичну роботу.

Ефективності у антинаркогенному вихованні можна досягти за умов, коли виховну роботу починати якомога раніше; антинаркогенне виховання слід спрямовувати на усвідомлення учнями недопустимості вживання наркогенних речовин. Така робота має формувати такі моральні риси особистості, які протидіють уживанню наркогенних речовин (гідність, честь, відповідальність). Бесіди потрібно проводити в невеликих групах, в атмосфері довіри; зміст такої роботи передбачає розкриття негативного впливу цих речовин на всі складові людського організму; виховна робота має виключати вживання наркогенних речовин педагогами, вихователями, наставниками.

Антинаркогенне виховання здійснюють під час вивчення різноманітних предметів, позакласної та позааудиторної роботи. Воно є одним із напрямів формування всебічно розвиненої особистості.

Екологічне та естетичне виховання. Економічне виховання. Естетичне виховання – складова частина змісту виховання, яка безпосередньо спрямована на формування і прищеплення естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей, на розвиток здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси у всіх сферах діяльності.

Завдання естетичного виховання:

· формування естетичних поглядів і смаків, навичок творити прекрасне;

· розвиток творчих здібностей;

· виховання гуманістичних якостей, інтересів і любові до життя в його різноманітних проявах;

· формування потреби і здатності створювати прекрасне в житті та мистецтві на основі розвитку власних творчих здібностей, опанування знань і практичних умінь у певному виді мистецтва.

Естетичне виховання зорієнтоване на формування естетичної свідомості та естетичної поведінки особистості.

Естетична свідомість – одна з форм суспільної свідомості, що реалізується через художньо-емоційне освоєння дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.

Естетичні почуття є особливими почуттями насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навколишній дійсності й творах мистецтва.

Естетичний ідеал – уявлення людини про прекрасне в абсолютному його вираженні.

Естетичний смак – здатність людини правильно оцінити прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.

Естетична свідомість, естетичні почуття, смаки, ідеали, переживання тощо, взаємодіючи між собою, зумовлюють естетичну поведінку.

Естетична поведінка – втілення прекрасного у конкретних вчинках людини.

Ефективність естетичного виховання забезпечується взаємодією закладів освіти, культури, сім’ї, засобів масової інформації, культурними традиціями соціуму.

Екологічне виховання спрямоване на усвідомлення природної феноменальності людини, яка повною мірою відповідає за життя й умови життєдіяльності на Землі.

Основні завдання екологічного виховання:

· нагромадження екологічних знань та їх усвідомлення;

· прищеплення любові до природи, бажання берегти та примножувати її;

· формування навичок і вмінь діяльності у природі.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

· світу природи – середовища перебування людини, яка має бути зацікавленою у збереженні його цілісності, чистоти, гармонії;

· осмислення екологічних явищ і вміння робити висновки щодо організації як власної діяльності, так і колективу в природному середовищі;

· усвідомлення вихованцями необхідності екологічної безпеки України;

· формування моральних почуттів обов'язку і відповідальності за збереження краси природи та участі в її охороні;

· спонукання вихованців до природоохоронної діяльності тощо.

Екологічне виховання має сформувати екологічну культуру людини, для якої характерні різнобічні глибокі знання про навколишнє середовище; екологічний стиль мислення, що передбачає відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я; наявність умінь і досвіду вирішення екологічних проблем; безпосередня участь у природоохоронній роботі, а також здатність передбачати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.

Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.

Завдання економічного виховання:

· ознайомлення молоді із законами ринкової економіки, шляхами підвищення її ефективності, вдосконалення виробничих відносин; системою і методами управління виробництвом;

· формування здатності до економічного мислення, вміння оволодівати новими методами і прийомами праці;

· виховання почуття і рис ефективного господаря;

· розвиток здорових матеріальних потреб, умінь розпоряджатися грошима.

У сфері особистого життя економічна діяльність передбачає:

· планування та організацію особистого бюджету, доходів та витрат сім’ї;

· економічно обґрунтоване оцінювання товарів, які купуються для особистих потреб, їх раціональне використання;

· раціональне ставлення до свого здоров’я, режиму і способу життя.

Критеріями ефективності економічного виховання є висока економічна свідомість особистості, культура її економічного мислення та економічної поведінки, які реалізуються у знанні й розумінні економічних законів, закономірностей економічного буття суспільства, тенденцій їх розвитку, свідомому виборі сфери застосування себе як продуктивної сили з максимальною користю для себе і для суспільства.

Трудове та фізичне виховання. Кожна людина з певного віку починає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованої звички працювати, прагнення реалізувати свій потенціал.

Трудове виховання – процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання трудового виховання:

– психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ставитися до результатів праці);

– практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

– підготовка до свідомого вибору професії.

Система трудового виховання охоплює навчальну працю, трудове навчання, продуктивну працю, суспільно корисну працю, побутове самообслуговування.

Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: усвідомлення поставленої мети, осмислення власної ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль.

Трудове навчання триває від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу.

Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних благ.

Суспільно корисна праця учнів пов’язана зі збиранням макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, участю у ремонті шкільних приміщень, наданням перемоги ветеранам війни і праці, хворим і людям похилого віку.

Побутове обслуговування у школі передбачає підтримання учнями порядку і чистоти в класах, шкільних майстернях, місцях відпочинку, на шкільному подвір’ї.

Органічною частиною виховної роботи, етапом підготовки учнів до трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація.

Професійна орієнтація – система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація має вирішувати такі завдання:

· ознайомлювати учнів із різними видами професій;

· виховувати в молоді спрямованість на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення;

· формувати вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії;

· розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається із таких компонентів:

Професійне інформування – система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; з вимогами, які ці професії висувають до людини, а також з тим, де ними можна оволодіти.

Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування – надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення.

Професійний відбір – система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об’єктивних умов професійної підготовки й працевлаштування.

Професійна адаптація – процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Про ефективність трудового виховання свідчать сформованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найважливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.

Фізичне виховання – це складова частина загального виховання, спрямована на зміцнення здоров'я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь. Воно має відбуватися у єдності з розумовим, моральним, трудовим і естетичним виховання.

Мета фізичного виховання – формування фізичної культури, сили, підтримання доброго стану здоров'я.

Засоби фізичного виховання – фізичні вправи, природні фактори (сонце, вода, повітря), гігієнічні заходи, раціональний режим праці, відпочинку, харчування.

Усі напрями виховання повинні створити гармонійну цілісність, забезпечити єдність виховного процесу, ґрунтуватися на ідеях українського державного патріотизму. Ефективна реалізація цих напрямів дає можливість формувати всебічно і гармонійно розвинену особистість вихованця.

Питання для самостійної роботи:

1. Проаналізуйте, якою мірою на процес вашого виховання впливають об’єктивні і суб’єктивні фактори.

2. Опишіть виховний ідеал до якого Ви прагнете.

Лекція № 7

Тема: Виховання особистості в колективі

Література:

1. Волкова Н. П. Педагогка: посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с. – (Алма-матер)
2. Зайченко І. В. Педагогіка: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Іван Васильович Зайченко. – [2-ге вид.]. – К.: Освіта України, 2008. – 528 с.

3. Кузьмінський А. І. Педагогіка: підручник / А. І. Кузьмінський, В.Л. Омеляненко. –2- вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004. – 445 с. – (Навчально-методичний комплекс з педагогіки).

1. Мазоха Д. С. Педагогіка: навч. посіб. / Д. С. Мазоха, Н. І. Опанасенко. – К.: Цент навчальної літератури, 2005. – 232 с.
2. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: навч. посіб. / Н. Є. Моисеюк. – [3-те вид., допов.]. – К.: ВАТ КДНК, 2001. – 608 с.
3. Фіцула М. М.Педагогіка: посібник / М. М.Фіцула. – К.: Академія, 2006. – 302 с.

7. Чайка В. М. Основи дидактики: навч. посіб. [для студ. вищ. пед. навч. закл.] / Володимир Мирославович Чайка. – К.: Академвидав, 2011. – 238 с.

1. Ягупов В. В. Педагогіка: навч. посібник / В. В. Ягупов. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

План

1. Колектив як соціокультурне середовище виховання і розвитку.

2. Підходи до розробки проблеми колективу й індивідуальності.

3. Поняття про дитячий колектив, його ознаки, функції, структура і типи.

4. Особливості розвитку дитячого колективу.

5. Педагогічна технологія організації колективної життєдіяльності дітей

Основний зміст

Дата добавления: 2017-02-01; Просмотров: 99; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!